АВТОНОМІЯ РОЗУМНОЇ ІСТОТИ І ПРАВО
З абстрактної ідеї взаємодії випливає загальне положення, що для духу людини і взагалі розумної істоти залишається один шлях — покластися на гідність закону. В цьому сенсі відкриття Канта неспростовне. Розглянемо вчення Канта про автономію розумної істоти. "Людині властива автономія, -каже він, - вона сама в собі, у своїх моральних ідеях носить усе своє законодавство". Але яким чином із загальної моральної ідеї виділяється то та, то інша ідея і переходить у царину позитивного закону? — Вирішення цього питання — подвійне, залежно від того, як ми розглядатимемо право, чи в широкому сенсі, чи у вузькому.
1. Ми розглядатимемо право в сенсі загальному, і тоді правом буде все те, що не є неправом; "ius est, quod non est iniuria"1, як визначив Гуго Ґроцій. Під це визначення права підходять не тільки суто правові, а й моральні [чинники], наприклад, // співчуття, доброзичливість як заперечення жор- 125 стокости й бажання лиха. Так судить принаймні людина, суспільство і християнство. Але юристи приймають право в сенсі найвужчому.
2) Право в сенсі найвужчому, — коли воно протиставляється відповідному йому обов'язку, наприклад, у договорі. Ця ідея права складається з тих самих широких ідей, із яких складається право в найширшому сенсі; тільки тут ці ідеї мають емпіричне визнання. Очевидно, тут межа прав постійно пересуватиметься і захоплюватиме в царину права дедалі більше і більше моральних переконань, як тільки вони будуть визнані загальнопридатними до застосування. Внаслідок цієї умови одна й та ж моральна ідея в одному місці втягнута в царину права, а в іншому залишається в царині моральних переконань внаслідок своєї непридатности.
Отож, право у вузькому сенсі полягає в тому, що ідея загальнопридатна морально, стає загальнопридатною емпірично. Таким чином, різниця між правом у найширшому сенсі й правом у найвужчому сенсі полягає в тому, що перше змішує право з мораллю, а друге виділяє деякі моральні ідеї й надає
Ілат. правом є все, що не є неправом.
188
ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ
126
їм емпіричної затальнопридатности. Але ці виділені ідеї все ж таки залишаються моральними і жодними зусиллями їх не можна вилучити з царшги моралі
Уявімо ці моральні, емпірично загальновизнані істинм у формі: А, В, C, D. Протилежні їм закони, будуть протилежні моралі й праву і набудуть виразу: - А, - В, - C, -D... Аби пізнати закон, який не має характеру загального законодавства, треба звернути увагу на те, чи всі визнають цей закон, чи всі заперечують? Так, лиходій - краде, але він не бажає, щоб його самого обікрали; отож, він вважає закон крадіжок не загальнопридатним. Таким чином, цей закон не може увійти ні до царини права, ні до царини моральности. Але якщо моральні ідеї всі можуть бути правовими, чому вони не визнані такими?
До права у вузькому сенсі з цих моральних ідей входитимуть тільки ті, які мають загальну застосовність, і довели це тим, що втілилися в народних законах, правах і звичаях. Для пояснення цього назвемо загальнопридатні ідеї А, В, C, D. Коли моральна ідея, припустимо, D, що входить до емпіричної свідомости, стає можливою до виконання, тоді вона переходить до права у вузькому сенсі й є вже Dm. Уявімо, далі, що ідея А перейшла таким же шляхом до права у вузькому сенсі й стала Am; отож, із чотирьох ідей Am, Bm перейшли до права, а інші +В +C залишилися в царині моралі. А в іншому суспільстві до цих двох ідей, які перейшли до права, долучилася й третя ідея +В і стала Bm. Питається, чому одна ідея +C не увійшла до права? — Відповідь одна: вона згідно з духом епохи не надається до виконання, не проникла до емпіричної свідомости народу і // тому не увійшла до права.
Отже, автономія розумної істоти полягає в її ідеях, яких не можна вилучити з моральних ідей, хоч вони і вийшли з царини загальної моралі й стали як "species moralis"1. Так само як і загальноморальні ідеї не можна вилучити з царини юридичної; вони - правові, але тільки не емпіричні.
