§ 1. Поняття і значення судової експертизи при розслідуванні кримінальних справ

Висновок експерта є одним з видів джерел доказів, який передбачено кримінально-процесуальним законом (ч. 2 ст. 65 КПК України).

Судова експертиза є найбільш значною та кваліфікованою формою використання спеціальних знань при провадженні доказування обставин злочину, який здійснено. Як свідчить практика, особа, яка проводить дізнання, дізнавач, слідчий, прокурор чи суддя (суд) майже по кожній кримінальній справі призначають ту чи іншу судову експертизу, яка надає істотну допомогу при встановленні об'єктивної істини по справі. Судова експертиза значно розширює пізнавальні можливості слідства та суду, дозволяючи використовувати у ході досудового та судового слідства весь арсенал сучасних науково-технічних засобів, який постійно розвивається шляхом створення нових та вдосконалення існуючих методик дослідження та знаходить все ширше застосування у судово-слідчій практиці.

 

 

 

Є

 

. Г. Коваленко

 

 

482

Глава 15

При провадженні досудового слідства і судового розгляду справи в багатьох випадках виникають питання, вирішення яких неможливе без залучення до розслідування осіб з різними спеціальними знаннями.

У літературі є різні поняття, але досі немає єдиного розуміння «спеціальних знань». Наприклад, М. С. Строгович вважає, що спеціальними є лише наукові знання1.

Деякі автори вважають, що при проведенні судової експертизи можливе використання не тільки наукових знань, а й інших, набутих особою в результаті професійної спеціальної підготовки. О. О. Ейсман зазначає, що «це знання не загальновідомі, не загальнодоступні, які не мають масового поширення, це знання, якими користується обмежене коло спеціалістів, якими не користуються адресат доказування (слідчий, суд, учасники процесу та ін. »)2.

Повніше визначення поняття «спеціальні знання» дає Г. М. Надгорний: «Спеціальні знання - це питання, що не належать до загальновідомих, що утворюють основу професійної підготовки з наукових, інженерно-технічних і виробничих спеціальностей, а також незагальновідомі знання, потрібні для здійснення якихось інших видів діяльності»3.

Серед інших визначень «спеціальних знань» найбільш вдале дають В. К. Лисиченко та В. В. Циркаль: «це незагальновідомі в судочинстві наукові, технічні і практичні знання, набуті в результаті професійного навчання чи роботи з визначеною спеціальністю особою, залученою як спеціаліст чи експерт з метою допомоги слідчому чи суду в з'ясуванні обставин справи або дачі висновків з питань, для вирішення яких потрібне їх використання»4.

Це визначення, на відміну від інших, наведених вище, відображає юридичний характер поняття спеціальних

1          Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. — М.,

1968. — Т. 1. — С. 436—437.

2          ЗйсманА. А. Заключение зксперта. — М., 1967. — С. 89—91.

Надгорний Г. М. Гносеологические аспекти определения «спе-

циальньїе знання» // Криминалистика и судебная зкспертиза. — 1980. — Вьга. 21. — С. 42.

4 Лисиченко В. К., Циркаль В. В. Использование специальних знаний в следственной и судебной практике. — К., 1987. — С. 19.

 

Висновок судової експертизи та показання судового експерта      483

знань, які використовуються в слідчій і судовій практиці у формі судової експертизи.

Важливою в питанні, що розглядається, є проблема визначення кількості форм використання спеціальних знань в кримінальному судочинстві. Існує досить багато думок щодо цієї проблеми1.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві визначено такі основні форми використання спеціальних знань: призначення експертизи (статті 75 і 76 КПК); участь спеціаліста при проведенні окремих слідчих (судових) дій (статті 128і, 191, і 270і КПК); призначення і проведення ревізій (ст. 66 КПК).

Розглянемо одну з форм використання спеціальних знань — судову експертизу.

Під судовою експертизою розуміють науково обґрунтовану слідчу чи судову дію, яку виконують за завданням органу дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора, судді (суду), та яка здійснюється особою, котра має спеціальні знання у певній галузі науки та певній сфері практичної діяльності, шляхом дослідження запропонованих їй об'єктів чи інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних, які мають значення для кримінальної справи у вигляді джерела доказів.

