МІРКУВАННЯ АРІСТОТЕЛЯ ПРО РІЗНІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ВРЯДУВАННЯ

А. Монархія і аристократія

Усіх форм державного врядування, разом із монархією та аристократією, Арістотель налічує шість. Із них найперше місце належить монархії. Як у царині моральній, за вченням філософа, є найвища доброчесність, властива божеству, яка формується в розумовому спогляданні, так само в царині політичного життя є форма влади, що відповідає цій доброчесності. Ця форма - монархія. Монархія є влада одного справедливого чоловіка, який веде громадян шляхом закону й добра і який своїми особистими якостями переважає усіх громадян. Таким чином, монархія є найкращий спосіб урядування.

Але Арістотель наводить і заперечення проти переваги монархії, особливо проти її необмежености: "кожний громадянин, узятий окремо, щоправда, гірший від монарха і за особистими якостями стоїть нижче за нього; але громадяни, взяті разом, матимуть більше мудрости". А що це справедливо, ми маємо очевидний приклад у мудрих запровадженнях Солона, який усю верховну владу в усьому обсязі її віддав народним зборам. На це заперечення Арістотель відповідає: "Положення, що монархія стоїть нижче за громадян, узятих разом, неправильне. Що за мудрі були б збори, якби вони складалися з тварин? А багато людей аніскільки не кращі за тварин, нічим не вивищуються над ними. Але якби навіть вручити владу виборним, кращим людям, знову сумнівно, що вони чинили б і врядували б державою краще за монарха. Поза сумнівом, // монарх має оточити себе друзями, які своїми порадами доповнювали б його знання".

Друге заперечення: "що треба робити, якби монарх став зловживати своєю владою? Якби став урядувати погано?". "Монарх є найкраща з усіх людина, тому нема жодної потреби припускати, що він зловживатиме своєю владою. З іншого боку, якби між людьми з'явилася людина, яка переважає всіх своїм знанням і доброчесністю. І що ж? Невже її треба вбити або вигнати, як це робили в Атенах через саме лише побоювання, щоб вона не захопила верховної влади до своїх рук? - Ні; було б ганебно, якби народ за-

 

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________117

хотів панувати над нею; бо така людина була б як Бог між людьми або як лев поміж зайцями. Правда, вона не підкорялася б жодному законові, але за своїми чеснотами вона стояла би вище від закону. Отож, залишається, аби всі громадяни підкорялися їй як досконалій людині".

Але, захищаючи монархію, Арістотель звертає увагу на незручності, з якими вона поєднана: а) важко знайти таких чудових людей, які відрізнялися б від інших, як боги від людей або як леви від зайців. У давнину за загальної недо-розвинености людей були можливі такі люди; своєю мудрістю вони стояли високо над масою, що їх оточувала і не мали собі суперників; унаслідок цього вони стали патріархальними царями. Ось яким шляхом утворилася монархія.

З плином часу, в міру розвитку освіти в суспільстві, стало з'являтися багато відважних і мудрих громадян, і важко було визначити, хто з них вищий, хто нижчий. Унаслідок цього монархія вигасає і переходить до аристократичного способу вря-дування. Це найкращий її кінець: бо ганебно слухатися нікчемного, але ще ганебніше слухатися кожного, який би він не був, як за демократії. Найкраще слухатися кращих і найдоброчесні-ших громадян, "Правда, що чесноти переходять у спадок від батька до дітей, але це буває не завжди", - каже Арістотель і тому не схвалює спадковости монархій, а надає перевагу виборчому способові престолонаслідування на все життя.

Але й тут виникає знову незручність: пожиттєвий монарх завжди піклуватиметься про передачу престолу своєму синові; з другого боку, небезпечно позбавляти громадян державних посад і позбавляти їх цієї гідности. Тому й тут Арістотель відхиляється від монархії до змішаної форми, — поміж різними крайніми формами врядування він шукає золотої середини. Дотримуючись цього принципу, Арістотель волів так улаштувати державу, аби цар був сильніший, ніж окрема особа й навіть багато окремих осіб, але щоб менше мав сили, ніж цілий народ.

Б. Тиранія

Як монархія є найкраща форма урядування, так тиранія є найгірша. У цій формі володар має владу над усіма й користується нею для досягнення своїх особистих інтересів. Походження тиранії завжди приховане у боротьбі простолюду з аристократією. Багато честолюбців, які вивищилися над масою народу своїм обдаруванням, стають її вождями для захисту простолюду від утисків аристократів; але потім свою силу вживають для досягнення необмеженого панування. Тому всі тирани походять із демагогів і рідко з олігархів.

 

118____________________________ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

Тиранія, заснована на сваволі, репрезентус ніби суміш найзіпсованішої олігархії й демократії, бо поєднує в собі 66 олігархічне лихо — // жадібність до грошей, недовірливість і утиски - з демократичним, з анархією; вона ґрунтується на інтригах, вигнанні, переслідуванні багатих і сильних громадян. Арістотель далі доводить, що тиран саме цими засобами підтримує владу. Так, тиран пильно стежить за всіма, хто прибуває до міста й вибуває, підбурює жінок і рабів до доносів на своїх панів, прагне розділити народ на партії, аби зробити його слабшим за себе; старається зробити його бідним, аби в боротьбі зі злиднями народові не було часу думати про уряд. Підлабузники використовують тирана, а бідних він використовує для досягнення своєї особистої мети.

Арістотель не обмежився розкриттям справжніх зловживань, за допомогою яких тирани утримували свою владу; він наводить нові засоби, якими тирани могли б підтримати свою владу, і в цьому відношенні [його] справедливо називають серед попередників Макіавелі. "Найкращий засіб утримати владу, - говорить він, — якщо тиран зуміє наблизити свою форму урядування до монархічної". З цією метою він повинен частіше набувати вигляду доброго й вибачливого батька, оточувати себе царським блиском, набувати образу захисника пригнічених, зовні шанувати богів, вдавати себе стриманим від чуттєвих схильностей, накладати легкі покари й прикидатися милосердним, сильних громадян скидати непомітно і, нарешті, найчастіше бувати в товаристві кращих громадян.

Падіння тирана залежить від усезагальної ненависти до тиранії, бо тирана завжди ненавидять. А роздратування проти нього є тільки приводом до боротьби з ним. Щоправда, і любов до слави є нерідко мотивом для боротьби з тираном; а інколи сусідні держави подають привід до його повалення. Розглянувши вартісність і незручності монархії, перелічивши недоліки тиранії, Арістотель береться до оцінки чотирьох інших форм урядування: аристократії, олігархії, республіки і демократії.

Оцінюючи форми врядування, Арістотель бере за основу для їх поділу або а) організацію їх, або б) джерела.

а) Організація цих форм урядування визначається принципом: хто має верховно-вирішальну владу в державі. "Коли всі вирішують усе - то відбувається демократія. Коли дехто [вирішує] усе — тоді олігархія. Коли дещо - всі, а дещо — небагато хто, тоді це республіка". У цьому переліку форм урядування Арістотель змовчав про аристократію й не показав, хто в ній має верховну вирішальну владу.

 

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________119

Причина такого пропуску пояснюється тим, що аристократію Арістотель розглядає з погляду монархії; бо в аристократії, як і в монархії, на чолі врядування перебуває доброчесність.

б) Джерела утворення форм урядування. Під назвою джерел розуміються ті закони протилежності, які впливають на утворення тієї чи іншої форми врядування у певній державі. Розглядаючи закони суперечностей, ми бачимо, що і свободу, і освіту, і доброчесність Арістотель відносить до суперечностей. Але в точному сенсі слова ці поняття не суперечні й легко поєднуються в одній особі. Одна й та ж людина в один і той же час може бути і доброчесна, і вільна, і освічена. Але є суперечності, несумісні в одній особі: це багатство і бідність. Ці суперечності, які взаємно виключають себе відіграють дуже важливу роль при утворенні тієї чи іншої форми врядування у державі.

Так, наприклад, коли в державі переважає бідність, то утверджується демократія як влада бідних; а коли в державі переважає багатство, то встановлюється олігархія // як вла- 67 да багатих. Примирливий принцип, так би мовити, середину між цими крайнощами - багатством і бідністю, олігархією і демократією - творить республіка. Тут ці крайнощі урівноважують одне одного. А стосовно аристократії, то там переважає сама доброчесність, а багатство й бідність не мають значення. Ось причина, чому Арістотель для своєї ідеальної держави обрав аристократичну форму врядування.

В. Думка про демократію

У демократії поняття про справедливість визначається тільки арифметичне - більшістю; бо демократія спирається на бідних, яких тут завжди більше, ніж багатих. Таким самим чином і демократичну волю ця маса більшости розуміє як необмежену індивідуальну сваволю. Такого роду воля складає найвищу мету демократії. "Життя повинно бути влаштоване згідно з індивідуальною сваволею" — ось принцип демократії. Зважаючи на ступінь прикладання до життя цього принципу, демократія набуває різноманітних відтінків. Арістотель налічує чотири форми демократичного ладу: перша форма: керівною засадою тут є вимога, щоб усі громадяни брали участь в усьому або щоб права на державні посади ґрунтувалися на дуже низькому цензі; друга форма: законодавство приписує громадянам суворо тримати існуючий громадянський лад як тверду форму врядування, і вступ на державну службу залежить від повноправности громадян; третя форма: це останнє обмеження може бути скасоване; четвер-

 

120

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

 

 

 

68

та форма: верховна воля народу вища за все.

Остання форма, за Арістотелем, найгірша форма вряду-вання. При цьому не можна не помітити, як філософи, що належать до різних епох і відповідно натхненні різними ідеями, принципами, інтересами, зударяються в поглядах на четверту форму демократичного ладу й діаметрально протилежні один одному.

Так, Русо зверхність народу, яка відповідає четвертій формі демократичного ладу, за Арістотелем, вважав найкращою формою врядування з усіх існуючих форм; а Арістотель вважає цей різновид демократії найгіршим не тільки стосовно довершених форм урядування — монархії, аристократії, але й гіршим з усіх різновидів демократії. Усе своє презирство до цього виду він висловив, сказавши, що цей різновид не вартий навіть назви "лад".

Перелічивши форми демократичного ладу, Арістотель мовить про поділ функцій верховної влади між людьми. За демократичним принципом, каже він, в усіх трьох гілках верховної влади: дорадчій, урядовій і судовій верховні ухвали належать усім людям. При цьому думки подаються або по черзі й відповідно до більшости голосів, або ж усі вони збираються в одному місці, наприклад, на майдані, обговорюють те чи інше питання й виголошують одну остаточну ухвалу.

Але в одному й другому випадку або на державні справи мають вплив державні чини, або ж вони своїми голосами мають вплив тільки в тих питаннях, які становлять предмет їхніх соціальних занять; або ж, зрештою, все вирішує сам простолюд, маса, без усякої участи вищих класів. І тут Арістотель, як і в переліку різновидів демократії, починає з кращого ладу й закінчує найгіршим. Міркою в цьому випадку для нього є більша або менша незалежність народного рішення від вищих класів: чим більше цієї залежности, тим кращий лад демократії; і чим менше, тим гірше. Тому // найгірший лад демократії, коли усе у державі залежить від волі простолюду, маси. Таким чином, дорадча і судова вирішальна влада в демократії належать усім, про все й над усіма. А урядові дії або, краще, дії виконавчої влади такі, що всі державні посади посідаються переважно за жеребом.

Отакий лад демократії. "Незважаючи на те, що демократія — недосконала форма врядування", за деяких умов вона може набути міцности й тривалости. Вигідно для демократичної держави, коли багато люду зайнято обробітком землі й має мало часу та можливостей для занять державними справами. Тоді влада сама собою по-

 

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________121

винна перейти до небагатьох багатих, але кращих громадян. А згубно, коли чиновники одержують платню; тому що державні посади будуть тоді предметом спільних прагнень. Не слід дражнити багатих і звалювати на них, як, наприклад, в Атенах, різні державні повинності". Словом, Арістотель пропонує для збереження міцности демократії такі заходи, які ведуть до посилення кращих громадян і до їхньої переваги над масою. Тоді демократія буде близькою до Арістотелевого ідеалу — аристократичної форми врядування.

Але воліючи, аби люд, зайнятий добуванням щоденного харчу, не мав можливости займатися державними справами, Арістотель [разом з тим] не бажає зробити люд бідним і мовить: "Слід протидіяти збідненню громадян". А взагалі для міцности демократії необхідно триматися середини між двома крайнощами. Інакше при всезагальному збідненні люду народиться незадоволення на багатих, з'являться демагоги, яким усіляко треба протидіяти; бо вони розпалюють незадоволення люду і ведуть його на боротьбу з багатими. Яка не є погана ця форма врядування, все ж вона набагато краща за олігархію, бо тут два недоліки - бідність і анархія, а в олігархії до цих недоліків долучається честолюбство, ворожнеча та ін.

Г. Олігархія

Принцип олігархії нам відомий із попередніх лекцій. Повноправність визначається тут кількістю майна, тому верховна влада в олігархічній державі належить багатим, яких меншість. Як у демократії, так і в олігархії, Арістотель розрізняє чотири форми в такому порядку: перша і найдосконаліша форма олігархії, коли участь у політичних справах залежить тільки від цензу, отож, хто більше має майна, тому більше дістається політичних прав. Друга форма, менш досконала ніж перша, полягає в тому, що коли ценз дуже високий, то олігархічна влада зосереджується в руках дуже небагатьох. Унаслідок цієї ма-лочисельности олігархія сама себе поповнює через вільний вибір, при цьому вибирає або з усіх громадян, або тільки з небагатьох. Третя форма, набагато гірша, коли олігархія поповнює себе через передачу прав від батька до сина. Четверта, найнедосконаліша, форма, коли панівний клас багатіїв ставить свою особисту сваволю вище від закону, коли вони урядують державою, як їм заманеться.

Відповідно до цих чотирьох форм поділяються і функції верховної влади — дорадча, судова й адміністра-

 

122

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

 

 

 

тивна. Верховна дорадча влада перебуватиме в руках небагатьох громадян, які виокремилися з маси своїм багатством; судова влада також перебуватиме в руках небагатьох, обраних з усіх або з небагатьох. Адміністративна 69 влада належатиме або деяким з усіх, або // деяким із багатьох.

Стосовно причин, які підтримують олігархічні форми або сприяють їх падінню, Арістотель виставив за вельми вигідні такі: коли багаті, зосереджуючи у своїх руках усю владу, не настільки багаті, щоб не мати потреби дбати про засоби до життя. За цих умов вони не матимуть можливости присвячувати всю свою діяльність суспільним справам. За такого обмеження багатих порівняно бідні члени держави матимуть можливість доступу до державних служб і відповідно впливати на державні справи.

Але коли в олігархії посилюється користолюбство або накопичуються багатства в одних оселях через спадковий перехід майна від батька до дітей, коли багатства, що накопичуються, дають можливість обмежувати силу діючого закону і на місце нього висувати свою сваволю у формі спадкового переходу державних служб, тоді олігархія наближається до четвертої форми врядування. У цій формі вона з'являється як проста зграя багатих, які визискують державу. Але таку зграю, як правило, скоро розганяють.

Із цього Арістотель виводить правило, що для міцно-сти олігархії не слід доводити до крайнощів тих засад, на яких вона заснована, тобто не допускати ані надмірного збагачення, ані надмірного збіднення. Тому на державних службах слід неодмінно давати частку бідним і захищати їх від утисків та образ багатих. А багаті повинні за свій рахунок покривати великі витрати держави. Не погано було б, якби багаті, щоб утішити бідних, влаштовували за свій рахунок релігійні та народні свята. Такі поради Арістотель дає олігархам. Але як би там не було, веде він, далі на олігархію чигають великі небезпеки: бо всередині неї можливі [всякі] партії, до яких може бути втягнений і весь народ; з другого боку, розкіш і розбещеність багачів, які ображають людську громаду, легко можуть викликати відверті повстання в останній, результатом яких неодмінно буде падіння олігархії.

