§1. Поняття, структура і функції індивідуальної правосвідомості особи

Правосвідомість дуже тісно пов'язана із правом і проце­сом застосування правових норм, оскільки правосвідомість людей відображає право, приймає участь в правотворчому процесі і реалізує право в процесі виконання, дотримання, використання і застосування. В підручниках і посібниках, як правило, розглядалось поняття і структура суспільної правосвідомості і менше приділялось уваги індивідуальній правосвідомості особи.

В зв'язку із цим спочатку розглянемо індивідуальну пра­восвідомість особи. Філософи визначають свідомість як вищу форму людської психіки, як специфічну властивість висо-коорганізованої матерії, яка зводиться до відображення і духовного освоєння дійсності в формі суб'єктивних образів об'єктивного світу, в одержуванні, зберіганні й переробці інформації, у виробленні програми діяльності, спрямованої на розв'язання певних завдань, в активному управлінні цією діяльністю. Визначальними ознаками свідомості є відобра­ження, відноЧиення, цілепокладання, управління1. На думку психологів свідомість — це властива людині функція голов­ного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних власти­востей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленно-му накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю. Свідомість включає відображення дійсності з допомогою відчуттів і абстрактного мислення2.

Щоб розглянути поняття свідомості, потрібно відмежува­ти його від інших аналогічних явищ і категорій. Таким яви­щем або феноменом є «несвідоме». Як підкреслює В.П.Ту-

 

'Див.: Філософський словник. 2Див.: Психологічний словник.

 

 

К.-1973.-С.458.

К.-1982.-С.165.

 

76

 

гарінов, свідомість є частиною психіки, тому що в ній відбу­ваються не тільки свідомі, але і підсвідомі і несвідомі проце­си. Свідомими називаються такі психічні явища і дії люди­ни, які проходять через її розум і волю, опосередковуються ними, здійснюються із знанням того, що вона робить, мис­лить або відчуває1. На думку відомого психолога Д.Н.Узнад-зе, усвідомлювати — це означає представляти і мислити, переживати емоційно і здійснювати вольові акти. Іншого змісту свідомість не має зовсім2.

В побуті і в медичній термінології ми зустрічаємо факти, коли людина втрачає свідомість внаслідок хвороби. В цей період вона не розуміє, що відбувається з нею, або не може володіти собою. Несвідомість особи також пов'язана з не­дієздатністю її в цивільному праві. Громадянин, який вна­слідок душевної хвороби або слабоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, і над ним встановлюється опіка (ст. 16 Цивільного Кодексу України). В кримінальному праві з не­свідомістю пов'язане поняття неосудність. Неосудність (ст.12 КК України) — це нездатність особи в момент здійснення суспільно-небезпечного діяння давати собі звіт в своїх діях або керувати ними внаслідок хворобливого розладу психічної діяльності. Ці факти вказують на те, що особа в таких випад­ках діє несвідомо або з явними порушеннями свідомості.

Свідомість і правосвідомість пов'язують із розумінням і знанням права. Свідомими називаються такі психічні яви­ща і дії особи, які проходять через її розум і волю, опосе­редковуються ними, здійснюються із знанням того, що вона робить. Спосіб, при допомозі якого існує свідомість, — це знання, як писав К.Маркс, і свідомість ніколи не може бути чим-небудь іншим, як усвідомленим буттям, а буття людей є реальний процес їх життя3. Тому правосві-

'Див.: Тугаринов В.П. Философия сознания. — М.: Мисль, 1971.-С.38.

2Див.: Узнадзе Д.Н. Зкспериментальнш основи психологии Установки. — Тбилиси, 1961.—С. 41.

3Див.: Маркс К., Знгельс Ф.//Соч. — Т.3.—С25.

77

 

домість в першу чергу пов'язана із знанням діючого права і законодавства.