В юридичній літературі є і інші визначення судової експертизи. Так, Є. М. Лівшиць таР. С. Бєлкін зазначають, що «експертиза — це процесуальна дія, яка полягає у виконанні за дорученням слідчого (органа дізнання) або суду у встановленій законом процесуальній формі досліджень різних об'єктів відповідними спеціалістами та дачі на основі цих досліджень висновків по спеціальних питаннях. Отримувані при експертизі висновки є джерелами доказів, а фактичні дані, які містяться в них, — доказами»2.

1          Арсеньев В. Д. Основи теории доказательства в советском уголов-

ном процессе. — Иркутск, 1970. — С. 82; Зуйков Г. Г. Общие вопросьі

использования специальньїх познаний в процессе предварительного

расследования // Криминалистическая зкспертиза. — М., 1966. —

Вьт. 1. — С. 116; Коваленко Е. Г. Использование зкспертнмх зна

ний в деятельности органов внутренних дел по предупреждению хи-

щений социалистического имущества: Учеб. пособие. — К., 1990. —

С. 10; Лисиченко В. К., Циркаль В. В. Зазнач, праця. — С. 50—51.

2          Лившиц Е. М., Белкин Р. С. Тактика следственньїх действий. —

М., 1997. — С. 163.

 

 

484

Глава 15

Такої самої думки з питання поняття судової експертизи додержуються і процесуалісти Болгарії. Так, С. Павлов пише: «Експертиза в кримінальному процесі - це особливий, самостійний та кримінально-правовий інститут з властивою йому правовою природою, своїм особливим місцем у системі кримінально-процесуального права; це інститут, який слугує для надання допомоги суду в оцінці зібраного по справі доказового матеріалу у випадках, коли необхідні спеціальні наукові або технічні знання, яких не має суддя та згідно з законом не повинен мати»1.

Інші автори під судовою експертизою розуміють процесуальну дію, що полягає у дослідженні експертом за завданням слідчого (суду) речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних та обставин, які мають значення для правильного вирішення справ2.

Незважаючи на наявні в літературі численні визначення судової експертизи Закон України «Про судову експертизу»3 дає своє визначення судової експертизи - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ та процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Поняття «судова експертиза» і «проведення експертизи» - різні речі, оскільки судова експертиза — це дійсно висновок експерта по тому чи іншому питанню, виконаний за завданням уповноважених на це осіб, а проведення експертизи - це слідча і судова дія на основі норм кримінально-процесуального законодавства (винесення постанови чи ухвали про призначення експертизи, ознайомлення підозрю-

1          Павлов С. Процессуально-правовая природа зкспертизн в уго-

ловном процессе: Сб. юрид. фак-та Софийского университета. — Со-

фия, 1950. — Т. 44. — С. 34; Нейков Стефан. Некоторьіе вопросьі

судебно-медицинской зкспертизи // Социалистическое право. —

1954. — № 6. — С. 32—33.

2          Зкспертизьі в судебной практике: Учеб. пособие / Авт. кол.:

В. И. Гончаренко (руководитель), В. Е. Бергер, Т. В. Варфоломеева и

др. — К., 1987. — С. 7.

3          Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 28. — Ст. 232;

2003. — № 27. — Ст. 209; 2005. — № 1. — Ст. 14.

 

Висновок судової експертизи та показання судового експерта      485

ваного, обвинуваченого з цією постановою чи з висновком експерта (складання протоколів) та ін.).

Т. В. Варфоломєєва правильно зауважує, що «проведення експертизи — це слідча дія, яка полягає у дослідженні експертом за дорученням слідчого (суду) речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних і обставин, що мають значення для правильного вирішення справи»1.

Інколи особи, які проводять доказування по кримінальній справі за поданням спеціалістів чи експертів порушують питання, які не потребують для свого вирішення застосування спеціальних знань, а можуть бути розв'язані на основі загальновідомих знань чи життєвого досвіду. Так, невиправданими є такі випадки призначення експертизи, як, наприклад, для визначення ступеня схожості фальшивої монети зі справжньою. Такі питання повинні вирішуватись безпосередньо слідчим та судом. Тому у Постанові Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» звернуто увагу на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо)2.

