§ 1. Поняття системи права

Категорія “система” використовується в найрізноманітніших галузях людських знань. З філософської точки зору — це специфічно виокремлена із навколишнього середовища цілісна множина елементів, які поєднуються між собою сукупністю внутрішніх відносин і зв’язків. У цьому контексті в юридичній літературі широко використовується поняття “система права”, “система законодавства”, “правова система”, “політична система” та ін. З’ясувати зміст цих понять означає встановити їх складові елементи, їх взаємозв'язки, спосіб організації в процесі утворення та розвитку.

Щодо понять “система права” і “система законодавства”, то вони використовуються для характеристики національного права і законодавства. Ці поняття фіксують у собі аспекти структурної диференціації правових норм або законодавчих актів, яка склалася в тій чи іншій країні в її “національному” праві.

Тісний зв'язок між ними обумовлений тим, що норми права, особливо в розвинутих державах, знаходять своє вираження в законодавстві як в одному із важливих джерел національного права. Поняття “система права” і “система законодавства” розглядаються в науці як однопорядкові, але не тотожні системи, які виражають структуру змісту і форми позитивного права. Їх структури перебувають у тісному взаємозв'язку.

Система права — це сукупність чинних норм права, якій властиві як єдність та узгодженість, так і диференціація (поділ) її на відносно самостійні структурні утворення (норми, інститути, галузі права та ін.).

Це ознаки характеризують систему права з внутрішнього боку. Вони вказують на те які зв’язки існують між її елементами, на яких принципах вона побудована.

Єдність та узгодженість. Єдність системи права обумовлюється тим, що, по-перше, все право як самостійне явище ґрунтується на єдиних загальнолюдських принципах гуманізму, справедливості, які є своєрідним каркасом права (норми, які не відповідають цим принципам, не є правовими); по-друге, право в усіх своїх проявах охороняється державою і передбачає можливість застосування державного примусу; по-третє, право обумовлене матеріальними, соціальними, культурними, ідеологічними та іншими умовами життя суспільства, для яких характерна відносна єдність.

Узгодженість системи права — це обумовлена наявність субординаційних і координаційних зв’язків між нормами, інститутами, галузями права та відсутність суперечностей в середині цієї системи.

Диференціація (поділ) системи права. Це поняття означає поділ системи на відносно самостійні структурні елементи. В логічній послідовності можна виокремити:

а) структуру норми права;

б) структуру правових інститутів — з поділ їх на окремі правові норми;

в) структуру галузі права — поділ її на логічно пов’язані між собою правові інститути;

г) структуру права — поділ її на логічно пов’язані між собою галузі права.

Об’єктивність системи права. Система права — це не результат свавільного розсуду законодавця, а своєрідний юридичний вираз системи суспільних відносин відповідного людського соціуму. Держава лише надає форми (оформлює) тій чи іншій системі права, її галузям, інститутам.

Систему права можна також характеризувати з зовнішнього боку як одну з уособлених системних утворень суспільства, що означає:

належність її до функціональних систем соціального порядку, оскільки її виникнення, існування і розвиток обумовлені загальнолюдськими потребами — наданням організованості і врегульованості суспільним відносинам;

її інституціональний характер. Пояснюється це тим, що юридична матерія у вигляді системи норм міститься в нормативно-правових актах, інших джерелах права, які і надають праву чітко виражену інституціональну форму;

стабільність і динамічність її як правового явища;

пов’язаність її як прямими, так і опосередкованими відносинами з функціонуванням і діяльністю держави, її органів — законодавчих, правозастосовчих, контрольно-наглядових та ін.

Поняття “система права” слід відрізняти від поняття “правова система”, яке є більш широким за своїм змістом. Окрім системи права, правова система охоплює такі структурні елементи, як правосвідомість, правові відносини, правові форми діяльності держави та ін.