§ 3. Місце теорії доказів у системі наукових знань

У справі зміцнення законності у кримінальному судочинстві та підвищення його ефективності велика роль належить теоретичній розробці проблем доказового права.

Як відзначалося раніше, теорія доказів і наука кримінального процесу зв'язані як ціле та частина, причому внутрішньо організоване ціле, що утворює упорядковану систему наукового знання. Науковий опис кримінального процесу та його стадій не може бути представлений у відриві від загальних понять і специфіки доказування на цих стадіях; з іншого боку, обґрунтування способів збирання доказів повинне узгоджуватись з характеристикою правовідносин, що складаються між суб'єктами судочинства, їх функціями.

Теорія доказів у складі науки кримінального процесу входить у коло правових наук, що відносяться до суспільних наукових дисциплін, у цілісну систему наукового знання, що охоплює всі галузі науки. Зрозуміло, що характер зв'язків між теорією доказів та іншими галузями знання досить різний. Розходження ці стосуються ступеня близь-

1          Нор В. Т. Проблеми теорії і практики судових доказів. — Львів,

1978. — С. 21.

2          Там само. — С. 23.

 

 

24

Глава 1

кості, наявності або відсутності субординації, змістовних сторін взаємозв'язку1.

Відношення субординації існують також між загальною теорією права й галузевими правовими науками. Однак назвати на цій підставі загальну теорію права методологічною наукою можна лише з відомими застереженнями. Саме поняття методології звичайно пов'язується із загальним, універсальним підходом до завдань і засобів дослідження на рівні філософського узагальнення. У цьому сенсі методологією конкретної правової науки є матеріалістична діалектика, діалектичний метод залишається для кримінального процесу, теорії доказів та інших наук загальним. Методологічний характер загальної теорії права має не універсальну сферу додатка, а спеціальну, яка відноситься тільки до правових наук; конкретні правові дисципліни, як правильно відзначає С. С. Алексєєв, мають і недержавний зв'язок з філософією2. Якщо предметом вивчення загальної теорії права є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку, функціонування правової дійсності в цілому як особливої форми суспільних взаємин людей3, то теорія доказів вивчає явища й закономірності, пов'язані з поводженням людей у специфічних умовах вчинення злочину, причинні, часові й просторові взаємозв'язки цих явищ, загальні закономірності відображення подій і дій на матеріальних об'єктах і у свідомості людей4.

Особливий інтерес, однак, представляє взаємозв'язок теорії доказів з різними галузями знань. Розглянемо деякі лінії цього взаємозв'язку.

Насамперед, такий зв'язок проявляється між теорією доказів у кримінально-процесуальній науці з наукою кримінального права, криміналістики, теорією оперативно-розшукової діяльності, цивільного права, цивільного процесу та іншими спеціальними й міжгалузевими юридичними науками.

 

Поняття і зміст теорії доказів у кримінально-процесуальному...     25

Велике значення для теорії доказів, котра є однією із самостійних галузей правознавства, мають її зв'язки з наукою кримінального права. Досліджуючи норми кримінального закону та відповідні їм кримінально-правові відносини, які виникають у зв'язку з вчиненням злочину, та інші важливі елементи кримінальної відповідальності, наука кримінального права не тільки вирішує власні завдання, але й слугує методологічною основою для всіх юридичних наукових знань кримінального циклу.

Кримінальне право обумовлює багато норм і інститутів кримінально-процесуального права. Інакше кажучи, кримінальне (матеріальне) право і кримінально-процесуальне право співвідносяться між собою як зміст і форма. Кримінально-процесуальне право є формою, в якій знаходить своє застосування зміст кримінального права.

Норми кримінально-процесуального права не можуть суперечити нормам кримінального права, оскільки основне їх призначення полягає у сприянні забезпеченню реалізації норм кримінального права1.

Особливо відчутно впливає наука кримінального права на криміналістику, тому що саме виникнення цього наукового знання було зумовлено необхідністю забезпечення за допомогою її понять, прийомів і методів ефективної реалізації кримінального законодавства. Щодо цього необхідно ще раз згадати слова автора перших робіт із криміналістики Г. Гро-са, який ще наприкінці XVIII ст. писав, що в певному сенсі ця наука є реальністю кримінального права2 разом з іншими допоміжними науками3.

Не менш важливе значення має зв'язок науки кримінального процесу (теорії доказів) з криміналістикою, хоча до останнього часу питання про їх співвідношення залишається дуже дискусійним. Про історію, стан та перспективи розвит-

 

 

 

1          Теория доказательств в советском уголовном процессе. — М.,

1973. — С. 23—24.

