§ 4. Права добросовісного з подружжя

Невигідні правові наслідки, які настають при визнанні шлю­бу недійсним, є своєрідними санкціями за протиправні дії осіб при укладанні шлюбу.

Водночас, як справедливо зазначалося в юридичній літера­турі, застосування ст. 45 СК має на меті, перш за все, захист інтересів одного із подружжя, а вже в другу чергу — покарання винної особи1.

Негативні правові наслідки визнання шлюбу недійсним цілком обгрунтовані, якщо особи, які укладають шлюб, вчиня­ють протиправні дії. Застосування санкцій до осіб, які свідомо порушують чинне сімейне законодавство (наприклад, не роз­риваючи попередній шлюб, укладають новий; реєструють шлюб без наміру створити сім'ю тощо), є виправданим.

Водночас у деяких випадках анулювання всіх правових наслідків спричинило б порушення певних прав одного з под­ружжя.

Застосування таких санкцій не може бути справедливим, якщо один із подружжя не знав і не міг знати про наявність тих обставин, які перешкоджають укладанню шлюбу. Так, один із подружжя міг дійсно бажати створити сім'ю, не маючи гад­ки, що наречений не розірвав попередній шлюб, уклав шлюб, належним чином виконував свої подружні обов'язки. Так, дру­жина могла вести домашнє господарство, надаючи чоловіку можливість отримати освіту, влаштуватися на високооплачувану роботу. Звільнивши чоловіка від обов'язків по господарству — сприяти його просуванню по службі. Звичайно, що в такому разі основним джерелом набуття майна буде заробітна плата чоловіка, а поділ майна за нормами цивільного права поставив би таку дружину в скрутне становище. Застосування цивільно-правових норм щодо часткової власності може призвести до того, що вона не зможе довести свій внесок у його набуття (куплений і оформлений на чоловіка автомобіль, квартира тощо).

Скасування права на аліменти може позбавити непраце­здатного з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, можливості отримати кошти для існування. Автоматичне засто­сування правових наслідків, пов'язаних з визнанням шлюбу недійсним, суперечило б засадам, на яких побудоване сімейне законодавство, принципам справедливості.

Того з подружжя, який не знав і не міг знати про існування перешкод до укладання шлюбу, в юридичній літературі нази­вають добросовісним подружжям.

Норма, яка б гарантувала інтереси такого з подружжя, вперше з'явилася ще в Кодексі про шлюб та сім'ю Української РСР 1969 р. і свідчила про певний гуманізм сімейно-шлюбного зако­нодавства та про недопустимість порушення його основних засад. Так, ст. 49 КпШС України передбачала спеціальні пра­вові наслідки, які наставали для особи, яка не знала і не могла знати про перешкоди до укладання шлюбу. Розглядаючи конкретну справу, суд мав право не застосовувати до подружжя, який є добросовісним, негативних наслідків. Тобто, якщо норми щодо застосування режиму спільної власності більш вигідні для подружжя, який є добросовісним — суд виносив рішення про їх застосування. Якщо ж навпаки це більш влаштовувало винного з подружжя — суд застосовував норми цивільного права щодо часткової власності.

Сімейний кодекс України більш послідовно захищає права подружжя, який є добросовісним. Якщо згідно з КпШС Укра­їни захист прав добросовісного з подружжя був винятковою прерогативою суду, який міг скористатися своїм правом і на­дати захист добросовісному з подружжя, а міг своє право і не використовувати, то в ст. 46 СК передбачено, що вже саме добросовісний з подружжя має право:

1)  на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя, тобто порівну;

2) на проживання у житловому приміщенні, в яке він вселився у зв'язку з укладанням шлюбу;

3) на стягнення аліментів, якщо він є непрацездатним (жінка в стані вагітності або здійснює догляд за дитиною), потребує допомоги, а інший з подружжя має можливість таку допомогу надати;

4) на прізвище, яке обрав при укладанні шлюбу.

Окрім цього, добросовісний з подружжя має право вимага­ти відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої у зв'язку із визнанням шлюбу недійсним.

Чи має добросовісний з подружжя в шлюбі, який визнано недійсним, право на спадщину? Законодавець обмежує права добросовісного з подружжя наведеними вище. На нашу думку, немає підстав позбавляти подружжя, яке є добросовісним, права на спадщину в тому разі, коли шлюб визнається недійсним після смерті одного з подружжя. Сама смерть є важкою трав­мою для добросовісного з подружжя, а при визнанні шлюбу недійсним він ще й змушений брати участь у судовому процесі та доводити свою участь у придбанні майна.

Водночас при визнанні шлюбу недійсним усе майно, отри­мане добросовісним з подружжя в порядку спадкування за зако­ном, вважається безпідставно набутим і підлягає поверненню. Тому вважаємо, що серед інших привілеїв добросовісному з подружжя має бути надано право і на майно померлого як спадкоємцю. Це питання має знайти позитивне вирішення на законодавчому рівні.