§ 5. Підзаконні нормативні правові акти

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 

Підзаконні нормативні правові акти — це акти, які приймаються уповноваженими правотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм.

Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного (в тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Акти цієї групи різняться між собою і утворюють складну ієрархічну систему. Юридична сила підзаконного нормативного акта залежить від компетенції правотворчого органу і сфери дії акта.

Згідно з Конституцією і законами України розрізняють такі види підзаконних нормативних правових актів за суб'єктами їх прийняття.

1. Нормативні правові акти Президента України. Президент України — глава держави — на основі Конституції і законів України в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів, які є обов'язковими для виконання на всій території України (ст. 106 Конституції України). Прикладом може бути Указ Президента України від 4 лютого 2000року “Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення”.

2. Нормативні правові акти Кабінету Міністрів. Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади — в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов’язковими до виконання (ст. 117 Конституції України). Постановами Кабінету Міністрів оформлюються найбільш важливі рішення, а рішення з оперативних, поточних питань видаються у формі розпоряджень (так, постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 2000 року “Про порядок митного оформлення вантажів гуманітарної допомоги” має нормативний характер). Кабінет Міністрів приймає спільні нормативні акти з іншими центральними органами виконавчої влади (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 19 квітня 1999 року “Про проведення заліків простроченої взаємної заборгованості підприємствами, установами, організаціями електроенергетики, вугільної та газової промисловості”). Правові акти Кабінету Міністрів готуються за спеціальною процедурою, передбаченою Положенням про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України[27]. До основного тексту акта завжди додається пояснювальна записка, в якій наводяться необхідні обґрунтування і прогнози очікуваних соціально-економічних, юридичних та інших наслідків його реалізації. Проекти рішень нормативного характеру підлягають обов'язковому узгодженню з Міністерством юстиції України.

3. Нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри та керівники інших центральних органів виконавчої влади в межах компетенції очолюваних ними органів у відповідній сфері управління видають нормативні акти у формі наказів (ст. 117 Конституції України, п. 6 Загального Положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України)[28]. Нормативні акти центральних органів виконавчої влади називають відомчими; вони, як правило, поширюються на осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства. У випадках, передбачених законодавства, а саме, коли вони торкаються прав, свобод, обов’язків громадян або мають міжвідомчий характер, нормативні акти міністерств є обов’язковими до виконання іншими суб'єктами права. Наказами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади затверджуються такі нормативні акти, як інструкції (наприклад, Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з розроблення, виготовлення і реалізації спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації та контроль за їх дотриманням, затверджена наказом Ліцензійної палати України та Служби безпеки України 7 квітня 1999 року), положення (наприклад, Положення про клінічну ординатуру, затверджене Міністерством охорони здоров’я України 29 січня 1998 року), правила (наприклад, Правила продажу товарів поштою, затверджене наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державним комітетом зв’язку України 17 березня 1999 року). У разі потреби міністерства видають спільні нормативні акти разом з іншими міністерствами, центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами (наприклад, наказ № 11/ 24/ 49/ 48/ 34 від 4 лютого 1998 року “Про розмір мінімальних цін на імпортні тютюнові вироби”, виданий Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України, Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державою податковою Адміністрацією України, Міністерством агропромислових комплексів України).

Нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

4. Нормативні правові акти місцевих державних адміністрацій. Виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень і на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень видає розпорядження, обов'язкові для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, які знаходяться на відповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації видають накази (ст. 6 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року)[29]. Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або суду.

Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономічними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

5. Нормативні правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування в Україні здійснюється через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Органи місцевого самоврядування при виконання функцій, делегованих їм державними органами, в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України, ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”). Рішення Ради приймаються на її пленарному засідання після обговорення відкритим або таємним голосуванням більшістю депутатів від загального складу Ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної в місті, районної, обласної ради, яким делеговані державні функції, в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень, делегованих органами, приймає рішення. Рішення приймаються на засіданні виконавчого комітету більшістю голосів від загального складу і підписуються сільським, селищним, міським головою.

6. Локальні нормативні правові акти. До локальних нормативних правових актів належать акти, що видаються державними установами і організаціями різних форм власності для регламентації своїх внутрішніх питань і які поширюються на членів цих організацій (наприклад, накази керівників підприємств, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу.