§2. Види тлумачення правових норм

Тлумачення правових норм відбувається за різними вида­ми, формами і способами. Класифікувати його можна по різним підставам: по юридичній силі (в залежності від суб'єктів тлумачення), по цілям, по об'єму.

'Див.: Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментарій —К.—1995.

2Див   Вопленко Н Н Официальное толкование норм права - М-1976.-С.5

101

По юридичній силі, або в залежності від суб'єктів, воно може бути офіційним (легальним) і неофіційним. Офіційне тлумачення — це роз'яснення змісту і цілей правових норм, яке здійснюється компетентними державними органами і має загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів, які реалі­зують ці норми права. Таке тлумачення має юридичні на­слідки. Воно відрізняється від неофіційного також формою і особливим порядком здійснення.

По формі офіційне тлумачення виражається в інтерпрета-ційних актах, які мають всі ознаки нормативно-правових актів, але не зводяться до них. Ці акти приймаються офіцій­но компетентними державними органами чи уповноваже­ними державою іншими суб'єктами і повинні використову­ватись в процесі реалізації права. Вони мають загальнообо­в'язковий характер. Суб'єкти офіційного тлумачення нор­мативно-правових актів визначаються законом або їх пра­вовим статусом в системі органів державної влади. Юридич­на сила офіційного тлумачення визначається суб'єктами, які давали роз'яснення нормативно-правових актів. Офіційне тлумачення виражається, як правило, в письмовій формі, хоча іноді може бути і в усній формі.

Офіційне тлумачення характеризується також особливим порядком здійснення і виражається в правороз'яснювально-му процесі. Цей процес складається з п'яти стадій: 1) право-роз'яснювальна ініціатива суб'єктів суспільних відносин; 2) узагальнення практики і перевірка необхідності надання роз'яснення законодавства; 3) розробка і обговорення текс­ту (проекту) роз'яснення; 4) прийняття або затвердження проекту роз'яснення; 5) публікація акту роз'яснення норма­тивно-правових актів1.

Офіційне тлумачення правових норм по характеру і юри­дичним наслідкам поділяється на нормативне і казуальне. Нормативне тлумачення відрізняється від казуального тим, що воно є загальнообов 'язковим для всіх суб'єктів суспільних відносин і використовується багато разів. Таке значення,

'Див.: Вопленко П.П. Официальное толкование норм права С.16-18.

184

наприклад, мають інтерпретаційні акти Верховної Ради Ук­раїни і її Президії, Президента, Кабінету Міністрів, Верхов­ного Суду, Вищого Арбітражного Суду тощо.

Казуальне тлумачення — це таке тлумачення, коли норма права роз 'яснюється по конкретній справі, тобто уточняють­ся суб'єктивні права і обов'язки та інші юридичні факти і обставини в рамках конкретних правовідносин. Воно розпов­сюджує свою дію тільки на конкретну ситуацію, хоча і може враховуватись при вирішенні інших аналогічних справ. Найбільш розповсюджене таке офіційне тлумачення в рішен­нях Верховного Суду України по конкретним справам. Ка­зуальне тлумачення є обов'язковим для осіб, відносно яких воно приймається. Казуальне тлумачення може бути судо­вим і адміністративним. Наприклад, Верховний Суд Украї­ни, розглядаючи цивільну справу про визнання дійсним до­говору довічного утримання та про визнання права влас­ності на жилий будинок, роз'яснив, що договір довічного утримання підлягає обов'язковому нотаріальному посвідчен­ню. Недодержання нотаріальної форми, якщо відсутні підста­ви, передбачені ч.2 ст.47 Цивільного кодексу, тягне за со­бою недійсність угоди1.

Серед офіційного нормативного тлумачення слід виділити аутентичне тлумачення. Це таке роз'яснення нормативно-правових актів, яке дає офіційно той державний орган, який приймав нормативно-правовий акт.

В практичному житті можна зустріти також делеговане тлу­мачення. В цьому випадку норми права роз'яснюються тим органом, який держава уповноважила давати обов'язкове тлумачення.

Неофіційне тлумачення — це таке роз'яснення норм права, яке дається неофіційними суб'єктами, воно не має загальноо-бов'якового характеру для суб'єктів суспільних відносин, так як не забезпечується державним примусом. Воно може вира­жатись в усній або письмовій формі. Його суб'єктами мо­жуть бути громадяни, вчені-юристи, практичні працівники,

'Див.: Практика судів України в цивільних справах.— К.— 1995. ч.Т. С.20.

185

наукові організації, громадські організації. Особливою різно­видністю неофіційного тлумачення є доктринальне тлума­чення. Суб'єктами його є наукові і практичні працівники, опирається воно на наукові теорії і виражається в моногра­фіях, науково-практичних коментарях, статтях тощо.

Серед неофіційного тлумачення виділяють професійне тлу­мачення юристів практиків і буденне тлумачення, яке дається любою особою без юридичної освіти.

По цілям тлумачення може бути: 1) тлумачення-з'ясуван-ня тільки для себе; 2) тлумачення-роз'яснення для інших суб'єктів; 3) тлумачення для себе і для інших суб'єктів. На­приклад, слідчий, як правило, з'ясовує зміст норми для себе. Верховна Рада України чи Конституційний Суд дають роз'­яснення для інших, а загальний суд може з'ясовувати зміст норми права для себе і для інших.

Офіційне і неофіційне тлумачення можна класифікувати залежно від об'єму (способів) роз'яснення правових норм: буквальне, обмежене і розширене. Буквальне тлумачення пра­вових норм відбувається тоді, коли текст правової норми роз'яснюється без будь-яких уточнень її змісту, оскільки вона точно виражає волю законодавця і не виникає ніяких роз­біжностей в розумінні її змісту. Наприклад, в ст.332 ЦК Ук­раїни (договір підряду) вказується, що за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій ризик певну ро­боту за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконану ро­боту. В даному випадку не потрібно тлумачити розширено або звужено, оскільки в статті чітко сформульовані права і обов'язки сторін.

Розширене тлумачення відбувається тоді, коли норми права потрібно тлумачити трохи ширше буквального тексту. Це означає, що норма права викладена дуже лаконічно, і не­обхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст. Наприклад, за договором доручення (ст.386 ЦК України) одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. В даному випадку розширеному тлумаченню підлягають тер­міни «повірений» і «довіритель», оскільки не вказано, хто може бути ними. Такому ж тлумаченню підлягає термін «певні

186

юридичні дії», тобто дії, які передбачені Цивільним кодек­сом України відповідно до правоздатності і дієздатності суб'єктів даного договору. Розширене тлумачення потрібно здійснювати тоді, коли дається незавершений перелік об­ставин, умов реалізації норм права. Такий перелік, як пра­вило, завершується виразами «і тому подібне», «інші», «в аналогічних випадках».

Обмежене тлумачення відбувається тоді, коли зміст нор­ми права необхідно тлумачити трохи вужче тексту відповід­ної статті нормативно-правового акту. Це означає, що норма права сформульована досить широко або викладена в де­кількох статтях нормативного акту. Наприклад, в Законі «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р. в ст.2 дається ви-значення «безробітних». «Безробітними визнаються пра-це-здатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбаче­них чинним законодавством доходів через відсутність відпо­відної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці». Це положення необхідно тлумачити трохи вужче тексту нор­ми, оскільки в ч.И, III цієї статті даються виключення сто­совно громадян, які не можуть бути безробітними, в т.ч. які вперше шукають роботу і не мають професії, які мають право на пенсію.