Щоб дати поняття індивідуальної правосвідомості особи необхідно розглянути її структуру і функціонування. До ос­таннього часу структуру індивідуальної правосвідомості роз­глядали: 1) як систему (рівень, об'єм) правових знань; 2) відно­шення особи до діючої або бажаної системи права і законо­давства. Це виражалось в повазі до права, до закону на підставі внутрішніх переконань. Це означає, що самі по собі правові знання мало що значать, якщо не поважати або ігно­рувати діюче законодавство; 3) третім компонентом право­свідомості особи є її готовність до соціально-правової ак­тивності. Цей компонент пов'язаний з правовою діяльністю особи, з її правомірною або протиправною поведінкою. Тому суспільство і держава зацікавлені в тому, щоб діяльність і поведінка здійснювались свідомо і на основі поваги до дію­чого права і правопорядку.

Правосвідомість існує не тільки сама по собі і для себе, а в першу чергу для діяльності. Вона існує потенційно в формі правових знань, але проявляється і функціонує тільки в про­цесі правової поведінки і діяльності особи. В зв'язку із цим В. І. Ленін писав, що свідомість не тільки відображає навко­лишній світ, але і творить його. Звичайно, що цей процес може мати і негативні наслідки.

Індивідуальна правосвідомість особи включає в свою струк­туру такі компоненти: 1) правові знання; 2) повагу до права, до закону на основі правових переконань; 3) соціально-пра­вову активність особи, а точніше готовність (установки) до такої діяльності і поведінки.

Як правило ці компоненти правосвідомості виражаються зов­нішньо і їх можна зафіксувати. Разом із тим, більш глибокий аналіз цього явища, особливо з позицій психології особи, по­казує, що правосвідомість має більш складну структуру. Вона складається із: 1) інтелектуальних (раціональних) процесів і станів; 2) емоційних процесів і станів; 3) вольових процесів і станів. Кожен із цих компонентів має свою, досить складну структуру, і вони дуже тісно взаємопов'язані між собою.

1) Інтелектуальна (раціональна) сфера правосвідомості вклю­чає такі процеси: відчуття, сприйняття, увага, уявлення, пам'-

78

 

ять, правове мислення і мова. Ці процеси психологи відно­сять до пізнавальних процесів. Разом із тим вони стосуються емоційної і вольової сфер правосвідомості особи.

Другим компонентом інтелектуальної сфери правосвідо­

мості особи є певні стани: правові знання, правові вміння і

правові навички. Правові вміння і навички дуже тісно по­

в'язані із вольовою сферою. Особа повинна не тільки мати

певний об'єм правових знань, знати свої юридичні права і

обов'язки, але і вміти їх виконувати, використовувати і

дотримуватись, мати навики захищати свої права, навики

правомірної діяльності і поведінки, правильно приймати

рішення, застосовувати норми права відповідно з вимога­

ми законності, справедливості, доцільності і обгрунтова­

ності.

Третім компонентом інтелектуальної сфери правосвідо­

мості особи є загальні і спеціальні правові здібності.

Здібності — це такі властивості особи, при допомозі яких

вона най-швидше і найкраще засвоює нові правові знання,

законодавство, вміє використовувати їх для задоволення своїх

інтересів і потреб, а також інших осіб. Здібностей надзви­

чайно багато, в тому числі і професійних здібностей юриста.

Одна особа може бути хорошим адвокатом, а інша — суддею

чи слідчим, оскільки вони мають різні здібності. Кожна лю­

дина має свої природні здібності, і крім того вона може роз­

вивати певні здібності.

В інтелектуальній сфері правосвідомості можна виділити З найбільш важливих компоненти: 1) правове пізнання дер­жавно-правових явищ (процес) і його результати — правові знання, правові вміння і навики; правове пізнання здійснюєть­ся в процесі правового навчання, правової пропаганди і агі­тації, правової просвіти і соціально-правової практики;

загальні і спеціальні правові здібності: здібність сприй­

мати правову інформацію, орієнтуватись в діючому законо­

давстві, засвоювати нові знання, приймати правильні рішення

по правовим питанням, здібність до правомірної діяльності

і поведінки, правомірно захищати інтереси суб'єктів су­

спільних відносин тощо;

правове мислення, яке здійснюється на підставі державної

мови, спеціальної юридичної термінології і правових понять.

79

 

Інтлектуальна сфера надзвичайно тісно пов'язана також з емоційними процесами і станами. Без емоцій людина пере­стає бути людиною-особистістю і може перетворитися в за­програмованого робота. До емоційних процесів відносяться власне емоції і почуття, в тому числі правові почуття і емоції.

