ПОДІЛ ТЕОРЕТИЧНИХ НАУК

Якщо емпіричні науки всі стоять в одній шерензі — метод індукції для них один, — то не можна вишикувати в одну лінію всі раціональні науки. Між ними є відмінність, яка визначається суттю предмета цих наук. Найпростішим поділом теоретичних наук є їх поділ на пояснюючі й поціновуючі. Перші вивчають те, що є, другі — те, що повинно бути Підставою для такого поділу є те становище, яке посідає наш розум стосовно волі. Коли ми пізнаємо зовнішні предмети за формою, елементами, то таке пізнання не впливає на них. Наші думки про предмет не змінюють його; спричинити зміну в предметі ми можемо лише механічно.

Одначе є один випадок, коли таке відношення розуму до того, що він пізнає, змінюється, — тобто — коли предметом пізнання стає наша воля. // Внаслідок пізнання волі розумом вона змінюється. В нас, наприклад, виникає якесь бажання, ми його аналізуємо, критикуємо, замислюємося над тим, до чого призведе його виконання чи невиконання, які насолоди

'давньогр. що стосується. 2давнъогр. чому, внаслідок чого.

 

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________247

принесе нам задоволення цього бажання, які невдоволення будуть наслідком його невиконання, чи обґрунтоване воно і т. п. В результаті такого аналізу наше бажання або змінюється, або зникає зовсім. Ось відношення розуму до волі.

З такого відношення виникає відмінність між тим, що є і що повинно бути; виникає ідея обов'язку, на відміну від існування дійсности. Відповідно до цього одні теоретичні науки вивчають те, що є, інші те, що повинно бути. Перші бачать, що ж виявилося у певній формі, існує й діє, завдяки яким законам воно набуло свого буття і розвитку, як воно змінюється, знищується, - отже, вони вивчають причини факту, а також закони його утворення і розвитку. Другі науки дають правила для оцінки, заторкують відмінності між добром і лихом, справедливим і несправедливим, істинним і хибним, упорядкованим і безладним або хаотичним.

У перших панують принципи, поняття, у других - норми, ідеї. В пояснюючих науках наше мислення таке, яким є факт; у поціновуючих науках — факт має бути таким, якою є думка про нього. Перші вивчають те, що є, другі — те, що повинно бути. Логіка, що виводить закони, згідно з якими мають поєднуватися думки, аби вони могли бути істинними, — є наука, що дає норми (норми думок); навпаки, психологія є наука пояснююча, що виводить закони, за якими належить поєднувати думки як істинні, так і хибні, без їх розрізнення. Ще приклад: так зване "вчення про державу", що показує, за якими нормами має бути побудована така держава, яка задовольняла б цілі свого існування, -репрезентує науку поціновуючу. Але поряд з цією наукою іде фізіологія держави, що з'ясовує, за якими законами виникає держава ~ все одно варварська чи цивілізована — це наука пояснююча.

Однак, хоча й існує відмінність між теоретичними науками, вона не повинна доходити до їх повного розділення, як це зробив Гербарт і його послідовники. Співвідношення між двома вказаними групами наук має бути таке, аби ми їх не змішували, але також і не розділяли різко. Якщо ми почнемо їх змішувати і викладати сукупно, то в результаті здобудемо мішанину понять, невизначеність; а якщо приймемо їхнє ізольоване положення, то здобудемо на один і той же предмет суперечливі погляди, які взаємно виключають один одного. Наше пізнання істини та обов'язку втратить зв'язок. Це недолік нової науки, його не знала давня наука. Навіть здоровий глузд каже, що не може бути, аби пізнання істини // та обов'язку були двома завданнями, які не мають нічого спільного. І справді, аналіз показує, що співвідношення наук пояснюючих і поціновуючих, — загалом теоретичних, — є

 

248

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

 

 

 

18

таким, піп воно здійснює закон поступовости. І в пояснюючих науках ми зауважуємо, що вони поступово підіймаються від свого першого класу до наступних і, зрештою, доходять до наук поціновуючих. Пояснюючі науки поділяються на два класи - ті, що пояснюють з причини і [ті, що пояснюють] з мети. Загальновідомий погляд на світ такий, що в приступному для нашого спостереження колі необхідно виділяються: а) істоти неорганічні, б) органічні, в) з моральними прагненнями. Явища неорганічного кола ми підводимо під сліпі механічні причини; в колі органічних явищ панує не лише причинність, а й мета, зреалізована, однак, механічними умовами, і тому — несвідома; в колі моральних явищ панує не тільки мета, а мета свідома.