 

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________123 Д. Республіка

1. Аристократична. Як в олігархії одиницею рівноправно-сти є багатство, так у республіці* принципом повноправнос-ти є перевага. У цій формі урядування влада належить кращим громадянам, і держава має на увазі одну мету — чудовий стан громадян. У всіх службах, у всій державній організації проглядає тенденція, що спирається на громадянську вищість. Стосовно функцій верховної влади, то вони поділені таким чином: верховно-дорадча влада, ~ якій за республіканським принципом випадає розв'язання питань про війну і мир, прийняття звітів у справах керування державою, обрання сановників, - належить усім громадянам; або буває так, що стосовно деяких питань приймають ухвали певні обранці більшістю голосів, або за жеребом; а щодо інших -усі. В судовому відношенні ухвали щодо багатьох питань належать усім, стосовно деяких - небагатьом. Стосовно адміністративних посад, то одні з них заміщуються всіма, інші - вибірково.

Правила, висловлені Арістотелем стосовно міцности й хиткости аристократії, можна сформулювати так: "Аристократія починає хитатися й понижуватися, коли в середовищі її членів зароджується незадоволення або ж, коли виявляється прагнення до // монархії чи до олігархії. До тієї чи іншої форми врядування аристократія переходить легко. Починається прагнення до монархії, коли із середовища аристократів висувається одна особа, яка переважає всіх своїми талантами й багатствами; прагнення до олігархії виявляється тоді, коли декілька членів утворюють із себе тісний гурток, який привласнює принцип верховної влади. Особливо хитке становище держави, коли аристократи освічені й самовпевнено багаті; вони заступають собою масу, яка не може рівнятися з ними. Внаслідок цього вони привласнюють собі порівняно велику частину громадянських прав".

"Отже, - каже Арістотель, - щоб аристократія була міцна, необхідно стежити за найменшими змінами в громадському й економічному побуті, аби найнезначніші моменти з життя громадян не лишилися поза увагою. Інакше вони розвинуться і аристократії важко буде встояти проти них".

2. Демократична республіка. Республіка, в якій верховна влада перебуває в руках усього народу, є найнедоскона-ліша поміж досконалими формами, зате вона відрізняється

* Тут Арістотель бере за зразок Лакедемонську і Картагенську держави.

 

124

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

 

 

 

від усіх форм найбільшою міцністю, бо поєднує і замирює в собі дві протилежності, які в жодній із попередніх форм не замирювалися, тобто багатих і бідних. Із цього погляду Арі-стотель розглядає республіку як суміш олігархії з демократією, двох гірших форм урядування, двох заперечень; але як у математиці "minus" помножений на "minus" дає "plus", так і в Арістотеля суміш двох заперечень дає щось позитивне, краще за свої складові частини, — республіку.

Таким чином, республіка є чимось середнім між двома крайнощами - олігархією і демократією, - є центральним пунктом, де вони сходяться. Форми республіки бувають різні, зважаючи на те, чи залишаються її форми-складники у своєму значенні, чи одна переважає іншу, а чи вони перебувають у змішаному вигляді й так сполучилися, що вже не можна розпізнати ні демократичного, ні олігархічного принципів, а тільки існують загальні, своєрідні республіканські форми. "Тому в республіці, - каже Арістотель, - характерно те, що одні називають її аристократією, інші олігархією, а вона насправді є ні тим, ні іншим".

Подібним же чином і верховна влада в республіці поділяється то за аристократичним зразком, то за демократичною первиною. Так, верховно-вирішальний, дорадчий голос належить у республіці вибраним за жеребом, судові посади поділяються як в аристократії, а адміністративні ніколи не посідають усі громадяни. Характерною рисою республіканського ладу є те, що в ньому велике значення має середня верства, від переважання якої над крайніми верствами залежить міцність республіки. Але середня верства швидше розвивається у величезній державі, ніж у невеликій. Причина в тому, що в малій державі середня верства не може бути значна і багаті люди примітніші, їх не заступає ціла маса середньої верстви. Тоді як у великих державах багаті ніби непомітно губляться у безмежних просторах, у неосяжній масі середньої верстви і з нею зливаються.