§2. Поняття, структура і функції суспільної правосвідомості

Суспільна правосвідомість ще більш складне соціальне явище, ніж правосвідомість особистості. Суспільна право­свідомість відрізняється від інших форм суспільної свідо­мості (політичної, моральної, релігійної, економічної, на­уки і т.п.) своїм предметом. Предметом суспільної право­свідомості являються правові явища — право і законодав­ство, правовідносини, законність і правопорядок, суб'єктивні права і обов'язки учасників правовідносин, соціально-пра­вова практика тощо.

Проблемами суспільної правосвідомості займалось багато спеціалістів: Бельський К.Т., Бура М.А., Козюбра М.І., Лу-

85

 

кашова Є.А., Назаренко Є.В., Покровський І.Ф., Потопей-ко Д.А., Ратінов А.Р., Рябко І.Ф., Рабінович П.М., Оборо-тов Ю.Н., Щегорцов В.Д. Значну увагу приділяли розробці проблем професійної правосвідомості особистості юриста Грошевой Ю.М., Соколов Н.Я. та інші.

Щоб розкрити поняття суспільної правосвідомості, по­трібно також розглянути її структуру, особливості і функції, хоча в повній мірі це зробити досить важко, оскільки вона має складні взаємозв'язки між різними компонентами. Кла­сифікацію її компонентів можна проводити по багатьом кри­теріям і аспектам^по рівню і формам відображення право­вого буття;5по суб'єктам правового відображенняттіо пред­мету ,%о ролі різних компонентів правосвідомості в житті і розвитку людського суспільства. Так? від рівня глибини шдо&-р_аження виділяють:*теоретичну правосвідомість І/буденну, ц піщугі розповсюдження видів правосвідомосіі:<^спеціа-лізовану/локальну і^Сіасову^по суб'єктам відображення: пра-восвідомість^суспільства/класів,^6оціальних груп ^трудових колективів, а^/також індивідуальну'.^Крім того, виділяють професійну правосвідоміст^тористів і'тюсадових осіб дер­жавного апарату (особистості юриста і групову по окремим професіям: суддів, адвокатів, прокурорів, працівників міліції тощо).

Вказаний підхід до структури правосвідомості вимагає де­яких уточнень в зв'язку із новими підходами і змінами, які відбулись за останні десятиліття. Так, розглядаючи суспіль­ну правосвідомість по суб'єктам, в ній можна виділити: інди­відуальну правосвідомість особистості, групову або колек­тивну. Колективну або групову правосвідомість можна кла­сифікувати в свою чергу в залежності від соціально-класової структури суспільства, від правового статусу окремих соці­альних груп і класів. Всі вони надзвичайно різноманітні і мають свої особливості залежно від професії: шахтарі, транс­портники, будівельники, робітники промислових підприємств

'Див: Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и за-конность. — М., 1973; Чефранов В.А. Правовое сознание как разновидность социального отражения. — К., 1976.

86

 

тощо, правосвідомість селянства — колективних господарств, фермерських господарств; підприємців або бізнесменів. Свою особливість має правосвідомість молоді, в тому числі учнів шкіл і профтехучилищ, технікумів і коледжів, які об'єдну­ються статусом неповнолітніх, студентської і робітничої молоді; пенсіонерів, вчителів і викладачів вузів, медпраців­ників, працівників науково-дослідних установ тощо. До ко­лективної правосвідомості можна віднести правосвідомість трудових колективів, громадських організацій, політичних партій, рухів, мафіозних та інших злочинних структур в т.ч. корумповані групи. Правосвідомість останніх груп надзви­чайно деформована. В ній домінують егоїстичні приватні і незаконні інтереси, позиції і орієнтації, які суперечать пра­вовим вимогам держави і суспільства.

Групова або колективна правосвідомість складається із правосвідомості окремих індивідів, але не являється їх прос­тою арифметичною сумою. Групова і індивідуальна право­свідомість можуть співпадати в окремих випадках, але мо­жуть і розходитись. Групова (колективна) правосвідомість відображає пануючі ідеї, погляди, настрої, оцінки, позиції і установки в колективі чи групі. Ці компоненти домінують над індивідуальними позиціями особистості, хоча і може бути взаємний вплив.

