§ 4. Нормативно-правове забезпечення відносин в галузі державного кредиту
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103 104 105
Жодні правовідносини в галузі державного кредиту не мо-
жуть виникати і розвиватися без відповідного правового їх офор-
млення, без створення адекватної нормативної бази. Насампе-
ред участь законодавчих і виконавчих органів державної влади,
а також фінансових і кредитних органів у правовідносинах з
державного кредиту та їх ролі в цьому закріплені Конституцією
України та чинним законодавством України. Зокрема, в Кон-
ституції України в найзагальніших рисах викладені компетен-
ція та повноваження, принципи діяльності в галузі державного
кредиту Верховної Ради України, Президента України, Кабіне-
ту Міністрів України, Міністерства фінансів України і Націо-
нального банку України.
Більш предметне і детально компетенція і повноваження
суб'єктів правовідносин в галузі державного кредиту викладені
в спеціально призначених для регулювання цих відносин Зако-
нах України, в інших актах органів влади і управління. Одним
з перших таких актів суверенної української держави став За-
кон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня
1991 р. В ньому були визначені умови і порядок випуску цінних
паперів, в тому числі і державних, а також правила їх обігу.
В Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» дано
тлумачення самої категорії «цінні папери», розкриті види цінних
паперів і поняття емітенту цінних паперів, наведені основні
характеристики акцій, облігацій внутрішніх державних і місце-
вих позик, казначейських зобов'язань держави, ощадних сер-
тифікатів і векселів. В статті 1 даного закону визначено поря-
док обігу всіх цінних паперів, як випущених в Україні, так і
випущених ше урядом СРСР та урядами інших радянських рес-
публік, але розміщених в Україні.
304 Особлива частина
В статті 11 Закону України «Про цінні папери і фондову
біржу» відзначається, що рішення про випуск облігацій
внутрішніх державних і місцевих позик приймаються відповід-
но Кабінетом Міністрів України та місцевими органами само-
врядування. В рішенні обов'язково повинні бути визначені емі-
тент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. У відпов-
ідності зі статтею 14 даного закону кошти, одержані від реалізації
облігацій внутрішніх державних і місцевих позик, направля-
ються відповідно в державний і місцевий бюджети, у позабюд-
жетні фонди органів місцевого самоврядування.
В статтях 15, 16 і 17 даного закону детально регламентовані
казначейські зобов'язання держави. Законодавець насамперед
підкреслює, що казначейські зобов'язання — це вид цінних
паперів на пред'явника і що розміщуються вони виключно на
добровільних началах серед населення, свідчать про внесення
їх власниками грошових коштів у бюджет та дають право для
одержання доходу. Казначейські зобов'язання бувають довго-
строковими — зі строком погашення від 5 до 10 років, серед-
ньостроковими — зі строком погашення від 1 до 5 років і ко-
роткостроковими — зі строком погашення до 1 року.
Рішення про випуск довгострокових і середньострокових
казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів Украї-
ни. Рішення про випуск короткострокових казначейських зо-
бов'язань приймає Міністерство фінансів України. В рішенні
про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх
випуску'. Порядок визначення реалізаційної ціни казначейсь-
ких зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів Ук-
раїни, враховуючи насамперед час їх придбання. Кошти від
реалізації казначейських зобов'язань направляються на покриття
біжучих видатків державного бюджету. Виплата доходів за каз-
начейськими зобов'язаннями і їх погашення здійснюються у від-
повідності з умовами їх випуску.
Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій,
інформації про їх випуск, у відповідності зі статтею 22 даного
закону, також визначаються Кабінетом Міністрів України чи
за його дорученнями Міністерством фінансів України. При
цьому орган, який реєструє випуск цінних паперів та інформа-
цію про випуск цінних паперів — Державна комісія України з
цінних паперів та фондового ринку — зобов'язаний перевірити
відповідність поданих емітетном документів вимогам законе--
Глава 16. Правові основи державного кредиту 305
давства України. У випадку виявлення недостовірних даних в
опублікованій інформації про випуск акцій і облігацій підпри-
ємств Державна комісія України з цінних паперів і фондового
ринку наділена законодавцем правом призупиняти їх розміщен-
ня до тих пір, поки емітент цінних паперів не внесе в них
відповідні зміни.
