§ 2. Види особистих немайнових прав і обов'язків подружжя

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 

Новий СК дещо розширив коло особистих немайнових прав подружжя. Насамперед це сталось завдяки введенню в СК права на материнство та батьківство. Аналізуючи ст. 49 та деякі інші статті СК, можна дати наступне визначення материнства в праві.

Право на материнство. Материнство — це забезпечена зако­ном можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію (народжувати здорових дітей), належним чином утримувати їх та виховувати в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьків­щини.

Материнство як правове явище потрібно розглядати в ши­рокому та вузькому розумінні.

1 Див.: Оридорога М.Т. Брачньїе правоотношения. — К., 1971  — С 50—64 78

Материнство в широкому правовому розумінні — це врегу­льовані законодавчими нормами суспільні відносини, спрямо­вані на захист інтересів матері і дитини, їх майнову і моральну підтримку. Материнство в широкому розумінні включає не тільки заходи державного впливу, а й деякі особисті права жінки як дружини. Про таке поєднання свідчить п. З ст. 49 СК, в якому зазначається, що позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з вико­нанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Включення в систему особистих немайнових прав права жінки на відшкоду­вання моральної шкоди за позбавлення її можливості народити дитину автоматично відносить кошти, одержані за таке відшко­дування, до особистої власності дружини. А у разі відшкодування моральної шкоди чоловікові за позбавлення його можливості здійснення репродуктивної функції — до особистої приватної власності чоловіка (п. 4 ст. 57 СК).

Крім того, включення до ст. 49 СК пункту такого змісту свідчить про те, що право на материнство — це не тільки сі­мейно-правовий інститут, а явище більш широке. Зміст цього права становлять не лише сімейно-правові норми, а й норми конституційного, цивільного, трудового, адміністративного, кри­мінального та інших галузей права.

Водночас зі змісту інших пунктів ст. 49 СК можна зробити висновок, що право на материнство — це, перш за все, сімейно-правовий інститут. Саме в такому вузькому розумінні право на материнство як суб'єктивне сімейне право жінки може здій­снитись тільки в сімейних правовідносинах. Зміст цього осо­бистого немайнового права подружжя становлять правомоч­ності дружини з приводу прийняття рішення про те, мати чи не мати дитину. Якщо дружина забажає мати дитину, а чоловік буде проти цього або виявиться нездатним до зачаття дитини — це може бути причиною розірвання шлюбу.

Право на материнство як сімейне право включає в себе також певні обов'язки іншого з подружжя. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та на­родження здорової дитини.

Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєд­нання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.

Право на батьківство. Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридичне пос­відчений записом в державних органах РАЦСу про народження.

Право на батьківство, як І право на материнство, є юридичним правом людини Тому ці особисті немайнові права подружжя, хоч І регулюються різними статтями СК, але фактично висту­пають єдиним правом подружжя1 Стаття 50 СК, у якій зак­ріплено право на батьківство, має багато спільного зі ст 49 СК Якихось суттєвих відмінностей, крім тих, що зумовлені фізіологічними особливостями жінки та чоловіка І соціальним станом жшки-матері, ці статті не мають Що ж до практики розірвання шлюбу за мотивом бездітності, то у зв'язку з тим, що такі шлюби розриваються, як правило, в органах РАЦСу, судова практика щодо таких спорів незначна На нашу думку, ст 49 І ст 50 надмірно акцентують увагу на особистих немай-нових правах подружжя на материнство І батьківство Будь-яких наукових дискусій з приводу цих прав в Україні не було Дуже рідко зустрічаються спори з цього приводу І між самим подружжям Той Із подружжя, хто за станом здоров'я неспро­можний мати дітей, як правило, не заперечує проти розірвання шлюбу2

Необхідно врахувати й те, що в СК є правові варіанти ви­рішення проблеми бездітності Одним Із таких прикладів є ст 123 СК, яка встановила порядок визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та Імплантації зародка

Вирішенню проблем бездітності також сприяє Інститут уси­новлення (ст ст 207—242 СК) Є й Інші можливості вихову­вати дітей у сім'ях, що не можуть мати власних дітей

Варто врахувати й те, що Історії відомо багато прикладів, коли подружжя не мало власних дітей, але стосунки між чоло­віком та дружиною не погіршувались, а з роками теплішали І продовжувались до кінця їх життя

Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуаль­ності. Індивідуальність особи — це неповторна своєрідність людини Індивідуальність є невід'ємною частиною її фізичного буття Вона робить людину не абстрактною особою, а окремим, неповторним, своєрідним членом суспільства Індивідуальність чоловіка І жінки є запорукою їх любові І лежить в основі створення сім'ї Якщо шлюб заснований на любові, то почат­ковим моментом такого шлюбу є вільна згода подружжя на певні самообмеження В такому шлюбі, на що звертав увагу Гегель1, з одного боку, є небажання особи бути самостійною тільки для себе, бо Індивідуалізм створює почуття недостат­ності І неповноти, а з другого, є те, що одна особа знаходить себе в особі Іншій І навпаки Об'єднуючись у сім'ю, кожен з подружжя передає частку своєї Індивідуальності Іншому, одержу­ючи взамін його частку Через те в щасливих сім'ях не виникає питань щодо поваги до Індивідуальності одного з подружжя з боку Іншого Така повага вважається природною І не потребує повсякденного нагадування

Стаття 51 СК, в якій зазначено, що дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї Індивідуальності, своїх звичок та уподобань, по своїй суті затверджує стан сім'ї, в якій відсутня любов між подружжям Включивши цю статтю до СК, законодавець, не бажаючи цього, змішав моральні й ду­ховні цінності, що лежать в основі стосунків між подружжям, з правами громадян як суб'єктів конституційного чи цивільного права

У тих сім'ях, де немає взаєморозуміння, де кожен Із под­ружжя живе своїм Індивідуальним життям, виникає потреба в праві на повагу до своєї Індивідуальності, своїх звичок та упо­добань Але народна мудрість говорить, що милим бути не присилуєш

Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розви­ток. Фізичний розвиток — це процес, спрямований на зміц­нення здоров'я, гармонійне удосконалення форм І функцій орга­нізму людини Такий розвиток може відбуватись завдяки за­няттям фізичними вправами, гігієні праці та побуту тощо

Здійснюючи закріплене в ст 52 СК рівне право на фізичний розвиток, подружжя має створювати в сім'ї належні умови для такого розвитку Це — не тільки заняття спортом, а й дотри­мання чистоти в оселі, удосконалення знарядь пращ І побуту, спрямовування зусиль на позбавлення негативних звичок, здій­снення Інших заходів щодо зміцнення фізичного розвитку кож­ного з подружжя

Духовний розвиток можна розуміти як діяльність, спрямо­вану на пізнання духовних багатств, накопичених людством Можуть бути різні напрямки такого пізнання — це І здобуття загальної та спеціальної освіти, удосконалення природних здіб­ностей, поглиблення релігійного світогляду тощо Маючи право на фізичний та духовний розвиток, подружжя повинно ці питання вирішувати на засадах рівності, взаємопо­ваги і підтримки одне одного.

Право на вибір прізвища та на його зміну. До особистих немайнових прав подружжя, які виникають у зв'язку зі вступом до шлюбу, закон відносить право на вибір прізвища. Це право виникає ще до реєстрації шлюбу. Стаття 35 СК, яка регулює відносини, пов'язані з вибором прізвища майбутнім подружжям, винесена за межі особистих немайнових прав та обов'язків под­ружжя, але це суто формальний бік справи, бо вирішується це питання під час реєстрації шлюбу.

Згідно зі ст. 35 СК наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі імену­ватися дошлюбними прізвищами. Питання про вибір прізвища вирішується на засадах рівності сторін. Якщо при виборі пріз­вища між нареченими виникнуть непорозуміння, то працівник органу РАЦСу залишає подружжю їх дошлюбні прізвища.

Пункт 2 ст. 35 СК надає право нареченим приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхнім бажанням виз­начається, з якого прізвища воно буде починатися.

Складання більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої нале­жить наречена і(або) наречений.

Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої (наре­ченого) вже є подвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого.

Прізвище, одержане при реєстрації шлюбу, подружжя зберігає протягом усього життя. Припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим не створює для іншого обов'язку змінити прізвище.

Поновити дошлюбне прізвище особа вправі при розірванні шлюбу. Крім того, на підставі ст. 53 СК дружина чи чоловік, якщо при реєстрації шлюбу вони зберегли дошлюбні прізвища, мають право подати до органу РАЦСу, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища друго­го з подружжя.

У разі зміни прізвища орган РАЦСу видає нове Свідоцтво про шлюб.

Питання про вибір шлюбного прізвища виникає також при видачі Свідоцтва про шлюб на підставі рішення суду про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відноси­нах (п. 5 ст. 273 Цивільного процесуального кодексу України). Суд розглядає справи про встановлення перебування у фак­тичних шлюбних відносинах, якщо шлюб в органах РАЦСу не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подруж­жя. При одержанні Свідоцтва про шлюб в органах РАЦСу особа, що має рішення суду про встановлення факту перебу­вання у фактичних шлюбних відносинах, вправі вимагати або залишити своє дошлюбне прізвище, або прийняти прізвище померлого з подружжя, або приєднати прізвище останнього до свого прізвища.