Отже, існують три пункти зору на світ і відповідно до цього три роди наук: 1) науки, що вивчають причинність, наприклад, фізика, хімія, досягають розв'язання завдання, тільки-но покажуть умови, від поєднання яких відбувається те чи інше явище або зміна цього явища. Тут вивчення причин є вивченням усього предмета. Однак: 2) вище за систему наук, що вивчають причинність, стоїть система наук, які вивчають з метою. Види мети поділяються на зовнішні й внутрішні. Географія, наприклад, наука, що з'ясовує доцільність зовнішнього, дивиться на землю як на житло людини і тому розглядає, яка частина землі придатніша для певної мети. Такі науки мають глибоке значення для юриста.

Так, багато важить, каже Арістотель, а за ним Воден, чи ця країна континентальна, чи прибережна, має вона довгу чи коротку берегову лінію, вкрита вона горами чи рівнинна. Всі ці географічні особливості неодмінно пристосовують землю до однієї мети й роблять непридатною для іншої. Таким чином, у науках, які вивчають види мети, перший ступінь посідають науки, які вивчають залежно від видів зовнішньої мети. Одначе в цій другій частині пояснюючих наук вищий ступінь займають науки, які вивчають наявність внутрішньої мети, — так звані біологічні науки. Тут явища вивчаються не тільки щодо їх причини, але й щодо їх внутрішньої мети, зреалізованої, однак, через механічні умови, а тому — несвідомої. Фізіолог, наприклад, коли вивчає око, його будову, то найточніше спостереження не може дати йому пояснення будови цього органу, якщо він не візьме до уваги тієї мети, для якої він призначений. Така несвідома доцільність всюди присутня в органічному світі. Організм — це така маса, в якій як ціле, так і частини взаємно є і метою, і засобами. І оскільки ми в державі охоплені системою зовсім не усвідомлюваних нами прав, // то зрозуміло, чому державу прирівнюють до організму.

 

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________249

3) Третій ступінь у колі досяжних для нашого споглядання явищ займають моральні явища, їм відповідають етичні науки; їх сутність полягає в тому, що вони вивчають предмет щодо мети, яка вільно обирається і ставиться, тобто свідомої. Тут ми маєм» справу з самосвідомим розумом, яким володіє лише людина і на підставі якого вона може надавати перевагу одному перед іншим, щось свідомо й вільно схвалювати або засуджувати, приймати або відкидати, щось обирати собі за мету і робити себе за неї відповідальною. До кола цих наук щодо цієї мети, що вільно обирається, входить і філософія права.

Ось ступені теоретичних наук; кожний вищий ступінь тут передбачає нижчий. Так, наприклад: 1) має бути реалізована певна ідея в сімейному побуті, в державі; але 2) здійснення ідеї можливе тільки через механічну дію й 3) причини, що мають реалізувати ідею, повинні бути організовані. Жодна причина не повинна бути ізольована. Ось підстави, чому вищі теоретичні науки неминуче передбачають нижчі. Всі три зазначені нами ступені мають поєднуватися; при цьому нижчі поступово повинні підноситися до вищих.

ПОЗИЦІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА У ЗАГАЛЬНІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ СИСТЕМІ

Що таке філософія? Замість цього схоластичного питання і для його розв'язання ми поставимо інше питання: як виникає філософія? Що її породжує, чим вирізняється філософська наука з-поміж трьох загальних наук, сутність яких ми визначили? - Отже, як виникає філософія? Безперечно, вона не виникла б, якби не було певних практичних потреб або певних теоретичних питань, які вона розв'язує. Філософія постає передусім з потреби моральної вільно-сти. Ми, розвиваючись у природний спосіб, набуваємо певних переконань стосовно світу і життя. Ці переконання формуються в нас випадково, завдяки досвіду, під впливом чужих суджень, державного авторитету, релігії й т. ін.; отже, розум не обрав цих переконань, а знайшов їх готовими.

