§ 3. Поняття та структура політичної системи суспільства

Основним при розгляді сучасних політичних проблем є поняття політики, яке має відповідати суворим критеріям наукового підходу до проблематики політичної життєдіяльності суспільства, висвітлення якої слід чітко корегувати в напрямку пріоритету гуманітарних загальнолюдських цінностей.

Тривалий час у вітчизняній політичній та юридичній літературі панувало спрощене розуміння сутності політики та політичних відносин, яке зводило їх лише до боротьби класів та здійснення класової волі. Воно було зумовлене об’єктивними чинниками, серед яких слід відзначити передусім неструктурованість політичних інтересів, нерозвиненість масової політичної свідомості, а також певними суб’єктивними факторами — насамперед зацікавленістю привілейованих соціальних прошарків у консервації устоїв тоталітарного політичного режиму.

Отже, в межах цього параграфа політика розглядатиметься як суспільна діяльність, зміст якої становлять організація, регулювання та контроль відносин між людьми, соціальними групами з точки зору загально значущих для суспільства тенденцій. Тому головним у політиці є участь в управлінні державою, прагнення до оволодіння державною владою як організацією, що здатна використовувати політичний ресурс суспільства в загальнонаціональному масштабі.

Переваги запропонованого підходу до розуміння політичних явищ та процесів полягають у тому, щоб, не відкидаючи положення про різноманітність і суперечливість політичних інтересів окремих соціальних груп, класів, етносів, які можуть привести за умов відкритої конфронтації до взаємного їх знищення і розпаду держави, привести, проте, ці інтереси шляхом демократичного дискурсу до компромісної точки зору, засадами якої можуть і повинні стати спільні потреби суспільства на ґрунті загальновизнаних людських цінностей.

Результатом застосування системної методології до вивчення політичних явищ, використання арсеналу структурно-функціонального підходу став розгляд політики як системного утворення, що характеризується цілісністю, виконує певні функції, має певну структуру, складається з відповідних елементів. Усі ці пізнавальні конструкції знайшли своє відображення в теорії політичної системи суспільства, яка посідає одне із провідних місць у вітчизняній політології, має значний методологічний потенціал для суміжних галузей соціальної науки.

З огляду на тематику державознавства провідною при висвітленні питання про політичну систему стає теза про те, що в сучасному демократичному суспільстві держава, що є стрижневим суб’єктом відносин політичної влади, більше не повинна претендувати на монополію у вирішенні проблем політичного розвитку країни. Проголошення політичної багатоманітності однією із засад державного устрою, функціонування та розвитку сучасної державності (дивись, наприклад, ст. 15 Конституції України) включає визнання активної ролі політичних партій у суспільстві, коли загальні напрямки соціального розвитку акумулюються і формуються передусім у площині потреб громадянського суспільства, яке передбачає різноманітність і вільну конкуренцію політичних поглядів.

Можливе формулювання різних понять політичної системи суспільства, кожне з яких має своє пізнавальне значення. Принаймні одне з них охоплює сукупність політичних явищ на терені певної країни, відображає різні за своїм конкретним змістом рівні політичної життєдіяльності суспільства. З цієї точки зору вирізняють такі елементи політичної системи:

1) суб’єкти політики (людина, соціальні групи та утворення);

2) політичні інститути (держава як інститут, політичні партії та рухи), які відбивають інтереси суб’єктів політики, становлять разом політичну організацію суспільства;

3) політичні відносини, які складаються між структурними елементами політичної системи;

4) політичні норми, за допомогою яких регулюється політичне життя суспільства;

5) політичну свідомість, яка відображає ідеологічне та психологічне становлення до політики;

6) політичну діяльність як сукупність певних дій та вчинків її учасників.

Таке поняття політичної системи суспільства слід оцінювати як гранично широке і тому — неюридичне, придатне передусім для соціально-філософського дослідження чи галузі знань, що спеціально присвячена вивченню політики з різних її боків — політології. На цьому рівні поняття політичної системи співвідноситься з поняттям суспільства, тематика політичної системи розглядається в загальному контексті суспільно-політичної проблематики. Так, у політичній системі суспільства з даної точки зору можна вирізнити два суттєвих аспекти, без яких неможливо уявити складний механізм функціонування політичної влади за умов функціонування демократичних принципів: здійснення програмних настанов партією, яка перемогла на виборах і завоювала більшість у парламенті та уряді, і діяльність політичних сил, які перебувають в опозиції.

Теорію держави та права, предмет якої становлять інституціональні елементи державно-правової організації суспільства, цікавить передусім вузьке поняття політичної системи, що з огляду на попереднє широке розуміння виокремлює її інституціональний аспект і саме тому його можна назвати політичною організацією суспільства. В такому розумінні політична система являє собою цілісний механізм формування та реалізації узгодженої волі основних своїх складових елементів. Не менш важливою в з цього погляду є і те, що інституціональне визначення політичної системи корелює до наведеного вище інституціонального поняття громадянського суспільства в контексті загальної проблематики організації життєдіяльності суспільства.

Таким чином, під політичною системою суспільства (політичною організацією) розуміють узяті разом і у взаємодії державу як інститут управління та інші політичні організації, які беруть участь у формування і здійсненні політичної влади.

З точки зору запропонованого вузького розуміння можна вирізнити такі елементи політичної системи суспільства:

1) держава в її інституціональному аспекті як орган (система органів) здійснення політичної влади та управління в загальнонаціональному вимірі;

2) політичні партії, які акумулюють політичні настрої населення, виробляють програми загальнонаціонального розвитку, беруть участь у виборах і діяльності представницьких органів влади;

3) об’єднання (блоки) політичних партій та політичні рухи.

Слід зауважити, що досить часто до складу політичної системи в її вузькому значенні відносять такі організації, які повинні з принципових міркувань перебувати за межами безпосередніх відносин політичної влади, — церкву, професійні спілки, трудові колективи підприємств, жіночі та молодіжні організації і т. ін., що, з одного боку, свідчить про невизначеність та неструктурованість існуючих політичних інтересів у суспільстві, які тільки формуються, а з другого — містить теоретичне обґрунтування можливості одержавлення названих інститутів, які за звичайних умов мають бути на рівні відносин громадянського суспільства. Охоплення державно-владним впливом різноманітних видів суспільних відносин, які за своєю сутністю не є політичними провокує невиправдане розширення меж застосування примусових заходів, тоталітаризації держави, коли вона зможе набути нової якості, перетворитися на всеохоплюючу (тоталітарну).

На користь саме такого нового бачення питання про відносини між цими суб’єктами і політичними інститутами свідчить аналіз новітнього законодавства, яке регулює статус і діяльність різних неполітичних об’єднань громадян — громадських і релігійних організацій, профспілок, передбачаючи їхню незалежність від політичної діяльності. Не викликає сумніву з точки зору сучасних демократичних критеріїв організації життєдіяльності суспільства і держави положення про необхідність відокремлення церкви від держави, політики від підприємництва тощо.