§ 1. Поняття і значення показань свідка в ході досудового і судового провадження

Показання свідка є одним з найпоширеніших у кримінальному судочинстві видів джерел доказів. Без таких видів доказів, як правило, неможливо завершити досудове та судове розслідування кримінальної справи. У цьому передусім і є їх значення у встановленні істини по справі, а також у вирішенні завдань кримінального процесу.

Кримінально-процесуальна наука піддала обґрунтованій критиці теорію ненадійності показань свідків, яка у свій час отримала поширення в літературі і яка базується на тому, що показання свідків — далеко не досконалий спосіб встановлення істини, а тому не заслуговує довіри. «Науково» це пояснювалось негативними якостями людської природи, тим, що по своїй психобіологічний сутності людина начебто не здатна давати об'єктивну інформацію, а по своїй моральній сутності здатна на неправду.

Як відзначали деякі автори, в буржуазній теорії кримінального процесу ідея недостовірності та непридатності показань свідків має передусім класове підґрунтя та викликана, зокрема, бажанням замінити, коли це необхідно такому «правосуддю», об'єктивних

 

Показання свідка

свідків системою штатних, платних інформаторів, поліцейських агентів, неживими доказами (речовими доказами, документами), які легше фальсифікувати. Причому показанням свідка проти себе, визнанню своєї вини відводиться основна роль серед доказів. Все це призводить до грубих порушень прав особистості, свавілля та беззаконня1.

Однак з такими поглядами не можна погодитися. Показання свідка у сукупності з іншими доказами відіграють значну роль у доказуванні. Довіра до свідка базується на багаторічній суспільній практиці, яка підтверджує, що людина володіє необхідними фізичними та психологічними, моральними якостями для того, щоб бути надійним засобом інформації про ті факти, що знайшли своє відображення в її свідомості. У більшості випадків моральними принципами людини є її високе відчуття суспільного обов'язку, терпимість до порушень суспільних інтересів, чесність та правдивість, непримиренність до несправедливості та ін. Вони слугують основою сумлінності свідків та об'єктивності їх показань. Це, однак, не виключає необ'єктивності показань свідка, їх неправдивості, а також неправильного висвітлення фактів в результаті добросовісної омани. Все це, без сумнівів, ускладнює пізнання обставин, які необхідно доказувати, та гальмує процес встановлення істини, але не може цьому перешкодити, оскільки такі показання свідка є виключенням з правил, а головне — органи розслідування та суд користуються необхідними засобами для всесторонньої перевірки та оцінки таких показань, для виявлення лжесвідчення та об'єктивної омани свідка2.

Допит свідка — це слідча дія, в процесі якої слідчий отримує від тих, кого допитують, словесну інформацію про обставини злочину та інші факти, які мають значення для встановлення об'єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону. Іншими словами, це «процес пере-

1          Кокорев'Л. Д. Проблеми доказательств в советском уголовном

процессе. — Воронеж, 1978. — С. 130—131; Лубенский А. И. Пред-

варительное расследование по законодательству капиталистических

государств. - М., 1977. - С. 59-65, 73-74, 93-99; Николайчик

В. М. СІЛА: «Билль о правах» и полицейское расследование. — М

1973. — С. 213—251.

2          Кокорев Л.Д. Зазнач, праця. — С. 131.

 

362

 

Глава 11

 

Показання свідка

 

363

 

 

 

дачі слідчому від того, кого допитують, інформації про подію, яку розслідують, чи пов'язаних з нею обставинах чи особах»1.

Як правильно зауважив В. П. Бахін, так допит виглядав лише в інформаційному плані. А в практичній діяльності допит є однією з найбільш складних слідчих дій. Складність допиту визначається не тільки тим, що слідчому нерідко протистоїть особа, яка не бажає давати показання, але й тим, що у показаннях сумлінного свідка можуть міститися помилки та перекручування, омани та домисли, які необхідно знайти та врахувати на шляху до визначення істини. Допит вимагає від слідчого високої професійної майстерності2. Г. Грос писав: «Свідок невмілому слідчому або нічого не розповість, або покаже неістотне чи зовсім невірне, і той же свідок правдиво, точно та докладно розкаже тому слідчому, який зуміє заглянути в його душу»3.

Процес формування показань від моменту сприйняття подій до передачі інформації про них має психологічний характер, обумовлений впливом багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів, дія яких тим чи іншим чином впливає на повноту та об'єктивність показань. Тому для правильної оцінки отриманих показань необхідно враховувати умови сприйняття цікавих для слідства подій. Слідчий часто зустрічається з тим, що різні люди, які є учасниками або очевидцями однієї й тієї ж самої події, по-різному сприймають її обставини. Іноді це може пояснюватися позицією допитуваного, колом його інтересів і намірів. В інших випадках це може бути пов'язано з особливостями сприйняття, запам'ятовування та відображення отриманої інформації різноманітними суб'єктами4.

Необхідною передумовою отримання повних та достовірних показань є безпосереднє сприйняття подій, що відбуваються, органами почуттів свідка. Різні ознаки предметів

1 Лившиц А. М., Белкин Р. С. Тактика следственнмх действий. — М., 1997. — С. 97.

2БахинВ. П. Допрос: Лекция. — К., 1999. — С. 3.

3          Гросс Г. Руководство для судебних следователей как система кри-

миналистики. — СПб., 1908. — С. 45—46.

4          Митрохина 3. И. Использование данньїх психологии при про-

изводстве допроса. — К., 1990. — С. 4—25.

 

навколишнього світу викликають у нас комплекс почуттів, складають уявлення у формі образів. На формування конкретного образу найчастіше впливає досвід людини, рівень її розвитку, коло інтересів, професійна підготовка, яка визначає наші знання про предмет або явище. Сприймаючи властивості предметів, свідок осмислює, оцінює їх в межах свого досвіду та знань.

Існують об'єктивні та суб'єктивні фактори, які ускладнюють отримання достовірної та повної інформації про подію, яка спостерігається. До об'єктивних факторів відносяться ті, які не залежать від свідка, наприклад несприятливі умови спостереження: короткотерміновість, віддаленість, недостатня освітленість, атмосферні перешкоди. До суб'єктивних слід віднести, по-перше, дефекти органів почуттів людини, по-друге, зниження можливостей сприйняття органів почуттів свідка під впливом больових станів, нервових розладів, втоми, сп'яніння, різноманітних стресів та інших причин.

Фіксація інформації свідком буває передбачуваною та не-передбачуваною. Передбачуване запам'ятовування зустрічається у тих випадках, коли свідок прикладає зусилля для того, щоб запам'ятати подію, яку спостерігає. Наприклад, коли він передбачає, що йому прийдеться в подальшому давати показання про те, що відбувається, або коли у нього виявляється інтерес до події, тим більше, якщо вона незвична. При передбачуваному запам'ятовуванні отримана інформація зберігається у пам'яті довше, і при відображенні фактів свідками даються найбільш повні та точні показання. Однак найчастіше має місце непередбачуване запам'ятовування.

Відомо, що з плином певного часу може виникнути небезпека перекручування або навіть втрати отриманої інформації. За загальним правилом, зволікання із запропонованим допитом погіршує якість показань. Однак допит свідка-очевидця, який гостро переживає те, що сталося, безпосередньо після події злочину також може бути малоефективним. Зазвичай більш повними та точними є показання на допиті, що проводиться через декілька днів після подій, коли переживання втрачають попередню гостроту та не заважають допитуваному зосередити увагу на обставинах справи.

 

364

 

Глава 11

 

Показання свідка

 

365

 

 

 

Необхідно мати на увазі, що процес забування може бути зворотним. При сприятливих умовах забуті події чи факти можуть бути відновлені в пам'яті. Це явище називається в психології ремінісценцією. Використовуючи названу психологічну закономірність, можна отримати нові дані при повторному допиті свідка1.

Перед дачею показань свідком в його пам'яті відбувається процес згадування обставин подій минулого. Однак проблемну спогадах він іноді « поповнює » іншими властивими йому уявленнями, на основі отримання додаткової інформації ззовні, власного досвіду, попередніх спостережень. У цьому прихована серйозна загроза перекручування показань.

