§ 2. Предмет загальної теорії держави і права

Поряд із спільним об’єктом дослідження і рядом функцій, притаманних як загальній теорії держави і права, так і іншим юридичним наукам, вона не дублює їх положення — у неї є власний предмет дослідження.

Предметом теорії держави і права є вивчення питань, що мають найбільш загальне, провідне для інших правових наук значення, формулювання головних юридичних понять і їх ознак, встановлення найбільш загальних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права.

Саме загальнотеоретичні категорії та закономірності, що їх формулює теорія держави і права, об’єднують окремі науки про право і державу в єдину юридичну науку і водночас сприяють створенню системи законодавства, яка б відповідала принципу верховенства права, здійсненню правових форм діяльності держави тощо.

Специфіка предмета теорії держави і права пов’язана з наявністю власних, специфічних для неї функцій, зміст яких визначається характером її взаємодії з іншими юридичними науками. Теорії держави і права, по відношенню до цих наук, властиві узагальнююча, інтеграційна і методологічна функції.

Здійснюючи властиву їй узагальнюючу функцію, теорія держави і права досліджує найбільш загальні питання вчення про державу і право. При цьому у своїх висновках вона абстрагується від стану і розвитку держави і права в окремих країнах, від змісту певних галузей і норм права, торкаючись лише тих проблем, вирішення яких корисне і необхідне для багатьох юридичних наук. Отже, найточнішою назвою цієї галузі науки буде така: загальна теорія держави і права, — саме “загальна”, оскільки й іншим юридичним наукам властиві свої власні теорії, які мають не загальний, а приватний характер.

Загальній теорії держави і права властива також інтеграційна функція. У процесі її реалізації відбувається інтеграція юридичних явищ і положень інших юридичних наук у загально-теоретичні поняття (категорії), що мають абстрактний характер, а також формулюються їх основні риси і загальні закономірності. Ці категорії становлять каркас загальної теорії держави і права, яка в концентрованій формі виводить спільні, найсуттєвіші риси та ознаки певного державно-правового явища. Поняття юридичних категорій, що мають всезагальний характер, становить головний понятійний ряд загальної теорії держави і права. До нього входять такі поняття, як право; держава; типи, форми і функції держави і права; норми права; принципи права; правовідносини; правосвідомість; законність; правозастосування і багато інших.

Існування загальнотеоретичних понять відображає сутнісні характеристики державно-правової дійсності і, у свою чергу, обумовлює існування методологічних функцій загальної теорії держави і права. Завдання сформулювати загальнотеоретичні поняття як опорні пункти для всіх наук і юридичної практики орієнтують теорію держави і права на їх вивчення, дослідження глибинних процесів, що пов’язані з розвитком юридичної науки і практики, а також зумовлюють зв’язок держави і права з іншими явищами суспільного життя. На цій основі загальна теорія держави і права формулює закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а саме: закономірність переростання суспільної влади і соціальних норм первісно-суспільного ладу в державу і право, зміна одного історичного типу держави і права іншим, участь держави у виконанні всезагальних справ, взаємозв’язок держави і права, права з суспільною мораллю тощо. Ці та інші закономірності, що формулюються загальною теорією держави і права, мають загальний характер на відміну від закономірностей розвитку і функціонування держави і права в окремих країнах або правових системах.

Характерним для загальної теорії держави є дослідження держави і права у їх єдності, взаємозв’язку і взаємодії в рамках однієї науки. Точки зору, що їх висловлюють окремі юристи стосовно доцільності нарізного дослідження і вивчення теорії держави і теорії права, не витримують критики. Адже право є невідривним від держави, яка повинна діяти в правових формах, охороняти встановлений у суспільстві правовий порядок, застосовувати в передбачених правом випадках примус до правопорушників. При спільному вивченні держави і права необхідно виходити з принципу верховенства права, що закріплений у ст. 8 Конституції України. Верховенство права над державою знаходить свій вияв передусім у першості прав і свобод людини і громадянина, які є невідчуженими і непорушними і які держава не може ні анулювати, ні звужувати.

Теорія держави і права пройшла довгий шлях свого формування. Вона поступово зароджувалася, складалася і розвивалась як частина юридичної науки. Про значення законів і юридичної діяльності для досягнення справедливості йшлося вже в працях мислителів стародавнього світу — Індії, Китаю, Греції. Самостійна правова наука склалася в Стародавньому Римі, де точка зору групи найвідоміших юристів за своїм значенням навіть прирівнювалась до закону. Саме в Римі було вироблено ряд теоретичних юридичних понять, конструкцій і принципів, які мали загальний характер. Деякі з них не втратили свого значення і нині. В умовах середньовіччя поняття і положення, що торкалися держави і права, подавалися в релігійному забарвленні. Виникненню теорії держави і права передували спроби представників так званої аналітичної юриспруденції (Д. Остіна, І. Бентама) дати аналіз юридичних понять, загальних для різних галузей права, що висувались окремими галузевими науками. Величезний внесок у філософське обґрунтування вчення про державу і право зробив І. Кант, який виходив з необхідності забезпечення свободи і прав людини, у зв'язку з чим довів першість права перед державою.

У вітчизняній юриспруденції формуванню теорії держави і права передувало створення енциклопедії законознавства і філософії права. У 1830 році в Україні вийшла книга професора К.О. Неволіна "Энциклопедия законоведения", що складалася з двох частин. У першій частині коротко висвітлювалися всі знання про позитивне право, що були на той час накопичені галузевими дисциплінами. Друга частина в історичній послідовності викладала погляди на право і державу видатних мислителів-суспільствознавців. Пізніше виникла філософія права, яка, спираючись на певну філософську концепцію, обґрунтувала, яким повинно бути право.

Теорія держави і права поєднала позитивні риси, що були властиві як енциклопедії, так і філософії права. Вона характеризувалась більш широким узагальненням державно-правової практики, тобто використовувала ще й соціологічний підхід до вивчення держави і права. Саме на такій основі був побудований добре відомий у Росії і в Україні курс лекцій з теорії держави і права проф. Н. М. Коркунова (1908 р.), який до того ж міцно поєднав загальне вчення про право з вченням про державу.

Загальну теорію держави і права як науку не слід плутати з навчальною дисципліною, яку викладають у відповідних закладах освіти. Підручники і курси лекцій хоча і містять наукові положення з основних проблем загальної теорії держави і права, в них, проте, немає розгорнутої аргументації щодо дискусійних у науці питань. Вони, як правило, відбивають наукові погляди авторів чи лекторів. Всебічне дослідження наукових проблем, аналіз наукових дискусій з окремих питань здійснюється в спеціальних наукових курсах, монографіях або в наукових статтях, де містяться не тільки нові теоретичні висновки, але й детальне наукове обґрунтування рекомендацій для державно-правової практики. Щодо загальної теорії держави і права як навчальної дисципліни, то її зміст має на меті підготувати кваліфікованих спеціалістів, які мають високу правову культуру. Не засвоївши основних загальних понять про державу і право не можна засвоїти засновані на них конкретні питання, що є в навчальних курсах. Саме через це загальній теорії держави і права відводиться особлива роль серед інших навчальних дисциплін.