Слідчі і судові органи в основному додержуються вимог закону щодо призначення експерта та використання його висновків.

Разом з тим, як підкреслив зазначений Пленум Верховного Суду України, є окремі випадки розгляду справ без проведення експертиз, коли їх призначення є обов'язковим за законом або за обставинами справи. Інколи всупереч закону суди розглядають висновки експертів як джерела доказів, що мають перевагу над іншими доказами, без належної їх

1          Варфоломєєва Т. В. Експертиза у судовій практиці / За заг. ред.

В. Г. Гончаренка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 53.

2          Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних пи

тань судової діяльності та в цивільних справах / За заг. ред. В. Т. Ма-

ляренка. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 34.

 

 

486

Глава 15

перевірки та оцінки або переоцінюють доказове значення ймовірних висновків1.

Водночас є допустимим вирішення експертом питань, які відносяться до технічних чи інших спеціальних правил. На практиці досить часто перед експертами ставляться та потребують вирішення питання про дотримання правил бухгалтерського обліку, будівельних правил, правил пожежної безпеки, правил дорожнього руху автотранспорту тощо. Такі правила мають подвійний характер: з одного боку, вони є правовими актами, а з другого — розраховані зазвичай на осіб, які мають відповідну спеціальну підготовку та певні практичні навички, тобто не є загальновизнаними та загальнодоступними2. Отже, для вирішення питання про дотримання таких правил необхідні певні спеціальні знання, що є основним критерієм віднесення її до компетенції відповідних експертиз3.

Однак експерт при цьому не в змозі вирішувати питання про соціальні правила, оскільки цей термін включає в себе вольовий момент, визначення якого не входить до компетенції експерта. Більш правильним є встановлення експертом відповідності (невідповідності) будь-яких дій зазначеним правилам, оскільки це дозволяє йому не тільки не торкатися вольового моменту, психічного ставлення суб'єкта до своїх дій, але і взагалі формулювати висновки безвідносно

1          Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних пи

тань судової діяльності та в цивільних справах. — Там само. — С. 34.

2          Петрухин И. Л. Зкспертиза как средство доказьівания в совет-

ском уголовном процессе. — М., 1964. — С. 124—127; Надгорньш Г. М.

Процессуальньїе вопросьі судебной автотехнической зкспертизьі. —

К., 1975.—С. 18—22.

3          Це не означає, що будь-які технічні норми потребують для свого

застосування спеціальних знань. Багато з них розраховані на широ

ке коло осіб (наприклад, для пішоходів), є загальновідомими та мо

жуть використовуватись будь-якою особою, яка не має спеціальної

підготовки. Тому невиправданими є випадки, які інколи зустріча

ються на практиці, про призначення експертизи для вирішення та

ких, наприклад, питань: чи відповідають правилам дорожнього руху

дії водія, який знаходиться в нетверезому стані, або пішохода, що

переходить вулицю у не придатному для цього місці (Орлов Ю. К.

Заключение зксперта и его оценка по уголовньїм делам. — М., 1995. —

С. 6—7).

 

Висновок судової експертизи та показання судового експерта      487

до цього суб'єкта (який експерту зазвичай невідомий або ним не встановлюється). Наприклад, експерт, який виконує ав-тотехнічні експертизи, наприкінці зазначає, що дії водія певного автомобіля в даній дорожній пригоді відповідають (чи не відповідають) правилам дорожнього руху; при цьому він не називає прізвище водія, оскільки може судити про те, хто фактично керував цією машиною лише за матеріалами справи (однак непоодинокі випадки, коли пізніше виявляється, що за кермом в результаті дорожньо-транспортної пригоди знаходилася зовсім інша людина).

