§ 3. Показання неповнолітнього свідка

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

Практичним робітникам, які виконують доказування по справах злочинів неповнолітніх, відомо, що особам, які не досягли повноліття, властиві особливі психологічні якості, вікова специфіка рис та властивостей їх особистостей. Ці особливості торкаються рівня їх свідомості, вольових якостей та сформованості характеру. Моральний та духовний розвиток цієї категорії людей ще не завершений. У них немає ще достатніх навичок службової поведінки, життєвого досвіду, зрілих та стійких правових поглядів. їм властиві нестабільність та часткова зміна настроїв, підвищена збуджуваність, слабкість гальмівних процесів та піддатливість поганим впливам, некритичне ставлення до своєї поведінки, бажання наслідувати чи навіть копіювати погляди та поведінку старших за віком осіб та ін. Тому вони, на відміну від дорослих, за об'єктивними причинами далеко не завжди можуть чітко та повно уявити всі погані наслідки скоєного, а часто наївно чи перекручено розуміють і сам характер того,

1 Постанови пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — № 12. — С. 41.

 

Показання свідка       383

що відбувається, серйозність завданої шкоди. І чим молодше підліток, тим більш рельєфно проявляються в його поведінці ці вікові особливості1.

З урахуванням цих особливостей органам розслідування, прокурору та суду необхідно проводити допити не тільки підозрюваних, обвинувачених, потерпілих, підсудних, але і неповнолітніх свідків.

Неповнолітні — це особи, які не досягли 18 років. Виділяють шість вікових груп неповнолітніх:

вік немовляти (до 1 року);

раннє дитинство (від 1 до 3 років);

дошкільний вік (від 3 до 7 років);

молодший шкільний вік (від 7 до 11—12 років);

підлітковий вік (від 11 до 14—15 років);

старший шкільний вік (від 14 до 18 років)2.

КПК передбачає особливості виклику і допиту неповнолітнього свідка (статті 166 та 168 КПК).

Неповнолітній свідок, тобто свідок, який не досяг 18-річного віку, викликається до слідчого через законних представників, за винятком випадків, коли ті зацікавлені в наслідках вирішення справи.

Повістка, телеграма чи телефонограма про виклик для допиту неповнолітнього свідка надсилається його батькам, опікунам, піклувальникам або ж адміністрації тієї установи чи організації, під опікою чи піклуванням якої він перебуває.

1          Докладніше див.: Крутецкий В. А., Лукин Н. С. Психология под-

ростка. — М., 1959; Сухомлинский В. А. Рождение гражданина. —

М., 1971; Асеев В. Г. Мотивация доведення и формирование личнос-

ти. — М., 1976; Социальная психология личности. — М., 1979. —

С. 114; Долгова А. И. Социально-психологические аспекти преступ-

ности несовершеннолетних. — М., 1981. — С. 68—109; МалерА. И.

Противоправное поведение несовершеннолетних. — К., 1985; Ени-

кеев Р. 3. Некоторьіе проблеми доказнвания по делам о преступле-

ниях // Южноуральские криминалистические чтения. — № 9. —

Уфа, 2001. — С. 101—108; Коваленко Є. Г. Кримінальний процес Ук

раїни: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 307—310,

550—571; Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процес Ук

раїни: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 313—316, 657—

680 таін.

2          Шепитько В. Ю. Довідник слідчого. — К., 2001. — С. 64—65.

 

 


384

Глава 11

Свідок, якому ще не виповнилось 16 років, про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу за-відомо неправдивих показань за статтями 384—385 КК не попереджається. Йому лише роз'яснюється обов'язок говорити на допиті тільки правду. Крім того, КПК передбачає при допиті неповнолітніх свідків присутність певних осіб: лікаря, педагога, батьків та ін. Допит свідка у віці до 14 років проводиться в присутності педагога, а за необхідності — лікаря.

Присутність лікаря при допиті неповнолітнього свідка віком до 16 років може бути визнана слідчим необхідною в разі відсталості у фізичному чи розумовому розвитку допитуваного, його хворобливості.

