§ 2. Процесуальний порядок і тактичні прийоми допиту свідка

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

Загальновідомо, що засобом отримання слідством показань від свідка є його допит при проведенні дізнання, досу-дового та судового слідства, процесуальний порядок якого регламентований кримінально-процесуальним законом та Конституцією України2.

В якості свідка може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи (ч. 1 ст. 68 КПК України). Таким чином, особі, яка проводить дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору, судді (суду) достатньо припустити, що та чи інша особа може володіти свідченнями, які мають відношення до справи, то вона може (зобов'язана) надати показання у якості свідка.

Особливість отримання інформації в ході допиту полягає в тому, що її джерелом є людина, її психічне (ідеальне) відображення події, яке треба розкрити. Були спроби розглядати проблему допиту комплексно, з погляду низки наук: як засіб доказування; як процес специфічного спілкування для отримання інформації, що має значення і для справи; як спеціальне явище, що має етичний і виховний бік.

У такому інтерпретуванні проблема допиту являє собою вчення про специфічний спосіб (форму) спілкування, що

1          Переверза Е. Зазнач, праця. — С. 39.

2          На відміну від українського кримінально-процесуальне законо

давство Росії надає свідку право з'явитися на допит з адвокатом, я^ий

може бути запрошений свідком для надання йому юридичної допо

моги. При цьому на допиті адвокат не має право задавати питання

свідку та коментувати його відповіді. По закінченні допиту адвокат

може робити заяви про порушення прав та законних інтересів свідка,

які підлягають занесенню у протокол допиту (п. 6 ч. 4 ст. 56 та п. 5

ст. 189 КПК Росії).

 

Показання свідка       373

використовується в кримінальному судочинстві для отримання інформації від особи, яку допитують. Вчення містить систему наукових рекомендацій про криміналістичні, психологічні та морально-етичні засоби дослідження особи, яку допитують, і правомірного впливу на нього. Звідси отримання інформації методом допиту уявляється як упорядкована спільність (система) прийомів спілкування з джерелом «ідеальної» інформації, що стосується події, яку розслідують. Тому за допомогою допиту отримують інформацію не лише в ході слідчої дії, а й під час оперативно-розшукових заходів, організаційних і перевірочних дій слідчого.

У наш час допит розглядають, з одного боку, як метод отримання інформації про психічне (ідеальне) відбиття людиною обставин, пов'язаних із подією, що розслідується, а з іншого — як діяльність (спілкування), що має процесуальну форму, щодо реалізації цього методу. Такий підхід відкриває перспективи систематизації розроблених у криміналістиці й судовій психології тактичних і психологічних прийомів допиту в єдиний метод діяльності, про необхідність розроблення якого йшлося в літературі1.

Допит як процесуальна діяльність є формою реалізації тактичних, психологічних та інших прийомів і засобів розслідування для отримання, дослідження, фіксування і перевірки показань особи, яку допитують, щодо події, яку розслідують. Допит проводить особа, яка здійснює дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд). Цей процес регулюється законом, зокрема допит свідка — ст. 167 КПК, та рекомендаціями криміналістичної науки.

Ці рекомендації реалізують за допомогою відповідної програми, тобто методики допиту, в якій організуюча роль слідчого полягає в умінні керувати тактикою спілкування, використовуючи прийоми законного впливу на особу, яку допитують..Отже, допит слід розглядати як спілкування слідчого з особою, яку допитують, у ході якого на основі встановленого психологічного контакту шляхом застосування

1 Комарков В. С. Тактика допроса. — Харьков, 1975. — С. 12; Бо-гинский В. Е. Система тактических приемов допроса // Криминалис-тика и судебная зкспертиза. — Вьіп. 18. — К., 1979. — С. 59.

 

374

 

Глава 11

 

Показання свідка

 

375

 

 

 

тактичних прийомів керуючого впливу досягається основна мета — отримання повних і достовірних свідчень1.

У криміналістичній науці розроблено тактичні прийоми встановлення психологічного контакту, але є різні конкретні рекомендації для його досягнення. Наприклад, А. В. Дулов серед прийомів називає: а) викликання інтересу особи, яку допитують, до допиту; б) викликання інтересу в особи, яку допитують, до особи, яка допитує (слідчого, прокурора); в) звернення до закону, пояснення значимості необхідної інформації, ознайомлення з обставинами, що можуть пом'якшити вину тощо2.

В. Ф. Глазирін для встановлення психологічного контакту рекомендує такі прийоми: а) звернення до логічного мислення обвинуваченого; б) викликання в обвинуваченого інтересу до спілкування та його результатів (якщо обвинувачений дійсно вчинив злочин, його вину буде доказано незалежно від його показань тощо); в) підвищення емоційного стану — збудження (звернення до почуттів обвинуваченого: гордості, сорому, жалю, каяття тощо); г) вплив на обвинуваченого особистих якостей слідчого (ввічливість, справедливість, доброзичливість, вимогливість тощо)3.

