§ 4.Загальна характеристика і функції органів

законодавчої, виконавчої та судової влади

Законодавча влада — це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має виняткові повноваження на прийняття законів.

Органами законодавчої влади є парламенти, які в різних країнах називаються по-різному: в США — Конгрес, в Англії — Парламент, у Росії — Федеральні Збори, в Україні — Верховна Рада. Парламент може бути однопалатним (Італія, Швеція та інші країни) або двопалатним (у федеративних державах — Росії, США, ФРН, а також у деяких унітарних державах — Франції).

Головною функцією законодавчої влади є законодавче регулювання суспільних відносин, тобто прийняття законів. Так, згідно з Конституцією України Верховна Рада України (парламент) кваліфікується єдиним законодавчим органом України. Відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим вважається Конституцією України лише представницьким органом. Оскільки парламент є безпосереднім виразником народного суверенітету, народної волі та інтересів, то крім законодавчої він виконує ще дві функції:

1) установчу;

2) контрольну.

Установча функція законодавчої влади полягає в тому, що парламент формує або бере участь у формуванні уряду, обирає або затверджує на посадах керівників уряду, міністерств, відомств, а також інших вищих державних органів. Наприклад, Верховна Рада України дає згоду на призначення Прем’єр-міністра, Генерального прокурора та інших керівників центральних державних органів.

Контрольна функція законодавчої влади полягає в тому, що парламент здійснює контроль за діяльністю підзвітних йому державних органів (Уряду, міністерств, відомств). Верховна Рада відповідно до Конституції України здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України.

Законодавча влада внаслідок свого представницького мандату є найбільш політизованим інститутом влади на відміну від інших гілок влади — виконавчої і судової, відносно яких існує пряма конституційна заборона створення осередків політичних партій і політичної активності. Тому не є випадковим, що в органах законодавчої влади — парламентах не виключається, а навпаки передбачається створення фракцій політичних партій, парламентської більшості, меншості тощо.

Представницький характер законодавчої влади дає підстави визначити її “першою серед рівних” у системі поділу державної влади. Це приводить до того, що компетенція органів законодавчої влади може тлумачитись дуже широко. Так, вважається, що англійський парламент може все, “крім перетворення жінки в чоловіка і навпаки”. Однак, із цього правила можуть бути винятки. Як виняток можна сприймати французький парламент, який внаслідок державно-правових реформ президента де Голля значною мірою втратив реальні можливості законодавчого впливу на стан речей у країні. Оптимальним вирішенням проблеми меж компетенції органу законодавчої влади може бути підхід, згідно з яким, наприклад, компетенція Верховної Ради України є досить широкою, але водночас обмежується Конституцією України і тому не може вважатися безмежною.

Виконавча влада — це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має прерогативу виконувати прийняті парламентом закони та інші рішення.

Виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах називається по — різному: в США — Адміністрація Президента, в Італії — Рада Міністрів, у Росії — Уряд, в Україні — Кабінет Міністрів. Згідно з Конституцією України вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Очолює Кабінет Міністрів Прем'єр-міністр України. До системи виконавчої влади крім Кабінету Міністрів входять центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети та інші відомства, місцеві державні адміністрації.

Основною функцією виконавчої влади є виконання законів. Окрім того, виконавча влада здійснює функцію підзаконного регулювання суспільних відносин, тобто приймає підзаконні нормативно-правові акти. Наприклад, Кабінет Міністрів України приймає на основі Конституції та законів України постанови.

Виконавча влада здійснюється на основі таких принципів, як:

оперативність;

професійність;

компетентність;

відповідальність;

організація на основі адміністративної підлеглості;

законність;

підзвітність перед представницькими органами.

Виконавча влада досить часто і значною мірою небезпідставно асоціюється з державною владою у вузькому розумінні цього слова, оскільки на відміну від інших гілок влади вона заснована на гранично визначених ієрархічних відносинах, які передбачають чітку організацію державно-службових відносин, підпорядкованість і відповідальність. Навпаки, представницький характер органу законодавчої влади, а також особливий статус судової влади, яка може виступати арбітром між особою і державою, наближають їх до інститутів громадянського суспільства, вказують не тільки на державницьку, але і на суспільну їх природу. У сфері виконавчої влади, як такій області державно-управлінської діяльності, що побудована передусім на засадах професіоналізму, — містяться найбільші можливості бюрократичних деформацій, а тому щодо виконавчої влади особливого значення набувають питання контролю за її діяльністю з боку представницьких та судових органів, інститутів громадянського суспільства.

Судова влада — це відокремлена гілка влади, що має виняткові повноваження на здійснення правосуддя.

Отже, основною функцією судової влади є здійснення правосуддя.

Для функції правосуддя характерні такі важливі ознаки, як виключність та самостійність. Виключність означає, що ніхто, крім судових органів, не має права здійснювати правосуддя. Так, згідно з Конституцією України правосуддя може здійснюватися тільки судом, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Самостійність, означає, що суди при здійсненні правосуддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керуватися тільки законом.

Судочинство в Україні здійснюється у формах розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, а також справ з адміністративних правопорушень (суди загальної юрисдикції), господарських справ (господарські суди), а також прийняття рішень Конституційним Судом України.

Найважливіша особливість здійснення діяльності судових органів полягає в суворому додержанні визначеної процесуальним законодавством процедури, яка гарантує демократизм і виваженість правосуддя, обґрунтованість і законність судового рішення. До конституційних принципів судочинства належать такі:

рівність прав громадян на судовий захист;

гласність;

законність;

рівноправність сторін (наприклад, обвинувачення і захисту);

змагальність сторін;

обов'язковість судових рішень;

оскарження судових рішень (наприклад, вирок суду може бути оскарженим до вищого суду апеляційної або касаційної інстанції).

Окрім правосуддя суд у правовій державі здійснює функцію захисту прав і свобод людини і громадянина. Судовий захист прав і свобод людини в умовах формування правової державності має стати основною формою їх юридичного захисту і тому підлягає всебічному розвитку і підтримці.

Слід наголосити на тому, що судова влада посідає особливе місце в системі державно-правових інститутів правової державності. Тому правова держава є “державою суддів”[7] у тому розумінні, що судова влада в умовах функціонування принципів правової державності є найбільш наближеною до права гілкою державної влади, що передбачає, зокрема, можливість для суду розглядати позови щодо відповідальності органів державної влади перед людиною і громадянином з приводу порушення чи обмеження їх прав чи свобод.

Принциповою є й та обставина, що саме судовим органам у правовій державі належить остаточний вердикт у вирішенні юридичних спорів та конфліктів, найбільш яскравим прикладом чого є рішення Конституційного Суду України, які вважаються остаточними і не підлягають оскарженню. Важливим для констатації особливої ролі судової влади в правовій державі є й те, що судді є юристами за фахом.