Тема 8

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 

Конституційно-

правовий  статус

іноземний  громадян,

осіб без  громадянства

                та біженців

Положення про права, свободи й обов'язки іноземних грома­дян і осіб без громадянства зафіксовані статтею 26 Конституції України. Вона встановлює, що "іноземці та особи без гро­мадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також не­суть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятка­ми, встановленими Конституцією, законами чи міжнародни­ми договорами України".

Поняття "іноземці" визначається статтею 1 Закону України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. Інозем­цями вважаються іноземні громадяни — особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами Украї­ни, та особи без громадянства, які не належать до громадян­ства жодної держави.

Зазначений Закон визначає правовий статус іноземців в Ук­раїні, закріплює основні права, свободи та обов'язки інозем­них громадян і осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і визначає порядок вирі­шення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну чи виїздом з України, а також встановлює підстави відповідальності за по­рушення порядку перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію.

Засади правового статусу іноземців згідно із зазначеним За­коном полягають у наступному:

— іноземці мають ті ж права й свободи та виконують ті самі обов'язки, що й громадяни України, якщо інше не пе-

87

 

редбачено Конституцією України, Законом України "Про правовий статус іноземців" та іншими законами, а також міжнародними договорами України;

іноземці є рівними перед законом незалежно від поход­

ження, соціального та майнового стану, расової та націо­

нальної належності, статі, мови, ставлення до релігії,

роду й характеру занять, інших обставин;

якщо   іноземною   державою   встановлено   обмеження

щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Ка­

бінет Міністрів України може прийняти рішення про

встановлення відповідного порядку реалізації прав і сво­

бод громадянами цієї держави на території України. Це

рішення набирає чинності після його опублікування.

Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за

яких воно було прийнято;

здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно

завдавати шкоди національним інтересам України, пра­

вам, свободам і законним інтересам її громадян та інших

осіб, які проживають в Україні;

іноземці зобов'язані поважати Конституцію та закони

України й дотримуватися їх, шанувати традиції та звичаї

народу України.

Основні права, свободи та обов'язки іноземців викладені в розділі II Закону України "Про правовий статус іноземців". Іноземці мають право:

займатися в Україні інвестиційною, зовнішньоекономіч­

ною та іншими видами підприємницької діяльності, пе­

редбаченими законодавством України;

на трудову діяльність (мають право працювати на під­

приємствах, в установах і організаціях або займатися ін­

шою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, вста­

новлених для громадян України);

на відпочинок;

на охорону здоров'я;

на соціальний захист (у тому числі на одержання пенсії

та інших видів соціальної допомоги відповідно до зако­

нодавства України та міжнародних договорів України);

на житло (на підставах і в порядку, встановлених для

громадян України);

 

мати у власності будь-яке майно, успадковувати й запо­

відати його, а також мати особисті немайнові права;

на освіту (при цьому вони оплачують своє навчання,

якщо інше не передбачене законодавством України та

міжнародними договорами України);

на користування досягненнями культури;

вступати на загальних із громадянами України підставах

до легалізованих об'єднань громадян, якщо інше не пе­

редбачене законами України й це передбачено статутами

зазначених об'єднань;

на свободу совісті;

укладати й розривати шлюби з громадянами України та

іншими особами відповідно до законодавства України;

пересуватися по території України й обирати місце про­

живання в ній відповідно до порядку, встановленого Ка­

бінетом Міністрів України;

на звернення до суду та інших державних органів для за­

хисту своїх особистих, майнових та інших прав.

Іноземці зобов'язані:

поважати та дотримуватися норм Конституції України та

законів України;

шанувати традиції та звичаї народу України;

здійсненням своїх прав і свобод не завдавати шкоди на­

ціональним інтересам України, правам, свободам і за­

конним інтересам її громадян та інших осіб, які прожи­

вають в Україні;

дбайливо ставитися до наданого їм житла, дотримувати­

ся правил користування житловими приміщеннями;

під час навчання в закладах освіти України дотримува­

тись обов'язків учнів і студентів відповідно до законо­

давства України;

дбайливо ставитися до пам'яток історії, культури, інших

культурних цінностей;

поважати почуття громадян України та інших осіб у

зв'язку з їхніми релігійними переконаннями;

дотримуватися визначених законодавством України обо­

в'язків у шлюбних і сімейних відносинах.

На іноземців згідно із Законом розповсюджуються певні обмеження. Так, вони не можуть бути призначені на окремі

89

 

посади чи займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці поса­ди чи виконання такої діяльності пов'язане з належністю до громадянства України; не можуть бути членами політичних партій України; можуть бути обмежені в пересуванні та виборі місця проживання, коли це необхідно для забезпечення без­пеки України, охорони громадського порядку, охорони здо­ров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні; не можуть обирати й бути об­раними до органів державної влади та самоврядування, а та­кож брати участь у референдумах; на них не поширюється за­гальний військовий обов'язок; вони обкладаються податками та зборами відповідно до законодавства України та міжнарод­них договорів України.

