§ 1. Сім'я, родинність, свояцтво: поняття та юридичне значення

Поняття сім'ї вживається в соціологічному та правовому значеннях. Такий поділ обумовлений тим, що регулювання сі­мейних відносин здійснюється не лише юридичною наукою, а й соціологією, етикою, психологією та ін.

Сім'я в соціологічному значенні — це заснована на шлюбі чи кровному спорідненні невелика група людей, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідаль­ністю та взаємодопомогою. Хоча сім'я має специфічні біологічні функції відтворення людського роду, вона водночас є формою соціальної спільності людей, характер якої визначається еко­номічним базисом суспільства і змінюється з історичним роз­витком людства1.

Стосовно визначення сім'ї в юридичному значенні, то у новому Сімейному кодексі воно відсутнє, у ст. З лише зазнача­ється, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. У ст. З СК дається також визначення складу сім'ї, до якої належать особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. У наступних нормах цієї статті розкривається суб'єктний склад сім'ї та визначаються підстави її виникнення.

Зазначене визначення не є досить вдалим, адже не розкриває його змісту, ознак, а лише визначає місце сім'ї в суспільстві.

В юридичній літературі у визначеннях під сім'єю розуміють:

—  союз осіб, пов'язаних шлюбом чи родинністю2;

— союз осіб, заснований на вільному і рівноправному шлюбові, близькій родинності, усиновленні чи іншій формі виховання дитини і який характеризується спільністю життя та інтересів цих осіб, наділених відповідними правами і обов'язками3;

—  об'єднання осіб, що природньо формується в реальному житті, грунтується на шлюбі, родстві, усиновленні чи інших формах відносин між цими особами і характеризується спіль­ністю духовного, матеріального життя та інтересів, що забез­печують продовження роду і виховання дітей1;

—  цілісне соціальне утворення, що характеризується внут­рішньою єдністю і сцепленням частин в єдине ціле2;

— первинний і багатогранний осередок нашого суспільства3;

—  активна соціальна група, побудована на шлюбі чи на родинних відносинах4.

Отже, в більшості випадків сім'я розглядається як певний союз (утворення) осіб, що пов'язані відносинами шлюбу, род-ства чи усиновлення.

Сім'я в силу своїх складових частин, наділення моральними та духовними ознаками є складним соціальним явищем. Багато­гранність сім'ї виявляється в різному суб'єктному складі кожної сім'ї, в наявності в її членів персоніфікованих з огляду на їх становище в сім'ї прав та обов'язків. Складність цього явища також виявляється в тому, що суб'єктом сімейних правовідносин виступає не сама сім'я як колективне утворення, а кожен член сім'ї окремо.

З вищезазначеного можна зробити висновок, що сім'я в соціологічному значенні є поняттям ширшим порівняно з юри­дичним її значенням. Це обумовлено тим, що правові норми регламентують лише окремі, визначені в сімейному законодав­стві, питання діяльності сім'ї, її створення і припинення як вже об'єктивно існуючого явища. Тобто правові норми вста­новлюють юридичні факти, які є підставами для виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин. Правові норми регламентують не всі аспекти життя та відносин, що склада­ються в сім'ї, а лише ті, на які держава може впливати шляхом встановлення обов'язкових правил поведінки.

Родинність (кровне споріднення) і свояцтво. Родинні зв'язки є однією з підстав виникнення сімейних правовідносин. Тому дослідження змісту цього поняття має важливе значення.

Як уже зазначалося, сімейні правовідносини виникають на підставі кровного споріднення (родинних зв'язків), шлюбу чи усиновлення тоді, коли ці види правовідносин підпадають під сферу дії сімейного права. Тому родинність є підставою виник­нення сімейних правовідносин лише тоді, коли з нею безпосе­редньо пов'язане сімейним законодавством настання певних правових наслідків.

У новому Сімейному кодексі України відсутнє визначення кровного споріднення (родинності). В юридичній науці родин­ність розглядається як родинні зв'язки між людьми, що грунту­ються на походженні однієї особи від іншої чи кількох осіб від спільного пращура1; кровний зв'язок осіб, що походять один від одного чи від спільного пращура2.

