§ 1. Перші декрети Радянської влади з питань сім'ї та шлюбу, перший сімейний кодекс РРФСР, їх значення

Революція 1917 р. у Росії ознаменувала докорінні зміни в усіх галузях суспільного життя, в тому числі в сімейно-шлюбних відносинах. Жінки були вивільнені від соціальної, економічної і духовної залежності, зрівняні з чоловіками в політичних і громадських правах.

Більшовики, прийшовши до влади, в перші ж дні після Жовтневого перевороту приступили до революційних змін шлюбно-сімейного законодавства. Уже з перших днів існування Радянської держави поряд з історичними декретами, які закріп­лювали нові суспільні відносини, з'явилось і нове шлюбно-сімейне законодавство РРФСР і УРСР.

Напередодні Жовтневої соціалістичної революції Росія ко­ристувалася досить відсталим законодавством, згідно з яким особливо тяжким було становище жінок. Сімейне законодавство царської Росії мало ознаки патріархально-родового ладу, а також феодально-кріпосницьких пережитків. Так, ст. 107 Зводу законів Російської імперії зобов'язувала дружину коритися чоловікові, виявляти до нього «всіляке догоджання і прихильність»1. Ця стаття була відправною в питаннях регулювання сімейно-шлюб­них відносин. Підлегле становище дружини в Російській імперії накладало відбиток на вирішення питання про місце проживання подружжя. «Дружина повинна слідувати за чоловіком», — зо­бов'язувала ст. 103 Зводу, а коли вона насмілювалася полишити чоловіка через неможливість подальшого сумісного проживання, то могла (на його вимогу) бути повернена з допомогою поліції під конвоєм. Здійснення одруженою жінкою цивільної дієздат­ності теж залежало від волі чоловіка, без дозволу якого вона, наприклад, не могла влаштуватися на роботу. Особливо тяжким було становище жінки на околицях Російської імперії, де вона була об'єктом торгівлі, рабинею в сім'ї. Так, згідно із законами шаріату чоловік міг піддати свою дружину тілесним покаранням, позбавити свободи (обов'язок одягати і носити чадру був ознакою закріпачення жінки).

Жіноче безправ'я не могло не хвилювати прогресивних діячів Росії та України, зокрема письменників. У своїх творах вони розкривали жахливі картини російської та української дійсності.

Всім відома доля першої російської жінки-математика Софії Ковалевської, яка для того, щоб одержати вищу освіту і вчитися за кордоном, вступила в фіктивний шлюб з відомим російським вченим Ковалевським, оскільки в Росії жінки не мали доступу в університети. Софія Ковалевська стала першим російським професором, і тільки як виняток їй дозволили читати лекції студентам в Росії, коли вона стала академіком кількох зарубіжних академій наук.

Закони царської Росії закріплювали безправне становище жінки не тільки в особистих, але і в майнових відносинах. Формально дореволюційне законодавство обстоювало розділь­ність майна. У ст. 109, т. X, ч. 1 Зводу законів вказувалося, що перебування в шлюбі не є підставою для встановлення спіль­ності володіння майном подружжя, що кожен може мати і заново набувати свою окрему власність, а згідно зі ст. 114 подружжю дозволялось продавати, закладати або іншими способами роз­поряджатися власним майном від свого імені незалежно від волі іншого. Однак ця норма про роздільність подружнього майна ще не створювала роздільності дійсної. Відповідно до Зводу законів дружина перебувала у повній залежності від чо­ловіка як глави сім'ї, а тому він був фактичним господарем майна дружини. Крім того, засоби до існування здобував, як правило, чоловік, дружина ж вела господарство і доглядала дітей. Усе це призводило до майнової нерівності.

Згідно із законодавством Російської імперії для заміжніх жінок виходу з такого становища взагалі не було. Якщо й існу­вали формальні підстави для розлучення, то практично його здійснити було майже неможливо внаслідок матеріальної залеж­ності від чоловіка і складності шлюбно-розлучного процесу.

Дореволюційні юристи писали, що російський закон допускав розлучення жінки з таких абсолютних підстав, як: подружня зрада, неспроможність до подружнього співжиття, безвісна від­сутність та постриження бездітного подружжя в чернецтво. При цьому розлучення навіть з таких специфічних підстав дозволя­лося у кінцевій інстанції не світським, а духовним судом у порядку архаїчного процесу.

Як бачимо, дореволюційне сімейно-шлюбне законодавство було відсталим і реакційним. Прогресивна громадськість завжди вела боротьбу за розкріпачення жінки.

З перших днів існування молода Російська Республіка, а згодом і Українська приступили до реалізації одного зі своїх історичних завдань — до перебудови на принципово нових засадах сімейно-шлюбних відносин.