У Канта різниця між тими й іншими ідеями розвинута не досить ясно; тому його вчення треба відмежувати від непорозумінь.
1) Загальнопридатність закону має підставу в його внутрішній гідності. Кант має на увазі саме цю ідею. В "Критиці чистого розуму" він каже: "чини так, щоб право твоєї волі мало вартісність принципу загального законодавства". У нього є внутрішній закон, і він досліджує його веління^ Цей закон є факт чистого розуму, і в ньому він міститься щ [ ідея: тому створити його з власної волі, без даних розуму,'
'лат. моральний різновид.
ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА______189
який прищеплений нам a priori, ми не можемо
Таким чином, чистий розум знаходить у собі ідею як факт. - Але чому ж розум безумовно приймає цей факт за закон? - На це питання одна відповідь: цей закон є безумовний факт чистого розуму, бо ідеї, які складають зміст цього закону, є виразом безумовної гідности.
Чому, наприклад, істинна думка має загальне значення? Бо істина має безумовний, абсолютний авторитет для розумної істоти. Такий закон має гідність тому, що він служить виразом ідеї чистого розуму.
2) Автономія розумної волі не означає, що розум творить закони з нічого, або має їх у собі як готові визначення. Тільки розум знаходить ці визначення, ці закони і, знаходячи, обирає їх; у цьому сенсі розум, як каже Шталь словами Євангелія, "не є світлом, але хай свідчить про світло". Знайдений таким чином зміст є безумовно обраною ідеєю розуму.
3) [3 цього] не випливає, що тільки в ідеї обов'язку дано моральний зміст: він є в безпосередній свідомості; форми дружби, співчуття, доброзичливости також належать сюди. Тож із метафізичної ідеї взаємодії, яка складає необхідну приналежність поняття про право, випливає загальне визначення поняття права, а саме: право починається із визнання правилами тих законів, які встановлюють відносини людей одне до одного. Цей момент визнання складає найістотнішу рису права, без визнання [воно] поступається місцем насильству однієї істоти над іншою.
ПРАВО ЯК МОРАЛЬНА ІДЕЯ
Моральні вияви ми знаходимо й у тварин. Наприклад, собаки // прихиляються до господаря; але це не буде моральний вчинок. Моральні вчинки або дії належать тільки людині; адже необхідною умовою їх служить: 1) вільна рішучість волі; 2) те обране, що реалізоване волею. Тому все вивчення моралі розпадається на дві частини: в першому відділі ми говоритимемо про волю і поєднану з нею вільність; у другому - про різні види того, що обираємо і [чому] надаємо перевагу. Отож,
1. Поняття волі й вільности
Розрізняють три форми волі: 1) прагнення, незалежні від усвідомлення предмета, якому надається перевага; 2) воля, поєднана з усвідомленням предмета, якому надається перевага; 3) воля поєднана з усвідомленням предмета, якому надається перевага, і супроводжувана прагненням здійснити те, чому надано перевагу. Саме ця третя воля і складає предмет права. Прагнення можуть бути здійснювані підсвідомо, на-
13068
190
ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ
128
приклад, у тварин і маленьких дітей; дитя, наприклад, відчуваючи теплоту, повертається підсвідоме в той бік.
Ці прагнення виникають із мотивів, що діють у тваринній природі людини і [засвідчують] спільність її з тваринами. У цих діях нема місця вільному вибору між задоволенням вимог і не задоволенням їх. Такі, наприклад, дії тварин, такі в нас усі так звані інстинктивні потяги пити, їсти, спати та інші. Такі прагнення, як, наприклад, пити, їсти, — аж ніяк не спрямовані на самозбереження, а хиляться або до припинення страждань, або до підсиленого задоволення інстинктивних потягів до нього. Тож, предметом прагнень може бути все те, що задовольняє інстинктивні вимоги і, задовольняючи їх, приносить задоволення.