Та обставина, що одного із подружжя немає в живих, не впливає на право іншого з подружжя обрати собі прізвище, так як і за життя померлого цей із подружжя також мав би таке право.

Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї. До особистих немайнових прав подружжя ст. 54 СК відносить право дружини та чоловіка розпо­діляти обов'язки та спільно вирішувати питання життя сім'ї. Закон формулює зазначені в названій статті особисті немайнові права подружжя, виходячи з принципу рівності прав та обов'яз­ків чоловіка і жінки у шлюбі.

Принцип рівності чоловіка і жінки є одним із основних принципів регулювання сімейних відносин, він грунтується на визнанні рівних цінностей подружжя у шлюбних відносинах. Практичною стороною цього принципу є те, що кожен з под­ружжя має рівні правові можливості при набутті, здійсненні та захисті своїх прав. Правозастосовчі органи при вирішенні спорів між подружжям мають неодмінно дотримуватись рівності прав та обов'язків учасників спору.

Пункт 1 ст. 54 СК покладає на подружжя право розподіляти між собою обов'язки в сім'ї. Згідно з цим пунктом рівність подружжя передбачається не в рівності уже розподілених обов'язків, а в можливості на паритетних засадах вирішувати питання про такий розподіл. Подружжя може влаштувати своє життя таким чином, коли чоловік буде певний час відсутнім за місцем спільного проживання, а дружина в цей час буде вико­нувати всю домашню роботу, але якщо дружина не погодиться на такий розподіл праці, то примусити її до цього чоловік не зможе.

Викликає певну насторогу ч. 2 п. 1 ст. 54 СК, у якій зазна­чено, що дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці в інтересах сім'ї. Цей законодавчий запис можна розуміти по-різному.

По-перше, до будь-якої праці законодавець відносить тільки працю з обслуговуванням домашнього господарства (приби­рання оселі, догляд за домашньою худобою, ремонт побутової техніки, обробіток землі тощо) В такому розумінні, дійсно, неможливо віддавати перевагу будь-кому з подружжя залежно від його кваліфікації, хисту тощо Саме така «будь-яка праця» має викликати повагу в кожного Із подружжя

Але, по-друге, крім такої роботи, є ще суспільне корисна праця Вона теж здебільшого виконується в Інтересах сім'ї, хоча відомі й Інші приклади На ліквідацію Чорнобильської аварії було задіяно тисячі працівників Усі вони ризикували своїм життям не стільки в Інтересах своєї сім'ї, як заради спіль­ного блага То хіба до такої праці не повинна утверджуватись повага9

Нарешті вибір подружжям заняття може й не бути суспільно-корисним І не обов'язково бути таким, що приносить користь сім'ї — головне, щоб воно не завдавало шкоди Іншим суб'єктам суспільних відносин І не було забороненою законом діяльністю Закон (І не тільки сімейно-правовий) дає людині можливість зберегти свою Індивідуальність (про яку дещо критично йшлося стосовно ст 51 СК) у сфері особистих схильностей до того чи Іншого заняття, спрямованого на задоволення п емоціональних чи духовних Інтересів

Пункт 2 ст 54 СК передбачає, що усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї Здійснення цього права кожним Із подружжя можна оцінювати з допомогою п 3 ст 54 СК, в якому зазначено, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вважаються такими, що вчинені за згодою другого з подружжя Тому якщо спір щодо вирішення того чи Іншого важливого питання життя сім'ї не виник, то необхідно вважати, що це питання між подружжям погоджено Але необхідно мати на увазі й те, що в деяких випадках закон зобов'язує подружжя таке погодження оформити належним чином Так, для укладання одним Із подружжя договорів, яю потребують державної реєстра­ції, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово Згода на укладання дого­вору, який потребує нотаріального посвідчення І(або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (п 3 ст 65 СК)

Право дружини та чоловіка на особисту свободу. Згідно зі ст 56 СК змістом особистої свободи кожного з подружжя є право

—  на вибір місця свого проживання,

—  на припинення шлюбних відносин,

—  на вжиття заходів, які не заборонені законом І не супере­чать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин

Право подружжя на вибір місця проживання законом відне­сено до особистих немайнових прав кожного Із подружжя Хоча за звичайних умов сімейного життя подружжя проживає суміс­но Саме сумісне проживання створює необхідні передумови для розвитку сім'ї та здійснення й функцій (ведення спільного господарства, виховання дітей, вирішення Інших немайнових та майнових питань, що виникають під час шлюбу) Виходячи з цього, закон України не передбачає Інституту роздільного проживання подружжя, хоча кожному з них надає право вибору місця свого проживання Цим самим законодавець заперечує будь-яку можливість примусу подружжя до сумісного прожи­вання І підкреслює, що шлюб не звужує кола особистих прав громадян І не обмежує їх правоздатності