Законодавством України іноземцям гарантується недотор­канність особи, житла, невтручання в особисте й сімейне жит­тя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їхньої гідності нарівні з громадянами Ук­раїни.

Законом регулюється порядок в'їзду іноземців в Україну та їх виїзду з України.

Іноземці можуть в'їжджати в Україну за дійсними націо­нальними паспортами чи документами, які їх замінюють. При цьому вони повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачене законодавством України. Ра­зом з тим закон передбачає обмеження на в'їзд іноземців в Україну. В'їзд в Україну іноземцю не дозволяється:

в інтересах забезпечення безпеки України чи охорони

громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і

законних інтересів громадян України та інших осіб, які

проживають в Україні;

якщо, порушуючи клопотання про в'їзд в Україну, він

подав про себе завідомо неправдиві відомості чи підроб­

лені документи;

якщо його національний паспорт або документ, який

його замінює, віза підроблені, зіпсовані чи не відповіда­

ють встановленому зразку або належать іншій особі;

90

 

якщо він у пункті пропуску через державний кордон Ук­

раїни порушив правила перетинання державного кордо­

ну України, митні правила, санітарні норми чи правила

або не виконав законних вимог посадових осіб Прикор­

донних військ України, митних та інших органів, що

здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо встановлено факти порушення ним законодавства

України під час попереднього перебування в Україні.

Іноземці виїжджають з України за дійсними національни­ми паспортами чи документами, які їх замінюють. При цьому вони повинні одержати у встановленому порядку виїзну візу, якщо інше не передбачене законодавством України. Разом з тим виїзд з України іноземцю не дозволяється, якщо:

щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або

судом розглядається кримінальна справа — до закінчен­

ня провадження в справі;

його засуджено за вчинення злочину — до відбування

покарання чи звільнення від нього;

його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки

України — до припинення обставин, що перешкоджають

виїзду.

Виїзд іноземця з України не може бути відкладено до вико­нання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридич­ними особами в Україні.

Транзитний проїзд іноземців через територію України в країну призначення дозволяється за наявності транзитних віз, якщо інше не передбачено законодавством України. За право­порушення та за порушення порядку перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію іноземці несуть відпо­відальність на загальних підставах.

За порушення законодавства України, якщо це порушення не передбачає адміністративної чи кримінальної відповідаль­ності, іноземцю може бути скорочено визначений йому термін перебування в Україні. Його може бути видворено за межі Ук­раїни за рішенням органів внутрішніх справ або Служби без­пеки України, якщо його дії суперечать інтересам забезпечен­ня безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних

91

 

інтересів громадян України; якщо він грубо порушив законо­давство про правовий статус іноземців.

Поняття особи без громадянства визначається також стат­тею 10 Закону України "Про громадянство" від 16 квітня 1997 р.: особи, які проживають на території України й не є громадянами України та не мають доказів своєї належності до громадянства іноземної держави, вважаються особами без гро­мадянства.

Стан без громадянства виникає, як правило, через відмін­ності в законодавствах різних країн щодо громадянства. На­приклад, у деяких країнах стають особами без громадянства жінки, які взяли шлюб з іноземцями, чи діти, яких іноземці всиновили, коли внаслідок цього вони автоматично втрачають громадянство своєї країни. Найпоширенішим випадком від­сутності громадянства є вихід чи виключення особи з гро­мадянства, якщо вона не набуває громадянства іншої держа­ви (приміром, припинення громадянства політичного емі­гранта).

Конституційне право містить також такі категорії, як "біже­нець" і "притулок". У Конституції України про них ідеться в статті 26.

Поняття "біженець" визначається статтею 1 Закону України "Про біженців" від 24 грудня 1993 р. Так називають іноземців (іноземних громадян чи осіб без громадянства), які внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за оз­наками расової чи національної належності, ставлення до ре­лігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних переконань вимушені залишити територію дер­жави, громадянами якої вони є (або територію країни свого постійного проживання), і не можуть або не бажають корис­туватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побою­вань та щодо яких у порядку та за умов, визначених цим зако­ном, прийнято рішення про надання їм статусу біженців.

Особа, яка набула статусу біженця, має право:

— на вибір місця тимчасового проживання із запропонова­ного їй міграційною службою переліку населених пунк­тів і пересування на території України за умов дотриман­ня правил, встановлених для іноземців;

92

 

працю за наймом або підприємницьку діяльність, прид­

бання у власність майна за умов, передбачених законо­

давством України для іноземців;

охорону здоров'я та відпочинок у порядку, передбачено­

му законодавством для громадян України;

одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів

соціального забезпечення в порядку, визначеному Кабі­

нетом Міністрів України;

користування житлом, наданим у місці тимчасового про­

живання;

навчання в порядку, передбаченому законодавством Ук­

раїни для іноземців;

користування надбаннями культури;

свободу совісті та вільне відправлення релігійних об­

рядів;

недоторканність особи, житла, охорону законом особи­

стого життя, таємниці листування, телефонних розмов і

телеграфних повідомлень;

судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та

здоров'я, особисту свободу та житло, а також захист

майнових та немайнових прав;

вступ до легалізованих громадських організацій відпо­

відно до їх статутів (положень).