Відомо, що слідчі та судді мають певні криміналістичні знання, які вони можуть застосовувати при провадженні окремих слідчих та судових дій. Основною відмінністю експертизи від інших слідчих дій за цією ознакою є наступне. Використання спеціальних знань в рамках слідчих дій (огляду, відтворення обстановки та обставин подій тощо) допустиме лише при наявності двох умов. По-перше, результатом такого дослідження є не висновок на основі спеціальних знань, а наочний факт (наприклад, невидимий слід, виявлений за допомогою хімічних, оптичних та інших засобів); по-друге, встановлений факт повинен мати загальнодоступний характер, виступати як очевидний результат проведеного дослідження для всіх учасників слідчої дії, які не мають спеціальних знань (в тому числі і для понятих). Тому навіть при виявленні наочного факту, коли для цього необхідне складне лабораторне дослідження, інколи багаторівневе, повинна бути проведена експертиза1.

Таким чином, до змісту спеціальних знань, необхідних при проведенні експертизи, входять знання будь-якої сфери діяльності, якими володіє певне коло осіб, що мають професійну підготовку та навички, крім правових та криміна-

1 Не можна вимагати від понятих, щоб вони засвідчували, наприклад, такий факт: «на документі, який був найдений при огляді, є прихований напис такого змісту...», якщо поява видимого тексту на аркуші паперу відбулася за їх відсутності або досягнута такими засобами, сутність яких недоступна для них навіть в найзагальніших рисах (9йсманА.А. Критерии и формьі использования специальнмх позна-ний при криминалистическом исследовании в целях получения ве-щественньїх доказательств // Вопросьі криминалистики. — 1967. — № 6—7. — С. 44—45).

 

 

488

Глава 15

лістичних знань, які застосовуються при провадженні слідчих дій1.

Згідно з кримінально-процесуальним законодавством експертиза проводиться після порушення кримінальної справи. Проте часто її проведення є необхідним при вирішенні питання про порушення кримінальної справи саме для обґрунтованого вирішення цього питання (коли ознаки злочину не очевидні і не можуть бути встановлені органолептичними засобами в ході огляду). Вчені-юристи виходячи з потреб практики вже неодноразово порушували питання про доповнення кримінально-процесуального законодавства нормою, яка надавала б працівникам органів досудового розслідування право проводити у стадії порушення кримінальної справи не тільки огляд місця події, а й інші слідчі дії, які, до речі, фактично і проводяться (затримання, вилучення речових доказів, судово-медичні та дактилоскопічні експертизи)2.

Однак в теорії і практиці кримінального процесу та криміналістики існують і інші думки. Так, А. Я. Паліашвілі відзначав, що на практиці ще зустрічаються випадки, коли проведення судової експертизи призначається до порушення кримінальної справи. Це пояснюється відхиленням від процесуального закону, що потягне за собою ряд інших порушень: проводяться слідчі дії до порушення кримінальної справи; підозрюваний не може скористатися наданими йому законом правами; експерт не може бути попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих висновків. При перевірці первинних матеріалів інколи

 

Висновок судової експертизи та показання судового експерта      489

дійсно виникає необхідність застосувати спеціальні знання у галузі судової медицини, криміналістики, бухгалтерського обліку тощо. Це, однак, не дає підстав для проведення судової експертизи. Доцільною формою використання спеціальних знань на цій стадії є консультація спеціалістів, яка повинна проводитися в спеціальних державних експертних установах та надаватися компетентними особами. Зрозуміло, що результат консультації повинен оформлюватись письмово у формі акта освідування, акта дослідження справи1.

Приблизно такої ж самої думки з цього питання В. Г. Гончаренко2 і Т. В. Варфоломєєва, яка підкреслює, що в літературі і серед практичних працівників існує думка, що окремі види експертиз можна проводити до винесення постанови про порушення справи. Однак при такому порядку відсутні реальні гарантії вірогідності експертного висновку та істотно ускладнена реалізація права обвинуваченого на захист3.