Точність передачі інформації про злочин багато в чому залежить від того, наскільки правильно свідок вміє виражати свої думки. Але навіть при високій культурі мови можлива різниця між тим, про що думає свідок, і тим, що він каже слідчому. Звичайно такі перекручування виникають через прискорення темпу допиту. Іноді деякі слідчі помилково вважають, що уповільнений темп дачі показань свідком, коли він замислюється в процесі викладення показань, зволікає з відповідями на питання і таке інше, свідчить про нещирість допитуваного. Даючи показання, свідок не тільки надає слідчому інформацію про злочин, але і критично переосмислює її, зіставляючи свої показання із сприйнятими раніше уявленнями. Тому темп допиту не повинен заважати свідку аргументовано та самокритично викладати свої думки.

Необхідно уникати перекручування інформації. Необхідно обирати такі методи допиту, які виключили би будь-яке перекручування показань.

При протоколюванні запис показань повинен вестись або по закінченні усного допиту, або одночасно з ним, або на окремих його етапах. Як свідчить практика, перший спосіб забезпечує безперервність допиту і не порушує контакту з тим, кого допитують, але потребує більшого досвіду, гарної пам'яті та пов'язаний з ризиком перекручування або часткової втрати інформації при записі показань. Протоколю-

1 СоловьевА. Б. Руководство для следователей.- М., 1981. — Часть І. — С. 343.

 

вання паралельно з усним допитом погіршує його якість, порушує контакт з тим, кого допитують, але значно покращує повноту та достовірність показань. Тому у більшості випадків краще проводити допит свідків за окремими епізодами, стадіями, що дозволяє використовувати переваги першого та другого способів та без істотного погіршення якості усного допиту отримувати досить повні показання.

Іноді по справі, особливо при розслідуванні багатоепізо-дичних справ, пов'язаних з розкраданням державного, колективного або особистого майна громадян (господарських злочинів), виникає необхідність в отриманні повторних показань. Перший допит нерідко дає поштовх до згадування забутих обставин, мобілізує пам'ять та цим створює сприятливі передумови для заповнення прогалин у показаннях у майбутньому. Доповнення при повторному допиті можуть бути викликані і тим, що частина інформації, яку повідомили на першому допиті, була неточно зафіксована або не-зафіксована слідчим. Необхідно враховувати, що при повторному допиті свідки пам'ятають та інколи текстуально відображають свої початкові показання, а не первинну інформацію, основану на сприйнятті події злочину. Тоді очевидна підміна самої події злочину початковими показаннями про нього, даними при першому допиті. Цінність такого повторного допиту сумнівна. Більше того, подібне проведення повторного допиту може призвести до небажаних наслідків — закріплення помилок та недоглядів попереднього свідоцтва. Тому, як правило, не можна починати допит з питання про те, чи підтверджує свідок свої попередні показання.

При повторному допиті негативну роль може відіграти також неправильне розуміння тим, кого допитують, суті попередження про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, в силу чого навіть сумлінні свідки іноді уникають внесення доповнень та змін у свої попередні показання, хоча необхідність у цьому очевидна. Тому при повторному допиті доцільно роз'яснювати свідкам, Що саме по собі усунення неточностей та помилок у показаннях, зафіксованих при першому допиті, не може завідомо свідчити про їх неправдивість. Упертість же, наполягання на попередніх показаннях при очевидній помилковості

 

366

 

Глава 11

 

Показання свідка

 

367

 

 

 

окремих їх положень може свідчити про трансформацію первинної добросовісної помилки у навмисну неправду.

Тому при повторному допиті слідчий повинен особливо звертати увагу на те, щоб свідок повідомляв йому фактичні дані, які мають відношення до злочину, що розслідується. Причини відхилення від первинних показань, як і отримання від свідка нової інформації, повинні досконало виявлятися та зіставлятися з умовами сприйняття, запам'ятовування та відображення подій. Такий підхід дозволяє правильно оцінити правдивість повторюваних показань1.

Допит свідків та інших учасників процесу (потерпілих, підозрюваних, обвинувачених та ін.) безумовно потребує високої професійності, однак допит зазначених осіб у ході судового розгляду кримінальної справи має такі характерні риси:

1.         На відміну від допиту на досудовому слідстві судовий

допит має публічний характер. Тим самим він позбавляєть

ся однієї з важливих умов успіху — інтимності обстановки,

яка сприяє встановленню психологічного контакту з допи

туваним та створює атмосферу для довірчої бесіди з ним один

на один, для отримання від нього «сповіді».