Реєстрація випуску цінних паперів та інформації про цінні
папери, що проводиться у відповідності з вимогами закону орга-
нами держави, не є державною гарантією вартості цих цінних
паперів. Загальний реєстр випуску цінних паперів здійснюєть-
ся Міністерством фінансів України. Інформація про випуск
облігацій підприємств і акцій, що пропонуються для відкритої
реалізації, крім реєстрації, підлягає також обов'язковому опуб-
лікуванню в органах преси Верховної Ради України і Кабінету
Міністрів України, а також в офіційному виданні фондової біржі
не пізніше як за 10 днів до початку підписки на ці цінні па-
пери.
В статтях 38-41 Закону України «Про цінні папери і фондо-
ву біржу» викладені принципи державного контролю за випус-
ком і оборотом цінних паперів. Зокрема, суб'єктами цього кон-
тролю визначені Міністерство фінансів України і місцеві фінан-
сові органи. Міністром фінансів України призначаються
державні представники на фондовій біржі. Вони уповноважені
здійснювати контроль за дотриманням положень Статуту і Пра-
вил фондової біржі та наділені правом брати участь в роботі
керівних органів фондової біржі.
Законодавець передбачив також в даному законі санкції,
які можуть застосовуватись фінансовими органами в даній сфері
діяльності. Зокрема, за ухилення від умов, визначених в дозво-
Лах на здійснення діяльності по випуску і обігу цінних паперів,
а також в Статуті і Правилах фондової біржі, органами фінан-
сового контролю можуть застосовуватись наступні санкції: а) ви-
носитись попередження; б) зупинятись на строк до одного року
передплата і продаж цінних паперів; в) зупинятись на певний
строк укладення угод з окремих видів діяльності по випуску і
обігу цінних паперів; г) анулюватись дозволи, видані на веден-
ня діяльності по випуску і обігу цінних паперів у разі повтор-
ного застосування санкцій, передбачених пунктами «а-в» статті
39 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу».
Міністерство фінансів України може зупиняти діяльність фондо-
вої біржі в разі порушення нею статутної діяльності і вимагати
20.7-4М
306
Особлива частина
приведення її у відповідність зі Статутом і Правилами фондо-
вої біржі.
Правові засади державного регулювання ринку цінних па-
перів та державного контролю за випуском і обігом цінних па-
перів та їх похідних в Україні визначає також Закон України
«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».
Зокрема, у статті 1 даного закону зазначено, що державне регу-
лювання ринку цінних паперів — це здійснення державою комп-
лексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за рин-
ком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням
і порушенням у цій сфері.
У відповідності з законом, державне регулювання ринку
цінних паперів здійснюється з метою:
— реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та
обігу цінних паперів та їх похідних;
— створення умов для ефективної мобілізації та розміщен-
ня учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів із
врахуванням інтересів суспільства;
— одержання учасниками ринку цінних паперів інформації
про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінан-
сово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод
з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на фор-
мування тин на ринку цінних паперів;
— забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів,
інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;
— гарантування прав власності на цінні папери;
— захисту прав учасників фондового ринку;
— інтеграції у європейський і світовий фондові ринки;
— дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів
законодавства;
— запобігання монополізації та створення умов розвитку
добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;
— контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних
паперів.
