§ 3. Становлення права Української держави (1648—1654 pp.)

ред старшинства. Український народ дедалі більше переконувався, що тільки власна незалежна держава захистить його свободу і пра­вославну віру. Він наполегливо виступав за те, щоб продовжувати війну за визволення до повної перемоги. Через це Україна фактич­но і юридично розірвала Білоцерківський договір і продовжувала боротьбу з Польщею до повної незалежності від неї.

Величезна історична заслуга Б. Хмельницького полягає в то­му, що він обрав єдино правильний шлях до незалежності у вигляді соціального компромісу. Він проводив гнучку політику: визнавав соціально-економічні вимоги селян, але не відмовлявся й від захис­ту інтересів старшини і шляхти. У такий спосіб він пом'якшив на­пруження в суспільстві, замирив населення і після блискавичної перемоги під Батогом (червень 1652 р.) рішуче узяв курс на ство­рення незалежної держави1.

1 «Богдан Хмельницький — видатна постать України»: Доповідь Президента Украї­ни Л. Кучми на урочистих зборах з нагоди 400-річчя від дня народження Б. Хмель­ницького 20 грудня 1995 року // Державність. — 1995. — 29 груд.

216

 

'извольна війна 1648—1654 pp., у результаті якої було * створено українську національну державу, визначила та-?кож процес становлення і розвитку національного права. Зазнали істотних змін не тільки форми чинного права, а й сам соціальний зміст права за збереження його феодаль-^ но-кріпацької сутності. Війна змінила соціальну і правову свідомість народних мас України з найважливіших питань життя. Головним завданням права в конкретних умовах народно-визволь­ної війни і створення української національної держави стало у кінцевому підсумку закріплення інтересів нового привілейованого стану, що формувався, — козацтва та його панівної верхівки — ко­зацької старшини1.

Джерела права. На визволеній території України, що контро­лювалася гетьманською адміністрацією, більша частина джерел права, які були чинними в Україні в період перебування у складі Речі Посполитої і закріплювали її напівколоніальний характер, бу­ли скасовані. Це стосувалося передусім різних постанов королівсь­кої влади і сеймів, «Статуту на Волоки» 1557 p., «Ординації Війська запорізького реєстрового» 1638 p., бо вони закріплювали панування польської влади і католицької церкви, польсько-литовських магна­тів. Було призупинено чинність багатьох положень Литовського Статуту 1588 р. (в редакції 1614 p.), «Саксонського зерцала» і «По­рядку прав цивільних», особливо тих норм, які регулювали при­кріплення селян до землі, перехід в інші стани, порядок придбання землі «простими людьми».

Становлення національної держави і права України дало нове життя нормам звичаєвого права — «стародавнім правам і вольнос­тям». Звичаєве право регулювало широке коло як публічних, так і приватних правовідносин, передусім організацію полково-сотенної системи, порядок воєнної організації, аж до ведення бойових дій, судоустрій і судочинство. Збереження традиційних юридичних норм визначало своєрідність правового укладу, його наступний розвиток. Право молодої української держави, що формувалося, його своєрідність, закріплювалися в нормативних актах. Так, у жалува-

1 Чехович В. Джерела права України-Гетьманщини // МЕЕ. — С. 182. ГуржійО. Українська козацька держава... — С 123.

217

 

Розділ 5. Створення української національної держави

 

§ 3. Становлення права Української держави

 

 

 

ній грамоті царя Олексія Михайловича від 27 березня 1654 р. було зафіксовано: «Их права и вольности войсковіе, как издавна бывали при великих князех руских и при королях полских... подтвердити»1. Серед норм звичаєвого права особливо важлива роль належа­ла так званому «козацькому праву», що являло собою сукупність правових звичаїв, котрі діяли в козацькому середовищі, а в умовах визвольної війни поширилися на всю звільнену територію України. Його норми стосувалися всіх без винятку верств населення, прони­кали в усі сфери життя. «Козацьке право» залишалося єдиним джерелом права, що регулювало суспільні відносини в Запорізькій Січі.