Для нашого предмета вивчення цих прагнень цікаве у двох відношеннях: 1) за певних обставин у зрілої людини прагнення до цих дій інколи буває таким сильним, що змушує її не виконувати закону або порушувати його. Звідси виникло так зване право необхідности, через яке злочинна дія не інкримінується. Поняттю "права" тут нема місця, бо право відноситься до вільної волі, а не до необхідности, коли вона задавлена інстиктивними діями; 2) у стані сильних душевних хвилювань і за всіх пристрасних поривань душі воля зрілої людини гасне, поступається їм місцем, і людина діє як тварина.
Така людина заслуговує поблажливости, бо воля її зникла і в ній діють інстинктивні мотиви. Бажання виявляється в наданні переваги предмету без відповідного прагнення. Така форма волі виникає у людей, які мають обмежені здібності й сили. Так, Богові ми не можемо приписати бажань. Коли ми // говоримо: ця дія бажана, то ще не виявляємо рішу-чости виконати це бажане. Коли щось стає бажаним, це залежить від наших знань про нього і його відношення до наших потреб - чи безумовно воно нам необхідне, чи тільки частково. Що воно залишиться бажаним, залежить від усвідомлення нездійсненности. Ми задовольняємося тільки бажаннями, бо знаємо, що таке бажання не до здійснення. Нам, наприклад, приємно фантазувати й бажати, щоб фантазії, - це свято душі, як висловився Сократ, - перейшли в дійсність, але обмежуємося тільки бажаннями. Часто бажання залишається невиконаним тому, що йому суперечить інше, сильніше бажання. В останньому випадку, коли бажання залишаються тільки бажаннями через неможливість їх виконати, найпалкіші бажання не викликають прагнення до їх здійснення; адже це бажання паралізується усвідомленням повної неможливости його виконання.
Цей останній факт має вельми важливе значення в
ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА______191
установленні прав і правових відносин. Наприклад, у меншості або в більшості виникає усвідомлення кращого права; але є соціальні умови, які не допускають можливосте застосування кращого права у житті; або коли суспільство стосовно певного закону розділяється на дві однаково сильні сторони. Таке суспільство може бути визнане нездатним до законодавства.
Третя форма - воля випливає з бажання, яке супроводжується переконанням, що бажання буде виконане. Коли таке бажання здійснюється, ми у своїй фантазії будуємо весь план дії, на яку спрямовані наші бажання. Всередині нас ця дія вже звершилася, залишається тільки, щоб ця дія виявила себе назовні, перейшла в дію за складеним нами планом. У поняття вільної волі входять такі моменти: 1) самовладання; 2) мотиви або спонуки; 3) вибір; 4) практичні засади або переконання; 5) характер і воля, вільність.
Самовладання виявляє силу волі й суб'єкт, цілком нездатний до самовладання, точно кажучи, не може бути повним суб'єктом права. В такому суб'єкті всяка дія має форму події, випадкового факту, а не реального вчинку. Щоб відбулася свідома рішучість до дії, треба щоб ця дія була піддана суворій критичній оцінці. Такі вчинки підходять під ідею відплати. Але в міру того, як учинок реалізується з меншою мірою самовладання, він наближається дедалі більше й більше до події. Такому вчинку ми протиставляємо або пострах, або ласку.
Дуже часто люди не знають своєї волі й живуть під чужою владою. Дуже багато людей не можуть дати звіту в тих правомірних стосунках, до яких вони вступають нібито вільно. З цього // погляду на суб'єкті права цілком ґрунтується державне право, яке забороняє численні приватні угоди людей, наприклад, якби хтось готовий був продати своїх дітей або частину свого м'яса, передбачаються такого роду заборони, [що] самовладдя є недостатнє. Ще важливіше для правника зважити ступінь поміркованости, рішучости волі в тому чи іншому вчинку; він зобов'язаний визначити, що у певному вчинку зроблено із внутрішніх спонук, а що - із зовнішніх. До поняття самовладдя входять, таким чином, спонуки.
Другий момент волі - спонуки або мотиви.