Присутність батька, матері чи іншого законного представника свідка може сприяти захисту його законних інтересів, встановленню з ним психологічного контакту і отриманню повних і правдивих показань. Перед викликом законного представника до участі в допиті слідчий повинен з'ясувати, чи не є він особисто заінтересованим в показаннях неповнолітнього і які між ними стосунки.

Перед допитом слідчий може порадитись з педагогом, лікарем, законним представником з приводу тактики ведення допиту, формулювання і послідовності постановки запитань неповнолітньому, які запитання доцільно поставити їм самим. Слід також враховувати, що неповнолітній свідок, як правило, легше, ніж дорослий, піддається навіюванню, схильний до фантазування і швидше втомлюється, стає неуважним. Через те його допит не повинен бути дуже тривалим, іноді необхідні перерви в допиті.

Показання неповнолітнього свідка у протоколі допиту слід записувати простими, зрозумілими йому реченнями, з урахуванням особливостей його мови. Щоб зайвий раз не викликати його на допит, доцільно з метою повної і точної фіксації перебігу і результатів допиту застосувати стенографування, звукозапис чи відеозапис1.

Необхідно також підкреслити, що допиту малолітнього в суді властиві багато особливостей. Однією з них є те, що дитина віком 7—8 років ще не в змозі побічно охопити та послідов-

 

Показання свідка                  385

но описати побачене. Тому в структурі допиту немає фрази про вільну розповідь (на допитах 8—10-річних вона лише намічається), він проводиться у формі запитань-відповідей. Звідси зрозуміло, що всебічність та повнота допиту неповнолітнього цілком визначається сумою заданих йому питань.

Всім відома характерна для дітей цього віку фан-тазійність, емоційна гіперболізація побаченого. Не розуміючи чи спрощено розуміючи соціальне значення побаченого, а також те, про що необхідно говорити при публічному судовому допиті, дитина може твердо, впевнено, а тому і переконливо відповідати на найважливіші для майбутнього справи питання, але відповіді її при всьому цьому будуть неправильними — або сфантазованими, або пристосованими, «які вписуються» в тему того чи іншого питання в силу навідного характеру останнього. Тут необхідно відзначити, що навідні питання досить шкідливі саме при допиті неповнолітніх та осіб з відставанням у сфері психічного розвитку, бо вони мають максимальну впливову дію.

І ще один істотний момент. Абсолютно незвичний та дивний для неповнолітнього антураж публічного судового допиту подавляє його, заважає зосередитися та зрозуміти, що від нього хочуть та що він повинен говорити. Тому одним із найважливіших завдань, що виникає перед тим, хто веде допит в суді в таких ситуаціях, є зняття стресу у малолітнього свідка та встановлення з ним психологічного контакту. Очевидно, що допит малолітнього повинен проводитися у дуже спрощеній, гральній формі, причому, по можливості, на його лексиконі. Тільки у цьому випадку можна буде вважати, що питання правильно зрозуміле малолітнім, а це — запорука адекватної відповіді. Для її вирішення прокурору (судді) може і відповідно до закону повинен допомогти педагог (вихователь) як спеціаліст у галузі дитячої, зокрема маловікової, психології1.

Говорячи про допит малолітніх, особливо у ході судового слідства, хотілося би звернути увагу на одну дуже важливу проблему, яка майже не враховується на практиці, — чи так необхідний і тому, чи завжди потрібний допит малолітнього по конкретній справі. У зв'язку з цим необхідно навести неординарний приклад із слідчої практики Російської Федерації.

 

 

 

1 Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — К., 1995. — С. 227.

 

1 Питерцев С. К., Степанов А. А. Тактика допроса в суде: Учеб. пособие. — СПб., 1998. — С. 27.