Від широти розповсюдження по території в структурі пра­восвідомості суспільства можна виділити локальну (місцеву, регіональну) правосвідомість і загальну, яка розповсюджена на всій території держави. Наприклад, в одних регіонах дер­жави можуть домінувати одні правові погляди, ідеї, переко­нання, почуття, в других — інші. Так, якщо взяти Кримську Автономну Республіку й інші регіони держави, то ми знай­демо багато відмінних рис в відображенні і оцінці держав­но-правових явищ. Такі відмінності проявились між Захід­ними і Східними регіонами України стосовно Закону «Про мови», про форми правління тощо.

За формою відображення правової дійсності в суспільній правосвідомості можна виділити: державно-правові теорії (концепції), правові ідеї (принципи), правові ідеали, пра­вові погляди, уявлення, правові почуття, переконання, емоції, правові позиції, орієнтації, установки, мотиви, рішення —

87

 

як результат функціонування правосвідомості під час локаль­них і загальнонародних референдумів, сходів, зборів тощо.

За рівнем, формою і об'ємом відображення правового життя суспільну правосвідомість поділяють на правову ідеологію і правову психологію. Такий поділ не зовсім точний, стосов­но «правової психології» як компонента суспільної право­свідомості. Цей термін з'явився в літературі як явище, яке відрізняється від правової ідеології. Термін «психологія» оз­начає науку (вчення) про душу, психіку, поведінку і діяльність людей" окремих професій. Психологічні науки мають свою класифікацію, і серед них виділяють правову психологію, судову психологію, психологію слідчого. Ці науки вивчають психічні стани і особливості учасників кримінального і ци­вільного процесу. Тому по своєму змісту цей термін недо­речно вживати для назви різних явищ.

Термін «психологія» зустрічається, коли потрібно встано­вити або виділити, наприклад, психологію народу, нації, класу, соціальної групи, особистості. В зв'язку із тим, що психологія вивчає психічні стани і процеси різних суб'єктів суспільних відносин, цю частину правосвідомості можна класифікувати на інтелектуальні процеси і стани емоційні і вольові так, як і структуру індивідуальної правосвідомості. Звідси можна зробити логічний висновок, що правова ідео­логія входить в складову частину інтелектуальних процесів і станів суспільства.

Правова ідеологія являє собою систему правових ідей, по­глядів, ідеалів, принципів, понять, які можуть бути закріп­лені в діючій системі права і законодавства. Разом із тим, такі компоненти правової ідеології можуть не знаходити відображення в системі права і законодавства. Термін ідео­логія походить від слова «ідея» — як форма мислення, як форма відображення правових явищ. Ідея, на думку П.А. Копніна, виступає своєрідним гносеологічним (пізнаваль­ним) ідеалом, якщо вона правильно відображає правові явища і є результатом досягнення правової науки1.

'Див.: Копнин П.В. Идея как форма мьішления —К.,1963.— С.53; Чефранов В. А. Вказ. праця. — С 32-33.

88

 

І правова ідеологія, і окремі ідеї можуть мати науковий характер, якщо вони об'єктивно відображають правові яви­ща суспільства, але можуть мати фальшивий, утопічний ха­рактер, коли неправильно відображають закономірності роз­витку суспільства. Такі ідеї можуть мати характер ілюзій. Критерієм істинності правових ідей може бути практика дер­жавно-правового будівництва.

Правові ідеї можуть бути відносно простими і досить складними. Наприклад, ідея правової держави, включає в своє поняття надзвичайно багато інших державно-право­вих ідей і принципів. Правова ідея надзвичайно тісно по­в'язана з правовими потребами і інтересами суспільства, класів і окремих соціальних груп, з правовими почуттями, позиціями, орієнтаціями, переконаннями, установками тощо. Правова ідея опосередковано і в концентрованому вигляді виражає емоційно-вольові компоненти суспільної правосвідомості.

Однією із важливих форм суспільної правосвідомості є правова (юридична) наука, яка займається аналізом і уза­гальненням державно-правових явищ. Результатами такої діяльності можуть бути правові поняття, ідеї і теорії або концепції. Правова теорія — це найбільш високий рівень відображення правового життя, правових явищ. Теоретич­ний рівень суспільної правосвідомості обумовлений ста­ном і умовами розвитку юридичної науки і юридичної освіти в суспільстві. Правова теорія може повністю зале­жати від правової ідеології, як це було в минулі десяти­ліття в СРСР, коли правова наука, як правило, займалась інтерпретацією ідеологічних установок лідерів партії і дер­жави. Така позиція характерна для авторитарних і тоталі­тарних режимів. В демократичному суспільстві правова теорія і наука стають джерелом для розвитку і існування правової ідеології. Правова теорія може виражатись в різних формах: загальна теорія права і держави, галузева, теорія окремих правових інститутів, концепції Конституції та інших законів.