Як найпростіший щоденний вчинок не робиться без причини, так і всі бажання випливають із спонук або мотивів. Найнижче коло мотивів складають такі, на вибір яких не мали впливу особисті розрахунки. З таких мотивів походить бажання пити, їсти, спати і т. п.; вони повертаються самі
13'O 68
192
ПАМФІЛ ЮРКБВИЧ
ізо
собою після закінчення певного терміну й спонукають людину до задоволення вимог. Такі мотиви спільні у людини й тварини і не характеризують її особистої гідности. У дитинстві людина рухається і діє, спонукана тільки цими мотивами. В міру її розвитку коло її мотивів розширюється; мотиви стають високими, різноманітними, невловимими. Часто людина робить своїм мотивом думку про те, що відбулося 1000 років тому.
Ці мотиви походять у душі не інакше, як у формі задуму, наміру. На факті, що наша воля може бути вільною від одних мотивів і підкорятися іншим, ґрунтується моральне вдосконалення людини. Унаслідок незвичайної тонкости мотивів нам часто здається, що людина діє цілком вільно, не спонукувана нічим. Тим часом людські вчинки справедливо можна порівняти з силогізмом, - як зауважив Арістотель: верхній засновок складає переконання, нижній — приватний мотив, а висновок, тобто вчинок, випливає з них з абсолютною необхідністю. Таке відношення мотиву до вчинку [відбувається] як відношення нижнього засновку до висновку.
А відношення мотиву до переконання характеризується тим, що мотив завжди відноситься до того приватного кола, в якому ми хочемо діяти. Якщо переконання чисті, то вчинки, однак, можуть бути за мотивами жорстокі, фанатичні, шкідливі для інших. Подамо такий факт: одна мати зазнала невимовної скрути: в неї народилося двоє дітей і вона задушила їх, щоб вони не зазнали поневіряння. На суді її не було звинувачено. А чому? Бо спонука матері й мотив були чистими. Вона думала позбавити дітей страждань, була переконана в цьому. Принцип матері - безмежна любов до дітей, а мотив - бажання позбавити їх злигоднів. Тут // осудности злочину не повинно бути.
Третя сторона волі — вибір.
[Людина] вирішує, які з бажань обрати і які засоби вжити для цього; з одного боку, найрізноманітніші бажання мають шанси стати цілями й передбачають найрізноманітніші засоби, які ведуть до цієї мети; одні з них шляхетні, але важкі, інші легкі, але низькі. Людський розум обмірковує, чи можлива мета, і чи достатні засоби. Людина обмірковує, які з бажань повинні бути полишені, які повинні стати цілями. Тільки-но зроблено вибір, відбувається рух людської волі до мети. З того, що у виборі брали участь усі людські здібності, для нас стає корисним [знати], чому у виборі виявляється вся особистість людини, її воля.
У цьому акті волі зосереджується, таким чином, уся людина і її вчинок є власною її справою, а не результатом сторонніх причин. У цій незалежності від стороннього зовніш-
ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА______193
нього впливу й полягає головним чином перемога людського духу. Тому в міру зростання освіти посилюється суб'єктивність вчинків. Дикун у своїх вчинках мотивується зовнішніми спонуками, а освічена людина - внутрішніми. Тому вона вимагає [простору] для своєї індивідуальної волі, що виявляє всю її сутність, адже у волі діє вона сама і вся вона. Коли людина перебуває посередині між двома різними цілями, до яких ведуть два різні шляхи, вона, вільна, намагається досягнути однієї з них; або ж замість них обрати щось третє. Отож, у цьому вчинку вона виявляє вільність дій, унаслідок якої здійснює вчинок, який обирає її воля. Таким чином, людина вільна, коли вона діє так, як хоче. Отож, у виборі людина вільна.
Але цей факт не ліквідує того факту, що при виборі предмета неодмінно було взято в розрахунок щось особливе, через яке зроблено вибір. Вибір неодмінно обумовлюється чимось. З одного боку, людина не може вибирати того, про що вона не має поняття. Для того, щоб побажати предмет, треба його спізнати; тому з розширенням кола пізнання збільшується маса бажань. Отож, вибір залежить від знань. З іншого боку, людина не може вибрати того, що не може задовольняти її нижчих або вищих потреб і вимог. Тому у вільному, певно, виборі людини неодмінно виявляться її виховання й погляди, потяги й пристрасті, словом, усе, що дають людині природа і суспільство поза її вільною волею. Вільність волі є тільки здатністю людини діяти згідно з її думками, відчуттями й бажаннями.
