§ 2. Структура нормативного припису

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 

Структура нормативного припису являє собою її внутрішню побудову, для якої характерний усталений зв’язок компонентів, що її утворюють: диспозиції, санкції і гіпотези. Таке розташування елементів структури норми права має свою внутрішню логіку.

Диспозиція — це така частина нормативного припису, в якій викладений зміст правила поведінки. В ній сформульовані права й обов’язки, яких суб’єкти суспільних відносин набувають при наявності умов, передбачених гіпотезою норми. Вона є центральною частиною норми права в тому розумінні, що інші дві частини є похідними від неї, логічно обумовленими диспозицією. Разом з тим це не означає можливості існування диспозиції норми права без санкції та гіпотези, оскільки без них вона втрачає свої регулятивні властивості.

Залежно від ступеня визначеності диспозиція поділяється на абсолютно визначену і відносно визначену.

Абсолютно визначена диспозиція містить чітко і вичерпно викладене правило, що позбавляє суб’єктів суспільних відносин можливості вибору варіантів поведінки (наприклад, п. 3 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість” вказує на те, що суб’єкти підприємницької діяльності, які створюються після набрання чинності цим Законом, незалежно від виду діяльності і запланованих обсягів операцій… зобов’язані зареєструватися як платники податку за місцем їх знаходження в податковому органі).

Відносно визначену диспозиція визначає загальні ознаки поведінки, в межах яких можуть діяти суб’єкти (наприклад, використання землі в Україні є платним, про що йдеться у ст. 36 Земельного кодексу).

Санкція — це така частина нормативного припису, яка встановлює невигідні наслідки на випадок невиконання правила, визначеного в диспозиції. Вона є логічно завершальним елементом структури норми права, який обумовлений існуванням диспозиції. Санкція є виразом осуду і примусу, який застосовується державою до суб’єкта суспільних відносин при порушенні ним вимог норми права.

Залежно від ступеня невигідності наслідків санкції поділяються на штрафні, правопоновлюючі та заходи попереджувального впливу.

Штрафні (каральні) санкції передбачають найбільш невигідні наслідки для правопорушника (позбавлення волі, позбавлення батьківських прав тощо).

Правопоновлюючі санкції спрямовані не на покарання правопорушника, а на відновлення попереднього стану, порушених прав і законних інтересів, виконання правопорушником покладених на нього і невиконаних або неналежним чином виконаних обов’язків (відновлення на попередній роботі (посаді) незаконно звільнених робітників; сплата аліментів; відібрання індивідуально визначеної речі в боржника і передача її кредиторові тощо).

Заходи попереджувального впливу (привід, арешт майна, затримання в якості підозрюваного).

За сферою використання санкції поділяються на такі:

конституційно-правові (визнання конституційним судом закону таким, що не відповідає конституції);

цивільно-правові (визнання договору недійсним, стягнення неустойки);

адміністративно-правові (штраф, позбавлення спеціального права, наданого громадянину, наприклад полювання);

дисциплінарні (винесення догани або звільнення з роботи;

кримінальні (виправні роботи, позбавлення волі).

За ступенем визначеності розрізняють абсолютно визначені і відносно визначені санкції.

Абсолютно визначені санкції чітко і вичерпно вказують на вид і міру державного примусу (звільнення з роботи, чітко визначений розмір штрафу).

Відносно визначені передбачають мінімальні і максимальні або лише максимальні межі невигідних наслідків (позбавлення волі строком від … і до …, виправні роботи строком до …).

Залежно від складу санкції поділяють на прості, складні й альтернативні.

Прості санкції передбачають один невигідний наслідок (штраф; стягнення пені).

Складні санкції тягнуть за собою кілька невигідних наслідків (позбавлення волі з конфіскацією майна).

Альтернативні санкції містять кілька наслідків, один з яких може бути застосованим до правопорушника (позбавлення волі або виправні роботи; позбавлення волі, або виправні роботи, або штраф).

Гіпотеза — це така частина нормативного припису, яка вказує на ті фактичні обставини (місце, час, стан тощо), наявність або відсутність яких є умовою виникнення передбачених у диспозиції прав і обов’язків.

Залежно від свого складу гіпотези також поділяються на прості, складні й альтернативні.

Прості гіпотези вказують на одну обставину як умову дії норми (наприклад, дитина, батьки якої на момент її народження є громадянами України (гіпотеза), є громадянином України);

Складні гіпотези вказують на дві або більше обставин як на умову дії норми (ст. 76 Конституції дає перелік вимог, які ставлять перед кандидатом в народні депутати).

Альтернативні санкції пов’язують дію норми з однією із декількох перерахованих у законі обставин (ст. 81 Конституції вказує на обставини, коли будь-яка з них може призвести до припинення повноважень народного депутата).

За ступенем визначеності розрізняють абсолютно визначені і відносно визначені гіпотези.

Абсолютно визначені гіпотези чітко і вичерпно вказують на обставини, з наявністю або відсутністю яких пов’язана дія норми (ст. 77 Конституції чітко визначає умови проведення позачергових виборів парламенту);

Відносно визначені гіпотези найбільш загально, абстрактно формулюють обставини, які є умовою дії норми (наприклад, ст. 111 Конституції передбачає, що Президент може бути усунений з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину).