§ 1. Поняття і значення речових доказів

При розкритті та розслідуванні злочинів важливу роль відіграють різні предмети, які були знаряддями вчинення злочину. Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством вони можуть бути визнані речовими доказами.

Термін «речові докази» вперше був введений до Статуту Польового судочинства (§ 3), прийнятого 27 січня 1812 р., в якому говорилося: «Папери, які належать до справи, можуть бути ... документами або речовими доказами, що викривають злочин»1.

В Законах про судочинство по справах про злочини та провини 1857 р. зазначається, що до речових доказів відносяться інструменти, які «для вчинення злочину необхідні, та якщо при цьому інструменти ці ... не досить звичні, як, наприклад, інструменти по підробці кредитних білетів або печатних паспортів» (ст. 343 п. II)2.

В Інструкції для народних слідчих, прийнятій на Україні у 1919 р., поряд з предметами, які мають

 

значення для виявлення обставин справи (§ 126) та документами (§ 135), згадуються і речові докази, до числа яких відносять «предмети, які можуть слугувати виявленню злочину або доказу злочинця» (§ 138)1.

До числа речових доказів Інструкція для народних слідчих 1921 р. відносить «предмети, які слугують знаряддям для здійснення злочину чи зберегли на собі сліди злочинів, або ж предмети, на які були направлені дії обвинуваченого та які взагалі можуть слугувати викриттю злочину та знаходженню винного» (ст. 115)2.

Кримінально-процесуальне законодавство 1920—1930 рр. (ст. 70 КПК 1922 р.) також згадує про інші предмети та документи, які можуть слугувати засобами для викриття злочину та виявлення винних, та відносить речові докази до числа доказів по кримінальній справі (ст. 62)3.

При подальшому розвитку кримінально-процесуального законодавства перелік речових доказів доповнено грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом (ст. 78 КПК 1961 р.).

Чинне законодавство не розкриває у повному обсязі поняття речових доказів, але досить чітко вказує на об'єкти та предмети, які можуть бути носіями доказової інформації та, в кінцевому підсумку, джерелами доказів.

Згідно зі ст. 78 КПК України речовими доказами по кримінальній справі є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, та всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.

Саме через названі характерні ознаки (властивості) вказані предмети матеріального світу несуть у собі інформацію (дані) про факти та обставини, які мають істотне значення

 

 

 

1          Полное собрание законов Российской империи. — СПб.,

1830. — Т. 32. — С. 77.

2          Свод законов Российской империи. — СПб., 1857. —

Т. 15. — С. 61—62. Аналогічне положення закріплене в зако

нах про судочинство по справах про злочин та провини 1876 р.

(ст. 378 п. 11) // Свод законов Российской империи. — СПб.,

1876. — Т. 15. ,4.2. — С. 64.

 

1          Землянский П. Т. Уголовно-процессуальное законодательство в

первьіе годьі Советской власти (на материалах УССР). — К., 1972. —

С 245—247.

2          Там само. — С. 288.

3          Детальніше про історію розвитку поняття речових доказів див.:

Ляш А. А. Вещественньїе доказательства в досудебньїх стадиях уго-

ловного процесса. — К., 1991. — С. 5—8.

 

 

524

Глава 16

для встановлення ознак злочину, вини або невинності осіб, які звинувачуються у скоєнні певного правопорушення. Однак для того, щоб стати речовими доказами, названі предмети матеріального світу мають бути: описані з зазначенням індивідуальних ознак та місця знаходження в протоколі тієї слідчої дії, в ході якої вони знайдені (огляду, обшуку, виїмки та інше); пред'явлені понятим та особам, які беруть участь у слідчих діях. При необхідності їх додаткового огляду вони упаковуються в окремі пакети (за правилами криміналістичної техніки), які опечатуються та засвідчуються підписами понятих, слідчого або особи, яка виконує цю слідчу дію.

У ході додаткового огляду, з метою встановлення специфічних (особливих) ознак названих предметів, вони можуть додатково оглядатися на робочому місці слідчого за обов'язковою участю понятих. Якщо для цього огляду необхідно використовувати спеціальні знання у будь-якій галузі науки чи техніки, то слідчий може запросити спеціаліста за правилами ст. 128і КПК України, який повинен бути не зацікавлений в результатах справи. Результати такої слідчої дії оформлюються окремим протоколом огляду предмета, після чого названі предмети знову опечатуються, засвідчуються підписами слідчого, понятих, спеціаліста та інших осіб, які беруть в цьому участь, та зберігаються при кримінальній справі чи в спеціально відведеному для цих цілей місці.

