§ 8. Фактори формування та розвитку системи законодавства

Фактори формування та розвитку системи законодавства — це сила, причина, яка визначає її зв’язок з іншими соціальними явищами, між собою, її зміст, форму і, як результат — ефективність правового регулювання. Вплив кожного з цих факторів, на формування і розвиток законодавства не рівнозначний. Одні з них мають домінуюче значення на час появи (зародження) закону, інші більше пов’язані з процесом його реалізації (фактори зворотного зв’язку). Суттєво і те, що вплив факторів залежить і від природи самого законодавчого акту, галузі та інституту законодавства, від того місця, яке вони посідають у системі права і законодавства. Так, наприклад, на конституційне і адміністративне законодавство сильніше впливають політичні фактори, на цивільне — економічні, на трудове — соціальні.

Для того, щоб з’ясувати міру впливу факторів на формування і розвиток законодавства, доцільно провести їх класифікацію. Одну груп становлять фактори, які визначають процес формування та розвитку системи та законодавства в цілому на значному проміжку історичного розвитку суспільства і держави. До них належать такі:

1) співвідношення політичних сил на час виникнення форми держави (її конституювання). Зокрема заснування президентської республіки обумовлює виникнення такої гілки системи законодавства, як президентські укази; уведення федеративного устрою об’єктивно веде до виникнення загального федеративного законодавства і законодавства суб’єктів федерації (республік, штатів, провінцій та ін.);

2) стан розвитку економічних, політичних, соціальних та інших відносин, який може викликати до життя як окремі законодавчі акти, так і цілі галузі законодавства, постійно штовхає законодавця до змін, доповнень або відміни чинних нормативно-правових актів;

3) становище держави на міжнародній арені (зовнішній фактор). Політика замкнутості держави веде до самобутності, відриву законодавства від інших національних систем права. Політика ж відкритості, орієнт держави на інтеграцію у світові економічні, політичні та інші процеси є передумовою необхідності дотримуватися на міжнародно-правових стандартів правового регулювання, особливо у сфері прав і свобод людини.

Нині міжнародне право та іноземне законодавство набули значного впливу на формування розвитку права та законодавства в Україні. А конституційне визнання пріоритету норм міжнародного права посилює цю детермінацію. Однак, що орієнтуючись на них, не слід бездумно копіювати зарубіжні концепції, прямо запозичувати нормативні тексти, беззаперечно приймати “правові послуги” зарубіжних експертів, оскільки це призводить до штучних правових конструкцій, які не мають реальних коренів в українській дійсності і, як наслідок, не спрацьовують на практиці.

Залежно від характеру впливу на процес формування та розвиток системи законодавства фактори можна поділити на три групи.

Перша група — це фактори, що які визначають предмет законодавчого регулювання. Їх особливістю є те, що вони здебільшого перебувають поза межами системи законодавства, що проте, не зменшує їх значення. Саме вони містять первинні імпульси, які йдуть від суспільства і держави. Так, наприклад, проведення реформ в економічній сфері в Україні обумовили прийняття великого блоку законів, спрямованих на регулювання нового правового режиму власності, статусу господарських суб’єктів (підприємств, бірж, банків тощо), фінансових і податкових відносин. Політична боротьба у сфері державного будівництва, для якої була характерна гостра боротьба різних політичних сил за встановлення форми правління в Україні, привела до конституційного закріплення змішаної форми правління, що й відбило перевагу правих політичних сил. Це сприяло появі трьох гілок нормативно-правових актів: законів, указів Президента України, урядових постанов.

Друга група факторів виражає позиції учасників законодавчої діяльності. Вони відбивають її суб’єктивний бік, оскільки є — діяльністю суб’єктів законодавчої ініціативи, лобізмом, дію політичних партій, фракцій за участі консультантів, експертів тощо. Головне, що визначає позицію цих суб’єктів, є їхній інтерес, якому вони намагаються або надати законодавчу форму або ж, навпаки, перешкодити законотворчості.

Третя група — це фактори суто юридичного характеру. В них знаходять свій вияв притаманні системі законодавства принципи побудови і функціонування, внутрішньосистемні зв’язки і залежності (наприклад, залежність законів від Конституції, а підзаконних нормативно-правових актів — від законів тощо). Визначальним тут є взаємозв’язок системи права і системи законодавства. Чим повніше зміст права буде сприйметься законодавством, тим ефективнішим буде правове регулювання. Важливу роль відіграють тут фактори, які визначають характер процесуальних дій. Одні з них проявляють себе на стадії зародження, підготовки і прийняття законів (вибір засобів правового регулювання, правового забезпечення, тиск суспільної думки, дії різних політичних сил тощо), інші — на стадії реалізації закону (розуміння законів і підзаконних актів населенням, їх підтримка або відчуження, супротив опозиції, невиконання посадовими особами, органами держави, громадянами). Останні перераховані фактори виконують функції зворотного впливу на діяльність законодавця, спонукають його до удосконалення, зміни, систематизації діючого законодавства.

Важливу роль відіграє розвиток юридичної науки, яка повинна охоплювати своїм дослідницьким полем природу кожного з факторів, що впливає на формування та розвиток права і законодавства, сприяти відпрацюванню механізмів їх впливу на законодавчий процес.

Якщо взяти за основу (критерій) таку властивість законодавства, як його стабільність, то в якості фактора, що сприятливо діє на нього, можна назвати загальну обстановку в країні, яка є нічим іншим як рівнодіючою багатьох, більш конкретних факторів: стійкість і високий авторитет влади; поступовий розвиток економіки і соціальної сфери; збалансованість системи законодавства і відсутність суперечностей між її галузями та інститутами; послідовна і цілеспрямована дія закону як способу вирішення політичних, економічних, соціальних та інших завдань; високий престиж права; реальне визнання верховенства права і закону; неухильне додержання правових приписів і норм тощо.

Законодавець своїми діями повинен сприяти збільшенню “позитивного” заряду факторів, оскільки зменшення його значно погіршує потенціал законодавства і обмежує рамки його дії, спричиняє появу суперечливого, неупорядкованого нормативно-правового матеріалу, що приводить до неефективності правового регулювання.