§ 1. Поняття шлюбного контракту

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 

Правовий режим спільності та роздільності майна подружжя, визначений шлюбно-сімейним законодавством, може піддава­тися трансформації відповідно до умов шлюбного контракту, яким визначаються засади встановлення на майбутній період договірного правового режиму майна, яке буде набуватися под­ружжям. У зв'язку з цим не можна погодитись з О. Калітенко, яка вважає, що договірний правовий режим також визначається договорами про поділ спільного майна подружжя, про встанов­лення часток, про передачу роздільного майна у власність та ін.1. Ця думка є некоректною, адже такими договорами не встановлюється порядок набуття подружжям майна у спільну власність, а забезпечується реалізація правомочностей щодо вже набутого ним майна. В українському законодавстві інститут шлюбного контракту має досить коротку історію. Норми про шлюбний контракт вперше були введені до КпШС Законом України від 23 червня 1992 р. № 2488-12.

Відповідно до нововведеної ст. 27-1 КпШС України «особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя.

Умови шлюбного контракту не можуть погіршувати станови­ще будь-кого з подружжя, порівняно з законодавством України.

Порядок укладення шлюбного контракту визначається Кабі­нетом Міністрів України».

Наведена норма стала визначальною для встановлення право­вих засад шлюбного контракту, меж його дії та правових наслід­ків. Найважливішим правовим наслідком укладення шлюбного контракту може бути встановлення особливого правового режиму майна після вступу чоловіка І жінки в шлюб Іншими словами, шлюбний контракт може призвести до такого врегу­лювання майнових відносин, яке буде Істотно відрізнятися від законодавчої регламентації таких відносин Однак текст вище-наведених положень ст 27-1 КпШС України є такою мірою лаконічним І загальним, що здатний викликати як у науковців, так І в представників правозастосовчих органів чимало запитань, відповіді на які можуть бути не завжди однозначними

Звичайно, насамперед викликає Інтерес правова природа шлюбного контракту 3 цього приводу в юридичній літературі зазначалося, що сімейне право є самостійною галуззю права, І шлюбний контракт є Інститутом шлюбно-правових відносин цієї галузі з ознаками договору про спільну діяльність, а тому на відміну від цивільно-правових відносин суб'єкти (жінки) можуть вступити до шлюбу, не досягнувши громадянської дієз­датності, сторонами його можуть бути лише фізичні особи, невиконання цієї угоди може стати підставою для розірвання шлюбу1 Наведені аргументи, на наш погляд, не є безспірними І такими, що засвідчують абсолютну Ізольованість шлюбного контракту від цивільного права

Не торкаючись детального аналізу проблеми галузевої при­належності сімейного права, яка поки шо залишається остаточно не вирішеною в юридичній науці, вважаємо, що принагідне треба відзначити тенденції руху сімейного права до визнання його підгалуззю цивільного права, що було підтверджено, зокре­ма, фактом введення Інституту шлюбного контракту, розташу­ванням норм шлюбно-сімеиного законодавства в проекті нового ЦК України Такий підхід притаманний багатьом західним краї­нам з розвинутою економікою, що мають так звану пандектну систему права, складниками якої є заіальні положення, речове право, зобов'язальне право, сімейне право, спадкове право Таку структурну побудову, але з деякими особливостями розташу­вання окремих Інститутів, мають Германське цивільне утюження 1896 р , Цивільний кодекс Греції, Цивільний кодекс Португалії, Цивільний кодекс Японії, цивільні кодекси Інших країн Особ­ливе місце посідає Цивільний кодекс Нідерландів, серед дев'яти книг якого першою є книга про фізичних осіб та сім'ю2 Однак, якщо навіть розглядати сімейне право як самостійну галузь права, то І в цьому випадку важко назвати науковця, який би беззастережно визнав сукупність правових норм шлюбно-сімей­ного законодавства, що регулює відносини власності мгж подруж­жям (у тому числі спільної сумісної власності) самостійним Інститутом сімейного права Безперечно, такі норми є складовою частиною комплексного Інституту права власності, місце якого у цивільному праві

Не посилюють вищенаведену позицію про суто сімейно-правову природу шлюбного контракту І такі аргументи як можливість жінки вступити в шлюб до досягнення повної ді­єздатності, обмеженість кола суб'єктів шлюбного контракту, можливість розірвання шлюбу у зв'язку з невиконанням умов контракту Подібні аргументи фактично межують з помилковим тлумаченням чинного законодавства По-перше, можливе неспів-падшня шлюбного віку з віком повної дієздатності аж ніяк не є фактом на користь сімейно-правової природи шлюбного кон­тракту, адже останній укладається між особами, які ще не є подружжям, а є звичайними суб'єктами цивільних правовід­носин з наміром вступити в шлюб При цьому КпШС (на відміну від нового СК) не передбачав підстав для укладення шлюбного контракту особами, які не досягли повноліття Стаття 16 КпШС України дозволяла зменшувати шлюбний вік, а не вік осіб, що мають намір укласти шлюб Тому особи, які всту­пають в шлюб до досягнення повноліття, не набувають авто­матично легітимного права на укладення шлюбного контракту