Четвертий момент практичного принципу — переконання. Як із // окремих уявлень ми утворюємо загальне поняття, яке слугує нам керівним принципом в огляді класифікації пізнань, так і з окремих бажань виникає загальний принцип, загальна воля, яка керує людиною і каже, які бажання вона повинна здійснювати, а які тамувати в собі. Цей принцип дається життєвою практикою. Коли, наприклад, ми виконали в перший раз якесь бажання, то внаслідок одержуємо або приємне, або неприємне [відчуття]; коли це бажання зустрінеться з нами іншим разом, то ми або приймаємо його і прагнемо виконати, або [обіцяємо]. Тому бажання ми піддаємо оцінці. Ці правила для оцінки бажань називаються практичними принципами або переконаннями. Стосовно цих переконань [воля] залишається незмінною.
Такі правила ми набуваємо дуже швидко, — хутко, наприклад, переконуємося, що вести знайомство з поганими людьми не годиться, вживати спиртні напої шкідливо і т. п. Ці правила волі людської ніхто не дає, а вона сама встановлює їх для себе; в цьому випадку вона автономна. Між цими
194
ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ
132
правилами нерідко можна зустріти такі, які мають характер загального закону. Але, походячи з волі, ці правила стосуються волі. Так відбувається оцінка бажань волі стосовно того, чи корисні ці бажання, чи ні. Але другий вищий вид оцінки доступний людині тільки тоді, коли вона, відмовившись від своїх бажань, дивиться на те, чи дія з морального боку чесна, чи нечесна. Вона розглядає вчинок і правила, які виводяться звідси й складаються за переконаннями. Саме ці міркування про волю незалежні від волі й входять до морального світу під назвою ідей доброго, справедливого, досконалого і т. п.
П'ятий момент - характер. Його вже описано вище; бо влада над собою як найістотніша ознака автономної волі і є характер. Характер є формальна досконалість волі, внаслідок чого вона спрямовується згідно з практичними принципами або переконаннями. На людину з характером ми покладаємося тому, що несподіваний випадок не може примусити її діяти інакше. Цей характер греки окреслили поняттям "аѵбреш" - мужність, твердість. Для того, щоб одержати здатність, а разом і можливість до тих чи інших правових стосунків, потрібен певний ступінь, кількісна напруга характеру.
Здатність прийняти на себе зобов'язання завжди порівнюється з силою характеру виконати це зобов'язання: хто не має цього характеру, той не має права, не може вступати у правомірні стосунки. Хто, наприклад, здобув право розпоряджатися без відкупу своїм маєтком, той може ще й не мати права вступати на державні посади, бо не має відповідного ступеня характеру. // Так, жінка за такого гуманного спрямування нашої доби не має всіх прав чоловіків, бо її [характер] недостаньо одиничний, сильний, пружний. Прислуга внаслідок довгого й часткового підкорення чужій волі має, за припущенням, слабкий характер; звідси - її різні юридичні відношення.
Шостий момент - вільність волі. Як виклад попередніх ідей - ясний, так [виклад] ідей вільности - темний. Під вільністю волі ми розуміємо якийсь невизначений феномен і коли вносимо його до царини права, то доходимо неясних і плутаних висновків. Види вільности: 1) вільність як гаразд; 2) розумова; 3) моральна; 4) метафізична.
Перша вільність як гаразд визначається тими обмеженнями, які окрема особа або суспільство відчуває з боку якоїсь обставини. Усунення саме цієї обмежуючої обставини є вільністю. Наприклад, хто зазнав утисків від політичної анархії, для того і деспотія є вільністю; кого утискувала деспотія, тому й анархія видається вільністю. Але серед цих
ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА______195
суперечностей є одне постійне, незмінне явище: це те, що людина хоче собі щастя. Але оскільки вона хоче бути щасливою й може бути нею тільки по-своєму, то індивідуальна вільність постійно входить у поняття вільности як гаразду.
