§ 2. Право і економіка

Залежність між адекватністю економічних відносин і їх правовим опосередкуванням є аксіомою в юридичній науці.

Економіка — це система відносин щодо виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Економіка певним чином визначає, детермінує потребу в появі, існуванні і зміні правових форм. У свою чергу правова форма є способом існування, виразу, розвитку і перетворення економічного змісту.

Взаємодія між цими двома складними системами відбувається таким чином, що зміни в одній з них спричиняють порушення стабільності в іншій.

Кожна з систем являє собою цілісне утворення із самостійною логікою свого розвитку. Право не просто оформляє економічний зміст, а є його найважливішим елементом, свого роду опорною конструкцією. Повторюваний і підтримуваний державою порядок економічних відносин — один з найважливіших проявів права. Встановлення зв’язків права і економіки потребують пошуків, обґрунтованих висновків, а це означає, що ці зв’язки не вкладаються у просту схему причина — наслідок. Виходячи тільки з економічної структури суспільства, неможливо відтворити систему правового регулювання в цілому, її окремі структурні елементи, характер її зворотного впливу на економічні відносини.

У суспільстві не існує абсолютного протиборства і абсолютної гармонії між правом і економікою, але мають місце часткові суперечності і пристосування економічної і правової сторін одна до одної. Право активно впливає на регульовані відносини: прискорює, гальмує (і навіть блокує) розвиток економіки або ж забезпечує її звичайне відтворення. Такий вплив здійснюється через законодавство — систему нормативно-правових актів, що існують у державі.

Розглянемо на прикладах ці положення. Протягом тривалого часу діяльність суб’єктів малого підприємництва стримувалася доволі громіздкою системою оподаткування, обліку і звітності. До суб’єктів малого підприємництва належать фізичні і юридичні особи з невеликою кількістю найманих працівників і обсягом реалізації продукції (товарів, послуг). Після введення спрощеної системи оподаткування, обліку й звітності суб’єктів малого підприємництва тільки за перші два роки їх кількість зросла в сім разів і досягла понад мільйона осіб, а сплата єдиного податку збільшилася в 6,1 раза порівняно з попередніми роками. Тобто економічні відносини дістали додатковий імпульс внаслідок усунення причин їх штучного стримування.

Уведення ж додаткових форм фінансової звітності, нових засобів обліку розрахункових операцій, навпаки, для таких суб’єктів малого бізнесу потягне за собою припинення зазначеної тенденції.

Наявність у цивільному законодавстві досить статичних, відомих ще з часів Давнього Риму норм про договори купівлі–продажу, доручення, міни, застави та багатьох інших протягом століть забезпечує звичайне відтворення економічних відносин.

Можливості передбачення розвитку соціально-економічних явищ з метою їхнього правового оформлення втиснуті в досить вузькі межі. Економічні явища перебувають під впливом не тільки стихійних соціально-економічний процесів, але й раціональних факторів, як, наприклад, вплив державної влади через законодавство тощо.

Коли певні тенденції, які намітилися в економіці, знаходять своє адекватне відображення в правовій формі, процес функціонування економіки відбувається нормально, що свідчить про ефективність діючих у цій сфері правових норм.

З часом економічні відносини і правова форма, яка їх забезпечує, застарівають, що, у свою чергу, вимагає реформування усієї економіки або її окремих сторін і нового законодавчого забезпечення цих економічних відносин.

При цьому вирізняють тенденції абсолютні, довгострокові і короткострокові, такі, що з’являються й зникають за певних умов, і універсальні, необхідні, неминучі, що випливають з економічного життя і не можуть бути усунуті ніяким втручанням у соціальну сферу.

Щоб пізнати економічні тенденції, виявити і врахувати їх у відповідній правовій формі, необхідно якомога точніше визначити умови, за яких вони зникають. Річ у тім, що цих умов можна просто не помітити. Наприклад, існує економічна тенденція до нагромадження засобів виробництва. Але навряд чи можна сподіватися на те, що вона збережеться там, де швидко зменшується кількість населення. Зменшення засобів виробництва, у свою чергу, може залежати від неекономічних факторів. Це означає, що якщо в основу законодавчих рішень будуть покладені недостатньо вивчені економічні тенденції, то не буде жодних підстав посилатися на право як основну причину недоліків, які є в економіці.

Оскільки за допомогою правової форми не завжди одержують очікуваний результат, склалася думка про певну її другорядність. Наприклад, Закон України від 21 листопада 1995 року “Про промислово-фінансові групи в Україні”, незважаючи на численні зміни до нього, досі не дістав потрібної реакції у системі економічних відносин. На цей час в Україні не зареєстровано жодної промислово-фінансові групи, хоча в Росії їх майже 75.