По-друге, цивільному праву відомо чимало випадків, коли сторонами угод можуть бути лише певні особи Наприклад, має особливості суб'єктний склад угод у роздрібній торгівлі, приватизації державного та комунального майна, оренди держав­ного га комунального майна Однак ця обставина не є підставою для виведення цих угод Із сфери регулювання цивільного права

По-третє, певним перебільшенням є твердження щодо мож­ливості розірвання шлюбу на підставі невиконання одним Із подружжя умов шлюбного контракту Відповідно до ч 2 ст 40 КпШС України шлюб розривається, якщо «судом буде вста­новлено, що дальше спільне життя подружжя І збереження сім'ї стали неможливими Ніяких посилань на шлюбний конт­ракт у цій статті немає

Була також піддана критиці позиція О Явор про шлюбний договір як сімейний договір про спільну діяльність Заперечуючи таку думку, І Красько звернув увагу на те, що договору про сумісну діяльність не притаманні зустрічне надання сторонами конкретних благ у зв'язку з Ідентичністю та однорідністю їх інтересів на відміну від шлюбного контракту, в якому кожна сторона має свій власний автономний інтерес1. Наведені запере­чення щодо шлюбного контракту як сімейної угоди про сумісну діяльність не можна віднести до категорії вагомих, хоча певною мірою вони виправдані.

Останнім часом юридична наука зосередила свою увагу на дослідженні шлюбного контракту як угоди, яка не обмежується сферою дії сімейних обов'язків. Тобто мається на увазі спів­відношення правової природи шлюбного контракту і звичайних цивільно-правових угод.

Так, на думку М. Антокольської щодо шлюбного контракту, неможливо довести його специфічну сімейно-правову сутність, яка відмежовує його від цивільно-правових договорів, а тому він є цивільно-правовою угодою з певною специфікою2. Таку точку зору підтримали інші автори3. З цього приводу І. Жи-лінкова зазначила, що, як і будь-який інший цивільно-правовий договір, шлюбний контракт має істотні особливості, котрі доз­воляють розглядати його як самостійний вид договору. Однак форма шлюбного контракту, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення і примусового ви­конання та інші моменти свідчать про те, що тут використову­ються загальні цивільно-правові конструкції договірного права. Безперечно, не можна заперечувати наявності у шлюбного кон­тракту ознак цивільно-правової угоди. Однак не можна водночас недооцінювати та применшувати роль сімейно-правових норм у формуванні умов шлюбного контракту та визначенні право­вого режиму майна подружжя. Тому не випадково М. Брагін-ський зауважив, що загальна норма цивільного законодавства щодо сімейних правовідносин закріплює принцип субсидіар-ності, і це законодавство регулює дані відносини у випадках, коли сімейні відносини не врегульовані сімейним законодав­ством, а тому є підстави для визнання шлюбного контракту різновидом цивільних договорів4. За таких міркувань не можна не побачити певної непослідовності, адже якщо автор визнає за цивільним законодавством роль субсидіарного регулятора сімейних відносин, то аж ніяк не можна беззастережно визна­вати шлюбний контракт лише за цивільно-правовою ознакою. Так чи інакше, шлюбний контракт як угода існує лише завдяки сімейному праву. А тому є підстави розглядати шлюбний кон­тракт як сімейно-правовий договір, що йому притаманні усі ознаки цивілістичної угоди. Такою ж мірою його можна визнати цивільно-правовою угодою, що має сімейно-правову специфіку, а відтак — є комплексним договором.

Однак дискусії серед вчених не обмежуються встановленням галузевої приналежності інституту шлюбного контракту. При­хильники визнання його цивільно-правовою угодою продов­жують дослідження щодо ЇЇ юридичної специфіки.

