§ 1. Суть протокольної форми досудової підготовки матеріалів

Протягом усього періоду становлення кримінально-процесуального законодавства колишнього СРСР не раз звертались до питання кримінально-процесуальних форм. Здебільшого пропозиції зводились до процесуального спрощення, а іноді — до відверто нігілістичного ставлення до процесуальних форм. Показовим щодо цього є спеціальний циркуляр Народного Комісаріату юстиції РРФСР № 93 від 5 червня 1929 р. «Про спрощення кримінального процесу», який під приводом оперативного розслідування та посилення боротьби зі злочинністю відмінив обов'язкове винесення постанови про порушення кримінальної справи, а натомість мав оформлятися дозвіл у вигляді резолюції прокурора, слідчого чи працівника міліції по скаргах, заявах, що надійшли1.

Подібна практика активно підтримувалась на сторінках юридичної преси в 20-х — на початку 30-х

1 Советская юстиция. — 1929. — № 27. — С. 24.

 

Доказування протокольної форми досудової підготовки...         581

років, під явно ідеологічним девізом: «Мінімум форми, максимум класової суті»1. Така обставина, у свою чергу, стала поштовхом до появи численних пропозицій про відмову від докладної регламентації слідчих дій. Проте перша Всесоюзна нарада прокурорських, слідчих працівників (квітень 1934 р.) рішуче засудила процесуальне спрощення, наголосила на необхідності якнайсуворішого додержання процесуальних норм, висунула вимогу ліквідувати шкідливі наслідки циркуляра № 93. Порушувати кримінальні справи, як зазначалось на нараді, потрібно тільки за наявності приводу і підстав, перелічених у законі, з обов'язковим винесенням мотивованої постанови. Свого подальшого розвитку ця тенденція набула у вказівках Пленуму Верховного Суду від 7 червня 1934 р. «Пронеобхідністьнайсуворішого додержання судами кримінально-процесуальних норм» та в листі Прокурора СРСР від 13 серпня 1934 р. «Про якість розслідування». Слід зауважити, що на той час у науці існувала умка про надання органам розслідування більшої свободи ри визначенні засобів збирання і перевірки доказів на особі загальних принципів кримінального процесу2. Вона ула досить революційною для свого часу і продовжує зали-атись актуальною й понині, зокрема стосовно протокольні форми досудової підготовки матеріалів у кримінально-у судочинстві3.

Як правильно відмічають О. В. Баулін і О. І. Поповчен-о, тенденція диференціації кримінально-процесуальних орм дістала своє законодавче закріплення як у перших "римінально-процесуальних кодексах, прийнятих після жовтня 1917 р., так і в подальших. Це відобразилось у правовій регламентації форм, що істотно спрощувались, а отже відповідно і прискорювали кримінальний процес. До них належали такі форми: чергова камера народного суду4; су-овий наказ5. Незважаючи на недосконалість вони застосо-

1          Зазнач, праця. — С. 24.

2          Советская юстиция. — 1927. — № 47. — С. 26.

3          Баулін О. В., Поповченко О. І. Процесуальний порядок оформ

лення протокольної форми досудової підготовки матеріалів міліцією. —

К.,2002. — С. 3.

4          Кримінально-процесуальний кодекс. — Харків, 1924. — С. 91—92.

5          Там само. — С. 92—93.

 

 

582

Глава 19

вувались досить тривалий час і лише наприкінці 40-х років були вилучені з кримінального процесу. І не тільки тому, що виявились не придатними в кримінально-процесуальній системі, а й через їх компрометацію в часи культу особи1.

У науці кримінального процесу проблема диференціації форми кримінального судочинства є предметом давніх спорів між вченими-процесуалістами. В умовах радикальної перебудови правової системи України, розроблення нового Кримінально-процесуального кодексу та інших це питання набуває особливого значення. Чи потрібна єдина форма кримінального судочинства, чи вона повинна бути диференційована для різних категорій кримінальних справ залежно від характеру злочину, складності справи, інших ознак.

