5. УКРАЇНСЬКІ РАДЯНСЬКІ КОНСТИТУЦІЇ

Першим українським діючим Основним Законом стала Конституція УСРР, ухвалена у березні 1919 р. Цінність її полягає у тому, що до утворення СРСР вона була справді основним законом відносно незалежної, "напівсуверенної" України. У загальних поло­женнях Конституція представляла УСРР як організацію диктатури трудящих та експлуатованих мас пролетаріату і найбіднішого селян­ства над їх споконвічними експлуататорами — капіталістами й поміщиками. Завданням диктатури визначалось здійснення пере­ходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею і держава мали зникнути, поступившись місцем вільним формам гуртожитку. Проголошувалось скасування приват­ної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Збройний захист завоювань соціалістичної революції покладався теж лише на трудовий елемент країни. Радянська Україна заявляла про братерську солідарність з усіма радянськими республіками і про свою готовність увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки.

Влада трудящих мала здійснюватись Радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. її центральними органами вважались Всеукраїнський з'їзд таких рад, ВУЦВК та РНК, у компетенції яких перебували всі питання загальнодержавного значення, тобто затвердження, зміни і доповнення до Конституції, встановлення і зміна кордонів, зносини з іноземними державами, оголошення війни і укладання миру, встановлення основ організації збройних сил, загальне керівництво внутрішньою політикою, ци­вільне, кримінальне і процесуальне законодавство, встановлення основ соціалістичного будівництва у галузі народного господарства, завідування грошовою системою і організація фінансового госпо­дарства республіки. З'їзди мали скликатися не менш двох разів на рік.

До виключної компетенції ВУЦВК віддавалось формування РНК, питання про кордони, зовнішні стосунки, збройні сили, визначення напрямків розвитку народного господарства та деякі інші. РНК складалась з голови і народних комісарів — завідуючих особливими відділами ВУЦВК та деяких інших осіб, призначених ВУЦВК, і діяла за повноваженнями, наданими їй ВУЦВК. На місцях органами радянської влади вважались з'їзди губернських, повітових та волосних Рад, міські і сільські Ради та створені ними виконкоми. Правом обирати і бути обраними до рад користувались незалежно від віросповідання, національності, статі громадяни УСРР, яким виповнилось 18 років, але ні в якому разі не ті, що застосовують найману працю, існують на нетрудові прибутки, приватні торгівці, торгові та комерційні посередники, ченці і служителі церков та релігійних культів, колишні поліцейські і жандарми, засуджені за вироком суду, душевнохворі та божевільні.

До Конституції як окремий розділ включалась Декларація прав і обов'язків трудящого і експлуатованого народу, тобто пристосо­ваний до УСРР текст Декларації прав трудящого і експлуатованого народу, затвердженої петроградським ВЦВК 3 січня і 111 Всеросій­ським з'їздом Рад 18 січня 1918 р. Вона закріплювала принципи повновладдя трудящих, скасовувала приватну власність і експлуа­тацію людини людиною, запроваджувала робітничий контроль, націоналізацію промисловості, транспорту, банків, озброєння тру­дящих, трудову повинність, федеративний устрій Радянської держа­ви на принципах вільного самовизначення націй.

Згодом до Конституції вносились значні зміни, особливо після утворення СРСР, а 15 травня 1929 р. її замінила нова Конституція УСРР, затверджена XI Всеукраїнським з'їздом Рад. Вона складалась з п'яти розділів: 1) Загальні положення; 2) Про устрій Радянської влади; 3) Про виборчі права; 4) Про бюджет Української СРР; 5) Про герб, прапор і столицю Української СРР. Перший розділ — це дещо перероблений текст Декларації прав трудящого і експлуа­тованого народу, взятий з Конституції УСРР 1919 р. УСРР прого­лошувалась соціалістичною державою робітників і селян. Принци­пове значення мали статті 2 і 3, де УСРР заявляла про входження до СРСР і визначала за собою такі права: а) ухвалення власної Конституції, яка буде відповідати Конституції СРСР; б) терито­ріальне верховенство; в) створення власних органів державної влади і державного управління; г) прийняття до громадянства Україн­ської РСР на основі єдності радянського громадянства; д) обрання повноважних представників України до Ради національностей ЦВК Союзу РСР та делегатів на Всесоюзний з'їзд Рад; є) здійснення законодавства і управління у межах своїх повноважень; ж) право на законодавчу ініціативу у вищих органах СРСР. Конституція на найвищому рівні закріплювала принцип верховенства загально­союзних органів та загальносоюзного законодавства, що перетво­рювало проголошений суверенітет у політичний міф.

