§ 3. Принципи організації і діяльності державного апарату.

Поділ державної влади

Під принципами організації і діяльності державного апарату розуміють законодавчо визначені регулятивні, відправні засади і вимоги щодо його організації і функціонування з метою найбільш оптимального і ефективного виконання функцій та завдань держави.

До принципів організації і діяльності державного апарату в країнах соціально-демократичної орієнтації слід віднести:

поділ влади;

виборність вищих органів державної влади;

пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

діяльність у межах компетенції, встановленої законодавством;

професіоналізм і компетентність;

обов’язковість рішень, прийнятих вищими державними органами для нижчих державних органів;

прозорість;

підконтрольність;

відповідальність;

дотримання прав громадянського суспільства — місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, організацій, установ;

неупередженість здійснення повноважень;

рівне право громадян на доступ до державної служби;

стабільність кадрів;

ефективність.

Детальніше слід зупинитися на принципі поділу влади, оскільки він є однією з основоположних засад організації і діяльності державного апарату в умовах становлення в Україні демократичного правління і правової державності.

Насамперед уточнення потребує питання про те, чи поділяється єдина державна влада на певні лише відносно відокремлені гілки влади, чи йдеться про функціонування окремих самостійних влад. Так, Конституція США 1789 року не містить єдиного поняття державної влади, вказує лише на окремі види влади — законодавчу, виконавчу і судову. І, навпаки, з точки зору теорії народного суверенітету, коли народ визнається джерелом державної влади, передбачається її єдність, яка водночас не виключає можливості поділу державної влади на окремі її гілки.

Стаття 6 Конституції України не дає чіткої відповіді на це питання, оскільки в ній йдеться про державну владу, і про окремі види влади — законодавчу, виконавчу та судову. Однак системне тлумачення норм Конституції України дозволяє зробити висновок про схильність конституційних засад української державності до концепції народного суверенітету.

Поділ державної влади не може бути зведеним до звичного поділу праці стосовно управління суспільством, який виникає разом з появою такої складної сукупності державних органів, як державний апарат, і має своєю підставою спеціалізацію його працівників на певній діяльності — нормотворчій, виконавчій чи судовій, які вимагають різних здібностей і навичок, і має на меті підвищення оперативності та ефективності функціонування державного апарату.

Не є виправданим ототожнення поділу влади з розподілом функцій і повноважень, оскільки останнє, як юридичне втілення поділу влади, не відбиває всіх глибинних демократичних його засад. Так, поділ функцій і повноважень може бути притаманним механізму функціонування державної влади за умов авторитарного правління, оскільки має на меті лише підвищення його ефективності і не торкається питань соціальної сутності. Демократія ж вимагає від державної організації певних поступок у напрямку врахування інтересів громадянського суспільства, поваги до політичної свободи своїх громадян.

Поділ влади має глибокий демократичний зміст, оскільки в кінцевому вимірі він спрямований, згідно з концепцією Ш. Монтеск’є, на недопущення концентрації державної влади в руках однієї людини, органу або класу, можливого свавілля, зрештою — на забезпечення політичної свободи людини і громадянина. Поділ влади в цьому розумінні повинен розглядатися не тільки як принцип організації і діяльності державного апарату, але і в значно ширшому контексті як один із засадничих принципів демократії. Іншими словами — без поділу влади демократії, в усякому разі, у її сучасному розумінні, бути не може.

Особливо слід наголосити на тому, що тільки за умов функціонування механізму поділу влади стає можливим реальне панування режиму законності в країні, коли жодна з гілок влади не має можливості узурпувати всю державну владу, піднестися над іншою гілкою влади і диктувати їй свою волю. Отже за таких умов, відносини між ними можна вибудовувати лише на засадах рівності кожної з гілок влади перед законом.

Поділ влади як принцип організації і функціонування державного апарату втілюється юридично у поділі повноважень між трьома основними ланками державного апарату: органами законодавчої, виконавчої і судової влади, а також у функціонуванні механізму взаємних стримувань і противаг між цими гілками влади.

Так, згідно з Конституцією України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України розглядається як вищий орган у системі органів виконавчої влади, до яких входять також центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Правосуддя, згідно з нормами Конституції, може здійснюватися тільки судами.

Механізм взаємних стримувань та противаг між органами законодавчої і виконавчої влади має на меті забезпечення їх співробітництва як гілок єдиної державної влади. Органи законодавчої влади стримують виконавчу владу, оскільки виконавча влада не може виходити за межі прийнятих парламентом законів. Уособлений парламентом орган законодавчої влади формує або бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади — уряду, здійснює парламентський контроль за діяльністю уряду щодо виконання ним законів. У свою чергу вищі органи в системі виконавчої влади наділяються правами законодавчої ініціативи, можуть застосовувати відкладальне вето щодо законів, прийнятих парламентом.

За парламентсько-президентської форми правління президент, який тяжіє до виконавчої влади, за наявності певних, окреслених Конституцією умов має право розпустити парламент і, навпаки, парламент за відповідних умов — усунути президента з поста в порядку імпічменту.

Органи судової влади захищають права і свободи людини і громадянина від будь-якого свавілля з боку державних органів. Окрім того, Конституційний Суд як специфічний підрозділ у системі судової влади може стримувати як законодавчу, так і виконавчу владу шляхом визнання законів, прийнятих парламентом, і правових актів вищих органів виконавчої влади неконституційними у разі, якщо вони не відповідають Конституції.