Деякими процесуалістами, наприклад П. Ф. Пашкевичем, В. І. Басковим, Р. С. Абдурахмановим та іншими, обґрунтовується точку зору, що поряд із загальною розгорнутою формою кримінального процесу повинна існувати і скорочена, спрощена процесуальна форма для справ простих, ясних, за якими факт злочину і скоєння якого певною особою не викликає сумнівів2. Ця теорія і була покладена в основу двох головних нормативно-правових актів, якими було запроваджено протокольну форму досудової підготовки матеріалів: Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 липня 1966 р. «Про посилення відповідальності за хуліганство» і Указу Президії Верховної Ради УРСР від 20 березня 1985 р., яким до Кримінально-процесуального кодексу України було введено главу VII «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів»3. При обгрунтуванні спрощеної форми процесу її прихильники перш за все наголошують на перевагах організаційного характеру, на принципі «економії процесуальних засобів»4.

Однак незважаючи на обгрунтування зазначеними та іншими авторами необхідності спрощеної форми проваджен-

1          Баулін О. В., Поповченко О. І. Зазнач, праця. — С. 4.

2          Пашкевич П. Ф. Проблема процессуального обеспечения опера

тивносте и бьістротм уголовного судопроизводства. — М., 1971.

3          Указ Президії Верховної Ради УРСР від 20 березня 1985 р. «Про

внесення змін і доповнень до КПК і ЦПК УРСР // Відомості Верхов

ної Ради УРСР. — № 14. — Ст. 321.

4          Пашкевич П. Ф. Проблеми процессуальной зкономики в советс-

ком уголовном судопроизводстве. — М., 1972.

 

Доказування протокольної форми досудової підготовки...         583

ня по деяких справах з цього приводу є окрема думка професора М. С. Строговича, який категорично виступив проти спрощення кримінально-процесуальної форми, цілком однозначно висловивши свою думку з цього приводу: «Пропозиції про диференціацію форми кримінального процесу, які стали приводом до дискусії, мають повністю визначений характер і йдуть у певному напрямку: спрощення різних процесуальних форм і інститутів, ліквідації тих чи інших передбачених чинним законодавством процесуальних дій, скорочення тих чи інших процесуальних гарантій»1. Крім того, на його думку, «диференціація процесуальної форми можлива і в іншому напрямку: для більшої повноти і об'єктивності дослідження обставин по складних справах посилити процесуальні гарантії, встановити для них більш складні форми2. Однак незважаючи на те, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів без порушення кримінальної справи і провадження дізнання зазначеним законом поширювалася лише на два склади злочину — дрібну крадіжку державного або громадського майна і хуліганство без обтяжуючих обставин, вже тоді була започаткована теоретична дискусія щодо процесуальної природи протокольної форми та доцільності її введення до судочинства. У 1974 р. в Інституті держави і права Академії наук СРСР відбулася конференція, присвячена даній проблемі, яка не розставила всі крапки над «і», а лише продовжила дискусію з приводу впровадження протокольної форми. Заперечуючи доцільність введення протокольної форми, ряд науковців наголошували, що «диференціація судочинства допустима, якщо вона спрямована на встановлення додаткових гарантій, більшу деталізацію процесуальних форм»3.

Дійсно, диференціація кримінального судочинства виправдана тільки тоді, коли вона встановлює такий процесуальний порядок провадження по матеріалах, який повністю забезпечує реалізацію прав і обов'язків особам, що беруть у

1          Строгович М. С. О единой форме уголовного судопроизводства и

пределах ее дифференциации // Соц. законность. — 1974. — № 9. —

С. 50.

2          Там само. — С. 50.

3          Нужно ли изменять процесуальную форму в уголовном судо

производстве? // Соц. законность. — 1974. — № 8. — С. 65—66.

 

 

584

Глава 19

ньому участь. Введення спрощеного порядку провадження у кримінальних справах буде доцільним у практичному плані тоді, коли воно сприятиме зміцненню законності в державі, скорочуватиме час з моменту вчинення злочину до застосування покарання до винного1, чим буде виконане основне завдання кримінального судочинства по швидкому і повному розкриттю злочинів, викриттю винних та забезпеченню правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК).

Як правильно зауважив С. М. Стахівський, існуючі при протокольній формі відхилення від загальної процедури не порушують єдності порядку кримінального судочинства, оскільки не заперечують процесуальних принципів і спрямовані на виконання завдань, що є єдиними для всіх органів, які ведуть боротьбу із злочинністю. Це досягається завдяки тому, що вилучення, за допомогою яких утворюються спрощені досудові форми, не поширюються на судові стадії, де всі принципи кримінального процесу повністю реалізуються2.

