§ 5. Відносна самостійність держави
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118
119 120 121 122 123 124 125 126 127
Розглядаючи тісний взаємозв'язок і взаємозалежність суспільства і держави, громадських об'єднань і держави, комерційних корпорацій і держави, слід зважувати на те, що держава має відносну самостійність.
Відомо, що «абсолютної самостійності» ні в природі, ні в суспільстві бути не може, оскільки існує загальний взаємозв'язок
>>>72>>>
процесів і явищ. Не може бути й «абсолютної залежності». Коли ми говоримо про державу як про «слугу суспільства», це не означає, що ми представляємо її як слугу, маріонетку в грі зовнішніх умов, суспільних відносин. Якби держава не мала певної самостійності, своєї внутрішньої та зовнішньої свободи, вона була б пасивною, мертвою, а отже, зайвою ланкою в політичній системі суспільства, у громадянському механізмі. Поняття «відносна самостійність» держави покликано відбити активність держави у всіх сферах громадського життя. Зворотний вплив держави на суспільство є мислимим лише в рамках її відносної самостійності.
Відносну самостійність держави слід розглядати конкретно-історично, зважаючи на специфічні умови розвитку суспільства, його політичної системи та ін. У процесі науково-технічного і суспільного прогресу відносна самостійність держави зростає.
Знаходячись у певній залежності від зовнішніх чинників (економіки, класової боротьби, політики, ідеології), держава справляє на них зворотний вплив, що є однією з форм вияву її відносної самостійності. Іншою формою прояву відносної самостійності держави можна назвати підвищення держави над інтересами класів, що борються, виконання загальносоціальних завдань або її організаційну відокремленість від суспільства в цілому, наявність власної внутрішньої структури і функцій. Таких форм прояву відносної самостійності держави можна навести чимало, вони специфічні для різних країн кожної історичної епохи.
Крім того, у держави є своя логіка розвитку. Наявність особливих етапів розвитку держави є однією з форм прояву відносної самостійності. Держава додержується свого власного шляху розвитку, над яким має зверхність розвиток виробництва. Але держава, завдяки своїм власним законам і фазам розвитку, справляє зворотний вплив на розвиток виробництва, що є однією з загальних (властивих всім історичним етапам) форм відносної самостійності держави.
Чи слушним буде ствердження, що «держава не має власної історії», оскільки її поява і подальший розвиток були обумовлені розвитком суспільства — економічним, соціальним, політичним? Ні, певна річ. Держава розвивається разом із суспільством і в той же час має свою історію. Аргументом на користь останнього твердження є відносна самостійність держави у вигляді різних форм її прояву.
>>>73>>>