Ця сфера найскладніша, тому що її майже не можливо зафіксувати, особливо емоції. Термін «емоції» латинського походження і означає хвилюю, збуджую. Емоціями іноді на­зивають переживання, тому що в різноманітних ситуаціях людина хвилюється і переживає. Особа сильно переживає або хвилюється тоді, коли зустрічається з надзвичайними ситуаціями, іноді, навіть, може наступити шок, параліч, афект. Емоції дуже динамічні, вони мають полярний харак­тер, можуть бути як позитивні, так і негативні.

В психологічній літературі світу існує біля 20 різних кон­цепцій (теорій) емоцій, але нажаль немає їх єдиного розу­міння. Емоції порівнюють з айсбергом, 1/4 частина якого знаходиться на поверхні води, а останні 3/4 під водою. Таке порівняння не зовсім вдале, оскільки емоції особи можна порівняти із станом моря чи океану, які можуть мати різний стан: спокійний, бурхливий (буря), шторм. Тому не випад­ково моряки вживають такі терміни як: «море хвилюється», «море штормить». Хвилювання моря відбувається по різним причинам, так і хвилювання особи.

Що ж являють собою емоції? Вважається, що емоції — це, по-перше, хвилювання і переживання, а також почуття особи. По-друге, розглядаються окремо почуття і власне емоції — як стан і процес переживання і хвилювання. По-третє, емоції — це реакція людини на ті чи інші події. Ця реакція може бути як позитивна, так і негативна. По-чет­верте, деякі спеціалісти стверджують, що це не тільки ре­акція, але й акція, тому що емоції заставляють людину шу­кати вихід із тупикових, проблемних ситуацій, заставляють її перебороти цю ситуацію, якщо людина бореться сама за себе і не здається.

Всі емоції поділяють на природні і соціальні, як і почут­тя. Слід підкреслити, що правових емоцій і почуттів майже ніхто із юристів не вивчав, і їх майже не виділяють. Разом із тим, правові емоції мають свій предмет — правові яви-

80

 

ща. Вони як специфічна форма відображення державно-пра­вових явищ виражаються в емоційному відгуку, в міміці, думках, мові, настрої, в чуттєвій діяльності і поведінці. Пра­вові емоції пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав і обо­в'язків особи, а також є емоційною оцінкою інших право­вих ситуацій.

Складність цієї проблеми полягає в тому, що емоції не­можливо відірвати від почуттів, які являються ядром свідо­мості особи. Правові емоції своїм предметом мають не тільки правові явища, але і правові почуття, які по суті відобража­ють правові явища. В зв'язку із цим переживання і хвилю­вання можуть захоплювати весь духовний і фізичний стан особи. Сильні емоції, особливо негативні, ведуть до тяжких хвороб або до інших негативних наслідків, включаючи конфлікт, правопорушення і злочин. В стані сильного хви­лювання особа погано управляє собою, іноді втрачає розум, здоровий глузд, а надзвичайно сильні емоції ведуть до афектів — втрати контролю над собою. Сильні негативні емоції — стрес, афект, фрустрація — дезорганізують поведінку і діяльність людини. Стрес по Сальє означає перенапружен­ня. Афект — це такий стан психіки, який веде до часткової або повної втрати контролю над свідомістю і розумом. Фру­страція — це такий емоційний стан особи, який виникає в результаті незадоволення яких-небудь потреб і інтересів.

Емоційні процеси і стани надзвичайно важко відрізнити один від одного, тому що вони дуже динамічні. Разом із тим є такі емоційні стани, які тривають досить довго. Наприк­лад, настрій, може бути різний — добрий, поганий і тривати різні проміжки часу. Емоції надзвичайно тісно пов'язані з типом нервової системи.