2          Алексєєв С. С. Теоретические проблеми системи советского пра

ва. — М., 1961. —С. 171.

3          Явич Л. С. Общая теория права. — Ленинград, 1976. — С. 8.

4          Теория доказательств в советском уголовном процессе. — С. 17.

 

1          Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник /

Ю. В. Олександров, В. І. Антіпов, М. В. Володько та інші; Відп. ред.

Я. Ю. Кондратьєв; Наук. ред. В. А. Клименко та М. І. Мельник. —

К., 2002. — С. 14.

2          Гросс Г. Руководство для судебньїх следователей как система кри-

миналистики. — СПб., 1908. — С. IX.

3          Там само. — С. 13—14.

 

 

26

Глава 1

ку зв'язків цих наук існують різноманітні точки зору, які можна поділити на три групи:

1. Ряд відомих авторів називають криміналістику складовою частиною або самостійним курсом науки кримінального процесу. Ще в 1958 р. М. С. Строгович писав, що криміналістика — це юридична наукова дисципліна, тому що вона вивчає методи розслідування злочинів, а також способи найбільш успішного та правильного здійснення процесуальних дій і в цій своїй частині «являє собою кримінально-процесуальну дисципліну, продовження або спеціальний курс кримінального процесу»1. В 1968 р. він ще раз підтвердив цю точку зору2.

Аналогічний підхід про входження криміналістики в науку кримінального процесу обґрунтував у своїх роботах В. Г. Даєв. У 1982 р. він писав, що в кримінальний процес як особливий вид державної діяльності, спрямований на боротьбу зі злочинністю, необхідно включити здійснення уповноваженими державними органами попередження, виявлення й розкриття злочинів, здійснення правосуддя по кримінальних справах, а також прокурорський нагляд у цій сфері3. Виходячи з цього він підкреслював, що «наука кримінального процесу в широкому сенсі слова повинна мати своїм предметом не тільки кримінально-процесуальне право, але й оперативно-розшукову діяльність органів дізнання, а також криміналістику як науку про закономірності виникнення, збирання, дослідження й використання доказів по кримінальних справах»4.

Аналізуючи ці значення, варто визнати, що наука кримінального процесу, криміналістика та теорія оперативно-розшукової діяльності дійсно перетинаються в дослідженнях державно-правових аспектів боротьби зі злочинністю. Ця обставина поєднує їх і дозволяє говорити про спільну підтримку даних галузей наукового знання. Однак твердження про те, що вони становлять єдину та загальну науку кримінального процесу, визнати обґрунтованим не можна.

 

Поняття і зміст теорії доказів у кримінально-процесуальному...     27

Спільність об'єкта пізнання зовсім не означає єдності їх предметів. Кожна з даних наук вивчає державно-правові аспекти боротьби зі злочинністю зі своїх позицій, і тому наука кримінального процесу, криміналістика, теорія опера-тивно-розшукової діяльності мають власні предмети і є самостійними галузями наукового знання1.

2. Деякі дослідники «жорстко» протиставляють криміналістику науці кримінального процесу. Прихильники цієї точки зору підкреслюють відмінності не тільки предметів цих юридичних наук, але й об'єктів їх дослідження. У працях цих вчених обґрунтовується незалежність криміналістики та науки кримінального процесу.

Так, А. Н. Васильєв у ряді своїх робіт і, зокрема, у статті, присвяченій дослідженню проблеми співвідношення криміналістики та кримінально-процесуальної теорії доказів, писав, що предмет науки кримінального процесу охоплює норми кримінально-процесуального права, діяльності суду, прокуратури та органів слідства, засновані на процесуальному законі при розслідуванні й вирішенні кримінальних справ, і кримінально-процесуальні відносини, що виникають між учасниками кримінального процесу. Розвиваючи це положення, він відзначав, що наука кримінального процесу не може не аналізувати сутність явищ, пов'язаних зі встановленням об'єктивної істини, використанням процесуальної форми як найкращого засобу доказового досягнення даної мети. Що ж стосується науки криміналістики, то в її предмет входять лише науково-технічні засоби, тактичні прийоми та методичні рекомендації з розслідування злочинів, а також методи їх застосування в рамках кримінально-процесуальних норм, розроблені на основі досягнень спеціальних наук і узагальнення слідчої й експертної практики. Виходячи із цього А. Н. Васильєв був не згодний з тим, що криміналістика та наука кримінального процесу рівною мірою повинні вивчати теорію судових доказів, процес експертного дослідження та інА

 

 

 

1          Строгович М. С. Курс уголовного процесса. — М., 1958. — С. 55.