У літературі є різні погляди на поняття речового доказу. А. А. Ляш відзначає, що речовим доказам як предметам матеріального світу властива незамінність, зв'язок яких з обставинами, які мають відношення до справи, доказана у встановленому процесуальним законом порядку, та які визнані джерелом доказів та долучені до справи спеціальною постановою (ухвалою)1.

В. П. Крючков під речовими доказами розуміє предмети, які були знайдені на місці події, сліди, які є носіями інформації, та мають пряме чи опосередковане відношення до подій злочину, особи винного та підлягають криміналістичному дослідженню2.

1 Ляш А. А. Зазнач, праця. — С. 11. Крючков В. П. Установление данньїх о преступлении и преступ-нике путем анализа места происшествия и вещественньїх доказа-тельств: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Свердловск, 1975. — С. 8.

 

Речові докази        525

І. Кертес називає речовим доказом предмет, який знаходиться у розпорядженні органу розслідування чи суду, зафіксований у ході процесуальної дії; під даними, що містяться у речовому доказі, розуміють інформацію про елементарний акт відображення події. Речовий доказ — єдність двох вище наведених категорій1.

Ю. К. Орлов підходить до дослідження суті та ознак речових доказів з гносеологічного та юридичного боку.

Аналізуючи гносеологічну природу речових доказів, автор виходить з того, що будь-який злочин або інша розслідувана подія зовнішньо виражається у внесенні до оточуючого середовища будь-яких фізичних змін, або у певних випадках (наприклад, при злочинній бездіяльності) у відсутності певних змін. Наявність або відсутність таких змін дозволяє пізнати подію, яка розвивається у даному середовищі та викликає ці зміни, або зробити висновок про те, що воно фактично не мало місця. При цьому будь-яка встановлена по справі подія досліджується передусім як фізичний процес і, тільки будучи визнаною у такій якості, вона отримує певну юридичну оцінку, зокрема кваліфікується як злочинне або незлочинне.

Речові докази є частиною того середовища, в якому відбувалася досліджувана подія, безпосередньо сприйнятим фактом — станом2. Вони завжди пов'язані зі змінами, що відбуваються у цьому середовищі (або їх відсутністю). Саме цей зв'язок обумовлює їх гносеологічні функції, дозволяє виступати в якості засобу пізнання, яке викликало ці зміни події.

Виходячи з цього зв'язку та характеру таких змін у середовищі зазначений автор виділяє такі види речових доказів:

предмети, які піддавалися встановленою подією пере-іщенню у просторі (наприклад, вкрадені речі);

предмети, які зазнали в результаті цієї події змін (на-риклад, зламаний замок);

3.         предмети, які підлягають встановленою подією зни-

енню (наприклад, при знищенні майна);

1          Кертзс И. Основи теории вещественньїх доказательств. — М.,

973. — С. 25.

2          Розмежування фактів-подій та фактів-станів проводить С. В. Ку-

ильов (Доказьівание и его место в процессе судебного познания: Тру-

ьі Иркутского гос. ун-та, т. XIII, сер. юрид. — Иркутск, 1959. —

. 45—46) та В. Д. Арсеньєв (Вещественньїе доказательства в советс-

ом уголовном процессе: Канд. дис. — М., 1957. — С. 10).

 

526

 

Глава 16

 

Речові докази

 

527

 

 

 

предмети, створені злочинними або іншими діями, які мають доказове значення (зброя, самогонний апарат та ін.);

предмети, які знаходяться в тому середовищі, де відбулася (або має відбутися) встановлена подія, але які не піддалася будь-яким змінам або переміщенням (наприклад, коли досліджувана подія не складалася з певних дій або коли вона фактично не мала місця)1.

Виходячи з наведеного Ю. К. Орлов розглядає речові докази в їх гносеологічному аспекті як предмети, що є частиною цього середовища, в які злочином або іншою встановленою по справі подією внесені (або мають бути внесені) зміни. Гносеологічні ознаки речових доказів в багатьох випадках визначають їх юридичну природу та процесуальне призначення. Речовими доказами можуть бути лише такі предмети, які через свій об'єктивний зв'язок з подією, яка розслідується, можуть виконувати в процесі доказування певні гносеологічні функції, слугують засобами пізнання фактів, що підлягають встановленню по даній справі2.

Деякі автори розглядають як речові докази не предмети матеріального світу, а матеріальні сліди події, яка досліджується, або відбитки досліджуваної події3, що здається не зовсім правильним.

Дані, які мають доказове значення, не віддільні від джерела їх отримання. Докази та джерела доказів знаходяться у співвідношенні змісту та форми. Зміст складають дані, що мають відношення до справи, джерела - форму, яку вони мають. Дотримання певної форми є однією з гарантій дійсності отриманих свідчень4.