Однак ці питання вже давно позитивно вирішені у багатьох країнах, законодавство яких допускає проведення слідчих дій до порушення кримінальної справи у випадках, коли іншим шляхом перевірити обґрунтованість повідомлень про вчинений злочин неможливо4. Наприклад, відповідно до §103 КПК Угорської республіки до винесення постанови про початок слідства можуть бути проведені такі невідкладні слідчі дії: взяття підозрюваного під варту в разі виявлення його на місці події або коли є побоювання, що він зникне; огляд, обшук вдома і особистий обшук.

В юридичній літературі в 1980—1990 рр., а також в теперішній час вченими юристами, а особливо працівниками

 

 

 

1          Орлов Ю. К. Зазнач, праця. — С. 7—8.

2          Михайленко А. Р. Возбуждение уголовного дела в советском уго-

ловном процессе. — Саратов, 1975. — С. 18, 124; Жогин Н. В., Фат-

куллин Ф. Н. Предварительное следствие в советском уголовном про

цессе. — М., 1965. — С. 19—24; Порубов Н. Й. Научная организация

труда следователя. — Минск, 1970. — С. 205; Шевцов Г. М. Проверка

материалов и возбуждение уголовного дела при расследовании хище-

ний промншленного золота // Пробл. сов. государства и права. — Ир-

кутск, 1975. —Вьш. 11—12. — С. 149; Вьіховский И. £. Процесеуаль-

ньіе и тактические вопросьі проведення следственньїх действий. —

Волгоград, 1977. — С. ЗО, 32; Коваленко Є. Г., Лисов Н. Н. Про

доцільність призначення окремих видів експертиз у стадії порушення

кримінальної справи // Радянське право. — 1986. — № 5. — С. 67—72.

 

1          Палиашвили А. Я. Надзор прокурора за соблюдением законов

при проведений зкспертизм // Зкспертиза при расследовании

преступлений (информационньїе материальї). — Вильнюс, 1969. —

Вьш. 7. — С. 125—128.

2          Гончаренко В. Г. Використання спеціальних знань у стадії пору

шення кримінальної справи: Теорія і практика застосування чинно

го кримінального і кримінально-процесуального законодавства у су

часних умовах. (Тези доповідей науково-практичної конференції). —

К., 2002. — Ч. 2. — С. 10—11.

3          Варфоломєєва Т. В. Зазнач, праця. — С. 58.

4          Уголовньїй процесе в европейских социалистических государ-

ствах. — М., 1978. — С. 165.

 

 

490

Глава 15

органів дізнання і слідчими вже не раз пропонувалося передбачити в законодавчому порядку проведення до порушення кримінальної справи і експертизи1.

Зокрема, слідчий слідчого відділу УМВС України в Чернівецькій області Г. В. Шкраба відмічає, що деколи для вирішення питання про порушення кримінальної справи не достатньо даних, які дає огляд місця події, — в деяких випадках необхідно провести певні дослідження, тобто призначити судову експертизу. Візьмемо, для прикладу, нанесення тілесних ушкоджень, кримінальну справу по факту нанесення яких можливо порушити лише у випадку проведення судово-медичних досліджень. Дослідження, які в даному випадку проводяться, за своєю сутністю схожі на експертизу, хоча такою не являються і ніякого доказового значення не мають.

У подальшому такі дослідження після порушення кримінальної справи по суті не змінюються. Лише міняється їх назва. Так само і у випадку вирішення питання з об'єктами, які можуть містити наркотичні речовини. Для вирішення питання про порушення кримінальної справи слідчий обов'язково повинен ознайомитись з висновками досліджень, в яких зазначається наявність чи відсутність ознак злочину у сфері незаконного обігу наркотичних засобів. Далі, при встановленні все ж таки ознак злочину після порушення кримінальної справи слідчий зобов'язаний призначити у справі експертизу наркотичних речовин (фізико-хімічну) і поставити на вирішення експертам питання, аналогічні тим, які ставились при добиранні матеріалів дослідчої перевірки.

