Розділ 15 ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 

15.1. Поняття форм (джерел) права

Праву притаманна формальна визначеність. Суспільні відносини регулюються за допомогою чітких, формально виражених і загаль­нообов'язкових правил поведінки — правових норм, де головними виступають способи, за допомогою яких ці вимоги здобувають пуб­лічний характер, тобто стають загальнообов'язковими для всіх.

Як специфічне явище соціальної дійсності право має певні форми свого зовнішнього вираження. Відбиваючи його зміст, вони являють собою способи організації права назовні.

Під формою права розуміється об'єктивоване закріплення і прояв змісту права в певних актах державних органів, рішеннях судів, дого­ворах, звичаях та інших джерелах. Призначення цієї форми — упо­рядкувати правовий зміст, надати йому властивості державно-влад­ного характеру.

У радянській правовій теорії значне місце займала дискусія про правильність термінів, що позначають відповідні поняття — "джере­ло права" чи "форма права".

Одні визнавали більш правильним вживання терміна "форма пра­ва", інші схилялися до терміна "юридичне формальне джерело пра­ва". Пропонувалося також відрізняти "джерело права в матеріально­му значенні" (матеріальні умови життя суспільства, волю панівного класу) від джерела права "у формальному значенні", тобто від фор­ми об'єктивного вираження і закріплення обов'язковості правових норм.

Нині ці суперечки можна вважати перебореними, оскільки термі­ни "форма права" і "джерело права" вживаються при висвітленні да­ної теми в тому самому контексті зовнішньої форми об'єктивації, зовнішнього вираження змісту права. Найрозповсюдженішим є вис­новок, що джерело права — це синонім поняття форми права.

Юридичне джерело права завжди походить від правотворчого рі­шення компетентного державного органу і може бути прямим, по-

120

 

хідним або санкціонованим, тобто коли воно формулює узагальнені нормативні положення (нормативно-правовий акт, нормативно-пра­вовий договір) або відбиває конкретний принцип регулювання, що міститься в рішенні конкретної юридичної справи (правовий преце­дент), або обмежується державно-владним санкціонуванням вже іс­нуючих правил поведінки (правовий звичай).

Таким чином, юридичними джерелами, або формами права є офі­ційні способи вираження і закріплення змісту правових норм, за допо­могою яких норми права стають загальнообов'язковими.

У рамках правової системи джерела права розташовані за прин­ципом їхньої ієрархічної підпорядкованості, утворюють цілісну сис­тему. Її вертикальна структура будується таким чином, що розпоряд­ження одних джерел права видаються на основі вищестоящих дже­рел. Чітка підпорядкованість джерел права, законодавчо закріплена і забезпечена за допомогою юридичних механізмів, має важливе соці­ально-політичне значення. Справді, єдність системи джерел права означає єдність вираженої в законі верховної державної волі.

Призначення форм (джерел) права у тому, що вони служать для зовнішнього вираження змісту правових норм, офіційного закріплен­ня прав і обов'язків суб'єктів, забезпечення об'єктивного характеру права, для надання нормам права загальної обов'язковості.

15.2. Основні види форм (джерел) права в сучасних правових системах

Правові системи сучасних держав розрізняються насамперед тим, яке із джерел права переважає в національній правовій системі даної держави, тобто якими специфічними способами й у яких особливих формах норми права одержують свій загальнообов'язковий харак­тер, ким і як вони об'єктивуються назовні.

1. Судовий прецедент. У країнах англосаксонського права — Анг­лії, США, Канаді, Австралії та інших — основною особливістю пра­вової системи є визнання і широке використання судового прецеден­ту, тобто рішень судів, що набувають значення "зразка" для наступ­них рішень і тим самим встановлюють норми права.

Судовий прецедент — своєрідне джерело права англосаксонської правової системи. Прецедент являє собою таке рішення державного судового органу, що приймається за зразок при розгляді аналогічних справ у майбутньому. З його допомогою може бути підтверджений чи

121

 

пояснений будь-який аналогічний факт чи обставина, що має значен­ня при розгляді юридичної справи.

Суть прецеденту — в обов'язку суддів ухвалювати рішення на ос­нові рішень вищих судів. Судовий прецедент створюється, як прави­ло, вищими органами судової системи. Умовою дії системи преце­дентів є наявність джерел інформації про прецеденти, тобто судових звітів (law reports).

2.             Нормативно-правовий акт. У країнах континентальної Європи,

у тому числі й в Україні, основним видом джерел права є норматив­

но-правові акти: закони, укази, декрети, постанови та ін.

Нормативно-правові акти — комплекс загальнообов'язкових актів правотворчості, виданих органами законодавчої і виконавчої влади у спеціально визначеному порядку за певними процедурами, що містять правила поведінки загального характеру.

Нормативно-правові акти видаються органами державної влади лише у певній формі й у рамках компетенції певного правотворчого органу. Звідси юридична чинність нормативно-правового акта ви­значається місцем у системі органів держави того органу, який його видав. Вищими за юридичною силою є Конституція і закони.

Нормативно-правовими ці акти називаються тому, що містять норми права загальнообов'язкового характеру. Власне кажучи, це поняття є синонімом поняття "законодавство" у широкому розумінні слова. Це основне джерело права у країнах романо-германської пра­вової системи, але неабияку роль відіграють нормативно-правові ак­ти й у країнах англо-американського права. Офіційна письмова фор­ма нормативно-правових актів дозволяє чітко формулювати правові норми, забезпечувати їхній загальнообов'язковий характер, система­тизувати їх.

У деяких країнах значну роль у формуванні й розвитку права, по­ряд із законами й іншими актами державних органів, відіграють такі специфічні джерела, як релігія і звичаї.

3.             Релігійні норми. Під безпосереднім впливом релігійних норм

формується канонічне право — правила поведінки нормативного за­

гальнообов'язкового характеру в країнах, де релігія не відділена від

держави, визнається одним із державних інститутів. Його змістом є

релігійні настанови, визнані органами державної влади. Вважається,

що вони є результатом божественного одкровення і здебільшого не

підлягають зміні чи скасуванню. Канонічні норми як джерело права

набули широкого розповсюдження в Середні віки, а нині мають офі-

122

 

ційний характер лише в деяких країнах мусульманського Сходу й у Ватикані.

4.             Правові звичаї. Під правовим звичаєм розуміється звичай, що

одержав санкцію держави і визнаний внаслідок цього джерелом пра­

ва. Правовий звичай — правило поведінки, яке в результаті багатора­

зового повторення в часі і просторі набуває певної стійкості, закріп­

люється у практичному досвіді і психології людей, санкціоноване дер­

жавою шляхом посилання на нього в нормі закону або використання

його як основи судового рішення.

Звичаї політичного життя, торгового обігу, мореплавання, циві­льних, сімейних чи інших побутових відносин мають, хоча й обмеже­не, юридичне значення і в багатьох сучасних державах.

5.             Нормативний договір. На відміну від інших договорів, норматив­

ному договору притаманний ряд ознак. Суб'єктами цього договору

завжди є учасники публічно-правових відносин, здебільшого ті, що

мають владні повноваження (держава, державні органи, посадові осо­

би). Суб'єкт нормативного договору є колективним. Норми, що міс­

тяться в договорах такого роду, є загальнообов'язковими для вико­

нання. Правила поведінки, що складають зміст договору, розраховані

на невизначене коло суб'єктів. Форма укладання завжди письмова.

Нормативний договір, тобто договір, що містить норми права, за­стосовується як джерело права головним чином у трьох сферах: у трудовому праві — колективний, у конституційному праві — феде­ративний та конституційний, у міжнародному публічному праві — міжнародний.

6.             Правова доктрина. У ряді правових систем до числа джерел пра­

ва належить також правова доктрина (вчення, система знань), тобто

думки авторитетних учених з питань права. Специфіка і складність

права об'єктивно веде до участі юристів-учених у поясненні тих чи

інших проблемних моментів юристам-практикам. Сюди належить і

така сфера цієї діяльності, як тлумачення (з'ясування і роз'яснення)

права.

Так, думки провідних юристів були джерелом права в Давньому Римі, де їх повчання ставали складовою нормативно-правових актів, кодексів, судових прецедентів. Яскравий приклад — кодекс Юстині-ана (VI ст. н. е.), до якого увійшло багато положень римських юрис­тів. У європейській середньовічній правовій історії велике місце зай­мали глосатори (тлумачі, коментатори). Важливу роль відіграла пра­вова доктрина у становленні й розвитку мусульманського права, у

123

 

тій частині ісламу, що є основою для вирішення сімейно-шлюбних, майнових й інших спорів.

У країнах англосаксонського права судді нерідко обґрунтовують свої рішення посиланнями на праці англійських учених. Такі праці, а також юридичні навчальні посібники називаються літературними джерелами права. Доктрина використовується в тих випадках, коли під час розгляду справи відсутній необхідний закон, судовий преце­дент чи звичай.

7.             Принципи права. Принципи права є джерелом права в багатьох

правових системах. Разом з тим нині відсутня єдина концепція прин­

ципів права як джерела права.

У системі традиційного права немає поняття "принципи права", але існує комплекс основних ідей, що фактично є ними. Це насампе­ред ідеї про вічність, незмінність і універсальність норм традиційно­го права. Сьогодні в ряді країн мусульманського Сходу шаріат та його принципи вважаються основним джерелом права. У романо-германських країнах принципи права теж вважаються джерелом пра­ва. У деяких країнах загальні принципи права розглядаються як дея­ке вище право, своєрідний аналог природного права. Англійському праву в силу його специфіки невідоме поняття загальних принципів права. Споконвічно у разі прогалин судові справи вирішувались тут на основі раціоналізму та прагматизму. У сучасному світі досить по­ширені принципи міжнародного права.

8.             У деяких державах зберігається безпосередній вплив традицій­

них моральних норм на правові відносини, особливо в Японії та Ки­

таї, де поряд з релігією істотний вплив на правові відносини справля­

ють положення конфуціанства й інших моральних вчень. Разом з тим

сучасна правова система Японії і Китаю істотно модернізована.

Запитання і завдання для самоконтролю

У чому суть співвідношення понять "форма" і "джерело" права?

Які ви можете назвати неюридичні джерела права?

Розкрийте класифікацію юридичних джерел права.

В яких сферах суспільних відносин нормативний договір визна­

ється як форма (джерело) права?

124