З емоціями надзвичайно тісно пов'язані правові почуття. Вони мають безпосередній зв'язок, оскільки емоції не мо­жуть існувати без правових почуттів. Правові почуття — це більш стійкі і тривалі психічні стани, хоча теж мають свою Динаміку і полярність (позитивні і негативні). Правове по­чуття — це така форма відображення правових явищ, яка сприймається і оцінюється особою відповідно до своїх по­треб і інтересів, і до потреб інших суб'єктів права і виражає суб'єктивне відношення особи до цих явищ. Наприклад, по-

81

 

чуття законності, почуття права, почуття справедливості, почуття права власності (власника), почуття поваги до зако­ну, до прав людини тощо.

Правових почуттів надзвичайно багато. їх, як і всі соці­альні почуття, можна класифікувати на окремі види: залеж­но від полярності — позитивні і негативні; залежно від емоцій — почуття споглядання, звичайні почуття (в спокійному стані) і почуття переживання (коли вони зливаються з емо­ціями). Залежно від усвідомленості вони можуть бути: усві­домленими, неусвідомленими і напівсвідомими.

В правових почуттях виражається направленість особи до задоволення особистих, колективних, державних чи су­спільних потреб і інтересів. Правові почуття в процесі діяль­ності виконують різноманітні функції: пізнання правових явищ, їх оцінку, орієнтацію особи в правовому середовищі, контрольну, конструктивну — прийняття рішень тощо.

Характер і якість почуттів людини залежить від нормаль­ного функціонування органів чуття (зору, слуху, нюху, сма­ку, дотику) і правильного мислення. В процесі правової діяль­ності і поведінки правові почуття зливаються з інтелекту­альною і вольовою сферами індивідуальної правосвідомості. Вони виникають і розвиваються в результаті правової освіти (навчання), пропаганди і агітації, соціально-правового дос­віду, практичної діяльності і в правовідносинах.

До емоційної сфери входять також правові відчуття. їх можна розрізняти, як певний психічний процес і його ре­зультати — відчуття, які можуть переходити в емоції і по­чуття. Наприклад, відчуття права, закону, законності мо­жуть через деякий час бути усвідомлені, як відповідні по­чуття. Відчуття — це найменша і саме елементарна форма відображення правових явищ.

Третім компонентом правосвідомості особистості є вольо­ва сфера. Цей компонент індивідуальної правосвідомості не менш складний. Воля — це свідома саморегуляція людиною своєї поведінки і діяльності, що полягає в здатності активно домагатись свідомо поставленої мети, переборюючи зовнішні та внутрішні перешкоди. Вольова дія починається із усві­домлення мети і прагнення до неї, яка стає дійовою, пере­творюючись на бажання і намір.

82

 

Вольова сфера правосвідомості особи починається, по суті, з усвідомлення правових потреб і інтересів суб'єктів су­спільних відносин. Правові потреби і інтереси — це джере­ло поведінки і діяльності особи, вони примушують її всту­пати в суспільні відносини. Правові потреби — це вимоги держави і громадянського суспільства, а також інших суб'єктів права до правомірної поведінки і діяльності особи. Інтерес означає важливий, значущий. Інтереси — це усвідомлені потреби, вони можуть бути різними — законними і проти­правними. Потреби і інтереси виражають направленість особи до її об'єктів або суб'єктів. Інтереси переростають в заінте­ресованість, яка виражає стале відношення особи, що стало нормою ціленаправленої діяльності.

До вольової сфери також відносяться цілі, мета і мотиви поведінки і діяльності особи. Мотив — в перекладі з латині означає штовхаю, збуджую, рухаю. Іншими словами, це спо­нукальна причина дій і вчинків людини. Мотив виступає як причина постановки тих чи інших цілей. Вони не тотожні, але іноді збігаються, співпадають. Ціль може бути одна, а мотивів багато. Коли в процесі діяльності і поведінки існує декілька мотивів, то вживають поняття — мотивація пове­дінки. Правові мотиви виражаються в формі прагнення, ба­жання, намірів, потягу, нахилів, захоплення, ухилення тощо.

Вольова сфера правосвідомості особи також пов'язана з правовими установками, переконаннями. Правова установ­ка — це стан готовності до правомірної діяльності і задово­лення правових потреб і інтересів. Правові установки мо­жуть поділятись на загальні і конкретні. Правові установки виражають також (або включають) правові орієнтації і по­зиції. Позиція виражає сталу свідому сукупність відносин особи до правових явищ і цінностей. Орієнтація розумієть­ся, як наявність в особи ціленаправлених реакцій на зміни ситуацій.