Центральними органами влади в УСРР, як і за Конституцією 1919 p., залишались Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селян­ських та червоноармійських депутатів, ВУЦВК та РНК. Якщо за попередньою Конституцією з'їзди скликались двічі на рік, то тепер один раз на 2 роки. Сесії ВУЦВК мали скликатися тричі на рік. Новим була поява серед вищих органів владування Президії ВУЦВК, до компетенції якої належало видання декретів, постанов та розпо­ряджень і затвердження декретів та постанов Раднаркому УСРР. Президія отримувала право законодавчої ініціативи у вищих органах влади СРСР, скасування будь-яких рішень РНК і наркоматів УСРР та окружних виконкомів. Місцевими органами влади вважались окружні і районні з'їзди Рад робітничих, селянських та червоно-армійських депутатів, які збирались один раз на рік, та їх виконкоми, які теж створювали президії.

Щодо прав і свобод людини, то вони проголошувались, як і раніше, лише для трудящого люду. Конституція акцентувала на недопустимості пригнічення чи обмеження рівноправ'я націо­нальних меншин на території УСРР, можливість користуватися всім рідною мовою, створення національних адміністративно-територіальних одиниць. Конституційно закріплювалось входження до складу УСРР Автономної Молдавської Соціалістичної Радянської Республіки.

Дія Конституції УСРР 1929 р. припинялась з прийняттям Конституції УРСР 1937 p., розробленою у відповідності з Консти­туцією СРСР 1936 р. комісією у складі Г. Петровського, С. Косіора, П. Постишева, В. Затонського, П. Любченка, Й. Якірата ін. і зат­вердженою Надзвичайним XIV Всеукраїнським з'їздом Рад 30 січня 1937 р. У 13 главах і 146 статтях Основного Закону закріплювались суспільний устрій, державний устрій, вищі органи державної влади УРСР та Молдавської АРСР, місцеві органи державної влади, бюджет УРСР, організація суду і прокуратури, основні права і обов'язки громадян, виборча система, герб, прапор, столиця, по­рядок внесення змін до Конституції.

Новий Основний Закон проголошував перемогу соціалізму, непорушність соціалістичних виробничих відносин, морально-політичну єдність українського народу. УРСР віднині вважалась соціалістичною державою робітників і селян, де вся влада належить трудящим міста і села в уособленні Рад депутатів трудящих. Вся глава про суспільний устрій майже повністю відтворювала відповідні положення Конституції СРСР 1936 р. Економічною основою УРСР проголошувалась соціалістична власність у формі державної та кол­госпно-кооперативної власності і соціалістична система господар­ства, яка спрямовувалась на втілення принципів "хто не працює, той не їсть" та "від кожного по здібностям, кожному — за його працю".

Вищим органом державної влади ставала Верховна Рада УРСР, до компетенції якої відносились затвердження народногоспо­дарських планів і державного бюджету, керівництво всіма галузями народного господарства і соціально-культурного розвитку, встанов­лення у відповідності із законодавством Союзу РСР місцевих податків, зборів і неподаткових доходів, законодавство про працю, організація суду, надання прав громадянства УРСР тощо. У період між сесіями Верховної Ради її функції покладались на Президію, яка видавала укази, тлумачила закони республіки, контролювала роботу уряду, скасовувала рішення обласних рад у разі невідпо­відності їх законам, скликала сесії Верховної Ради, могла проводити референдуми, присвоювала почесні звання республіки, користува­лась правом помилування.

Верховна Рада створювала уряд республіки — Раду народних комісарів як вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади. РНК здійснювала керівництво народними комісаріатами рес­публіки та іншими підпорядкованими її інституціями, об'єднувала і спрямовувала діяльність уповноважених загальносоюзних нарко­матів, вживала заходи до виконання народногосподарчих планів, державного і місцевого бюджету, до забезпечення громадського спокою, захисту інтересів держави, охорони прав громадян, контро­лювала діяльність РНК Молдавської АРСР та обласних виконкомів.

На місцях функції державного управління мали виконувати обласні, міські, районні, сільські та селищні Ради народних депутатів і їх виконкоми. Ради всіх рівнів мали тепер обиратися таємним голосуванням на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Конституція вперше визначала порядок творення судових і прокурорських органів і головні принципи їх діяльності, що було ширмою в умовах безпрецендентного розгулу беззаконня і масових репресій. Це ж саме можна сказати і щодо статей, які проголошували найширші демократичні права і свободи людини.

Стрижнем всіх трьох стисло охарактеризованих конституцій Радянської України був принцип диктатури пролетаріату, витлума­чений на практиці сталінським тоталітарним режимом так, що насильницька її функція майже завжди ставала превалюючою. З самого початку це виявилось у політиці воєнного комунізму, зго­дом — у жорстокому червоному терорі та громадянській війні. Після короткочасної неповської відлиги на кілька десятиліть знову взяло гору сталінське трактування диктатури пролетаріату, його думка про посилення класової боротьби по мірі просування до соціалізму, його адміністративно-командна, державно-казарменна модель. Гасло диктатури пролетаріату стало кривавим мечем у руках правля­чої еліти, засобом варварського терору проти власного народу, пе­ретворило таку диктатуру у безмежне панування партійної верхівки, корито для партдержноменклатури. В результаті жорстоких репресій загинули чи були безвинно кинуті за грати мільйони людей.