В суді ж допит набуває офіційного, «казенного» характеру в присутності великої кількості учасників справи, яка розслідується, а також при великій кількості присутніх громадян, присутність яких сковує допитуваного не тільки у свободі «висловлювання» та образності мови, але і в оцінках фактів, що ним описуються, у судженнях про них. У його допиті беруть участь вже декілька учасників процесу, причому ці особи у відповідності з різним процесуальним положенням вирішують різноманітні завдання та саме з їх урахуванням ставлять різні питання. Все це впливає на допитуваного, часом заважає зосередитись на головному, призводить до розгубленості, неточностей у відповідях, хиткості у деталях, а з ними і в оцінці деяких важливих обставин, які охоплюються предметом його допиту. Несумлінна сторона у судовому процесі отримує можливість одразу нагнітати стресову ситуацію у ході допиту, щоб скористатися нею у своїх інтересах.

2.         Допит у суді є короткотерміновим. Якщо на досудово

му слідстві він може тривати декілька годин, а при необхід-

1 Соловьев А. Б. Зазнач, праця. — С. 334—336.

 

ності — відповідно з перервами і декілька днів, то у ході судового слідства він продовжується, за рідкими винятками, не більше як півгодини. Таким чином, допитуваний повинен бути добре підготовлений до допиту, щоб вести його раціонально, «економічно», а це можливо тільки при наявності чіткої програми (плану) допиту. Безперечно, без неї допит буде не всебічним, з проблемами (недоліками) та може не досягти своїх цілей, особливо при гарній «контргрі» протилежної (опозиційної) сторони.

Очевидний дефіцит часу при допиті свідка у ході судового слідства (кількісна категорія) може бути компенсований тільки високою якістю допиту, а це, передусім, програма, яка забезпечує його всебічність та повноту.

Допит, який проводиться у суді, порівняно з допитом на досудовому слідстві істотно віддалений у часі від події злочину. Це іноді призводить до забування свідком деталей, часткових обставин злочину, про які він згадував у попередніх свідченнях. Свідчення про факти втрачають первісну чіткість, з'являються «провали», особливо у свідченнях про послідовність досліджуваних подій здійснення злочину. В таких випадках не виключається доповнення забутих моментів домислами, що породжує суперечності, послаблюючи цінність попередніх свідчень, чим, безумовно, може скористатися захист. Тільки детальне знання справи і тактично вміле проведення прокурором судового допиту може компенсувати витрати, пов'язані з перервою у часі між подією злочину та допитом, що проводиться у ході судового слідства.

На досудовому слідстві у розпорядженні слідчого знаходиться різноманіття тактичних прийомів допиту свідка чи інших учасників допиту, тоді як у суді їх коло значно звужується. Так, у судовому розгляді справи втрачається можливість тактичного використання раптовості допиту. Викликаний в суд свідок знає, про що його будуть запитувати, оскільки предмет допиту залишається тим самим, що і на Д°сУДовому слідстві.

Не можуть бути використані при допиті в суді певні тактичні прийоми, яким відповідає довірча обстановка.

З іншого боку, всі перераховані особливості процедури допитів у суді визначаються її жорсткою, встановленою законом регламентацією. Отже, обстановка під час судового

 

368

 

Глава 11

 

Показання свідка

 

369

 

 

 

розгляду для державного обвинувача є постійно повторюваною, тобто типовою, а це означає, що він може та повинен володіти такими прийомами допиту, що узгоджується з особливостям допиту в суді.

5. Не можна також не враховувати, що у суді прокурор, потерпілий, захисник, суддя та інші учасники процесу вперше бачать допитуваного і, природно, дуже мало знають про його особисті якості та особливості (якщо не враховувати дуже скупу інформацію, яку, далеко не завжди, можна отримати з матеріалів кримінальної справи). Тому вони мусять відразу ж, «без розвідки», переходити до предмету допиту, у відповідності з чергою (ст. 303 КПК України) і тому позбавляються можливості використовувати у тактичних цілях особисті риси допитуваного.