Надзвичайно важливою формою відображення правових явищ є система права, законодавства і підзаконних норма­тивних актів. Дуже мало спеціалістів відносять цю систему

89

 

до структурної частини суспільної правосвідомості. Разом із тим система права і законодавства є результат функціону­вання суспільної правосвідомості, її суб'єктів: Верховної Ради, Президента, Уряду, юридичної науки і народу в цілому, особ­ливо під час референдумів і загальнонародних обговорень проектів законів. Якість існуючої системи права і законо­давства в повній мірі залежить від професійної діяльності представницьких органів влади, а також вищих виконавчо-розпорядчих органів, від рівня теоретичних досліджень в суспільстві і від того, як вони використовуються законодав­чою владою. Між суспільною правосвідомістю і системою права і законодавства існує тісний взаємозв'язок, оскільки суб'єкти суспільної правосвідомості повинні знати і пова­жати діючу систему права і законодавства. Таким чином, суспільна правосвідомість творить право, а право, в свою чергу, впливає на розвиток правосвідомості всіх суб'єктів суспільних відносин.

Всі ці взаємозв'язки надзвичайно складні і далеко не зав­жди позитивні, оскільки система права і законодавства може не завжди виражати і захищати потреби і інтереси всіх соці­альних груп населення. На цій підставі у окремих категорій населення може формуватись неповага до законів і прояв­лятись правовий нігілізм.

Суспільна правосвідомість має різні рівні розвитку, і її не можна розглядати як арифметичну сукупність правосвідомості всіх її суб'єктів. В ній можуть поєднуватись як позитивні, так і негативні ідеї, погляди, почуття і емоції. Вона може мати протиріччя. Для суспільної правосвідомості характерно, щоб її ідеї, теорії і почуття мали масовий вплив, оскільки, за ви­словом В.І. Леніна, досягнутим потрібно вважати те, що ввійшло в побут, в звички людей. Тобто рівень правосвідо­мості суспільства можна визначити станом законності і пра­вопорядку, рівнем правомірної діяльності і пове-дінки всіх суб'єктів суспільних відносин. В зв'язку із цим надзвичайно велике значення має формування поваги до права і закону серед різних соціальних груп населення, в трудових колекти­вах, а також службовців державного апарату.

Суть суспільної правосвідомості зводиться до правового пізнання і відображення економічних, політичних і соціаль-

90

 

них закономірностей розвитку громадянського суспільства і держави і оформлення їх в системі діючого права і законо­давства. В системі права і законодавства повинні бути за­кріплені потреби і інтереси класів, національностей, соці­альних груп і окремої особистості, а також державні потре­би і інтереси, виражені в формі юридичних прав і обов'язків. Нажаль багато соціальних явищ і закономірностей не пізнані, деякі з них ще не усвідомлені або не можуть бути юридично оформлені.

Суть суспільної правосвідомості проявляється в її функці­ях: пізнання, відображення правових явищ, регулююча, охо­ронна, прогнозуюча, моделююча, конструктивна і деструк­тивна, комунікативна, правового мислення, еврістична, трансформаційна, емоційна, мотиваційна, оціночна тощо. Ці функції дуже тісно пов'язані із функціями юридичної науки права, держави й інших суб'єктів суспільних відно­син. Суспільна правосвідомість відіграє важливу роль в пра-вотворчому процесі, реалізації і застосуванні права1.

Таким чином, суспільну правосвідомість можна визначи­ти як систему певних суспільних психічних процесів і їх ре­зультатів, які мають різний динамічний чи статичний харак­тер. З позицій результатів і станів можна сказати, що вона зводиться в інтелектуальній сфері до правової ідеології, яка найбільш виражена в системі діючого і бажаного пра­ва і законодавства; до системи правових понять, ідей, прин­ципів, теорій і концепцій; до системи юридичної науки. В емоційній сфері вона зводиться до правових почуттів, емоцій і відчуттів, а в вольовій сфері — до мотивів, по­зицій, орієнтацій, установок, які мають, як правило, ма­совий характер.

