§ 4. Сімейний кодекс України 1926 року

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 

У двадцятих роках в УРСР розпочався процес подальшого удос­коналення сімейного законодавства. Так, у 1923 р. виникла потреба переглянути регулювання деяких питань сімейно-шлюбних відно­син, у зв'язку з чим Народний комісаріат юстиції УРСР прийняв тоді рішення про підготовку до видання нового сімейного кодексу.

ЗО травня 1926 р. був прийнятий Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР1.

Назва Кодексу повністю відбивала його систему, яка була досить своєрідною і складалася з 5 основних розділів:

1. Про сім'ю; 2. Про опіку та піклування; 3. Про шлюб; 4. Про зміну громадянами своїх прізвищ та імен; 5. Про визнання особи безвісно відсутньою або померлою.

Основні норми цього Кодексу грунтувалися на тих же прин­ципах сімейного права, шо були закладені в перших декретах.

Водночас Кодекс 1926 р. посилював гарантії як майнових, так і особистих прав членів сім'ї, перш за все — жінок і дітей.

Кодекс 1926 р. повністю урівняв позашлюбних дітей із шлюб­ними, досить детально регламентуючи порядок встановлення батьківства щодо позашлюбних дітей.

Безспірним (до оскарження суду) доказом батьківства був запис у книгах ЗАГСу або наступне визнання батьківства, а у разі відсутності цього матері дитини надавалося право зареєст­рувати свою вагітність, а потім батьківство у ЗАГСІ.

У разі подання матір'ю такої заяви ЗАГС повідомляв гада­ного батька дитини про надходження заяви і зобов'язував його в місячний термін повідомити про своє ставлення до заяви. Якщо відповіді протягом місяця не надходило, особа, названа батьком, записувалася таким у книгах ЗАГСу. Водночас, особа, записана батьком, була вправі протягом року порушити справу в суді про неправильність запису.

Якщо ж у судовому порядку встановлювалося, що в період зачаття дитини мати мала зв'язки з кількома особами, батьком дитини суд визнавав одного з них, покладаючи на всіх інших солідарну відповідальність по аліментному зобов'язанню.

Вирішуючи питання про аліментні зобов'язання батьків і дітей, Кодекс не вважав їх абсолютними, даючи суду у винятко­вих випадках право звільняти батьків від аліментування дітей, рівно ж як і дітей від аліментування батьків.

Кодекс УРСР 1926 р., а також кодекси РРФСР, БРСР та деякі інші поряд з зареєстрованим шлюбом визнавали також і так званий фактичний шлюб, тобто не оформлений в органах ЗАГСу. Щоправда, визнання таких фактичних шлюбів могло бути здійснене тільки через суд, де необхідно було довести наявність фактичного шлюбу. Тому, якщо між фактичним подружжям виникали якісь суперечки (щодо майна або алімен­тів), то суд, перш ніж розв'язати ці суперечки, повинен був у кожному конкретному випадку встановити, тобто визнати, наяв­ність шлюбних зв'язків.

Причому фактичним шлюбом визнавались лише серйозні та тривалі подружні зв'язки, а не випадкові і скороминущі.

Доказами наявності такого шлюбу для суду були: факт спіль­ного проживання, наявність при цьому спільного господарства, спільне виховання дітей, взаємна підтримка тощо. Крім того, фактичний шлюб міг бути визнаний, коли він відповідав необ­хідним умовам (вік, стан здоров'я, відсутність близьких родичів, моногамія тощо). Спеціальна глава Кодексу була присвячена інституту усинов­лення, який вперше вводився в українське законодавство. Як показала практика наступних років, інститут усиновлення віді­гравав важливу роль, особливо в роки Великої Вітчизняної війни, а також у повоєнний період, коли потрібно було вихо­вувати дітей, батьки яких загинули на фронті.

Кодекс містив норми, які регулювали опіку і піклування, а саме: регламентували порядок встановлення та зняття опіки і піклування, призначення та звільнення опікунів, а також права та обов'язки опікунів і піклувальників.

Третій розділ Кодексу УРСР 1926 р. присвячувався питанням шлюбу. Регламентувалися умови вступу до шлюбу, випадки визнання шлюбу недійсним, підстави припинення шлюбу.

Вперше в законодавстві України (не враховуючи Кодексу УРСР 1919р.) закріплювався принцип рівності прав і обов'язків подружжя, а також незалежність подружжя. Водночас Кодекс вводив поряд з поняттям «особисте майно» таке поняття, як «спільне майно подружжя».

Важливі положення містив Кодекс 1926 р. про аліментування подружжя на випадок непрацездатності як під час існування шлюбу, так і після його розірвання.

Що ж стосується двох останніх розділів Кодексу — IV «Про зміну громадянами своїх прізвищ, імен» та V — «Про визнання особи безвісно відсутньою або померлою», то вони мали в ос­новному інструктивний характер.

Такими були основні положення Кодексу УРСР 1926 р., який із змінами і доповненнями діяв понад 40 років.