Вольова сфера правосвідомості особи завершується прий­няттям рішень, які мають правове значення і які направлені на реалізацію суб'єктивних прав і обов'язків. В своїй сукуп­ності інтелектуальна, емоційна і вольова сфера правосвідо­мості особистості являють необхідну основу для правомірної Діяльності і поведінки. Наявність негативних установок, орі-

83

 

ІІІ

 

єнтацій і позицій, незнання діючого законодавства, непова­га до права і закону можуть вести до протиправної поведін­ки і діяльності. В зв'язку із цим індивідуальна правосвідомість особистості включає як позитивні, так і негативні елементи і компоненти. Таким чином, індивідуальна правосвідомість особистості має складну структуру, яка входить в поняття правосвідомості. Це поняття буде неповним без врахування функцій, які правосвідомість здійснює в процесі діяльності і поведінки в сфері права.

Функції правосвідомості конкретизують її суть, завдання і призначення. Без свого функціонування і діяльності право­свідомість особистості не розвивається, вона знаходиться в стані застою або може існувати потенційно. Поняття функції правосвідомості можна визначити через соціально-правову діяльність особистості, тому що без психічної, інтелектуаль­ної і фізичної правової діяльності вони не проявляються. Функція правосвідомості виражає взаємозв'язок і взаємо­вплив правових явищ і особистості. Та чи інша правова діяльність вказує, яка функція здійснюється і навпаки, якщо ми знаємо функції, то можемо свідомо визначати особли­вості і напрямки діяльності. Функцію можна визначити як основні напрямки психічної, інтелектуальної діяльності, впливу і взаємозв'язків правосвідомості і особистості з нав­колишнім правовим середовищем, які проявляються в різно­манітній діяльності.

Основними критеріями для класифікації функцій можуть бути інформаційний і діяльнісний підхід. За цими критерія­ми можна виділити: функції відображення, пізнання, пра­вового мислення, оціночні, орієнтовні, регулюючі, праксео-логічні (досвіду), прогнозуючі, моделюючі, конструктивні і деструктивні, цілеспрямовуючі, евристичні, мотиваційні, комунікативні (спілкування), трансформаційні (переробка інформації) тощо. Класифікація функцій може здійснюва­тись також за структурою правосвідомості особистості: емоційні функції — хвилювання і переживання; інтелекту­альні функції — пізнання, оціночна, правового мислення, конструктивна тощо; вольові функції — мотиваційна, оріє-нтаційна, цілеспрямовуюча, прогнозуюча, моделююча тощо. Крім того, функції можна поділити залежно від сфери взає-

84

 

мозв'язків на зовнішні і внутрішні. Зовнішні функції на­правлені на діяльність в сфері права в суспільстві, державі тощо. Внутрішні функції направлені на самопізнання, са­мооцінку, встановлення і осмислення свого правового ста­тусу, своїх прав і обов'язків тощо. Деякі функції можна об­'єднати в окремі блоки. Наприклад, гносеологічна (пізнан­ня) функція поділяється на функції відчуття, сприйняття, правового мислення, уявлення, пам'яті тощо.

На підставі такого аналізу можна дати визначення індивіду­альної правосвідомості особистості, в тому числі професійної правосвідомості особистості юриста. Правосвідомість особис­тості — це така форма відображення правових явищ, яка вклю­чає в себе психічні, інтелектуальні, емоційні і вольові процеси і стани: знання діючого права і законодавства, правові вміння і навики, правове мислення, правові емоції і почуття, правові орі­єнтації, позиції, мотиви, правові переконання і установки, які_ синтезуються в прийнятих рішеннях і які направлені на пізнан­ня, спілкування і взаємодію в процесі правової діяльності і пове­дінки в сфері правовідносин. Слід підкреслити, що правові знан­ня включають в себе різні компоненти: правові теорії, ідеї, ідеали, правові поняття, принципи права, ілюзії, суб'єктивні права і обов'язки, правові інститути, галузі права тощо. Кож­на особистість має різний рівень правових знань — від побу­тових до професійних знань.