§ 3. Допит підозрюваного

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

Перед допитом підозрюваному має бути роз'яснено його права, а також повідомлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робляться відмітки в протоколі його допиту.

Засобом отримання показань підозрюваного є його допит, який регламентований кримінально-процесуальним законом та є основою використання тактичних прийомів допиту.

Як правильно підкреслює В. П. Бахін, прийомів допиту є досить багато, і перерахувати всі майже неможливо. їх

 

 


436

Глава 13

більше завдань, які слідчому доводиться вирішувати на допиті, оскільки одна й та сама проблема може бути вирішена з використанням різноманітних тактичних прийомів. Саме у цьому і полягає суть тактики — пошук вибору різних засобів для вирішення однотипного завдання з урахуванням особливостей конкретної ситуації1. Тому ми розглянемо тільки основні тактичні прийоми допиту підозрюваного (обвинуваченого) стосовно завдань, які вирішуються слідчим.

При провадженні дізнання чи досудового розслідування досить часто використовується прийом маскування мети допиту. Він полягає у тому, що, коли слідчий пропонує чи стикається з відмовою від дачі показань або з повідомленням про неправдиві дані, він може використовувати маскування мети допиту як у цілому (що саме його цікавить на даному допиті), так і стосовно окремих обставин події, яка розслідується. Це може досягатися визначеною слідчим метою бесіди, відсутністю акценту на тому, що цікавить, місцем проведення допиту та ін. Так, підозрювані, які вдавали з себе працівників міліції, під виглядом проведення обшуків вкрали значні цінності у мешканців міст Києва, Харкова та Москви. Підозра у причетності до даної групи впала на жителя м. Дніпропетровськ, який під час скоєння цих злочинів виїжджав з міста на власному автомобілі. Допитувати його «у відкриту» не мало сенсу, тому слідчий запросив його на допит в Державтоінспекцію та спитав, чи пролягав маршрут його поїздки у вказаний період через м. Сімферополь, де мав місце дорожній інцидент з автомобілем, схожим на його. Не підозрюючи справжнього інтересу слідчого та намагаючись захиститися від підозри у причетності до ДТП, допитуваний вказав, що в Сімферополі він не був, а знаходився у цей період в містах Харкові, Києві та Москві. При цьому він зробив посилання на дані, які підтверджують факт перебування там, що у майбутньому допомогло обвинуватити його у підозрюваних крадіжках.

Створення вигляду інформованості слідчого про факти скоєння злочинів також досить часто використовуються органом дізнання та слідчим як один з видів тактичного прийому допиту підозрюваного.

1 Бахин В. П. Понятие, сущность и содержание криминалисти-ческой тактики. — Симферополь, 1999. — С. 12.

 

Затримання, допит і показання підозрюваного    437

У випадках, коли допитуваний заперечує свою причетність до подій злочину або ж приховує окремі його обставини, зміненню такої позиції може сприяти створення вигляду, що слідство має певну інформацію. Ця думка може бути сформована на основі припущення допитуваного про те, що знання про окрему сторону (частину) події може означати обізнаність про нього в цілому. Дані, які можна використати для створення такої думки у допитуваного, можуть торкатися як конкретних обставин скоєного злочину, так і інших пов'язаних з ним аспектів, наприклад даних про причетних до злочину осіб, їх поведінку та інше. Демонструючи поінформованість про життя підозрюваного, його нахили, зв'язки, поведінку при скоєнні та в процесі розслідування попередніх злочинів, заняття перед та після скоєння злочину, слідчий сприяє виникненню в підозрюваного впевненості, що «він знає все»1.

Використання такого прийому в допиті підозрюваного часто призводить до того, що допитуваний може дати показання про всі епізоди вчинення злочину.

Цікавими у тактиці допиту підозрюваних (обвинувачених) є також інші прийоми: раптовість при допиті, обговорення, руйнування неправдивих свідчень та неправдивого алібі2, використання доказів при проведенні допиту та ін.