В цьому відношенні суспільство повинно бути влаштоване так, щоб людина могла розвивати свою індивідуальну вільність. Але, розвиваючи індивідуальну вільність, людина входить у суперечність із вільністю держави. Звідси походить прагнення індивідуальної вільности впливати на вільність політичну або й на саму конституцію. Одначе, ніколи індивідуальна вільність не може бути надана особі в такому обсязі, щоб вільність особи позбавила вільности державу.
По-друге, кожний розвиток визначається сутністю того, що розвивається. Коли життя розвивається за цими ідеями, тоді людина вільна; але коли життя не узгоджене з цими ідеями, ухиляється від них, людина діє невільно. Йдучи услід за цією моральною ідеєю, суспільство вимагає вільного розвитку торгівлі, мистецтв, наук, релігії, вільности політичних установ; коли життя відповідає сутности цих форм, воно вільне.
Моральна вільність є доброчинство або сила, здатність духу дотримуватися моральних переконань. Звичайно в більшості випадків буває навпаки, як сказав Сенека: "video meliora proloquo deteriora se, quasi"1 або, як сказав апостол Павло: "виджу — же инь законъ во удіхь моихъ противова-ющихъ закону ума моего"2. Отже, моральна вільність є здатністю вивищитися над вимогами і звабою натури для того, щоб безперешкодно йти услід за моральними переконаннями; у стані чистої вільности ні // афекти, ні схильності неспроможні звабити людину й змусити її ухилятися від моральности.
Тут панує моральне переконання: знаю добре, хочу доброго і можу досягнути доброго. Але така вільність можлива тільки у волі. А стосовно людини, то вона зустрічає най-сильніші перешкоди вільности з боку пристрастей. Чим сильніші пристрасті й чим більше зусиль треба, щоб погамувати їх, тим вища моральна вільність людини, коли силування ідеї доходить до повного заперечення життя: тоді це найвищий ступінь вільности як моральної гідности.
Розумова вільність. Вона належить до стану розуму в момент його діяльности. Пізнавальна здатність є необхідна умова для обрання мотиву вчинку, бо тільки та діяльність є вчинком, де людина діє свідомо й з наміром. Тож для інте-
. бачу кращих, а схвалюю, наче гірших. 2старослов. "бачу інший закон у членах моїх, що воює проти закону мого розуму" (До римлян, 7, 23).
196
ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ
134
лектуальноі вільности пізнавальна здатність повинна перебувати в нормальному стані. Тільки за цих умов людина має інстинктивну вільність; учинок, зроблений нею, с результатом її волі, а зроблене нею є тим, чого вона хотіла.
Ця інтелектуальна вільність нищиться, коли розум людини губиться на довгий або на короткий час; коли людина діє за фальшивим мотивом, тобто обманюється, приймаючи фальшиве за істинне, примарне за дійсне. Перший випадок, коли, наприклад, ми подаємо хворому отруту замість ліків; або хазяїн убиває слугу, який зайшов уночі, приймаючи його за лиходія. Дія в цьому випадку залежить від фальшивого мотиву; тому людина вчинила те, чого насправді не хотіла.
Інтелектуальна вільність може бути зменшена; сюди належать афекти й сп'яніння, коли людина забуває свої постійні правила, якими вона керувалася. Так, наприклад, у гнші людина, як кажуть, стає сама не своя і часто говорить і робить те, чого не зробила б ніколи в стані не затьмареного нічим здорового глузду.
Ось три безсумнівні види вільности. Перший вид — прагнення людини до індивідуальної вільности як до гаразду, другий — моральна вільність, яка надає людині можливість діяти згідно з її розумом або з вищими ідеями. Третій вид вільности — інтелектуальна вільність, здатність розрізняти справжні мотиви й діяти за свідомо обраними мотивами.