Дати універсальне визначення суспільної правосвідомості Дуже важко, оскільки це складне явище, так як вона відоб­ражає ще складніші закономірності розвитку правових явищ, права і правовідносин.

'Див.: Назаренко Е.В. Социалистическое правосознание и со-вепіское правотворчество. — К., 1968; Сапун В.А. Правосо-знание и реализация советского парва. — Владивосток, 1984.

91

 

3. Поняття, суть І види правової культури

Правосвідомість особистості і суспільства дуже тісно по­в'язана із правовою культурою. Термін культура в перекладі з латинської означає турботу, направлену на облагороджен-ня і очищення життя людини чи суспільства. Пізніше «куль­туру» почали розглядати як філософську категорію, що являє собою сукупність матеріальних і духовних цінностей, ство­рених людьми в процесі їх суспільно-історичної трудової діяльності — практики. В такому визначенні культура про­тиставляється дикій природі і розглядається як феномен, створений людиною і людством, як продукт їх праці в мате­ріальній і духовній сферах життя.

За підрахунками закордонних спеціалістів в 1919 році існу­вало 7 визначень культури, в 1950 р. — 164, а на початку 70-х років — 250 визначень. Така кількість визначень свідчить про надзвичайно складний феномен культури. Всі підходи до визначення культури спеціалісти поділили на три групи: антропологічні, соціологічні і філософські. При антропологічному підході культура розуміється як сукупність всіх благ, створених людиною, на відміну від того, що ство­рила природа. Соціологічний підхід трактує її як сукупність духовних цінностей, як компонент суспільного життя. При філософському підході культура розглядається як явище, що виділяється аналітично і не пов'язане із суспільним роз­витком1.

В останні десятиліття виникло два нових підходи до розу­міння культури. Перший із них проявляється в усвідомленні культури як процесу творчої діяльності, другий — як спе­цифічний спосіб людської діяльності. В першому випадку культура аналізується через процеси духовного виробницт­ва, функціонування і удосконалення особи. Представники другої концепції пропонують загальну модель культури як універсальної властивості суспільного життя. Ці підходи потрібно використати і для аналізу правової культури суспіль-

'Див.: Сальников В. П. Социалистическая правовая культура. - Саратов, 1989.-С. 5.

92

 

ства, так як вона являється складовою частиною культури суспільства поряд із політичною, моральною, екологічною, виробничою тощо.

Щоб визначити правову культуру як поняття, потрібно відмежувати її від інших видів культури і аналогічних по­нять, таких як правосвідомість і безкультур'я. Правова куль­тура відрізняється від інших видів культури своїм предме­том, оскільки вона функціонує в сфері правових явищ, пра­вомірної діяльності і поведінки.

Співвідношення правосвідомості і правової культури осо­бистості дозволяє виявити, які ознаки має правова культу­ра, що відрізняють її від правосвідомості. Правова культура не може існувати без правосвідомості і включає в свою струк­туру її компоненти. Разом із тим, правова культура особис­тості включає тільки позитивні компоненти, оскільки де­формовані компоненти, такі як протиправні установки, по­зиції і орієнтації тощо, не можуть бути культурними ціннос­тями. Правова культура особистості — це лише позитивні погляди, ідеї, оцінки, позиції, установки і мотиви, які ле­жать в основі правомірної і соціально-активної поведінки особи1. Таким чином, лише позитивну частину правосвідо­мості можна віднести до поняття і змісту правової культури. Друга, негативна частина, відноситься до правового безкуль­тур'я, не зважаючи на те, яким чином вони були сформо­вані — свідомо, несвідомо чи стихійно.

Правосвідомість і правова культура відрізняються одне від одного формами прояву. Правосвідомість особи проявляєть­ся, перш за все, в правовій культурі, хоч і вона в свою чергу впливає на формування правосвідомості. Це означає, що правова культура проявляється в різноманітних формах пра­вомірної діяльності і поведінки. Правосвідомість особистості може існувати без такого прояву. Вона обмежує свій прояв лише в мотивах, позиціях, переконаннях, установках, які закріплюються і фіксуються в голові. Правосвідомість може,

'Див.: Аграновская Е.В. Правовая культура как фактор ук-репления социалистического образа жизни//Автореф. канд. дис, 1982.-С.6.