У житті зустрічаються випадки, коли за тих чи Інших обста­вин подружжя сумісно не проживає   Це можуть бути профе­сійні Інтереси чоловіка чи жінки, Інтереси їхніх дітей (необхід­ність лікування, догляд І нагляд за ними)   Роздільне прожи вання може зумовлюватись також Іншими обставинами

Необхідно врахувати й те, що роздільне проживання под­ружжя може свідчити про фактичне припинення шлюбних від­носин між ними Якщо це буде встановлено, то на підставі п 6 ст 57 СК суд має визнати особистою приватною власністю дружини чи чоловіка майно, набуте кожним з них за час такого роздільного проживання

Право на припинення шлюбних відносин хоч І належить до особистих немайнових прав подружжя, але має свою специфіку

По-перше, волевиявлення подружжя чи одного з них недос­татньо для припинення шлюбних відносин Необхідно ще й рішення компетентного державного органу про розірвання шлюбу

По-друге, не завжди волевиявлення подружжя чи одного з них є підставою для винесення такого рішення   Суд може від мовити в задоволенні позову

По-третє, волевиявлення подружжя може ставитись під сум­нів шляхом вжиття судом заходів щодо примирення учасників спору, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст 111 СК)

По-четверте, при розірванні шлюбу мають враховуватись Інтереси й Інших осіб, насамперед малолітніх дітей І дітей-сиріт (п 1 ст 112 СК)

По-п 'яте, закон передбачає випадки, коли один із подружжя протягом певного проміжку часу взагалі не може здійснити особистого немайнового права про припинення шлюбних від­носин. Так, позов про розірвання шлюбу не може бути пред'яв­лений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини (п. 2 ст. 110 СК).

По-шосте, розірвання шлюбу допускається і без врахування волі одного з подружжя. Наприклад, розірвання шлюбу з особою, засудженою за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки, допускається лише за заявою того із подружжя, хто знаходиться на волі (ст. 107 СК).

Зазначені особливості здійснення особистого немайнового права подружжя на припинення шлюбних відносин зумовлені насамперед тим, що при розірванні шлюбу необхідно вирішу­вати два діаметрально протилежних завдання — забезпечити особисту свободу кожного із подружжя і зміцнити сім'ю.

Крім того, встановлений законом порядок розірвання шлюбу є одним із публічно-правових засобів профілактики правопору­шень. Особа, яка замислила скоєння злочину, має знати, що може втратити не тільки волю, але й сім'ю.

Кожен із подружжя має також особисте право вживати не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним за­садам суспільства, заходів щодо підтримки шлюбних відносин. Для визначення природи цього особистого немайнового права подружжя великого значення набувають зазначені вище особ­ливості права кожного із подружжя на припинення шлюбних відносин. Встановлені законодавством обмеження для розір­вання шлюбу можуть використовуватись кожним із подружжя як засоби, спрямовані на збереження сім'ї.

До особистих немайнових прав можуть бути віднесені також інші права подружжя, передбачені законодавством про шлюб та сім'ю, а саме: право на поновлення шлюбу після його розір­вання (ст. 117 СК), права, пов'язані з визначенням походження дитини (ст. ст. 123, 124 СК), усиновленням (ст. 207 СК) тощо.

Поряд з особистими немайновими правами кожний із под­ружжя має й особисті обов'язки. Перш за все, ці обов'язки пов'язані з турботою про сім'ю. Так, згідно зі ст. 55 СК дру­жина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних стосунків між собою та іншими членами сім'ї на по­чуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Кожен із подружжя зобов'язаний утверджувати в сім'ї по­вагу до матері та батька.

Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній, зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.

Загальним обов'язком кожного з подружжя є утримання від дій, спрямованих на примушування до припинення шлюбних відносин, їх збереження, в тому числі — примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного на­сильства (п. 4 ст. 56 СК).

Підбиваючи підсумки загальної характеристики особистих немайнових прав та обов'язків подружжя, необхідно підкрес­лити, що ці права виникають у зв'язку з укладанням шлюбу. Більшість з них діє у вигляді законодавчих принципів побудови сім'ї. Захист цих прав не завжди має реально-правовий характер. Невиконання будь-ким із подружжя обов'язку не порушувати особистих немайнових прав іншого з подружжя може бути під­ставою розірвання шлюбних відносин. Посадові особи право­охоронних органів мусять знати правову природу особистих немайнових прав подружжя і використовувати їх в діяльності, пов'язаній з профілактикою правопорушень.