2          Строгович М. С. Курс еоветского уголовного процесса: В 2 т. —

М., 1968. — Т. 1. — С. 102.

3          Даев В. Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса. — Л., 1982. —

С. 13.

4          Там само.

 

1          Возгрин И.А. Введение в криминалистику: История. Основи те-

ории. Библиография. — СПб., 2003. — С. 113—114.

2          Васильєв А. Н. Критические замечания о соотношении крими-

налистики и уголовно-процессуальной теории доказательств // Сов.

гос-во и право. — 1979. — № 4. — С. 88.

 

 

28

Глава 1

3. Нині все більш широкого визнання набуває судження, що займає немовби проміжне положення між розглянутими позиціями. На відміну від першої, воно підкреслює самостійність науки криміналістики, а на противагу другій — розкриває глибокі внутрішні зв'язки порівнюваних наук. Така точка зору знайшла своє найбільш повне обґрунтування й розвиток у працях Р. С. Бєлкіна, де, зазначаючи самостійність предметів криміналістики й науки кримінального процесу, разом з тим справедливо підкреслюється, що «розходження в їх предметах зовсім не виключає часткового збігу об'єктів дослідження, що має місце стосовно норм закону»1. І, нарешті, він підсумовує, що «у відомому сенсі збігається й такий об'єкт дослідження обох наук — криміналістики й кримінального процесу, — як заснована на кримінально-процесуальному законі діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури й суду. Однак і в останньому випадку кожна із зазначених наук вивчає цю діяльність своїми методами, у своєму аспекті й для своїх цілей, виразно відмінних від методів, аспекту й цілей іншої науки»2.

Поділяючи дану точку зору, необхідно підкреслити, що відзначені зв'язки криміналістики з наукою кримінального процесу не закінчуються певним збігом їх об'єктів і наявністю в них самостійних предметів. Поряд із цим наука кримінального процесу й, природно, частина її, теорія доказів, вивчає такі проблеми, які нерідко є базовими положеннями для розробки криміналістичних, технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій, що дозволяє говорити про її методологічне значення для криміналістики. І криміналістика, формуючи свої висновки про організацію слідчої діяльності, попередження, розкриття та розслідування злочинів, розшук й викриття осіб, що вчинили злочини, і про інші подібні складні проблеми, у свою чергу впливає на розвиток науки кримінального процесу3.

Взаємозв'язок теорії доказів у кримінальному процесі й теорії доказів у цивільному процесі обумовлений головним

1          Белкин Р. С. Курс советской криминалистики: В 3 т. — М., 1978. —

Т. 1. Общая теория крииминалистики. — С. 182.

2          Там само.

3          Возгрин И.А. Введение в криминалистику: История. Основи те-

ории. Библиография. — СПб., 2003. — С. 115—116.

 

Поняття і зміст теорії доказів у кримінально-процесуальному...     29

чином однаковістю методів правового регулювання, притаманного обом наукам.

Не існує загального доказового права для кримінального й цивільного процесів, тому що різними є завдання, предмет, способи, суб'єкти доказування. Відповідно немає і єдиної теорії доказів. Однак деякі розділи кримінального та цивільного процесів тісно пов'язані між собою, а тому пов'язані й теорія доказів у кримінальному процесі й теорія доказів у цивільному процесі. Єдність методологічної основи доказування у кримінальному й цивільному процесах, єдність низки керівних принципів і визначень (визначення доказів, оцінки доказів, критерію істини), а також однотипність процесу збирання й дослідження фактичної інформації шляхом огляду, призначення й проведення експертизи, прилучення документів та інше обумовлюють збіг багатьох понять і концепцій в обох теоріях доказів.

Слід зазначити, що неодноразово робилися спроби розглянути питання доказування у кримінальному й цивільному процесах у рамках однієї узагальненої теорії1. Однак обґрунтувати наскрізні її положення вдається лише при дослідженні деяких, найбільш загальних проблем; основний же зміст доказування вимагає роздільного дослідження. У цілому ж відмінність предмета вивчення теорії доказів у кримінальному й цивільному процесах сумніву не викликає (зокрема, доказове право в кожному з них має самостійні джерела й практику)2.