При встановленні психологічного контакту не можна допускати ситуації «смислового бар'єру», коли в процесі спілкування настає взаємне відчуження, нерозуміння одне одного. Воно характеризується недовірою, ворожістю, психологічною непроникністю. Всі доводи обвинувачений сприймає як спробу обдурити його.

Отже, можна визначити загальні способи встановлення психологічного контакту між особою, яку допитують, і особою, яка допитує:

створення належної обстановки допиту;  '

допит наодинці;

1          Лукашевич В. Г. Тактика общения следователя с участниками

отдельньїх следственньїх действий. — К., 1989. — С. 22—23.

2          Дулов А. В. Судебная психология. — Минск, 1975. — С. 317—

320.

3          Глазьірин В. Ф.. Использование в тактике допроса данньїх о лич-

ности обвиняемого // Научние трудьі Свердлов, юридического ин-

ститута. — Свердловск, 1972. — Вьш. 19. — С. 64.

 

 

коректна поведінка слідчого як представника держави, що виконує важливі державні функції;

демонстрування доброзичливості, неупередженого ставлення до особи, яку допитують, пробудження інтересу до слідчого як партнера по спілкуванню;

демонстрування вміння вислухати до кінця, не підвищувати тон;

проведення попередньої бесіди на абстрактну тему;

звернення до логічного мислення;

роз'яснення цілей і завдань допиту;

створення обстановки, що стимулює інтерес до допиту та його результатів.

При встановленні психологічного контакту не можна допускати:

тривалого очікування допиту;

прояву надмірної зацікавленості, співчуття;

нездійсненних обіцянок, використання брехні, закликів до дій, що суперечать нормам моралі, тощо1.

Як вже відзначалося, допит свідка є найбільш поширеною слідчою дією, що полягає в одержанні слідчим у передбаченому законом порядку від свідка його показань про обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальних справ.

Згідно зі ст. 166 КПК України свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається йому під розписку, а в разі його тимчасової відсутності — кому-небудь з дорослих членів його сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету селищної або сільської ради депутатів чи адміністрації за місцем його роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою або телефонограмою.

Хоча в законі і не вказано, що свідка можна викликати на допит за допомогою телефону, але на практиці особи, в яких у провадженні знаходиться кримінальна справа, дуже часто користуються саме цим прийомом при необхідності допитати свідка. Якщо слідчому потрібно це зробити терміново, то він іноді викликає свідка через оперативного співробітника в порядку, передбаченому ст. 114 ч. З, ст. 118 ч. 1 КПК України.

1 Лукашевич В. Г. Зазнач, праця. — С. 42—43.

 

376

 

Глава 11

 

Показання свідка

 

377

 

 

 

У повістці повинно бути зазначено, хто конкретно викликається в якості свідка із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові, а також куди та до якої службової особи, день і час явки. В повістці повинно бути зазначено наслідки неявки з повідомленням про те, що, коли свідок не з'явиться без поважних причин, то стосовно нього може бути застосовано привід через органи внутрішніх справ в порядку, передбаченому ст. 135, 136 КПК України.

У разі, коли свідок не з'явиться на виклик без поважних причин суд може також накласти на нього грошове стягнення у розмірі половини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом на судовому засідання при розгляді кримінальної справи, по якій викликалася особа для дачі свідчень, а в деяких випадках і на іншому судовому засіданні з викликом цього свідка, неявка якого без поважних причин не перешкоджає розгляду питання про накладення грошового стягнення.

За неповагу до суду, що виразилася у злісному ухиленні від явки до органів дізнання, до судового слідства та суду, свідок несе відповідальність за ст. 1853 ч. 1 або за ст. 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення і на нього може бути накладено штраф від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до 15 діб.

Крім зазначених обов'язків, свідок має у кримінальному процесі гарантовані йому законом наступні права (ст. 69і КПК України):

давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє та користуватися допомогою користувача;

заявити відвід перекладачу;

знати у зв'язку з чим та у якій справі він допитується;

власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

користуватися нотатками та документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;

відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;

 

 

знайомитися з протоколом допиту та клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доручення та зауваження;

подавати скарги прокурору на дії дізнавача та слідчого;

одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань;

на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом (ст. 52і—525 КПК України).

Свідок повинен допитуватись про факти, які стосуються справи, що розслідується, в тому числі і про особу підозрюваного, обвинуваченого та особу, яку допитують.

На початку допиту слідчий з'ясовує дані про особу допитуваного. На жаль, ця частина допиту часто сприймається допитуваним як формальність. У дійсності ж вона призначена виконувати важливу роль — створювати сприятливі умови для дачі свідчень.