Державне регулювання ринку цінних паперів, у відповід-
ності із законом, здійснюється в наступних формах:
— прийняття актів законодавства з питань діяльності учас-
ників ринку цінних паперів;
— регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та
обов'язків учасників ринку цінних паперів;
Глава 16. Правові основи державного кредиту
307
— видачі спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення про-
фесійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення
"контролю за такою діяльністю;
— заборони та зупинення на певний термін (до одного року)
професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсут-
ності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та при-
тягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності
згідно з чинним законодавством;
— реєстрації випуску (емісій) цінних паперів та інформації
про випуск (емісію) цінних паперів;
— контролю за дотриманням емітентами порядку реєстрації
випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних па-
перів, умов продажу (розміїиення) цінних паперів, передбаче-
них такою інформацією;
— створення системи захисту прав інвесторів і контролю за
дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами,
які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;
— контролю за достовірністю інформації, що подається
емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність
на ринку цінних паперів, контролюючим органам;
• — встановлення правил та стандартів здійснення операцій
(на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;
і. — контролю за дотриманням антимонопольного законодав-
ства на ринку цінних паперів;
^ — контролю за системами ціноутворення на ринку цінних
Йаперів;
; — контролю за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та
.обіг цінних паперів;
^ — проведення інших заходів щодо державного регулюван-
ня контролю за випуском та обігом цінних паперів.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, що
здійснює державне регулювання ринку цінних паперів, є дер-
жавним органом, підпорядкованим Президенту України і
підзвітним Верховній Раді України. До системи цього органу
входять Державна комісія з цінних паперів та фондового рин-
ку, її центральний апарат та територіальні органи.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку ут-
ворюється у складі голови комісії та шести членів комісії. Го-
лова комісії і її члени призначаються і звільняються Президен-
том України за погодженням з Верховною Радою України.
20*7-461
308 Особлива частина
Голова та члени Державної комісії з цінних паперів та фон-
дового ринку мають право без спеціальних дозволів представ-
ляти комісію у суді чи арбітражному суді. Термін повноважень
голови комісії та членів комісії — сім років. Одна і та ж особа
не може бути членом комісії більше двох термінів підряд.
Звільнення голови комісії та членів комісії протягом терміну
повноважень може мати місце лише за власним бажанням, а
також в разі вчинення злочину або у зв'язку з неможливістю
виконання обов'язків за станом здоров'я.
Основною формою роботи комісії є засідання, що прово-
дяться за рішенням голови комісії у разі необхідності, але не
рідше одного разу на місяць. Положення про Державну комі-
сію з цінних паперів та фондового ринку затверджується Пре-
зидентом України. При Державній комісії з цінних паперів та
фондового ринку створюється Консультаційно-експертна рада,
інші органи та установи.
Спеціальним законом, що регулює відносини в галузі дер-
жавного кредиту в Україні, є Закон України «Про державний
внутрішній борг України» від 16 вересня 1992 року. Насампе-
ред віїі дає визначення державного внутрішнього боргу. Дер-
жавним внутрішнім боргом України, згідно зі статтею 1 цього
закону, є строкові боргові зобов 'язання уряду України в грошовій
формі. Державний внутрішній борг гарантується усім майном,
що перебуває у загальнодержавній власності.
Закон визначає склад державного внутрішнього боргу Ук-
раїни. До нього відносяться позики уряду України і позики,
здійснені під гарантію Кабінету Міністрів України для забезпе-
чення фінансування загальнодержавних програм. Державний
внутрішній борг України складається із заборгованості мину-
лих років і заборгованості, яка щойно з'являється за борговими
зобов'язаннями уряду України.
До боргових зобов'язань уряду України закон відносить
випушені урядом цінні папери, інші зобов'язання в грошовій
формі, гарантовані урядом України, а також одержані ним кре-
дити. До складу боргових зобов'язань уряду України також вклю-
чається частина боргових зобов'язань уряду Радянського Со-
юзу, взята на себе урядом України у встановленому законом
порядку.
Глава 16. Правові основи державного кредиту
309
В законі визначаються також види і форми державного внут-
ршінього боргу України. Так, відповідно до цього закону, бор-
гові зобов'язання уряду України виступають у вигляді облігацій
внутрішніх державних позик і казначейських зобов'язань Ук-
раїни. В окремих випадках закон допускає й інші форми уря-
дових боргових зобов'язань. Характер і умови таких зобов'я-
зань в кожному конкретному випадку визначаються урядом
України за згодою з Національним банком України. Умови і
Порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їх
обігу, як уже відзначалося вище, визначаються на підставі За-
кону України «Про цінні папери і фондову біржу».
Закон України «Про державний внутршіній борг України»
визначає основи управління і обслуговування державної внут-
рішньої позики. У відповідності із законом, управління дер-
жавним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством
фінансів України в порядку, погодженому з Національним бан-
ком України. Розміщення боргових зобов'язань уряду України
і надання гарантій від імені уряду України здійснюється за його
дорученням Міністерством фінансів України. Граничні розмі-
ри державного внутрішнього боргу України, його структура,
джерела і строки погашення встановлюються Верховною Ра-
дою України одночасно із затвердженням Державного бюдже-
ту України на наступний ріх.