Правова форма не повинна і не може бути визнана рівнозначною з економічною системою та її якостями. Законодавство виступає фактором, який спрямовує розвиток економіки не аби-куди, а відповідно до потенційних її можливостей у даний період. Причому взаємодія між цими двома системами здійснюється не просто, так би мовити, лінійно: нормативний припис — очікуваний економічний результат. Правовий припис передбачає в заданих межах безліч можливих способів організації економічного змісту. Правова форма надає економічним відносинам нових якостей, у чому і полягає її регулятивна роль.

Прогнозування руху економічної системи, в чому великого значення набувають правові форми її опосередкованості, може бути достовірним лише на відносно коротких часових проміжках. За будь-яких суспільних умов окремі особи, групи людей, держава завжди обмежені наявним майновим багатством суспільства, кількістю засобів виробництва і предметів споживання, існуючим рівнем техніки, системою суспільного розподілу праці, розподілом робочої сили між різноманітними галузями господарства, системою особистих потреб та іншими умовами. Досить вагомим фактором, що обумовлює межі прийняття економічних і правових рішень, є нині «екологічний імператив», що ставить під питання саме існування людини.

Розглядаючи процес взаємодії права й економіки, слід враховувати не тільки фактичний стан економіки, але й економічну політику, яку проводять органи влади, а також і вплив наукових шкіл, теорій на зміст рішень, які ці органи приймають. Так, ідеї “свободи ринка”, безконтрольної ринкової економіки з часом змінилися на більш зважені підходи “соціально орієнтованої економіки”, пов’язаної з активним втручанням держави в її регулювання. Недоторканність приватної власності, як з’ясувалося, повинна узгоджуватися з суспільними інтересами. Досить корисною виявилась ідея планування і економіки та правових рішень, що її регламентують. Отже, і роль законодавства на сучасному етапі розвитку економіки України, на відміну від інших держав, може бути викладена в таких напрямках.

Передусім слід забезпечити правовими засобами різноманітність форм власності, рівність правового становища суб’єктів ринкових відносин, приватизацію державної власності, підлеглість державного сектора загальним правилам ринкової економіки, скорочення бюджетних витрат.

Ще одним напрямком визначення ролі законодавства на сучасному рівні розвитку економіки є гарантування свободи підприємництва, що знаходиться у свободі здійснення чи нездійснення правової дії, а також у змісті та формі правової дії. З цим пов’язане завдання зменшення оподаткування для стимулювання економічного росту і збільшення збирання податків.

Обмеження монополізму і неприпущення недобросовісної конкуренції є також важливою складовою ринкових відносин. При цьому більш продуктивним є не стільки забезпечення добросовісної (егоїстичної) конкуренції, скільки поступове витиснення конкуренції і заміна її на колективне співробітництво, співпрацю на благо суспільства між різними соціальними групами, служіння суспільству. Успіх Європейського співтовариства є безумовним прикладом міжнаціонального, міждержавного співробітництва на противагу економічній конкуренції.

Право покликане забезпечити оптимізацію державного втручання в економіку. Це завдання не має кількісної оцінки. Воно спрямоване на збільшення ефективності виробництва, зайнятості населення, вирівнювання деструктивних явищ ринку (безробіття, коливання цін, зниження життєвого рівня), на посилення охорони інтересів споживача і, нарешті, соціальної стабільності в суспільстві.

Впливовою умовою функціонування ринкових відносин є також послідовне втілення в життя принципу “дозволено все, що не заборонено законом”. Наявність у суспільстві різних соціальних груп з протилежними інтересами робить актуальним завдання встановлення правових гарантій різних способів розв’язання соціальних конфліктів.

Ринкова економіка має не лише плюси. Вона соціально суперечлива і у зв’язку з цим тягне за собою негативні явища. Відомо, що свобода більш криміногенна, ніж тоталітаризм. При тоталітаризмі є можливість контролювати будь-які вчинки особи, задіяної в економічній сфері, у такий спосіб стримуючи економічну злочинність на припустимому рівні. У розвинутих демократичних державах рівень економічної злочинності більш високий (з поступовою динамікою приросту), ніж у державах з недемократичними політичними режимами. У зв’язку з цим для ефективної боротьби з економічною злочинністю необхідне формування належної правової бази, потрібної кількості кваліфікованих кадрів, фінансового і матеріально-технічного забезпечення, які б існували в межах відповідного правового режиму.