Існує думка, що, призначаючи судову експертизу до порушення кримінальної справи, ми цим самим обмежуємо право підозрюваного чи обвинуваченого на ознайомлення з постановою про призначення експертизи та на ознайомлен-

 

Висновок судової експертизи та показання судового експерта      491

ня з його висновком. Виникає тоді питання, чиє право ми порушуємо у випадку, коли ще не встановлена особа, яка скоїла вказаний злочин чи місцезнаходження встановленої особи не відоме. У такому випадку із постановою експертизи, яка була призначена до порушення кримінальної справи та її висновком, особа, винна у скоєнні злочину, може ознайомитись після порушення кримінальної справи без обмеження своїх процесуальних прав. Так само із постановами про призначення експертиз та їх висновками зможуть ознайомитись і особи-злочинці, раніше не встановлені правоохоронними органами, чи встановлені особи, місцезнаходження яких було не відоме1.

Ці пропозиції ґрунтуються на практиці проведення судово-медичної експертизи трупів, виявлених на місці події, та експертизи легких тілесних ушкоджень, значна частина яких проводиться до порушення кримінальної справи і без постанов про їх призначення, за направленнями слідчих і судових органів2. Використання спеціальних медичних знань у стадії порушення кримінальної справи і проведення за дорученням органів розслідування та суду судово-медичних освідувань проблеми не вирішує, оскільки, хоча вони і досить близькі за своєю суттю до експертизи, але нею все ж не являються і законом не регламентовані.

Аналогічна практика склалась і при дослідженні об'єктів, які відображають сліди злочину шляхом зміни своїх внутрішніх властивостей і структури (харчові продукти, сипучі й рідкі речовини, вироби зі сплаву коштовних металів тощо), внаслідок чого виявити їх за зовнішніми ознаками важко або взагалі неможливо і стає необхідним застосування спеціальних знань у стадії порушення кримінальної справи.

Як свідчить практика розслідування суспільно небезпечних діянь, пов'язаних з незаконним виготовленням, прид-

 

 

 

1 Шаркова Т. Ф. Использование специальньїх познаний в стадии возбуждения уголовного дела // Криминалистика и судеб. зксперти-за. — К., 1973. — Вьш. 10. — С. 226—230; Курганский Г. Н. К вопро-су о назначений зкспертиз до возбуждения уголовного дела. — Там само. — К., 1979. — Вьш. 19. — С. 23—33; Коваленко Е. Г. Теорети-ческие проблемьі и вопросьі практического использования судебньїх зкспертиз в расследовании и судебном рассмотрении дел о хищени-ях государственного и общественного имущеетва: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Харьков, 1979. — С. 4—5.

 

1          Шкраба Г. Проблеми використання спеціальних знань при роз

критті ■ца розслідуванні злочинів // Наук, вісник Чернівецького ун

ту, 2004. — Вип. 227. — С. 123—124.

2          Установление оснований к возбуждению уголовного дела при

обнаружении трупа // Теория и практика криминалистики и судеб.

зкспертизьі. — Саратов, 1978. — Вьш. 2. — С. 111—112; Калинкин

Ю. А. Участие в уголовном судопроизводстве лиц, обладающих спе-

циальньїми познаниями: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — М.,

1981. —С. 10.

 

492

банням, зберіганням, розкраданням, вживанням наркотичних речовин, встановити ознаки злочинів, передбачених ст. 307—317 КК України, дозволяє лише оцінка результатів спеціальних фізико-хімічних досліджень цих речовин, які проводяться за матеріалами органів дізнання, різних пере- , вірок у стадії порушення кримінальної справи за тими ж ■ методиками, що й експертне дослідження, і нічим від нього \ не відрізняються. Встановлений в результаті спеціального  ; фізико-хімічного дослідження факт належності виявлених в особи речовин до наркотичних є підставою для її затримання в порядку ст. 106 КПК України порушення криміналь- І ної справи. І все ж після цього слідчий повинен призначати і фізико-хімічну експертизу.