Пред'явлення сукупності доказів обвинуваченому — не єдина тактична ситуація використання доказів з метою подолання установки на дачу неправдивих показань. У певних випадках необхідність у пред'явленні доказів виникає раніше, коли винуваті особи допитуються по справі у якості підозрюваних. Таке положення найчастіше всього буває обумовлене необхідністю вирішення питання про обрання міри покарання. При цьому враховуються також погляди, які відносяться передусім до характеру справи, що розглядається, та особи допитуваного.

На психологічний стан підозрюваного (обвинуваченого) на загальному фоні обраної захисної позиції найбільш силь-

1          Бахин В. П. Допрос. — К., 1999. — С. 17—18.

2          Детальніше див.: Бахин В. П. Понятие, сущность и содержание

криминалистической тактики. — Симферополь, 1999; Його ж. Доп

рос. — К., 1999; Коновалова В. Е. Допрос: тактика и психология. —

Харьков, 1999; Комарков В. С. Тактика допроса. — Харьков, 1975.

 

 


438

Глава 13

ний вплив має характер вчинення злочину, наявність чи відсутність попереднього наміру на його здійснення та схильність особи до протиправних дій. Помічено, що найбільш сильні потрясіння мають особи, які вчинили злочини проти особи, особливо якщо злочин був скоєний вперше, без попередньої підготовки, в силу збігу певних несприятливих обставин.

Безпосередньо після вчинення злочину винні, переживаючи про скоєне, зазвичай не спроможні розробити досить обґрунтованої захищеної позиції. Як правило, запропоновані докази мають на них значний емоційний вплив та готують їх до висновку про доцільність подальшого відстоювання первісних неправдивих відмов від заподіяного.

З плином часу гострота переживань у осіб, які вчинили злочин, починає втрачатися (тим більше після попереднього спілкування зі своїми родичами, адвокатами-захисника-ми тощо), і вони отримують можливість ретельно підготуватися до захисту. Тому невипадково у перші години після вчинення злочину слідчим нерідко вдається зібрати важливі докази чи спонукати винного до дачі правдивих показань по таких категоріях справ, як умисні вбивства, зґвалтування, завдання різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Однак обираючи подібну тактику, орган дізнання та слідчі втрачають можливість більш ретельно підготуватися до допиту, провести різні слідчі дії: призначення та проведення експертиз об'єктів, виїмок, відтворення обстановки та обставин події тощо; зібрати сукупність доказів, які точно вказують на підозрюваного у вчиненні злочину. Відмічені обставини ускладнюють роботу слідчого. Однак не можна забувати, що і підозрюваний, в свою чергу, також не має часу для створення неправдивих показань. Тому слідчий отримує можливість пред'явлення окремих доказів «з ходу», без збирання сукупності доказів, використовуючи з метою встановлення істини психологічну непідготовленість допитуваного до неправди, це емоційний стан, який перешкоджає висунути замість викритої неправдивої позиції достатньо переконливі нові аргументи.

У випадках, коли затримання підозрюваного та дії по його виявленню проводяться відразу в перші дні після вчинення злочину, зазначені обставини накладають свій відбиток як

 

Затримання, допит і показання підозрюваного    439

на характер отримуваної слідчим доказової інформації, так і на способи її реалізації при допиті. По суті, слідчий тут має лише результати невідкладних слідчих дій. Він може мати у своєму розпорядженні певні сліди злочину, різноманітні речові докази, документи (особливо за злочинами, які вчинені у сфері господарської та економічної діяльності), показання свідків, які дозволяють скласти загальне уявлення про події злочину та вину допитуваного. Однак попереду ще є робота з подальшого дослідження, перевірки та оцінки вже зібраних доказів. Тому на даній стадії розслідування доцільно використати не пред'явлення певних доказів допитуваному, а сказати йому про їх наявність, показати можливість використання наявних речових доказів, наскільки це можливо на основі зібраних даних, для висновку про обставини вчиненого злочину. Такі дії слідчого спонукають допитуваного переглянути позицію, якої він дотримується, та можуть привести до відмови від неправдивих показань1.