Крім того, допиту свідка на досудовому слідстві властивий пошуковий характер. У ході допитів йде пошук не тільки даних про події злочину та винних у його вчиненні, але і, особливо на початку слідства, нових джерел інформації. Провідними цілям судового допиту є, в основному, пере-вірочно-затверджувальні завдання. З проблемами пошуку суд стикається не часто - лише в ситуаціях, коли необхідно доповнити судове слідство новими джерелами доказів (допитати нових свідків, які не були встановлені та допитані слідством) чи відмовою свідка, який допитується, від попередніх показань та висунення нової, що потребує підтвердження чи спростування, інформації. При цьому, якщо пошук таких фактичних даних буде складним та довготривалим для суду, то він, як правило, не стане ним займатися, а просто поверне на додаткове розслідування1.

Тактичні прийоми, які використовуються при допиті свідка, в обох стадіях відповідно змінюються. Наприклад, тактичне значення попередження несумлінного свідка про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань різко зростає (стає більш ефективним) при допиті в суді, тому що цей допит останній для допитуваного. Лжесвідок розуміє, що прийшов той час, коли ризиковану гру потрібно закінчити і дати по справі правдиві свідчення, інак-

1 Питерцев С. К., Степанов А. А. Тактика допроса в суде: Учеб. пособие. — СПб., 1998. — С. 5—7.

 

ше він сам у майбутньому може опинитися на лаві підсудних та нести відповідальність за скоєне. Емоційне напруження несумлінного свідка саме у ході судового слідства досягає свого максимуму. Вміле використання даних обставин прокурором може привести до відмови допитуваного від неправди та від дачі неправдивих свідчень1.

По справі про вчинення грабежу (відкритого викрадення чужого майна) в особливо великих розмірах організованою групою, свідок М. на досудовому слідстві пояснив, що бачив, як К., один із грабіжників, викинув із автомобіля «Мер-седес-Бенц» чоловіка, сів за руль цієї машини разом з двома особами — жінкою і молодим хлопцем — на великій швидкості поїхали у бік кільцевої дороги. Коли через два місяці слідчий проводив очну ставку з затриманим грабіжником, свідок М. змінив свої показання і пояснив, що помилявся і цю людину бачить вперше. Однак у ході судового слідства при допиті цього свідка прокурором і суддею, після неодноразового попередження про кримінальну відповідальність, він зрозумів, що необхідно в суді давати правдиві показання і казати тільки правду, інакше може бути порушено кримінальну справу і стосовно нього. Тому у подальшому він підтвердив свої первинні показання, надані в ході досудово-го слідства2.

Як правильно відзначає Е. Переверза, що «подолання завідомо неправдивих свідчень допитуваного є однією з найважливіших цілей допиту. Істотну роль у цьому відіграє не тільки виявлення того факту, що свідчення мають завідомо неправдивий характер, а також і подолання завідомо неправдивих даних, тобто зміна установки допитуваного із свідомої неправди на дачу правдивих свідчень, що досягається не тільки застосуванням певних тактичний прийомів в ході самого судового допиту, а також на основі проведення окремих слідчих дій в суді»3.

1          Питерцев С. К., Степанов А. А. Зазнач, праця. — С. 7—8.

2          Архівна справа Київського міського суду м. Сімферополя Авто

номної Республіки Крим за 1999 рік.

3          Переверза Е. Преодоление заведомой лжи допрашиваемого в ходе

некоторьіх следственньїх действий в суде: теория и практика // За

кон и жизнь: Международньїй научно-практический правовой жур

нал. — Кишинзу, 2005. — № 1 (158). — С. 37.

 

370

 

Глава 11

 

Показання свідка

 

371

 

 

 

Теорія та практика доказування свідчать, що завідомо неправдиві показання у суді можуть даватися в ситуаціях, якщо особа на досудовому слідстві дає завідомо неправдиві свідчення, а потім у суді продовжує давати ті ж самі показання, або якщо ця особа у ході досудового слідства давала правдиві показання, а потім у суді стала давати завідомо неправдиві свідчення. Інша ситуація має певні особливості у тактиці подолання свідомої неправди у ході судового слідства.