Особливою категорією норм звичаєвого права було церковне право, яке склалося в середовищі української православної церкви і регулювало правила поведінки, що не дістали законодавчого за­твердження в офіційних збірниках. Ці норми були обов'язковими як для церковнослужителів, так і для парафіян. Вони регулювали поведінку в церкві під час богослужіння, «звичайне послушницт-во», деякі питання шлюбно-сімейних відносин.

У процесі формування української державності значення най­важливіших джерел права набували рішення Військової Ради як вищого представницького органу. Саме Військовою Радою вирішу­валося питання про війну і мир, про укладання союзів з іншими державами (Переяславська Рада 1654 p.), обиралися вищі посадові особи, включаючи гетьмана.

Найбільшого поширення в ході війни набули нормативні акти воєнно-адміністративної влади України, передусім акти гетьмана Б. Хмельницького2. Головне місце серед них посідають універсали — офіційні акти вищої державної влади. Крім загальнообов'язкових універсалів, були й спеціальні. Вони стосувались окремих установ, груп людей або конкретних осіб. Інколи універсали видавали і пол­ковники (в разі, коли гетьман наділяв їх такими повноваженнями).

І в умовах війни багато українських міст зберігали право са­моврядування. Тому продовжували діяти багато положень Магде­бурзького права, головним джерелом яких був збірник «Саксонське зерцало»3. Березневі статті 1654 р. гарантували українським містам збереження Магдебурзького права4, як і інших давнішних їх прав і привілеїв.

1              Воссоединение Украины с Россией. — Т. 3. — С. 568—569.

2              Універсали Богдана Хмельницького 1648—1657. — К., 1998. — С. 45—142.

3              Саксонское зерцало. Памятник, комментарии, исследования. — М., 1985.

4              Хрестоматія з історії держави і права України. — Т. 1. — С. 161—162, 166.

218

 

І

А

 

В адміністративній і судовій практиці періоду, що розгляда­ється, широко використовувалися адміністративні і судові преце­денти.

Особлива категорія серед нових джерел права — це акти, що регулювали міжнародне правове становище України: її договори з Кримом (1648), Туреччиною (1648, 1654), Річчю Посполитою (Збо~ рівський 1649, Білоцерківський 1651), Молдавією (1654). Серед цих актів особливе місце посідають договірні статті, підписані гетьма­ном Б. Хмельницьким, з одного боку, і Московським царем з бояр­ською думою — з іншого (Березневі статті 1654 p.). Вони визначали не тільки правові форми взаємовідносин України і Московії, а й за­фіксували найважливіші правові норми внутрішнього життя України. Право власності Одним з найбільших завоювань визвольної війни стала ліквідація магнатського землевласництва, в результаті чого в Україні було ліквідовано велике феодальне землевласництво (воно збереглося лише для монастирів). Набуло розвитку «козацьке землевласництво». Його джерело — одержання від держави, що стала власником землі, польових наділів та майна «в ранг» — зале­жно від посади, яку обіймав держатель. Так почалося формування маєтків, які давали на час несення служби на правах володіння та користування. їх володільці постійно намагалися перевести рангові землі у свою повну власність.

Рядове козацтво перетворилося в дрібних земельних власни­ків на праві умовного володіння і користування «до ласки військо­вої» з правом передавання землі, але не на підставі спадкового пра­ва, а на основі «готовності до військової служби» або виконання спадкоємцями інших обов'язків.

У селянському середовищі на зміну «кріпаку-холопу» при­йшов відносно вільний селянин — «посполиті вільних військових

сел».

Для більшої частини рядового козацтва і для всього селянства основним способом придбання землі стала займанщина — захоп­лення вільних земель (колишньої власності магнатів). Закріплення такої землі здійснювалося на основі норм звичаєвого права без спе­ціального юридичного оформлення. І хоча повною власністю така земля не була, в реальному житті вона розглядалась як власність з правом вільного розпорядження — «вольно как хотеть владети, продати, дати, даровати и как лучшим своим пожитком обернути». Так в Україні з перших років визвольної війни закладалися со­ціально-економічні засади розвитку подвірного землеволодіння.

219

 

Розділ 5. Створення української національної держави

 

§ 4. Перехід України під протекторат російського царя