При викритті підозрюваного (обвинуваченого) на неправді вирішальним фактором в оцінці доказів буде їх юридичне значення, яке визначається наявністю у відповідному джерелі доказів фактичних даних, що використовуються при допиті підозрюваного для подолання його негативної установки та отримання правдивих показань. Оскільки всі передбачені ст. 65 КПК України джерела доказів містять в собі фактичні дані, докази, то всі вони без винятку можуть бути використані з метою викриття осіб, які дають неправдиві свідчення. У цьому відношенні немає різниці між речовими доказами, висновком експерту, протоколом будь-якої слідчої дії та ін. Причому ж одне з джерел доказів, включаючи показання підозрюваного (обвинуваченого), не має серед інших наперед встановлених переваг та не може розглядатися як основне та вирішальне.

Разом з тим залежно від відношення доказів до основного факту події, яка розслідується, чи другорядних обставин, а також від наявності у відповідному джерелі різного обсягу доказової інформації в конкретних ситуаціях розслідування будь-якого з джерел доказів може відіграти вирішаль-

1 СоловьевА. Б. Использование доказательств при допросе. — М., 1981. — С. ЗО—31.

 

440

 

Глава 13

 

Затримання, допит і показання підозрюваного

 

441

 

 

 

ну роль у викритті неправди. Так, стосовно конкретних ситуацій розслідування прийнято говорити про різноманітне юридичне (доказове) значення по справі певних джерел доказів. В одному випадку вирішальне значення набуває речовий доказ чи документ, в другому — показання свідка-очевидцятаін.1.

Як правильно відзначає В. С. Комарков, при оцінці значення того чи іншого доказу необхідно мати на увазі його тактичне значення для несумлінного допитуваного, що визначається силою впливу на підозрюваного та обвинуваченого . Справа не тільки в тому, « яку юридичну роль у доказовій системі відіграє пред'явлений на допиті доказ, але і в тому, яке йому значення надає допитуваний»2.

Нерідко юридичне значення доказу та оцінка його підозрюваними та обвинуваченими не збігаються. Так, у разі недооцінки значення доказів, отриманих за допомогою науково-технічних засобів та при проведенні судових експертиз, рекомендується пояснювати допитуваним певні закономірності виникнення та дослідження слідів та речових доказів, їх значення в системі доказів по справі3.

Навпаки, значення окремих доказів переоцінюється. Зазвичай це має місце щодо доказів, які мають окреслену емоційну забарвленість, — показань співучасників та свідків, які, на думку допитуваних, з різних причин не повинні давати викривальні щодо них показання. Тут вирішального значення для несумлінної особи набуває не зміст, а сам факт дачі показань, що нерідко оцінюється як свого роду «зрада». В інших ситуаціях з перебільшенням сприймається підозрюваними знаходження слідчим схованих винним знарядь злочину, трупа, вкрадених речей тощо4.

По кримінальних справах, пов'язаних з економічними злочинами, отриманням та передаванням хабарів, іншими посадовими злочинами такого значення дуже часто набуває знайдення слідчим під час проведення обшуків, виїмок різних чорнових записів, заміток, копій документів, самообліки.

1          Соловьев А. Б. Зазнач, праця. — С. 34.

2          Комарков В. С. Тактика допроса: Учеб. пособие. — Харьков,

1975. — С. 42.

3          Там само. — С. 39—40.

4          Соловьев А. Б. Зазнач, праця. — С. 34.

 

Готуючись до допиту підозрюваного (обвинуваченого), особливо за складними багатоепізодними справами, слідчому доцільно скласти план допиту, в якому необхідно передбачити:

предмет допиту (обставини, за якими необхідно отримати показання);

вивчити особу підозрюваного (обвинуваченого), отримати слідчим та оперативним шляхами дані про нього, про його спосіб життя, зв'язки, службові взаємовідносини по роботі для встановлення швидкого психологічного контакту перед допитом;

питання, які необхідно задати допитуваному;

підготовку речових доказів, які, можливо, будуть використані при проведенні допиту;

підготовку різного типу висновків спеціалістів, судових експертиз, необхідних для пред'явлення під час допиту;

використання технічних засобів при допиті;

можливу присутність при допиті оперативного співробітника, керівника слідчого підрозділу, прокурора та ін.

Складання попереднього плану допиту підозрюваного (обвинуваченого) з урахуванням запропонованих приблизних питань безумовно буде сприяти досягненню його цілей.