Необхідно також відзначити, що диференціація форми процесу є неминучим наслідком існуючої в будь-якій системі тенденції до оптимізації її функціонування, прагнення досягти мети найкоротшим шляхом, тобто диференціація у напрямку її раціоналізації — соціальне зумовлене і правомірне явище.

Практика підтвердила життєвість такого підходу до протокольної форми і це призвело до того, що законодавець у 1985 р. ввів протокольну форму до КПК УРСР. У подальшому перелік складів злочину, на які поширюється протокольна форма, було розширено і здійснювалось таке провадження стосовно більше тридцяти складів злочинів. Однак на сьогоднішній день їх кількість зменшилась до двадцяти двох.

Таким чином, введення спрощеного і прискореного порядку кримінального судочинства з урахуванням тяжкості злочи-

 

Доказування протокольної форми досудової підготовки...         585

ну і складності з'ясування його обставин поряд з існуванням кладніших форм, якими є дізнання і досудове слідство, є значим кроком вперед до раціоналізації кримінального процесу. Адже це дозволило значно підвищити ефективність судового правозастосування, завдяки наближенню покарання до мо-

1 менту вчинення злочину, розвантажити слідчий апарат і зосередити зусилля слідчих на розкритті і розслідуванні більш

< складних і суспільно небезпечних діянь. Крім того, значне скорочення викликів громадян для участі в слідчих діях (в тому числі як понятих) веде до зниження витрат робочого часу, що є особливо істотним у сфері матеріального виробництва.

Якщо ж злочин є більш складним і обставини його вчинення неможливо встановити за допомогою простих процесуальних дій, законодавець дозволяє порушити кримінальну справу і провести дізнання. Наприклад, злочин вчинено

І кількома особами і встановлення усіх співучасників без провадження слідчих дій є неможливим1. Разом з тим неприйнятним є твердження, що спрощення кримінального судочинства, відмова від досудового розслідування злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки, завжди є ослабленням процесуальних гарантій2.

У процесуальній літературі існують різні точки зору щодо поняття протокольної форми. Одні автори вважають, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів являє собою самостійну форму досудового розслідування (Д. В. Фомін), яка входить до стадії порушення кримінальної справи, але не розслідуванням, а лише перевіркою обставин вчиненого злочину (В. П. Власов, В. В. Шимановський). На думку інших, вона має елементи досудового розслідування обставин вчиненого злочину і здійснюється у формі скороченого дізнання (Т. В. Альщевський, А. А. Чувильов, І. Д. Перлов).

Існує також точка зору, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів — це спрощена процедура досудового діловодства3, а також являє собою одну із форм дізнан-

 

 

 

Денисюк А. М. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів, здійснювана працівниками органів внутрішніх справ. — К 1993. — С. 5.

2 Джига М. В., Ваулін О. В., Лук'янець С. І., Стахівський С. М. Провадження дізнання в Україні. — К., 1999. — С. 137.

 

1          Зазнач, праця. — С. 137—138.

2          Михеенко М. М. Доказьівание в советском уголовном судопро-

изводстве. — К., 1984. — С. 31.

3          Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України. —

К.: Юрінком Інтер, 1999. — С. 437.

 

 

586

Глава 19

ня, здійснюваного без порушення кримінальної справи засобами і методами, що характерні для стадії перевірки заяв і повідомлень про злочини1.

На нашу думку, такі твердження не зовсім правильні. Ми поділяємо точку зору авторів (О. В. Баулін, А. М. Денисюк, О. І. Поповченко, С. М. Стахівський та інших), які вважають, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів — це не різновидність дізнання і досудового розслідування і не скорочене провадження. Вона є самостійною процесуальною формою встановлення обставин вчиненого злочину, що характеризується спеціальними ознаками, які відрізняють її від дізнання та слідства.

Недаремно законодавець присвятив протокольній формі досудової підготовки матеріалів окремий розділ в КПК, а не включив її до глави 10 «Дізнання» чи до глави 11 «Основних положень досудового слідства».

Аналізуючи аргументи за існування протокольної форми досудової підготовки матеріалів і проти неї, можна дійти висновку, що її існування в сучасному законодавстві було зумовлено, а також пройшло випробування часом. Саме завдяки їй:

—        покарання максимально наближено до моменту скоє

ння злочину;

—        певною мірою розвантажується слідчий апарат;

економляться процесуальні сили і засоби під час розгля

ду кримінальних справ2.