Обслуговування державного внутрішнього боргу України —
це здійснення операцій по розміщенню облігацій внутрішніх
державних позик, інших цінних паперів, їх погашенню і вип-
латі доходів по них у вигляді процентів чи в іншій формі. Воно
здійснюється Міністерством фінансів України через банківсь-
ку систему України.
Для фінансування видатків по розміщенню, рефшансуван-
ню, виплаті доходу і погашенню боргових зобов'язань уряду
України у складі Державного бюджету України створюється
фонд обслуговування державного внутршінього боргу України.
В цей фонд зараховуються кошти в розмірі п'ятдесят процентів,
одержані від приватизації майна державних підприємств, а та-
кож від інших доходів держави.
Міністерство фінансів України зобов'язане щорічно публі-
кувати в загальнодоступному виданні відомості про стан дер-
жавного внутрішнього боргу України.
310 Особлива частина
Важливим нормативним джерелом, що регулює відносини
в галузі державного кредиту, є щорічні закони про Державний
бюджет України на відповідний рік. В цих законах насамперед
визначаються допустимі розміри державного внутрішнього і
зовнішнього боргу та їх структура, джерела і умови їх погашен-
ня, закладаються такі принципи фінансової політики держави,
які б в сукупності мінімізували видатки державного бюджету
і, відповідно, необхідність в державних позиках.
Окремі відносини в галузі державного кредиту регламенту-
ються правовими нормами, викладеними в Законах України
«Про Національний банк України», «Про банки і банківську
діяльність», «Про бюджетну систему України», «Про Державну
податкову службу в Україні» та в ряді інших законів.
Великий масив відносин в галузі державного кредиту рег-
ламентується правовими нормами, що містяться в указах Пре-
зидента України. Зокрема, Указом Президента України від
28 лютого 1992 р. насамперед були визначені доля і правовий
статус тієї частини внутрішньої державної позики уряду СРСР
1982 р., яка виявилась розміщеною в Україні. Цим Указом Ка-
бінет Міністрів України зобов'язувавсь виступити правонаступ-
ником зобов'язань бувшої радянської держави в частині, що
має пряме відношення до громадян України за облігаціями цієї
позики. Указом подальша покупка і продажа облігацій цієї по-
зики припинені. Водночас було продовжено виплату виграшів
за облігаціями, що вийшли в тираж, які проводились до кінця
1991 року.
Указом Президента України «Про електронний обіг цінних
паперів і Національний депозитарій» від 25 травня 1994 р. було
відкрито шлях сучасним світовим технологіям в цій сфері діяль-
ності. Зокрема, з метою прискорення та спрощення обігу цінних
паперів було встановлено, що цінні папери в Україні поряд з
традиційною формою можуть випускатися також у формі за-
писів на рахунках та у зв'язку з цим було запроваджено систе-
му електронного обігу цінних паперів. На підставі цього указу
було створено Національний депозитарій для обслуговування
електронного обігу цінних паперів. Він був створений на ос-
нові Центрального депозитарію цінних паперів при Українській
фондовій біржі. На виконання даного указу також були роз-
роблені Положення про електронний обіг цінних паперів та
Положення про Національний депозитарій.
Глава 16. Правові основи державного кредиту 311
Помітну роль в регулюванні відносин в галузі державного
кредиту зіграли Укази Президента України «Про першочергові
заходи по компенсації громадянам України втрат від обезці-
нення цінних паперів і грошових збережень» від 15 червня
1994 р. і «Про компенсацію громадянам України втрат від обез-
цінення грошових збережень в установах Ощадного банку Ук-
раїни і Укрдержстраху» від 24 листопада 1994 р. Згідно першо-
му з цих указів були припинені на території України обіг об-
лігацій державної цільової безпроцентної позики уряду СРСР
1990 р., казначейських зобов'язань союзної держави і сертифі-
катів Ощадбанку СРСР. Правонаступником цих зобов'язань було
оголошено уряд України. Кабінету Міністрів України було до-
ручено передбачити відповідні кошти для викупу цих цінних
паперів, проіндексувати їх у відповідності з темпами зростання
споживчих цін у 1992-1994 роках. Згідно другому указу індек-
сації підлягали грошові збереження громадян України по всіх
видах вкладів, договорів довгострокового страхування, виходя-
чи з їх залишку, а також сплачених сум страхових внесків ста-
ном на 2 січня 1992 р.