Так, І. Жилінкова певною мірою справедливо зауважує, що в зарубіжній літературі виділяються наступні особливості шлюб­ного контракту, які відрізняють його від комерційних договорів: 1) предмет шлюбного договору, як правило, становить для дер­жави значно більший інтерес, ніж предмет комерційного дого­вору; 2) на зміст договору істотно впливає часто досить різний рівень матеріального становища сторін; 3) шлюбний контракт укладається до вступу в шлюб сторін, а виконується через пев­ний, можливо досить тривалий, час1. При цьому І. Жилінкова вважає перелічені особливості такими, що найбільш істотно дозволяють відмежувати шлюбний контракт від інших цивільно-правових угод. Однак, на наш погляд, проаналізовані нею істотні особливості шлюбного договору, сформульовані в зарубіжній літературі, не містять необхідних юридичних ознак, що могли б дати підстави для розташування шлюбного контракту у певній системі цивільно-правових договорів, оскільки вони мають пе­реважно соціально-економічне спрямування.

В юридичній літературі шлюбний контракт характеризується як такий, що розрахований на застосування в майбутній (шлюб­ний) період2, як умовна угода з відкладальною умовою3, як єдина шлюбна угода, яка набирає чинності у зв'язку з настанням іншого юридичного факту, тобто реєстрації шлюбу4, 3 цивілістичної точки зору перешкод для визнання шлюбного конт­ракту не існує. Дійсно, шлюбний контракт, що нині згідно з чинним законодавством укладається лише між особами, які мають вступити в шлюб, набирає чинності лише після реєст­рації шлюбу. Отже, якщо шлюб не відбувся, то взагалі і умови шлюбного контракту не будуть виконуватися, тобто залишаться існувати лише формально. Тому в принципі немає перешкод не підтримати вищезгадані позиції про шлюбний контракт як угоду з відкладальною умовою за певних засторог, які випли­вають з особливостей настання чи ненастання реєстрації шлюбу як умови виникнення прав і обов'язків щодо спільного і роз­дільного майна осіб, які стануть подружжям.

В юридичній літературі висловлювалася також принципова незгода з можливістю визнання шлюбного контракту угодою з відкладальною умовою. На думку І. Красько, шлюбний конт­ракт не може розглядатися умовною угодою, яка хоча і є юри­дичним фактом, але не є «повноцінною» угодою1.

І. Жилінкова підтримала таку позицію, хоча і не погодилася з деякою аргументацією автора. На ЇЇ погляд, по-перше, угода з відкладальною умовою передбачає, що умова, з настанням якої пов'язується виникнення відповідних прав і обов'язків, встановлюється самими сторонами договору (ч. 1 ст. 61 ЦК УРСР). По-друге, при укладенні умовних угод закон надає юридичне значення недобросовісним діям сторін, спрямова­ним на сприяння чи навпаки — на перешкоджання настанню передбачених договором умов (ч. 2, ч. 4 ст. 61 ЦК УРСР). Тому, продовжує автор, оскільки відмова від реєстрації шлюбу не може розглядатися як дія, що перешкоджає вступу в силу шлюбного контракту, і тим більше відмова від вступу в шлюб за наявності шлюбного договору не може слугувати підставою для визнання шлюбу укладеним (очевидно, автор має на увазі, що так могло бути при застосуванні ст. 61 ЦК УРСР), немож­ливим є застосування цивільно-правової конструкції умовних угод до інституту шлюбного контракту в цілому. Звичайно, такі аргументи є досить вагомими і здатні в багатьох дослідників викликати сумнів щодо визнання шлюбного контракту умовною угодою, але якщо не враховувати одну, на наш погляд, не досить істотну обставину. Вся справа в тім, шо відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 15 КпШС України, ст. 24 СК України шлюб грунтується на вільній і взаємній згоді жінки та чоловіка, і у разі порушення одним із них будь-яких поперед­ніх домовленостей про майбутній вступ у шлюб чинне сімейне законодавство не дає юридичних підстав розглядати таку особу, яка відмовилася від реєстрації шлюбу, недобросовісною. Така особа залежно від причин відмови може бути піддана лише громадському осуду. Власне, і сам шлюбний контракт не пе­редбачає ніяких правових наслідків для його сторін у разі не-реєстрації шлюбу.

Більш важливою є проблема щодо місця шлюбного конт­ракту в системі договорів та доцільності його розташування як самостійного цивільно-правового договору в новому Цивіль­ному кодексі України. Виходячи з вищенаведеної загальної харак­теристики шлюбного контракту, його приналежність до сімей­ного права є природною, юридичне логічною і доцільною. Саме таким чином передбачалося вирішити це питання в проекті ЦК України, в главі 84 книги шостої якого було розташовано 9 статей, присвячених шлюбному договору. Так воно виявилося вирішеним у новому СК України, в якому шлюбному договору присвячена окрема глава 10, що складається з 12 статей. Усе це засвідчує правову доцільність врегулювання шлюбного договору (контракту) нормами сімейного законодавства.