З цими трьома видами вільности поєднується потрійне положення людини: індивідуальна вільність робить нас об'єктами права, моральна вільність — суб'єктами права і, нарешті, інтелектуальна вільність робить нас об'єктами ставлення за вину. Саме коли на суді виявляється, що певний вчинок людина скоїла за відсутности інтелектуальної вільности, тоді цей // недолік складає справжній [привілей] і вона стає поза всякою відповідальністю за скоєний нею вчинок.
Але ще передбачається метафізична вільність. Для нас, по-перше, зрозуміла вільність від утисків і перешкод, тобто, вільність як гаразд; такої вільности шукає і струмок, коли зриває греблю, яка затримує його, і птах, вириваючись із клітки. Такої вільности шукає кожна істота, і ми шукаємо її в суспільстві. По-друге, зрозуміла для нас і вільність інтелектуальна, яка властива людині; бо ніхто не діє зумисне за фальшивим мотивом; ніхто зумисне не хоче обманювати себе. По-третє, зрозуміла для нас і моральна вільність. Коли ми щось схвалюємо, в нас пробуджується бажання здійснити обране; це обране є наша мета. Коли ми можемо досягнути цього, коли ми у змозі діяти згідно з нашими переконаннями, ми вільні; коли ж ми не можемо діяти, коли є перешкоди, тоді ми стверджуємо, що наша вільність обмежена.
ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА______197
Але якщо вільність від перешкод, фальшивих мотивів і пристрастей зрозуміла, то вільність самої волі є цілком новим поняттям. Щоб досягнути ясности, зауважимо, що не слід змішувати поняття "вільність волі" з "вільністю вчинків". Вільні вчинки є ті, яких захотіла людина, обрала і схвалила їх. Тож кожний зумисний вчинок е вільний. І правник не знає іншої вільности, крім тієї, яка означає відношення вчинків до волі. Цілком інше поняття входить у науку й практику, коли кажуть про вільність самої волі. В цьому випадку хочуть позначити не відношення вчинку до волі, а властивості самої волі, за якими вона має свій напрямок у своїй волі, не залежить від жодних мотивів, сама собою розпоряджається і визначається щодо дії.
Таке метафізичне поняття про вільність волі, яка визначається так: "вільність волі є здатністю волі починати з абсолютного початку, тобто без мотивів". Що це поняття неправдиве, і в дійсності йому ніщо не відповідає, видно з самого визначення; тому положення, що воля сама по собі сприяє тому, щоб діяти, рухатися, - спростовується своєю внутрішньою суперечністю; бо тоді одне й те ж є і рухоме і рушій, діяльне і пасивне. Аби вчинок був вільний, треба, щоб він походив від волі. Так і воля, аби вона могла визначати себе, повинна захотіти себе, захотіти самого хотіння. Отже, поняття вільности волі усувається власною недоладністю. Ні логіка, ні метафізика, ні практика не дозволяють визнати цієї метафізичної вигадки.
1. Логічні підстави. Коли стверджують, що вільна воля могла зробити інший вибір, ніж той, який вона зробила, то в цьому випадку дійсність виходить із дійсности й // протилежної їй можливости. Реальним вчинком вважається той, яким він [не] міг не бути. Наприклад, хто вчинив злочин вільно, то хоч він дійсний, однак у ньому лежить можливість його протилежности. Але це безглуздя; справді, що ми розуміємо тут під вільним вибором? Такий вибір, внаслідок якого вчинено дію, але якість і сутність її полягають у тому, що вона могла б бути здійснена, або здійснена супротивна їй. Саме цю думку вважали можливою до здійснення в самому факті, протилежному йому.
2. Метафізичні підстави. Коли людина робить вчинок, припустимо, "А" і ми запитуємо: чому вона його обрала? — то теорія вільної волі відповідає: за вільним самовизначенням. У чому ж полягає цей вільний вибір? — У тому, що людина за тих самих умов або за тих же моральних переконань хоч і зробила вчинок "А", але могла його не робити, або зробити протилежний йому вчинок, або зовсім інший учинок, наприклад, "В". Тут було чотири можливості: те-
198
ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ
136
пер людина могла обрати кожний із випадків; бо всі види вчинків були для неї байдужі; але вона за вільним вибором обрала один "А".