Рекомендації замість експертизи в цих випадках застосовувати спеціальні знання та закріпляти їх письмово шляхом складання акта дослідження, довідок тощо не відповідає, на нашу думку, вимогам практики. Отже, немає прак- і тичної необхідності мати по одному й тому самому питанню і письмовий документ, який відображає результати застосу- [ вання спеціальних знань до порушення кримінальної спра- , ви та аналогічне дослідження, оформлене як експертний >, висновок, але вже після порушення кримінальної справи,    і

На практиці бувають випадки, коли спеціалісти, оформ- І люючи до порушення кримінальної справи, наприклад, акт ' дослідження причини смерті особи (без явних насильниць- ! ких ознак) та знаючи, що після цього дослідження слідчий порушить кримінальну справу та призначить експертизу, заздалегідь готують декілька примірників дослідження (щоб не робити подвійну роботу), тільки в одному примірнику на першому аркуші пишуть акт дослідження, а в других — висновок судово-медичної експертизи, але вже за підписом експерта, що він попереджений за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків експерта — відповідно до статей 384 чи 385 КК України (ч. 2 ст. 77 КПК України).

Слід враховувати, що оскільки у зазначених випадках експертні дослідження проводяться з більшим відривом у часі від утворення слідів злочину, ніж спеціальні, можливі незворотні зміни об'єктів як у ході самого дослідження, так і після нього. Разом з тим є справедливим зауваження

 

Висновок судової експертизи та показання судового експерта      493

В. Томіна і Е. Вауліна, що було б нелогічно порушувати кримінальну справу лише для того, щоб мати можливість провести експертизу1. Для розв'язання цього та інших подібних питань, що виникають у практичній діяльності правоохоронних органів, слід розглянути в законодавчому порядку можливість проведення окремих видів експертиз, наприклад фізико-хімічної, до або в стадії порушення кримінальної справи.

Безперечно, проведення експертизи на самому початку кримінального процесу відповідало б інтересам боротьби із злочинністю. Однак при цьому воно не повинно пов'язуватися із заходами процесуального примусу (примусове направлення громадян на судово-медичну експертизу; одержання зразків шляхом виїмки, обшуку тощо) і має доручатися лише експертним установам, матеріали ж експертизи повинні пред'являтися підозрюваному або обвинуваченому одразу після появи цієї процесуальної фігури у справі. Слід зауважити, що висловлену нами пропозицію не можна розуміти як заклик до широкого проведення експертиз до порушення кримінальної справи. Це був би сумнівний і, мабуть, не зовсім виправданий шлях.

На нашу думку, у ч. 1 ст. 66 КПК України доцільно було б зазначити, що у невідкладних випадках слідчий або інша особа, яка має право порушувати кримінальну справу, можуть до її порушення проводити (поряд з оглядом місця події) судово-медичні та фізико-хімічні експертизи.

Розширення можливостей перевірки підстав до порушення кримінальної справи значно полегшить становище слідчого, який зможе проводити повноцінні експертизи на законній підставі і в усіх випадках порушувати справу обґрунтовано.

Твердження про те, що призначення експертизи до порушення кримінальної справи не забезпечує підозрюваному та обвинуваченому гарантованого законом права на захист є спірним, оскільки в певних випадках, при призначенні експертизи та після порушення справи слідчий через незалежні

1 Томин В. Т., Ваулин 9. Д. К вопросу о производстве следствен-ньіх действий в стадии возбуждения уголовного дела // За дальней-шееукреплениесоциалистической законності!. —Омск, 1967. —С. 34.

 

ч

 

 

494

Глава 15

від нього обставини, не завжди може ознайомити обвинуваченого з постановою про призначення експертизи та пояснити йому його права при виконанні цієї слідчої дії (якщо обвинувачений сховався та його місцезнаходження невідоме). Згідно з ст. 206 КПК України у разі зупинення слідства по справі слідчий зобов'язаний виконувати всі слідчі дії, виконання яких можливе при відсутності обвинуваченого та вжити всіх заходів до встановлення особи, яка вчинила злочин. Досить часто такими слідчими діями є експертиза, матеріали якої пізніше надаються встановленій особі. Якщо слідчому надійдуть будь-які заперечення чи клопотання з приводу проведених експертиз при відсутності обвинуваченого, то слідчий їх задовольняє чи мотивовано відмовляє в своїй постанові. І в цих випадках призначення експертизи при відсутності обвинуваченого не суперечить закону та гарантовані законом права на захист не порушуються.