Одразу ж після здобуття влади 18 і 19 грудня 1917 р. ВЦВК і РНК РРФСР видали декрети «Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану»1 та «Про розлучення»2, якими було започатковано законодавство нового типу. Перш за все, декрети скасували чинність старого сімей­ного законодавства Росії на всій території республіки, прого­лосили дію нових принципів у сімейно-шлюбних відносинах, позбавивши їх впливу релігії і церкви.

Декрет «Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану» проголосив шлюб вільним союзом двох рівноправних громадян, пов'язав виникнення вза­ємних прав та обов'язків подружжя лише з громадянським шлюбом, тобто шлюбом, зареєстрованим в органах ЗАГСу. Так звані церковні шлюби позбавлялися будь-якого юридичного значення. Це положення, звичайно, не стосувалось тих шлюбів, які були укладені до видання зазначеного декрету згідно з чин­ним раніше законодавством. Декретом було встановлено і шлюб­ний вік: 18 років — для чоловіків і 16 — для жінок.

Декрет урівняв жінку з чоловіком як в особистих немайнових, так і в майнових відносинах, звільнивши її від гнітючої влади чоловіка, а батьківську владу над дітьми замінив обов'язком виховання дітей з урахуванням інтересів як самих дітей, так і суспільства в цілому.

Декрет урівняв позашлюбних дітей із шлюбними не тільки в майнових, але й особистих правах, допускаючи можливість судового встановлення батьківства і стягнення з особи, визна­ної батьком, аліментів; закріпив принцип моногамії як один з основних принципів сімейного права — він містив положення, згідно з яким ЗАГС не міг прийняти заяву про вступ у шлюб від осіб, одна з яких перебуває в іншому шлюбі.

Проголошення принципу моногамії не свідчило про те, що багатоженство одразу зникне, воно існує й понині в певних формах. Випадки подружньої зради, проституції, фактичного багатоженства мають місце ще й зараз, але проти цих явищ спрямовані не тільки закон, а й громадська думка, мораль.

Другий акт — Декрет «Про розлучення» — проголосив свободу розлучень, розкріпачивши в цьому відношенні насамперед жінку. Декрет ліквідував дореволюційний шлюбно-розлучний процес і встановив свободу розлучень на прохання про це обох осіб з подружжя або хоча б одного з них.

Свобода шлюбу нерозривно пов'язана зі свободою розлу­чення, оскільки як не можна примусити людей вступати в шлюб, так не можна примусити їх зберігати шлюб. Справи про розлу­чення розглядалися судом. Суд викликав обох з подружжя або їх повірених. Впевнившись у тому, що прохання про розлу­чення виходить дійсно від обох з подружжя або від одного з них, суддя приймав рішення про розірвання шлюбу і видавав свідоцтво про розлучення. Особливо детально Декрет регла­ментував питання про долю дітей при розлученні. Одночасно з постановою про розірвання шлюбу суд мусив визначити, у кого з батьків залишаються неповнолітні діти, хто з подружжя і в якій мірі має нести витрати щодо утримання і виховання дітей, а також те, чи зобов'язаний чоловік і в якому розмірі давати харчування і утримання дружині.

Таким був в загальних рисах зміст двох перших декретів Радянської влади про шлюб і розлучення у РРФСР. Положення цих декретів заклали фундамент сімейного права, яке далі роз­вивалося з розвитком держави.

22 жовтня 1918 р. був виданий перший сімейний кодекс: «Кодекс законів про акти громадянського стану, шлюбне, сімейне і опікунське право РРФСР»1. Цей Кодекс становив собою першу кодифікацію сімейного законодавства. Він був взагалі першим Кодексом законів та розвивав положення декретів від 18 і 19 грудня 1917 р. про громадянський шлюб, укладений лише шля­хом реєстрації в ЗАГСІ, одношлюбність, свободу вступу в шлюб і розлучення, про зрівняння в правах позашлюбних дітей з дітьми, народженими в шлюбі. Кодекс містив спеціальний розділ про недійсність шлюбу і порядок визнання шлюбу недійсним. Ним передбачалась роздільність майна подружжя: майно, яке було придбане під час шлюбу, було власністю того з подружжя, хто його придбав на власні кошти. У цьому Кодексі вперше в нашому законодавстві було сформульоване положення про те, що батьківські права могли бути здійснені тільки в інтересах дітей. При неправомірному здійсненні цих прав батьки могли позбавлятися батьківських прав.

Кодекс 1918 р. вперше після революції врегулював питання опіки. Що ж стосується усиновлення, то в Кодексі прямо вка­зувалося, що воно не породжує ніяких обов'язків і прав ні для усиновителя, ні для усиновленого.