Так складається наше інстинктивне переконання, і ми живемо з таким світоспогляданням, яке постало цілком випадково. Одначе це суперечить значенню людини як моральної особистости. Ми лише тоді маємо переваги справді морально вільної особистости, коли наші переконання складаються не випадково, а згідно з принципами розуму; коли ми виразно усвідомили їх і вільно прийняли. В цьому поля-

 

250

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

 

 

 

гає перша умова моральної вільности. Людина, як розумна істота, вважає обов'язком досягти цього і прагне до цього. Історія показує, як часто-густо трапляється, що люди, зовсім 19 не вчені в нашому розумінні, // були, одначе, філософами. Глибоке моральне почуття було причиною того, що Сократ, людина суто практична, став філософом. Чи можна дозволити, щоб наш погляд на те, що треба робити, яким має бути ставлення до ближніх, якими є наші обов'язки -залишився на тому рівні, як він природно склався? Основний закон моральної вільности такий: "пізнайте істину й істина звільнить вас"; це перший обов'язок людини, без виконання якого немислиме виконання інших.

Замислюючись над цим, Арістотель каже: "інші науки корисні, але філософія - наука божественна; чому? Бо вона більше узгоджується з іншими моральними потребами людини".

Другий імпульс до філософії виникає теоретично, з вар-тости характеру й змісту знань, що передаються позитивними науками. Оглядаючи царину позитивних наук, ми бачимо, що кожна наука є лише частиною, яка має тенденцію до якогось цілого. Фізика, наприклад, вивчає матеріальний світ, і кожен бачить, що це тільки частина, а не ціле. Саме про це ціле, про світоспоглядання і є вчення філософії. Філософія вивчає дані, адже поза межами даного є вигадка, а філософувати про уявні вигадки неможливо. Буття вимислу існує в нашій уяві й підпорядковується суб'єктивній волі, нашій сваволі. А форми даного не підлягають усуненню, скептицизм щодо даного неможливий, воно не залежить від нашої сваволі. Жодний скептицизм не усуне, наприклад, відмінности між твердими і м'якими тілами. Що ж саме вивчає філософія в даному і чим вона відрізняється від позитивних наук, які також вивчають дані?

Те, що філософія вивчає в даному і як вивчає, - становить її істотну відмінність від позитивних наук. Спочатку всі ми здобуваємо пізнання зовнішніх предметів за допомогою чуттєвих вражень, отже, пізнаємо їх такими, якими вони з'являються нам у досвіді. Це пізнання відповідає певному колу явищ, стосовно якого розвивається якась наука. Тепер ті поняття й ідеї, що репрезентують нам позитивні науки, слугують предметом філософії; вона не входить у розряд конкретних наук, бо не досліджує певне коло явищ, і її предмет лежить в іншій галузі пізнання.

Справа в тому, що позитивні науки, хоч і довели поняття про предмети до тієї досконалости, що вони справджуються досвідом, але не усунули можливости для постановки іншого питання: чи справджуються ці поняття самі со-

 

І

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________251

бою, чи задовольняють вони розум, чи не містять вони внутрішню суперечність, тобто істинні вони чи хибні, і чи не ведуть вони до суперечливого погляду на речі? Саме до цього питання позитивні науки не підносяться, адже вони такою мірою досліджують поняття, якою вони відповідають досвідові, тобто досліджують зовнішній бік понять.

Філософія вивчає поняття, що їх збирають позитивні науки, настільки, // наскільки вони суперечать розуму 20 або, висловлюючись юридичною мовою, позитивні науки вивчають зовнішнє право понять, їх придатність для досвіду; філософія вивчає внутрішнє право понять, їх придатність для розуму.

Філософія є: 1) Критика понять, що їх надає нам досвід незалежно від нашої сваволі, - критика згідно з принципами розуму, а не відповідно до свідчень досвіду. 2) Наука про можливість досвіду й достатню підставу, тобто таку, що не залежить від нас і спирається на принципи розуму, який покладає відмінність між істинним і хибним. 3) Наука про істинно існуюче на відміну від даного як явища. Ось потрійне визначення науки філософії. Три великі діячі попрацювали над цими визначеннями: Платон, Кант і Гербарт.

