§ 2. Види правосвідомості

Усвідомленню сутності правосвідомості сприяють проведені за різними критеріями класифікації. Так, з точки зору глибини відображення правової дійсності вирізняють три рівня правосвідомості.

Побутова (емпірична) правосвідомість — це найпоширеніший рівень правової свідомості, який формується відповідно до набутої правової освіти на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання. Як правило, вона має емоційний, поверховий характер, отже в її структурі домінує правова психологія. Для людей з таким рівнем правосвідомості характерне знання в загальних рисах окремих прин­ципів права, а також поєднання правових поглядів з моральними, етичними настановами.

Професійна правосвідомість притаманна юристам-професіоналам. Вона формується в результаті отримання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (в правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії професійної правосвідомості, як правило, не лише володіють спеціалізованими, конкретизованими знання­ми чинного законодавства, але й вмінням, навичками його застосування. Разом з тим слід зазначити, що професійній правосвідомості, внаслідок певної спеціалізації юристів, властивий диференційований характер. Так, найвищий рівень правосвідомості серед юристів-практиків притаманний суддям, які в процесі здійснення правосуддя стикаються з найрізноманітнішими проявами права.

Для юристів рівень правової підготовки має вирішальне значення. Він повинен бути вищим за рівень знань пересічного законослухняного громадянина. Це обумовлено як необхідністю знати і розуміти право, так і вмінням його застосовувати. Так, у процесі правозастосування існують окремі етапи (встановлення фактичних обставин справи, юридична кваліфікація діяння, тлумачення норм права, прийняття рішення у справі — видання правозастосовного акта), кваліфіковано виконати які можуть тільки юристи. Наукова, теоретична право­свідомість у цілому притаманна науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. На відміну від буденної наукова правосвідомість передбачає не лише наявність юридичної освіти, але й уміння оперувати правовими категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і глибокі узагальнення правового матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер. Сутність та особливість наукової правосвідомості розкривається також через співвідношення її структурних елементів — у ній правова ідеологія превалює над правовою психологією.

За суб’єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну, групову, масову та суспільну. Разом з тим зазначимо, що суспільна, групова і масова правосвідомість не існує поза індивідуальною.

Індивідуальна правосвідомість — це система особистих ідей, уявлень, почуттів з приводу права. Вона формується під впливом індивідуальних обставин життя, зовнішнього середовища і залежить від рівня правової освіти особи.

Групова правосвідомість існує на рівні різних соціальних груп (політичних партій, громадських об’єднань, профспілкових організацій тощо), верств населення, класів. На процес її формування впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, а також авторитет лідера групи. Правосвідомість однієї групи може тією чи іншою мірою відрізнятися від правосвідомості іншої групи. Діапазон відмінностей може бути надзвичайно широким: від можливості створювати тимчасові союзи для досягнення спільної мети (наприклад, передвиборчі блоки або утворення парламентської більшості з представників різних фракцій) до прямого протистояння між ними (наприклад, класова боротьба).

Від групової слід відрізняти масову правосвідомість, яка характерна для нестабільних, тимчасових суспільних утворень, наприклад натовпу, учасників мітингів, демонстрацій. Масовій правосвідомості не властиве досягнення згоди учасників таких утворень з широкого кола правових питань, ці об’єднання мають ситуативний характер.

Суспільна правосвідомість притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу). Наприклад, низкою характерних особливостей відрізняється класична юридична правосвідомість, яка заснована на вірі в право і порядок, справедливість суду, тоді як для слов’янських народів властиві, наприклад, значною мірою підміна правосвідомості етичними поглядами, поширення правового нігілізму, зневажливе ставлення до права і закону. Слід підкреслити, що протягом 10 років в українському суспільстві зроблені важливі, але тільки перші реальні кроки для утвердження принципів верховенства права, непорушності прав і свобод людини тощо.