До осіб, що походять один від одного, належать пращури та їхні нащадки як чоловічої, так і жіночої статі (наприклад, прадід, дід, мати, дочка, онук, правнук та ін.).

Крім того, існує також поняття походження осіб від спіль­ного пращура, до яких належать рідні і двоюрідні брати та сестри, дядьки (тітки), племінники (племінниці).

Родинна лінія може бути прямою чи боковою та поділяється на висхідну та низхідну (див. таблицю).

При прямій лінії родинність грунтується на походженні од­нієї особи від другої. За бокової лінії родинність грунтується на походженні осіб від спільного пращура.

Розрізняють також повнорідну родинність — наприклад, по­ходження рідних братів, сестер від спільних батька, матері; і неповнорідну родинність — походження рідних братів (сестер) від різних батька чи матері.

Неповнорідна родинність також буває єдинокровною, тобто коли неповнорідні брати та сестри походять від одного батька; єдиноутробною — походження неповнорідних братів та сестер від спільної матері.

У разі, коли в сім'ю входять діти, в яких немає ні спільної матері, ні спільного батька, ці діти називаються зведеними стосовно один одного (зведені брати, сестри). Такі випадки мають місце, коли, перебуваючи у другому шлюбі, жінка має від першого шлюбу дочку (сина), і її другий чоловік має сина (дочку) від першого шлюбу. У такій ситуації у кожного з дітей є рідний батько (чи мати) і мачуха (вітчим). Такі зв'язки між зведеними братами і/та сестрами називають свояцтвом. Але такими зв'язками свояцтво не вичерпується.

Свояцтво — це відносини між родичем одного з подружжя і другим з подружжя, а також між родичами кожного з подружжя. Свояцтво поділяється на дві категорії: до першої належать відно­сини, що складаються між чоловіком (зятем) і тещею, дружиною і свекрухою, між вітчимом і пасинком (мачухою і падчеркою) та ін.; до другої — відносини, що складаються між братом жінки і братом чоловіка, матір'ю дружини і матір'ю чоловіка та ін. Тобто свояцтво не грунтується ані на походженні, ані на кровному спорідненні.

Підставою для виникнення відносин свояцтва є укладення шлюбу. Підставою для їх припинення — розірвання шлюбу. Виняток з цього правила — продовження відносин свояцтва після смерті одного з подружжя або розірвання шлюбу, в якому залишилась дитина (діти). Такий висновок випливає з норм ст. 141 СК, відповідно до якого «розірвання шлюбу між бать­ками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини», а також -ет. 268, відповідно до якої мачуха та вітчим зобов'язані утриму­вати малолітніх неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо вони в змозі надавати матеріальну допомогу.

Відповідно лише ці два випадки породжують юридичні наслід­ки в сімейному законодавстві. В усіх інших випадках свояцтво не підпадає під дію сімейно-правових норм.

Для родства (кровного споріднення) характерним є також поняття ступеня родства, яке визначає близькість кровного спо­ріднення.

Тобто ступінь кровного споріднення — це кількість народ­жень, що пов'язують між собою двох осіб, які перебувають у родинних зв'язках. При цьому народження нащадка не врахо­вується. Наприклад, мати і дочка знаходяться у першому ступені родства, бабуся і онук — у другому. Рідні брати і сестри — у другому, бо для виникнення між ними родинних зв'язків необ­хідно два народження — брата і сестри.

Близькими родичами є родичі по прямій лінії кровного спо­ріднення, а також рідні брати і сестри по боковій лінії родства.

Юридичного значення кровне споріднення набуває лише у випадках, прямо передбачених законом. Так, встановлення ро­динних зв'язків між дитиною і батьками здійснюється шляхом вчинення про це запису в свідоцтво про народження дитини.

Наявність родинних зв'язків прямої лінії споріднення є під­ставою для неможливості перебування цих осіб у шлюбі між собою відповідно до ст. 26 СК.

Трудовим законодавством також встановлена норма про наді­лення власника правом запроваджувати обмеження щодо спіль­ної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, органі­зації осіб, які є близькими родичами чи свояками, якщо у зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному (ст. 25-1 Кодексу законів про працю України).