Доцільно більш докладніше, ніж це передбачено відповідними графами протоколу, з'ясувати дані про особу допитуваного, при необхідності поговорити з ним щодо обставин його життя, знайти спільні теми для обговорення. Детальне з'ясування анкетних даних та певні відступи у розмові зі свідком від предмету допиту допомагають слідчому скласти більш повне уявлення про свідка, уточнити свою попередню думку про нього, заспокоюють допитуваного, сприяють встановлення психологічного зв'язку, допомагають скорегувати лінію своєї поведінки. При з'ясуванні анкетних даних слідчий, не загострюючи на цьому уваги допитуваного, може встановити ставлення свідка до обвинуваченого, потерпілого, наприклад як до колеги чи сусіда. Однак не можна вимагати, щоб слідчий в усіх випадках проводив зазначену роботу в повному обсязі. Обставини справи та характерні риси особи свідка не завжди передбачають необхідність такої бесіди. Однак для допиту основних свідків по справі, зокрема очевидців злочину, з урахуванням важливості показань та певної психологічної складності їх положення, виконання вказаної рекомендації виявляється обов'язковим1.

Як правило, свідок допитується в місці провадження до-судового та судового слідства, а в разі необхідності — в місці його перебування.

1 Соловьев А. Б. Зазнач, праця. — С. 347.

 

378

 

Глава 11

 

Показання свідка

 

379

 

 

 

Допитуються свідки окремо і у відсутності інших свідків. При цьому той, хто допитує, вживає заходів для того, щоб свідки, викликані по одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту.

Перед допитом слідчий встановлює особу свідка, повідомляє його, по якій справі він викликаний і попереджає про обов'язок розповісти все відоме йому по справі, а також про кримінальну відповідальність за відмову дати показання та за дачу завідомо неправдивих показань за статями 384, 385 КК України, а також з'ясовує його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим та потерпілим і пропонує розповісти все, що йому відомо про обставини, у зв'язку з якими його викликали на допит. Після того як свідок закінчить дачу показань, слідчий зафіксує їх у протоколі допиту, слідчий може ставити йому запитання, що стосуються обставин справи і обов'язково також фіксує запитання та відповіді на них у протоколі.

Забороняється ставити навідні запитання та запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (ст. 167 КПК України). Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані в якості свідків. А якщо свідок повідомив дані, джерело яких невідоме, вони не можуть бути прийняті і приєднані до справи як докази.

У теорії доказування впродовж досить тривалого часу обговорюються проблеми імунітету1 свідків у кримінальному судочинстві2, хоча ряд питань цієї проблеми вирішено у законодавчому порядку. Наприклад, у ч. 1 ст. 63 Конституції України сказано, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів

1          Імунітет свідка — це категорична заборона закону допитувати

ту чи іншу особу у якості свідка. Імунітет не може бути переборений

ні за яких умов, якщо навіть особа, котра ним володіє, бажає дати

показання. Такі показання не можуть бути прийняті як допустимий

доказ по справі та використовуватися в доказуванні.

2          Кипнис Н. М. Законодательное регулирование свидетельского

иммунитета // Российская юстиция. — 1994. — № 3; Король В. В.

Правове забезпечення охорони медичної таємниці у сфері криміналь

ного судочинства // Держава і право. — 2001. — № 9; ВолкотрубС. Г.

Імунітет свідків і захист таємниці довірених відомостей в криміналь

ному процесі // Держава і право. — 2002. — № 16.

 

сім'ї або близьких родичів, коло яких визначається законом. Не можуть бути допитані як свідки:

адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особам чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача — про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;

особи, які згідно з висновком судову-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;

свідок, який відповідно до ст. 523 КПК України дає показання під псевдонімом, — щодо дійсних даних про його особу1;

1 Згідно зі ст. 523 КПК України у законодавстві закріплений порядок нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, який забезпечується шляхом обмеження відомостей про неї в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та судових засідань. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), прийнявши рішення про застосування заходів безпеки, виносить вмотивовану постанову, ухвалу про заміну прізвища, імені, по батькові особи, взятої під захист, на псевдонім. Надалі у процесуальних документах зазначається лише псевдонім, а справжнє прізвище, ім'я, по батькові (рік, місяць та місце народження, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання та інші анкетні дані, що містять інформацію про особу, яка перебуває під захистом вказується лише у постанові (ухвалі) про заміну анкетних даних). Ця постанова (ухвала) до матеріалів справи не додається, а зберігається окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. У разі заміни прізвища особи, взятої під захист, на псевдонім, з матеріалів справи вилучаються протоколи слідчих дій та інші документи, в яких зазначені достовірні відомості про цю особу, і зберігаються окремо, а до матеріалів справи додаються копії цих документів із заміною справжнього прізвища на псевдонім.

Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом. На документи, що містять таку інформацію, не поширюються правила, передбачені ч. 2 ст. 48, ст. 217— 219 та ст. 255 КПК України.