Необхідно також відзначити зв'язок теорії доказів у кримінальному та цивільному процесі з наукою цивільного права, оскільки наука цивільного права органічно пов'язана зі вказаними науками. Зміст правових розробок з цивільного процесу в багатьох моментах визначається особливостями матеріально-правового вчення про відповідні цивільно-правові інститути. Це можна проілюструвати на таких прикладах: цивільно-процесуальне вчення про докази відчуває на собі вплив матеріально-правової концепції про умови дійсності угод; на теорію цивільно-процесуальної відпові-

1          Курьілев С. В. Основи теории доказивания в советском правосу

днії. — Минск, 1969. — С. 68.

2          Там само.

 

 

зо

Глава 1

дальності впливає матеріально-правове вчення про цивільно-правову відповідальність1. Таке співвідношення між зазначеними галузями юридичної науки є цілком закономірним, бо зміст цивільно-процесуальних норм багато в чому визначається змістом норм цивільного права2.

Останнім часом ще більше зросло значення зв'язків теорії доказів у кримінальному процесі з науками криміналістики, цивільного права і цивільного процесу у зв'язку із глибокими соціально-економічними перетвореннями, які спричинили корінні зміни в державному устрої та законодавстві України й інших держав близького зарубіжжя.

Конституція України, Цивільний і Цивільно-процесуальний кодекси України, а також інші відповідні їм законодавчі акти вимагають перегляду багатьох аспектів захисту матеріальних інтересів фізичних і юридичних осіб, у тому числі й у сфері кримінального судочинства з використанням можливостей криміналістики.

Оскільки кримінально-процесуальне законодавство вимагає від органів дізнання, слідчих, прокурорів і суддів при наявності достатніх доказів, що свідчать про заподіяння злочином матеріального збитку, вживати всіх необхідних заходів для забезпечення пред'явленого або можливого в майбутньому цивільного позову, кримінальний процес і криміналістика розробляють відповідні засоби, прийоми й методи для реалізації цієї вимоги, що неможливо без врахування відповідних сучасних досліджень наук цивільного й цивільно-процесуального права.

У сучасному правознавстві поряд з галузевими іноді виділяють міжгалузеві юридичні науки. На відміну від галузевих наук, об'єктом дослідження яких є норми права, що регулюють однорідні суспільні відносини, міжгалузеві науки вивчають комплекси різнорідних норм права, що регулюють вужчі сфери суспільних відносин. До їх числа деякі автори відносять такі науки: оперативно-розшукову діяльність,

1          Штефан М. И. Гражданская процесуальная ответственность:

Повьішение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав

и интересов граждан и организаций. — К., 1988. — С. 194—246.

2          Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / За ред. О. В. Дзе-

ритаН. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Кн. 1. — С. 45.

 

Поняття і зміст теорії доказів у кримінально-процесуальному...     31

прокурорський нагляд, господарське право, банківське право1, які можна визначити як систему (сукупність) юридичних норм, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинними, і які покарання належить застосувати до носіїв, які вчинили злочини, наприклад у сфері банківського кредитування. Кількість злочинів у кредитно-банківській сфері за останні роки зросла майже втричі і на сьогодні складає близько 9 тис. щорічно, з яких 4,1 тис. — у сфері діяльності комерційних банків. Пряма шкода лише від незаконного одержання та нецільового використання банківських кредитів зросла протягом 1996—2000 рр. майже у 20 разів2.

Питання для самоперевірки

Що розуміється під доказовим правом?

Що є змістом теорії доказів?

Яка ціль і завдання теорії доказів?

Які методи теорії доказів?

Які завдання кримінально-процесуального законодавства і доказового права?

На які обставини доказового права звернув увагу Пленум Верховного Суду України в постанові № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» від ЗО травня 1997р.?

Коли злочин можна вважати розкритим за чинним кримінально-процесуальним правом?

Що означає всебічність, повнота та об'єктивність встановлення фактичних обставин справи?

10.       Як розуміти поняття «теорія доказів у системі науко

вих знань»?

1          Возгрин И.А. Введение в криминалистику: История. Основи те-

ории. Библиография. — СПб., 2003. — С. 118; Сурков К. В. Принци

пи оперативно-розискной деятельности и их правовое обеспечение в

законодательстве, регламентирующем сиск. — СПб., 1996; Основи

оперативно-розьіскной деятельности: Учебник / Под ред. С. В. Сте-

пашина. — СПб., 1999.

2          Чернявський С. С. Злочини у сфері банківського кредитування

(Проблеми розслідування та попередження): Навч. посібник. — К.:

Юрінком Інтер, 2003. — С. 3.