Біженець зобов'язаний:

дотримуватися Конституції та законів України, викону­

вати рішення й розпорядження органів державної ви­

конавчої влади, регіонального та місцевого самовряду­

вання;

виконувати законні вимоги державних органів і посадо­

вих осіб.

Біженець не може бути висланий або примусово поверну­тий до держави, де ще існують умови, зазначені в статті 1 За­кону України "Про біженців". Цей закон встановлює порядок порушення клопотання про надання статусу біженця; умови, за яких статус біженця не надається, порядок набуття та втра­ти статусу біженця.

Статус біженця не надається особі, за якою компетентними органами влади держави, де вона проживає, визнаються та

93

 

якій забезпечуються права й обов'язки, пов'язані з громадян­ством цієї держави; щодо якої встановлено, що вона вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти люд­ства й людяності, як їх визначено в міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття на її територію; яка до прибуття в Украї­ну перебувала в державі, де вона могла у встановленому по­рядку отримати притулок чи оформити статус біженця.

Питання про надання та позбавлення статусу біженця вирі­шують у межах своєї компетенції Державний комітет України у справах національностей і міграції та його органи в Авто­номній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севасто­полі. Певними повноваженнями щодо біженців наділені Дер­жавний комітет України у справах охорони державного кор­дону, Прикордонні війська України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство закор­донних справ України, Міністерство праці України.

Статтею 26 Конституції України запроваджено інститут притулку: "іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом". Відпо­відно до Конституції України статтею 4 Закону України "Про правовий статус іноземців" встановлено, що "іноземцям може надаватися притулок".

Ці норми повністю відповідають статті 14 Загальної декла­рації прав людини, прийнятої та проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р., у якій зафік­совано, що кожна людина має право шукати притулку від пе­реслідування в інших країнах і користуватися цим притулком. Це право не може бути використане у випадку переслідуван­ня, яке дійсно базується на скоєнні неполітичного злочину, чи діяння, яке суперечить цілям і принципам Організації Об'єд­наних Націй.

Розрізняють дипломатичний і територіальний притулок. Дипломатичний притулок являє собою надання певній особі можливості сховатися від переслідування за політичними мо­тивами в приміщенні іноземного дипломатичного чи консуль­ського представництва, а також на іноземному військовому кораблі. Відповідно до міжнародного права недоторканність

94

 

приміщення дипломатичного чи консульського представницт­ва, а також екстериторіальність іноземного військового кораб­ля не дають права надавати в їхніх приміщеннях притулок осо­бам, які переслідуються владою держави перебування за скоєн­ня ними правопорушення.

Територіальний притулок являє собою надання певній особі можливості сховатися від переслідування за політични­ми мотивами на території певної держави. Дозвіл на постійне проживання, який надається іноземцю чи особі без громадян­ства, не означає надання територіального притулку. Підстави для надання останнього встановлюються внутрішнім зако­нодавством держави. Він не повинен надаватися особам, які скоїли загальнокримінальні й військові злочини, злочини проти миру та людяності. Існує низка міжнародних договорів, у яких зазначається, які категорії злочинців підлягають видачі (тобто не можуть отримати територіального притулку). Надан­ня державою територіального притулку тягне за собою її обо­в'язок:

не видавати особу, яка отримала територіальний при­

тулок, державі, від переслідувань якої вона шукала за­

хисту;

не допускати, щоб така особа скоювала з її території

будь-які насильницькі акти проти держави, яку поли­

шила.

У конституційному праві існує поняття національного ре­жиму. Це принцип, згідно з яким юридичним і фізичним осо­бам однієї держави, котра укладає угоду, надаються на тери­торії іншої держави, яка укладає угоду, такі ж права, пільги та привілеї, що надаються її власним юридичним і фізичним осо­бам. Національний режим може бути встановлений законодав­ством окремих країн.

Для глибокого усвідомлення питань, що стосуються кон­ституційно-правового статусу іноземних громадян і осіб без громадянства, велике значення має ознайомлення з положен­нями Декларації про права людини стосовно осіб, котрі не є громадянами країни, у якій вони проживають, прийнятої Ге­неральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 p.; Конвенції про скорочення безгромадянства, яку прийняла ЗО серпня 1961 р.

95

 

Конференція повноважних представників, скликана Генераль­ною Асамблеєю ООН; Конвенції про статус біженців, яку прийняла 28 липня 1951 р. Конференція повноважних пред­ставників з питань про статус біженців і апатридів (осіб, що не мають громадянства жодної країни), скликана Генеральною Асамблеєю ООН від 14 грудня 1967 p.; Конвенції про статус апатридів, прийнятої 28 вересня 1954 р. Конференцією повно­важних представників, скликаною у відповідності до резолюції Економічної та Соціальної Ради ООН.

 

1