На відміну від досудового слідства, у суді обшук, огляд, відтворення обстановки та обставин події не проводяться, тому в ситуації, якщо на досудовому слідстві особа дає правдиві показання, а у суді — завідомо неправдиві, тактичні прийоми, направлені на подолання свідомої неправди, на думку Е. Переверза, необхідно віднести до прийомів, за допомогою яких перевіряються дії, які проводилися на досудовому слідстві. У ситуації, якщо особа продовжує лінію поведінки, яку вона розпочала на досудовому слідстві, та продовжує у суді давати завідомо неправдиві показання, прийоми, які використовуються в суді, відносяться до другої групи — такі, що вперше застосовуються у порядку виправлення прогалин досудового слідства1.

Аналізуючи літературу Російської Федерації та ряд норм КПК Росії, необхідно погодитись з думкою авторів, які вважають, що для перевірки правдивості показань необхідно проведення слідчого експерименту (відтворення обстановки та обставин події, інших слідчих дій) у ході судового слідства, коли за допомогою експерименту (за КПК Росії) вдалось подолати свідому неправду (можливість роздивитися формений одяг міліціонера на певній дистанції2; можливість загрузити певну кількість вкраденого майна в машину певної марки)3.

О. Я. Баєв вказує на ситуації, в яких у суді проводився огляд місця події, дві з яких відносяться до дачі завідомо неправдивих свідчень:

1          Переверза Е. Зазнач, праця. — С. 37.

2          Сухов С. ТІ. Проведение зксперимента при судебном разбиратель-

стве уголовньїх дел // Советская юстиция. — 1981. — № 14. — С. 12.

3          Воробьев Г.А. Планирование судебного следствия. — М., 1978. —

С. 69.

 

 

наявність істотних суперечностей в показаннях, що торкаються обставин вчинення злочину, які можуть бути усунені та оцінені складом суду за допомогою огляду місцевості, приміщення;

зміни показань, даних на стадії досудового розслідування стосовно обставин вчинення злочину, якщо перевірка та оцінка об'єктивності показань можлива тільки в результаті судового огляду відповідних ділянок місцевості або приміщення1.

Прикладів з практики, коли за допомогою цих та інших слідчий дій вдавалося не допустити завідомо неправдивих показань, є чимало. Тому на підтримку зазначеного, вважаємо за необхідне навести тут аналіз кримінальних справ, під час яких було встановлено, що завідомо неправдиві показання в ході досудового слідства давали: 28% свідків, 24% потерпілих, 44% підозрюваних, 52% обвинувачених; а в суді — 9% свідків, 10% потерпілих, 50% підсудних.

Свідома неправда була розкрита в ході допиту особи, яка давала показання: свідка — повністю 6% , частково в 0,3% випадків; потерпілого — повністю в 10% випадків; підозрюваного — повністю в 7% випадків, частково в 0,3% випадків; обвинуваченого — повністю в 9% випадків, частково в 0,8% випадків; підсудного — повністю в 4% випадків, частково в 1% випадків. Свідома неправда була розкрита в ході огляду місця вчинення злочину в 17% випадків, в 6% випадків огляд місця вчинення злочину не проводився, хоча така необхідність була.

Відповідні дані для інших слідчих дій такі: відтворення обстановки та обставин події — 18% (3,5%); очна ставка — 10% (6%); проведення експертиз — 51% (2%); в результаті упізнання — 6% (2%); в результаті обшуку — 1% (1%). У 54% вивчених справ були виявлені неправдиві показання, як подані помилково, так і свідомо неправдиві. Із них 68% розглядалися судами, 56% справ знаходилися у райміськор-ганах УМВС, 9% справ в УМВС на транспорті, 36% справ у прокуратурі. По 67% справ винесені обвинувальні вироки, закривалися: в суді 0,3%, на досудовому слідстві 14% справ

1 Ваев О. Я. Тактика следственннх действий. — Воронеж, 1992. — С 57.

 

 

372

Глава 11

пост. 6п. 2,ст. 213 п. 1КПК У країни; на досудовому слідстві 7,8% справ за іншими обставинами1.

Згідно з зазначеним, можна зробити висновок про те, що в ході судового слідства завідомо неправдиві показання найбільш ефективно виявляються та усуваються за допомогою тих чи інших слідчих та судових дій.