Для всіх видів доказів існують джерела, з яких вони виникають. Стосовно особистих доказів це практично не викликає розбіжностей, і різниця в точках зору стосується

1          Орлов Ю. К. Вещественньїе доказательства в уголовно-процессу-

альном доказьівании: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — М., 1970. —

С. 4—5.

2          Там само. — С. 5.

Видря М. М. Вещественньїе доказательства в советском уголов-номпроцессе. — М., 1955. — С. 34; Чельцов М. А. Советский уголов-ннй процесе. — М., 1962. — С. 193.

4 Грянко В. В., Дубинский А. Я., Кузьминов А. С. Дознание в органах внутренних дел: Практ. пособие. — К., 1980. — С. 92—93.

 

тільки термінології. Щодо речових доказів, то питання це досить складне та до кінця не вияснене.

Суд, який розглядає справу, не єдиний адресат доказування. Якщо навіть йому не знадобиться будь-який доказ, то це ще не означає, що доказ не повинен бути зафіксований у належній формі, бо може знадобитися вищій судовій інстанції.

Дані, що містяться у факті, не є не залежними від джерела. З одного боку, і характер їх різний, і інформація, яку можуть дати експерт та свідок різні, з другого боку, і якість їх не є не залежною від їх походження. Зв'язок джерела та отриманих з нього даних є взаємним. Це проявляється, наприклад, при повторній дачі показань: показання, які були дані на першому допиті, впливають на інші показання. Про тісний зв'язок джерела та отриманих з нього даних свідчить факт недопустимості доказів з невідомих джерел.

Все це говорить про те, що розмежування понять джерела доказів та засобу доказування має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Саме таким важливим є й питання щодо речових доказів1.

Оригінальне вирішення цього питання запропонував В. Д. Арсеньєв. На його думку, в документах та речових доказах, окрім звичайного джерела, необхідно виділяти й «первинне джерело». Наприклад, первинними джерелами даних, зафіксованих у документах, будуть особи, які складали документи. Первинне джерело даних (особа) нібито відсторонилося від них, та його місце зайняв матеріальний предмет (графічне зображення на папері, яке стало існувати вже окремо як джерело доказів)2. У документі «збігаються джерела доказів та засоби доказування»3.

Виходячи з такого розуміння джерелом речових доказів буде сам предмет, а їх первинними джерелами — місце їх виявлення^та вилучення4.

1          Кертзс И. Зазнач, праця. — С. 16—17.

2          Арсеньєв В. Д. Вопросьі теории вещественнмх доказательств в со

ветском уголовном процессе: Трудьі Иркутского университета. —

Иркутск, 1957. — Т. 22. — Вьш. 3. — С. 118.

3          Там само. — С. 118.

4          Кертзс И. Зазнач, праця. — С. 17.

 

528

 

Глава 16

 

Речові докази

 

529

 

 

 

Предмет завжди стає речовим доказом, якщо буде виявлений та вилучений під час проведення обшуку, виїмки, огляду місця події та інших слідчих дій та правильно в процесуальному порядку оформлений, наприклад за правилами ст. 82 КПК України.

Місцями знаходження речових доказів, на думку В. Д. Ар-сеньєва, можуть бути ті конкретні частини предметів або місцевості, на яких залишилися або ж були знайдені сліди досліджуваних подій або на яких в результаті цих подій відбулися певні матеріальні зміни (сліди), або ж з'явилися предмети (частини одягу зі слідами крові; підвал, який слугував для зберігання крадених речей). Більше того, один речовий доказ може бути джерелом іншого (наприклад, ніж як джерело вбивства — речовий доказ і в той самий час — джерело плями крові, яка на ньому знаходиться)1.

Не можна погодитись з першою частиною твердження В. Д. Арсеньєва. Джерелом документів є не матеріал, графіка (чорнила), а людина (автор документа). Немає істотної різниці між тим, як особа повідомляє інформацію: усно або письмово, і тому необґрунтованим є розмежування понять джерела та первинного джерела. Це визначення відноситься і до речових доказів. Предмет не може бути джерелом самого себе. Однак можна погодитись з іншими твердженнями, що місце, де було знайдено речовий доказ, є його джерелом. Це дійсно те джерело, звідки походить доказ2.

Таким чином, речовий доказ можна визначити як різні предмети та грошові кошти, які мають безпосереднє відношення до подій злочину, містять будь-які сліди злочину, а також зафіксовані за допомогою технічних засобів під час проведення процесуальної або слідчої дії та долучені до кримінальної справи постановою (ухвалою) особи, яка проводить дізнання, дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею або судом.