Платон, вражений тими суперечностями, в яких ми губимося в дійсному житті, дійшов висновку, що в досвіді нам даються лише якісь частки, крихти цілого. Ми бачимо людей у досвіді, але повністю не бачимо людини, ми бачимо тільки частину людини. "Досвід, за Платоном, надає нам тільки незначні вказівки на дійсність". Відповідно до цього у Платона філософія є наука про істинно суще, на відміну від того, що дане в досвіді. Знайти, наприклад, у людині ідею людини — ось завдання філософії за Платоном. Ширше визначити завдання філософії неможливо. В цьому ж сенсі висловлювалися - Спіноза, Ляйбніц, Геґель, Шелінґ. Кант щільніше розумів завдання філософії. Ті поняття, в яких приховане наше загальнолюдське світоспоглядання, постали без нашого відома.

Тому Кант ставить таке питання — як можливо для людини те, що вона міститься в цьому світоспогляданні, як можливим є це світоспоглядання? Завданням філософії, за Кантом, є знайти умови можливости нашого загальнолюдського світоспоглядання. Гербарт зробив ще крок у визначенні філософії. Філософія дбає про те, щоб поняття, дані з досвіду, були можливі. Вона не сперечається з досвідом, але те, що він дає, повинно бути можливим. Таким чином, якщо поняття, дані досвідом, суперечливі, то їх так слід переробити, щоб вони були можливими. Це -завдання філософії. У досвіді здійснюється завдання споете-

 

252

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

 

 

 

реження, тут — мислення.

Ось три завдання філософії - філософія повинна відшукати істинно суще, на відміну від дійсно існуючого (Платон); вона не може дати істинного світоспоглядання, але вона має пояснити можливість фактичного світоспоглядання (Кант); нарешті, вона повинна забезпечити можливість здобутим досвідно поняттям (Гербарт), або можливість фактично даного світоспоглядання. Ці три завдання поєднуються в одному — відрізнити поняття явища від поняття про справжнє буття.

При вивченні позитивних наук ми дізнаємося, що досвід є така непорушна основа, від якої неможливо ухилитися, не 21 увійшовши у межі фантазії. // Позитивні науки не здійснили б свого призначення, якби зайшли у суперечність з досвідом. Однак ця надзвичайна вага досвіду в практичному житті не повинна вводити нас в оману, ніби у досвіді ми маємо справу з самою річчю. Через досвід ми пізнаємо в даному дещо - не так, як воно є згідно зі своїми об'єктивними основами, а як ми його уявляємо, тобто ми дізнаємося про речі по тих збудженнях, які вони в нас викликають. Щоб пізнати річ, треба, щоб вона подіяла на чуття; отже, в чутті буде не присутність самої речі, а рух, викликаний цією річчю. Такими є наші пізнання про звук, світло і т. п.

Сутність речей молена пізнати не через досвід (про сутність речей немає досвіду), а з допомогою розуму. Філософія мовить про річ не те, що засвідчується чуттям, а те, що каже про неї розум. Звідси, предметом філософії є ноумен — річ так, як її слід розуміти; предметом позитивних наук є феномен; або — предметом філософії є уявне, а предметом досвіду — явище.

Коли ми питаємо, що таке явище? — то три риси характеризують безсумнівним способом дане як явище: 1) нас охоплює круговид наших уявлень про речі, а не самі речі, тобто ми знаємо з досвіду не те, що є річ, а те, що уявляємо в речі; 2) ми вважаємо, що поняття, здобуті з допомогою досвіду, хоч і узгоджуються з досвідом, однак не узгоджуються самі з собою, тобто внутрішньо суперечливі; отже, вони не реальні, бо згідно з аксіомою чистого розуму для існування речі потрібно, щоб вона не суперечила самій собі. (Ляйбніц камеє: створити квадратне коло не може сам Бог). 3) Ми вважаємо, що буття, відоме нам із досвіду, не відповідає принципам чистого розуму, за якими він уявляє істинно суще (згідно з останньою рисою побудував філософію як науку Платон).