Наприклад, виконати закон і не виконати якась людина була однаково владна, — ніщо не спонукало її виконати або порушити закон, але вона все ж виконала. Таким чином, вільність полягає в тому, що дії "А" і "В" були байдужі, однак надано перевагу "А"; тоді неминуче постає питання: чому ж надано перевагу "А"? Скрізь виявляється цей закон причинности. Тоді те, чому вона надала перевагу "А", складає підставу, причину, за якою людина вчинила дію. Та й за рівности людина дуже часто відчуває стан коливання, коли її тягнуть два мотиви, коли ні один не пересилює іншого; тоді людина перебуває в перехідному стані. Тут нема ознаки вільности невільного вибору, а є один інстинкт мотивів.
3. Моральні підстави. Якщо вибір вільний, якщо є здатність самовизначення, яка з однаково можливих вибирає "А" і "не А", то для такої істоти всі переконання стоять на одній лінії. Людина обирає вчинок вільно, не обмежена ні користю предмета, ні шкодою його, людина обирає його цілком байдуже. Наприклад, людина чинить чесно і справедливо власною волею, але не мотивовано поняттям про честь; вона робить добро не з любови до добра, а за вільним самовизначенням, за яким з однаковою байдужістю могла зробити добро і лихо. Це така вільність, за якої факт ставлення за провину зникає. Вся наша гідність у шляхетних вчинках полягає у схильності до гарних мотивів, але за такого погляду на вільний вибір // неможливе ніяке удосконалення людини, жодний мораль-нісний прогрес: бо людина однаково владна, вольова, вільна робити добро і лихо.
4. Практичні підстави. Уся ця неправдива метафізична ідея грунтується на поганому розумінні думок здорового глузду. Російська людина називає вільну волю доброю волею. Але коли загальний смисл говорить, що людина має вільну волю, то вона аж ніяк не приписує людині здатности обирати такі вчинки, які відповідають загальній освіті, або середньому рівню моральних сил. "Кому багато дано, від того багато і вимагається", говорить Євангеліє; адже вільність відповідає освіті. Справді, ми самі не ображаємося, коли селянин ставиться до нас грубо, тому що ми передбачаємо в ньому нездатність до ввічливого поводження.
Людина взагалі здатна на такі вчинки, які відповідають її знанням і моральності. Але оскільки у певній етиці панує певний ступінь освічености, однакова сприйнятливість до певних мотивів діяльности, то передбачається, що всі стоять на одному ступені морального розвитку; ось чому за-
І
ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА______199
гальне законодавство карає нас однаково за один і той же злочин, хоч інколи несправедливо. Але усунути цю незручність було б можливо тільки тоді, коли б здійснилася ідея Платонової держави. Отож, якщо людина вільна, це означає, що вона може діяти за свідомими мотивами.
Вчинки вільні, коли вони залежать від волі, а воля перебуває в залежности від свідомих мотивів. Що розумніші ці мотиви, то людина вільніша. Людська вільність, таким чином, завжди пропорційна твердості характеру й ступеню його розвитку. Ця вільність робить його владарем самого себе і водночас обставин; вона виявляється в легкості, з якою людина дотримується своїх переконань. Тому тільки той вільний, хто має можливість іти свідомо за обраним мотивом. Тож вільного вибору немає, хоч і є вільність учинків. Мірою того, як до суспільства входить переконання, що вільність розвивається в міру розумового й морального розвитку, - кримінальне право ушляхетнюється і хоче витіснити систему тілесних покарань системою виправлень.
Несправедливо карати людину тільки за те, що моральна й розумова освіта не надали їй можливости сприймати кращі мотиви - в цьому полягає вільність як досконалість. Справді, коли ми викриваємо людину в якійсь дії, вона для захисту своєї людської гідности в той же час намагається назвати нам мотиви, // якими вона керується і свідомо їх обрала. Кожен із нас уміє хизуватися перед іншими, вдаючи, ніби вчинок зроблено з чіткої й кращої спонуки. Вище цього не підіймається наше домагання на вільність.