 

13 Є. Г. Коваленко

 

386

 

Глава 11

 

Показання свідка

 

387

 

 

 

Розслідувалася кримінальна справа про розпусні дії Ф. по відношенню до сорока двох малолітніх. Почалося все із розбещення ним семирічної падчерці, учениці першого класу, яка потім, на прохання Ф., стала приводити додому на ці «сеанси» своїх подруг-однокласниць. Так продовжувалося приблизно два роки, поки ця «діяльність» Ф. не була випадково виявлена та припинена, а сам він — одразу заарештований. Було встановлено, що шість дівчаток приходили на ці «сеанси» багаторазово, а інші — по одному, два рази, після чого припинили приходити в квартиру Ф. Обвинувачений свою вину визнав, але чисельний та персональний склад потерпілих окреслив дуже скупо.

Виникла несподівана колізія: інтереси всестороннього доказування вини Ф. прийшли у гостре протиріччя з інтересами нормального, морального виховання великої кількості малолітніх дівчаток (цілого другого класу). Чи необхідно було допитувати більше тридцяти з них про конкретні розпусні дії Ф., які вони бачили один-два рази рік-півтора тому назад?

Чи виправданою виявилась би актуалізація у їх свідомості майже забутих (і слава Богу!!!) деталей розпусних дій Ф? Чи не стали би такі допити - спочатку на досудовому слідстві, а потім у суді, — свого роду продовженням розпусних дій щодо малолітніх, причому з додатковим «ефектом» його закріплення у свідомості вже не попередніх, а на рік-півтора старших дівчат?

Практичне вирішення даної колізії було таким. По справі допитали у якості потерпілих тільки шість дівчаток, показаннями яких у сукупності вичерпно обмалювали і характер розпусних дій Ф. і, що не менш важливо, все коло інших потерпілих. Інші тридцять шість дівчаток не були допитані взагалі, але були заочно визнані потерпілими (їх права на досудовому та судовому слідствах захищали їх матері у якості представників потерпілих). З даного приводу було винесено унікальну у слідчій практиці «Постанову про не-проведення допитів ряду малолітніх потерпілих», базою для якого слугувало, з одного боку, достатня доказовість криміналу Ф. іншими матеріалами справи, а з іншої — крайнє небажання таких допитів з морально-педагогічної точки зору. В суд ці тридцять шість дівчаток, природно, також не викликалися. При узгодженні з прокурором дана справа була направлена не в районний, а в обласний суд з клопо-

 

танням розглянути її «по першій інстанції» через неорди-нарність ситуації, яку належить дослідити, та прийнятих по справі рішень. Обласний суд це клопотання задовольнив, розглянув справу та виніс обвинувальний вирок з максимальним по закону покаранням. При цьому у вироку були спеціально та високо оцінені нестандартні ініціативи досу-дового слідства. Крім того, через тиждень президія обласного суду розповсюдила по всіх міських та районних судах області лист з рекомендацією враховувати морально-педагогічні аспекти судового допиту малолітніх та застосовувати їх лише у випадках крайньої необхідності1.

Нарешті, оцінка показань неповнолітніх свідків повинна базуватися на загальних положеннях ст. 67 КПК України за своїм внутрішнім переконанням особою, яка проводить дізнання, дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею (судом), що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Питання для самоперевірки

Яке значення мають показання свідків у кримінальному процесі як один із видів джерел доказів?

Яке значення має показання свідка у доказуванні по кримінальній справі?

Які існують об'єктивні та суб'єктивні фактори, що ускладнюють отримання достовірної та повної інформації при допиті свідка?

Яке доказове значення має отримання повторних показань свідка по кримінальній справі?

Який процесуальний порядок допиту свідка?

Які тактичні прийоми допиту свідка у кримінальному процесі?

Що означає «імунітет свідка»?

Які основні положення закладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 17 грудня 1985 р. «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ (зі змінами, внесеними постановами від 4 червня 1993 р. № 3, від 13 січня 1995 р. № 3 та від З грудня1997р. № 12), стосовно виклику у судове засідання свідків?

Які особливості мають показання неповнолітнього свідка у доказуванні по кримінальній справі?

1 Питерцев С. К., СтепановА.А. Зазнач, праця. — С. 27—28.