§3. Ефективність правозастосувальної діяльності

Питання про ефективність правозастосувальної діяльності пов'язане з питанням про ефективність правових норм. Цими питаннями наша юридична наука почала займатись віднос­но недавно, тому вони недостатньо розроблені і немає чіткого уявлення про цей процес.

Ефективність правових норм визначають як співвідно­шення між фактичним результатом їх дії і тими соціаль­ними цілями, для досягнення яких ці норми були прий­няті.1 Крім того, потрібно враховувати, що сам характер дії правових норм в напрямку досягення цілей може бути різний, в тому числі: 1) інформаційний, ідеологічний, за­гал ьновиховний; 2) це реалізація норм права через їх до­тримання, виконання і використання — безпосередня ре­алізація права;

3) це державно-владна діяльність компетентних органів по забезпеченню реалізації правових норм — так звана пра-

'Див.: Зффективность правових норм.— М.—1980.—С.21-75.

 

172

 

возастосувальна реалізація. Таким чином, в одних випадках ефективність норми забезпечується тільки за рахунок її влас­ної дії, в інших — результат дії системи: норма плюс її за­стосування.1

Правозастосування виступає як засіб для досягнення тих цілей, які стоять перед правовою нормою. Ці цілі підпоряд­ковуються загальним цілям правового регулювання право­відносин. Таким чином, ефективність правозастосувальних актів може оцінюватись лише за ступенем досягнення тих же соціальних цілей, що і ефективність правових норм.

Разом із тим норми права неоднорідні, і про їх застосуван­ня і ефективність можна говорити по-різному. Наприклад, реалізація норм трудового права відбувається при прийнятті на роботу, при оформленні відпусток і оформляється нака­зом чи розпорядженням адміністрації чи власника. В цьому випадку правозастосування зливається з виконанням норм права, що вимагає видання акту, застосування правових норм, і про ефективність правозастосувальних актів немає потре­би говорити.

Зовсім інше становище, коли потрібно вибрати одне рішен­ня із декількох, які допускаються правовою нормою, тобто коли є певна свобода в прийнятті рішень по вибору (угляду) суб'єкта правозастосування. Ефективність правозастосуван­ня можна визначити, коли норма права нечітка і вимагає обмеженого чи розширеного тлумачення або застосування аналогії. Таким чином доцільне застосування правових норм може суттєво впливати на досягнення цілей правових норм.

Загальною мірою ефективності правозастосування є поло­ження, наскільки повно і реально користуються громадяни та інші суб'єкти правами, передбаченими законом, які за­безпечуються правоохоронними органами, наскільки точно вони виконують свої обов'язки.

В цілому ефективність правозастосувальних актів можна визначити як співвідношення між результатами індивідуаль­ного регулювання і ціллю правової норми, при якому в інди-

'Див.: Правоприменение в советском государстве.—М.— 1985.—С. 88.

173

відуальному акті регулювання використані, в рамках зако­ну, певні можливості для угляду (усмотрения) правозастосу-вання. Можуть бути й інші підходи до визначення ефектив­ності актів правозастосування, коли необхідно враховувати стан законності і правопорядку в суспільстві, в окремому регіоні, районі чи місті.

На ефективність правозастосувальної діяльності суттєво впливають умови її здійснення. Всі умови ефективності пра­возастосувальної діяльності можна поділити на дві групи: загальні і спеціальні (В.В.Лазарєв). До загальних відносять економічний і політичний устрій в державі, політичну і пра­вову культуру в суспільстві. До другої групи відносять якість законодавства, якість процесуальних норм, законність, пев­ну організацію правозастосувальних органів, їх забезпечен­ня матеріально-технічними засобами.

Умови ефективності правозастосувальної діяльності сис­тематизував Є.П.Шикін. Основою такої систематизації по­служила модель оптимального управління.1 Ця модель зво­диться до наступних факторів:

а)             фактор оптимальної норми права (якість законодавства),

б)            фактор управління (наукова організація праці);

в)             фактор мікроклімату в колективі правозастосувачів;

г)             суб'єктивний фактор (особисті характеристики право­

застосу вача);

д)             фактор середовища (знання, розуміння права і правоза-

стосування населенням, правове виховання);

є) матеріально-технічний фактор (транспорт, приміщен­

ня, зв'язок);           '

ж)            фактор естетики (зовнішнє оформлення приміщень,

форма одягу, загальна культура і т.п.).

Разом із тим, така модель не враховує якість правозастосу­вальних дій на всіх його етапах. До них можна віднести:

якість фактичної основи справи;

якість нормативної основи справи;

з)             якість самого акту застосування правових норм;

4) якість організації прийняття рішення і його реалізація

'Див.: Шикин Е.П. Основньїе условия зффективного приме-нения права.//Автореф. дис. к.ю.н. Свердловск, 1971.—С.8-13

174

 

І

 

Норми права не в змозі відобразити всі різноманітні фак­тичні обставини, і зокрема конкретних об'єктів правового впливу. Це в змозі доповнити процес застосування право­вих норм. Головною умовою ефективності правозастосуван-ня є максимальне врахування в конкретній ситуації фактич­них обставин (характеристик) для вибору варіанта рішення. Ці вимоги можуть бути прямо передбачені в законі, а мож­ливі випадки коли умови прямо не передбачені, але їх по­трібно шукати в інших правових нормах. Інформаційне за­безпечення підготовки рішень, доказування є однією з важ­ливих умов застосування правових норм.

Висока якість законодавства — є другою умовою ефектив­ності. Разом із тим при низькій якості законодавства (наяв­ності в ньому протиріч, прогалин, нечітких формулювань і т.п.) можна досягти високої ефективності правозастосуваль-них актів, усунувши протиріччя при допомозі аналогії зако­ну і права. Крім того потрібно поліпшувати якість законо­давства, щоб воно мало правовий характер. Всі нормативно-правові акти повинні бути оптимальними в правовому регу­люванні суспільних відносин.

Ефективність правозастосувальних актів залежить не тільки від особистих якостей юриста (рівень правосвідомості, пра­вова підготовка, практичний досвід, культура, професійні знання, вміння, навики), умов його праці і відпочинку, але й від зацікавленості його в винесенні об'єктивних рішень.

Прийняття правильних рішень, їх реалізація мають більший виховний вплив ніж сам по собі закон. Такі рішення дають можливість більш диференційовано підійти до конкретної : справи і безпосередньо впливати на правосвідомість окре­мих громадян і соціальних груп.