93

 

ЛІ

 

безумовно, проявлятись в правовій діяльності і поведінці, але тут вона зливається з правовою культурою. Це свідчить про те, що правосвідомість і правова культура функціону­ють тільки в правомірній діяльності і поведінці. Без діяль­ності вони можуть існувати тільки потенційно. Разом із тим, форми діяльності можуть бути різні. Правосвідомість, наприклад, функціонує, головним чином, в психічній діяль­ності, яка охоплює не тільки позитивні, але і негативні ком­поненти і проявляється також в протиправній діяльності і поведінці. Правова культура охоплює тільки позитивні психічні процеси і стани, проявляється в них, а також в правомірній діяльності і поведінці. Наприклад, можна го­ворити про культуру правового мислення, спілкування, про інтелектуальну культуру, про емоційно-правову культуру тощо.

В зв'язку із цим правову культуру можна поділити на внут­рішню і зовнішню, як і інші види культури особистості. Внут­рішня сторона правової культури особистості охоплює пози­тивні психічні стани і процеси, які виражаються в інтелекту­альній діяльності, в процесі правового мислення, розв'язан­ня юридичних казусів тощо. Зовнішня сторона правової куль­тури особистості виражається в правомірній фізичній діяль­ності і поведінці. Прояв зовнішньої сторони правової культу­ри може бути в різних формах. Разом із тим, внутрішня і зовнішня сторони правової культури дуже тісно взаємо­пов'язані і, як правило, не можуть існувати одна без одної.

Правова культура відрізняється від правового безкультур'я і його крайніх форм — правового нігілізму, протиправної діяльності і поведінки (правопорушень і злочинів). Право­вий нігілізм — це заперечення або ігнорування права, право­вих законів, негативне відношення до них. Він ігнорує суб'єк­тивні права і законні інтереси конкретних суб'єктів право­відносин, в тому числі держави і суспільства. Він може існу­вати в двох формах: відомчо-адміністративний, або на дер­жавному рівні, і масовий нігілізм на побутовому рівні. На державному рівні він проявляється, коли приймаються про­типравні закони, укази, декрети, постанови,« також підза-конні нормативно-правові акти. Такі акти можуть ігнорува­ти суб'єктивні права, свободи і інтереси громадян та інших

94

 

суб'єктів суспільних відносин. На побутовому рівні він про­являється, коли самі громадяни, підприємства і організації ігнорують прийняті правові закони і підзаконні нормативні акти. Все це проявляється в протиправній діяльності і по­ведінці, в різноманітних правопорушеннях: адміністратив­них, фінансових, дисциплінарних, цивільноправових; в організаційній злочинності, в мафіозно-корумпованій діяль­ності тощо. Всі ці явища не можуть відноситись до правової культури.

Таким чином, відмежувавши правову культуру від право­свідомості, безкультур'я і правового нігілізму, можна дати її визначення. Правова культура особистості — це сукупність або система правових знань, вмінь і навичок, емоцій, по­чуттів, вольових компонентів, які проявляються в правомірній діяльності і поведінці. Правова культура особистості — це позитивна частина правосвідомості плюс її проявлення в пра­вомірній діяльності і поведінці. Визначень правової культу­ри особистості можна дати ще декілька, оскільки це складне соціальне явище.

Структура правової культури особистості ще складніша, ніж її правосвідомість. Вона може мати певні різновиди емоційно-правова культура, інтелектуальна, яка виражаєть­ся в правовому мисленні, в правовому спілкуванні, в право­вому навчанні; культура правомірної діяльності тощо. Кож­на із них має свою відповідну характеристику. Наприклад, емоційна культура показує, як особа володіє своїми почуття­ми, чи вміє стримувати свої емоції, особливо негативні, і т.п.

В залежності від рівня правової культури її можна класи­фікувати на: низький рівень, середній і високий. В залеж­ності від суб'єктів: правова культура особи, соціальної гру­пи, трудового колективу, професійна культура юристів, по­садових осіб, класів і всього суспільства.

Правова культура суспільства надзвичайно складний фе­номен. Вона пов'язана із суспільною правосвідомістю, з формами реалізації і застосування правових норм, із станом законносі і правопорядку, з правотворчою діяльністю, з де­мократією. На суспільному рівні в структуру правової куль­тури входять всі позитивні правові явища, в тому числі сис­тема права і система законодавства.

95