21 листопада 1996 р. було прийнято Закон України «Про
державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».
На підставі цього закону встановлюються зобов'язання держа-
ви перед громадянами України, які внаслідок знецінення втра-
тили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992
року в установи Ощадного банку СРСР та державного страху-
вання СРСР, що діяли на території України, а також у дер-
жавні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцент-
ної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграш-
ної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР,
сертифікати Ощадного банку СРСР.
Згідно цього ж закону, компенсації підлягають також гро-
шові заощадження громадян України, помішені в установи
Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху про-
тягом 1992-1994 років і які знаходились на рахунках Ощадного
банку України не менше одного повного календарного року
в період 1992-1995 років.
Чинність цього закону поширюється і на іноземних грома-
дян та осіб без громадянства, які станом на 2 січня 1992 р. мали
заощадження в установах Ощадного банку СРСР та державно-
го страхування СРСР, що діяли на території України.
312 Особлива частина
Держава зобов'язалась забезпечити збереження та віднов-
лення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх ком-
пенсацію у встановленому порядку.
Компенсація громадянам України втрат від знецінення гро-
шових заощаджень проводиться виключно у грошовій формі за
рахунок Державного бюджету України, починаючи з 1997 року.
Відновлення заощаджень громадян України здійснюється шля-
хом переведення їх у цільові боргові зобов'язання держави в
порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України і На-
ціональним банком України. Кошти для компенсації заощад-
жень громадян визначаються в Державному бюджеті України
окремою статтею. Порядок перерахування коштів з Державно-
го бюджету України установам Ощадного банку України та
колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів
України.
Кабінет Міністрів України може залучати для проведення
компенсаційних виплат позабюджетні кошти, в тому числі кош-
ти, залучені до Державного бюджету України через спеціальні
податки, встановлені законами України.
Погашення відновлених заощаджень громадян, помішених
у цінні папери, здійснюється на загальних підставах відповідно
до сум, визначених у Державному бюджеті Україні.
Велика кількість нормативних актів по регулюванню відно-
син в галузі державного кредиту видається головним суб'єктом
цих відносин з боку держави — урядом України. Типовим при-
кладом цього може бути постанова Кабінету Міністрів України
«Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року»
від 23 серпня 1994 р., у відповідності з якою були випущені
облігації на строк з 1 січня по 31 грудня 1995 р. Цією ж поста-
новою були затверджені «Основні умови випуску і порядок роз-
міщення облігацій внутрішньої державної позики 1995 року».
Облігації випускалися на пред'явника загальним обсягом емісії
один трильйон карбованців. Строк погашення визначений в
один рік з умовою щоквартальної виплати доходу з розрахунку
140 процентів річних. Номінальна вартість облігації була вста-
новлена в 100 млн карбованців, причому погашення і виплата
доходу здійснювались в безготівковій формі.
Розміщення облігацій цієї позики здійснювалось на добро-
вільних засадах серед юридичних осіб, кожна з яких мала пра-
во придбати необмежену кількість облігацій. Кошти, одержані
Глава 16. Правові основи державного кредиту 313
від розміщення облігацій, зараховувались в Державний бюджет
України. Операції з розміщення і погашення облігацій здійсню-
звались Національним банком України, на який були покладені
обов'язки генерального агента по обслуговуванню випусків і
погашенню облігацій. Гарантом своєчасності і повноти пога-
шення облігацій виступило Міністерство фінансів України.