 

380

 

Глава Ні

 

Показання свідка

 

381

 

 

 

— особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка,, який відповідно до ст. 523 КПК України дає показання під І псевдонімом, — щодо цих даних (ч. 1 ст. 69 КПК України), і

Кримінально-процесуальне законодавство містить деякі \ особливості виклику та допиту працівників дипломатичних та ; консульських представництв іноземних держав. Так, згідно з ч. З ст. 69 КПК України не можуть без їх згоди бути викликані та допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних пред- > ставництв — без згоди дипломатичного представника.

Допит німого або глухого свідка повинен проводитися на загальних умовах за правилами ст. 167 КПК України, але з обов'язковою участю особи, яка його розуміє (перекладача). Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі.

Після допиту свідка особа, яка проводить дізнання, дізна-вач, слідчий та інші особи, які здійснюють допит, повинні скласти протокол з додержуванням правил, зазначених у ст. 85 КПК України. Показання свідка та відповіді на поставлені йому питання складаються від першої особи і по можливості дослівно.

Свідкові, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого, про що зазначається в протоколі допиту.

При виявленні прогалин та неточностей в показаннях свідків, слідчий чи інша особа, яка веде допит, повинні вживати заходів для їх усунення. Криміналістикою та слідчою практикою розроблені спеціальні прийоми надання допомоги свідку при згадуванні фактів та подій минулого, очевидцем яких він виявився. Велику роль у цьому відіграють асоціації за суміжництвом: минуле може бути відновлене у пам'яті при розгляді пов'язаних з ним суміжних обставин. У даному випадку одна утримувана у пам'яті свідка обставина дає по асоціації поштовх до відновлення в пам'яті іншої, пов'язаної з нею обставини. Такі асоціації можуть виникнути за суміжністю в часі та просторі, суміжністю в причинному зв'язку та, нарешті, в окремих випадках — за суміжністю емоційних переживань, коли переживання, що виникають при допиті, схожі з емоційним станом потерпілого на місці події, призводять до згадування деталей минулого.

 

Для усунення прогалин, викликаних добросовісною помилкою, на допитах використовуються запитання, які активізують зв'язки, розгляд складних подій та обставин, пред'являються речові докази та документи, виголошуються протоколи та відображаються їх фонограми, проводяться постійні огляди місць вчинення злочину за їх участю, очні ставки, виконуються слідчі та процесуальні дії, записані на відео- та кінокамери та ін.

Особа, яка потрапила у добросовісну оману, може змінити свою позицію під час допиту або очній ставці не тому, що вона згадала ті чи інші обставини, а через некритичне сприйняття показань іншого учасника очної ставки, через неба-ання оспорювати показання та думки інших осіб тощо.

Тому для усунення добросовісної помилки необхідно ред'являти допитуваному ті речові докази та документи, кі через наочність можуть скоріше та більш надійно усунути цю помилку. Аналогічний результат може бути досягнутий шляхом демонстрації додаткових засобів фіксації — фотознімків, схем, злитків, фонограм та ін. Природно, що у цьому випадку коментарій того, хто веде допит, у зв'язку з пред'явленням доказів не повинен містити елементів впливу, підказування відповідей на поставлені запитання1.

По закінченні допиту слідчий і особи, які здійснюють допит, повинні пред'явити свідкові протокол для прочитання. На прохання свідка протокол може бути прочитаний йому слідчим. Свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок у протокол. Ці доповнення і поправки заносяться особою, яка допитує свідка, до протоколу. Свідок і всі учасники, які були присутні при допиті, підписують протокол. Якщо протокол написаний чи надрукований на декількох сторінках, свідок підписує кожну сторінку протоколу окремо (ст. 170 КПК України).

На практиці деякі слідчі при складанні обвинувального висновку включають до списку осіб, які повинні з'явитися на судове засідання у якості свідків, — осіб, які викликались слідчим при провадженні досудового слідства, однак по суті справи розповісти про обставини скоєння злочину

1 СоловьевА. Б. Зазнач, праця. — С. 349—350.

 

 


382

Глава 11

нічого не можуть. Таких свідків слідчий не повинен включати в обвинувальний висновок для виклику їх в суд.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» (зі змінами, внесеними постановами від 4 червня 1993 р.№ 3, від 13 січня 1995 р. № 3 та від З грудня 1997 р. № 12) сказано, що як свідки не повинні викликатися до суду особи, яким не відомі обставини, що мають значення для справи. Якщо такі особи внесені до списку при обвинувальному висновку, то суддя постановою або суд ухвалою розпорядчого засідання повинні скасувати вик* лик їх на судові засідання.

Разом з тим суд вправі викликати допитуваного органами розслідування свідка, якщо його показання мають знат! чення для справи, але він не був внесений до списку при об» винувальному висновку1.