У зв'язку з цим від гасла диктатури пролетаріату стали відмежо­вуватись не лише соціал-демократи, а й комуністичні і робітничі партії, які підтримували зв'язки з КПРС. Під таким тиском остання у період "хрущовської відлиги" проголосила, що диктатура пролета­ріату виконала свої функції і перестала бути необхідною в Радян­ському Союзі. Ось чому чергова Конституція СРСР 1977 p., як і четверта Конституція УРСР, ухвалена на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради 20 квітня 1978 p., стали іменуватись загальнона­родними.  Остання українська радянська конституція у вступній частині і 10 розділах, що поділялись на 19 глав і 171 статтю, визначала політичну і економічну систему республіки, основні напрямки її соціального і культурного розвитку, зовнішньополітичної діяльності, рівноправність громадян, права і обов'язки особистості, націо­нально-державний і адміністративний устрій, компетенцію Рад народних депутатів, їх систему, статус народних депутатів, функції найвищих органів державної влади і управління — Верховної Ради та Ради Міністрів УРСР, принципи діяльності місцевих органів, основи державного планового регулювання соціально-економічного розвитку, формування державного бюджету, систему правосуддя, державного арбітражу і прокуратури, герб, прапор, гімн і столицю республіки, межі дії і порядок зміни Основного Закону.

Конституція наголошувала, що УРСР є соціалістичною загаль­нонародною державою, котра виражає волю і інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих будь-яких національностей. Особли­вий акцент робився на керівній і спрямовуючій ролі Комуністичної партії, котра ставала ядром всієї політичної системи, державних і громадських організацій. Як і у попередніх конституціях, підкре­слювалось, що УРСР є суверенна радянська соціалістична держава, яка з метою успішного будівництва комуністичного суспільства, зміцнення економічної і політичної єдності, гарантування безпеки і оборони країни в результаті вільного самовизначення її народу на основі добровільності і рівноправності разом з іншими радян­ськими соціалістичними республіками входить до складу Союзу РСР. Стрижневим принципом державного будівництва залишався демократичний централізм, а державною ідеологією — марксизм-ленінізм. Серед громадських організацій провідне місце віддавалось професійним спілкам і комсомолу. Підкреслювалась важлива роль у суспільному житті трудових колективів. Основним напрямком розвитку політичної системи проголошувалось подальше розгор­тання соціалістичної демократії, активна участь громадян у держав­но-громадських справах, посилення народного контролю, зміц­нення правової основи державного і суспільного життя, розширення гласності.

Основу економічної системи становила соціалістична власність на засоби виробництва, а найвищою метою останнього вважалось найповніше задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей. Вся економіка УРСР належала до єдиного союзного народногосподарського комплексу. Соціальною основою УРСР мав стати союз робітників, селян та інтелігенції.

За республікою формально залишались права вступати у від­носини з іноземними державами, укладати з ними договори, обмінюватись дипломатичними і консульськими представниками і навіть право вільного виходу з СРСР. Але ст. 73 Конституції СРСР 1977 р. всі найважливіші питання життєдіяльності державного організму виключала з компетенції УРСР та інших союзних рес­публік.

Стосовно ж повноважень, які належали Україні (прийняття конституції, внесення до неї змін і забезпечення контролю за її додержанням, законодавство республіки, охорона державного по­рядку, прав і свобод громадян, організація та діяльність республі­канських і місцевих органів влади і управління, керівництво еко­номікою УРСР, використання і охорона природних ресурсів, планування економічного і соціального розвитку та бюджету, управління житловим і комунальним господарством, торгівлею і громадським харчуванням, побутовим обслуговуванням, житловим будівництвом і благоустроєм населенних пунктів, шляховим будівництвом і транспортом, встановлення порядку користування землею, надрами, водами, лісами, охорона навколишнього сере­довища, управління освітою, культурними і науковими установами, соціальним забезпеченням та деякі інші), то й вони не могли вирішуватись без дозволу ЦК КПРС.

За категоріями сталінізму, голодоморів та сучасного "демокра­тичного войовничого антикомунізму" не слід забувати й про те, що саме з Конституцією України 1978 р. вона здобула вже дійсну, а не фіктивну, удавану незалежність, була визнана більш як 150 державами планети, стала членом Ради Європи та ОБСЄ, приєдна­лася до Центральноєвропейської ініціативи, тобто увійшла до світо­вого співтовариства як суверенний, шановний і надійний партнер.