З метою стимулювання притоку іноземних кредитів в Ук-
раїну і зменшення видатків Державного бюджету України Ка-
бінет Міністрів України 17 серпня 1995 р. прийняв постанову
«Про додаткове забезпечення гарантій чи інших зобов'язань
уряду України, що надаються іноземним кредиторам по пога-
шенню кредитів в іноземній валюті, які одержують українські
юридичні особи». Нею встановлено, що Валютно-кредитна рада
Кабінету Міністрів України розглядає питання про надання
гарантій та інших зобов'язань уряду України шоземним креди-
торам для забезпечення погашення заборгованості юридичних
осіб України за кредитами в іноземній валюті, що одержуються
ними на принципах валютної самоокупності, лише за умови
укладення вказаними юридичними особами і Державним екс-
портно-імпортним банком України (або іншим уповноваженим
урядом України фінансовим агентом) кредитних і інших угод і
угод позики. Лише за наявності нотаріально засвідчених угод
позики Валютно-кредитна рада подає на розгляд Кабінету
Міністрів України матеріали про надання іноземним кредито-
рам гарантій або інших зобов'язань уряду України.
У відповідності з даною постановою всі витрати, пов'язані
з оцінкою вартості предмету застави та укладенням угоди зас-
тави несе юридична особа, що має намір одержати гарантії чи
інші зобов'язання уряду України по забезпеченню погашення
кредитів в іноземній валюті. При цьому встановлено, шо держ-
мито за нотаріальне посвідчення угоди застави оплачується в
розмірі 0,1 процента вартості предмета застави, але не більше
35 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ведення обліку гарантій і інших зобов'язань уряду України,
шо надаються у відповідності з чинним законодавством нашої
держави для забезпечення погашення українськими юридич-
ними особами кредитів в іноземній валюті, покладено на
Міністерство фінансів України.
У грудні 1995 року Кабінет Міністрів України прийняв по-
станову «Про забезпечення сільськогосподарських товаровироб-
314 Особлива частина
ників паливно-мастильними матеріалами і іншими матеріаль-
но-технічними ресурсами за рахунок товарного кредиту». Нею
передбачено ввести товарний кредит як одну з нових форм за-
безпечення сільськогосподарських товаровиробників основни-
ми матеріально -технічними ресурсами (паливно-мастильними
матеріалами, мінеральними добривами, сільськогосподарською
технікою і т.д.).
Уряд України встановив, що матеріально-технічні ресурси,
надані у вигляді товарного кредиту суб'єктами підприємниць-
кої діяльності всіх форм власності на підставі угод, укладених
ними з Міністерством фінансів України, урядом Автономної
Республіки Крим і місцевими державними адміністраціями,
використовуються для забезпечення сільськогосподарських то-
варовиробників в рахунок виконання ними державного кон-
тракту на сільськогосподарську продукцію і закладання в дер-
жавний резерв цієї продукції та продуктів її переробки.
Кабінет Міністрів України затвердив порядок оформлення
цього товарного кредиту. Згідно цього порядку, Мінфін укла-
дає з урядом Автономної Республіки Крим і обласними дер-
жавними адміністраціями угоди про порядок і обсяги надання
товарних кредитів під гарантії їх погашення на випадок неви-
конання державного контракту чи незакладення ресурсів в дер-
жавний резерв за рахунок відповідних бюджетів із врахуванням
рівня біржових цін на час здійснення розрахунків.
На підставі вказаних угод заготівельниками укладаються
угоди із товаровиробниками сільгосппродукції, що передбача-
ють порядок, строки і обсяги поставок товаровиробниками зер-
на, насіння та іншої сільськогосподарської продукції в державні
і регіональні ресурси чи в державний резерв. В цих угодах виз-
начаються коефіцієнти обміну товарних ресурсів та продукцію,
що поставляються в державні і місцеві ресурси на державний
резерв. Невиконання договорів тягне за собою застосування
фінансових санкцій, передбачених чинним законодавством
України.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1. Визначте поняття державного кредиту.
2. Назвіть особливості правовідносин з державного кредиту.
3. Назвіть принципи державного кредиту та розкрийте
сутність кожного з них.
Глава 17. Примі основи страхування
4. Що таке державний борг? -і
5. В чому полягає фіскальна функція державного кредиту?
•-' 6. Що таке рефінансування державного боргу?
7. В чому суть регулюючої функції державного кредиту?
8. Назвіть суб'єктів правовідносин з державного кредиту.
9. Якими нормативними актами регулюються відносини в га-
лузі державного кредиту?
10. Чим відрізняється державний кредит від банківського
кредиту?