Звідси наступні три завдання філософії. 1) Філософія, виходячи із усвідомлення, що дане є явищем, досліджує можливість фактично даного світоспоглядання. 2) Філософія

 

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________253

досліджує логічну можливість фактично даного світоспоглядання, тобто так опрацьовує поняття про дане, щоб вони не суперечили одне одному. 3) Філософія є наука про повну і всебічну істину світоспоглядання, тобто доповнює і пояснює наше досвідне світоспоглядання так, як цього вимагають закони чистого розуму.

ПОДІЛ ФІЛОСОФСЬКИХ НАУК

Згідно з трьома зазначеними завданнями філософія поділяється на три частини: вона постає а) як логіка, б) метафізика, в) як практична філософія (етика).

Філософія вивчає поняття, що передаються нам досвідом; вона зауважує, 1) хоч є відмінні між собою поняття, // проте всі вони підпорядковуються одному й тому ж зако- 22 нові, наприклад, законові, завдяки якому ми на підставі загальної істини робимо висновок про часткову істинність. Усі наші думки підпорядковуються одному загальному законодавству і репрезентують дещо ціле. Вивчити це законодавство - справа логіки - особливої частини філософії (у стародавніх - діалектика).

2) Спостереження показує нам, що є такі емпіричні поняття, які ми не можемо ні прийняти, ні відкинути. Відкинути їх ми не можемо через те, що вони спираються на досвід; а, з другого боку, ми не можемо їх і прийняти, бо вони не відповідають вимогам чистого розуму, внутрішньо суперечать, такими, наприклад, є поняття про матерію, що наповнює безкінечний простір, поняття простого Я, яке, проте, має різні властивості й т. ін. Наука, що досліджує ці поняття, — метафізика.

3) Врешті-решт, є такі поняття, які чим ясніші, тим менше нас задовольняють, бо в них мисляться норми, зразки, ідеали, що потребують реалізації, від згоди з якими наш учинок стає гідним хвали, від незгоди — ганебним. Ці поняття називаються ідеями, їх досліджує етика (іфіка) або практична філософія. Ось три частини філософії — логіка, яка вивчає норми думки, метафізика, яка вивчає всезагальні норми речей, етика, або практична філософія, яка вивчає норми вчинків. Цим трьом частинам відповідають розділи, які ми зустрічаємо в Платона (діалектика, фізика, іфіка), у Геґеля (логіка, філософія природи, філософія духу), в Канта, Арістотеля та інших.

Яка з цих трьох наук повинна зосередити на собі всю увагу юриста? Питання у свою чергу практичне. Відомо, що всі юристи високо оцінюють логіку, навіть невчені юристи. Практичні потреби більш за все рекомендують юристові

170-68

 

254

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

 

 

 

логіку. Часом виникає необхідність висловити думку дузке точно, вміло згрупувати докази, а іноді певну думку потрібно висловити просто завуальовано. Жодна наука так не потребує логічности визначення майстерних доказів, як юридична наука. Всі поняття про права приватні й публічні мають своє буття у визначенні. І володіння логічним мистецтвом визначення становить для юриста жвавий інтерес.

Друга наука — метафізика. Найближчим інтересом для юриста є вивчити популярну метафізику, або панівне народне світоспоглядання. Без відмінного знання цієї метафізики ми запозичатимемо закони, а предмет, до якого ці закони дотичні - залишимо без уваги, не з'ясуємо їх для себе. Поняття особи, власности, чести мають свою основу в народному світоспогляданні. Досвід показав, які великі труднощі спіткали навіть вчених юристів через те, що предмет права виявився невідомим їм з цього боку: адже ідеї, які народ поєднує з поняттями особи, власности, чести і т. п., інші, ніж закон.

Щодо моральної філософії, то, поза всяким сумнівом, на ній юрист повинен зосередити всю свою увагу. Подивіть-23 ся, що // робиться на суді під час публічного судочинства, коли прокурор захищає закон від злочинця, а адвокат — підсудного від закону. Прокурор тягне справу на юридичний ґрунт, а захисник — на ґрунт моралі, розуму. І з цього огляду, хто добре ознайомлений із системою морального світу, той завжди зуміє зв'язати ідею права з мораллю, так що перехід відбувається природно, і захист стає надійним. Навіть якби ми були скептиками, то й у такому випадку не могли б заперечувати важливість для практики вивчення моральної філософії, адже вона дає зрозуміти, на яких засадах тримається або спирається певний факт права.