§ 4. Нормативно-правове забезпечення відносин в галузі державного кредиту

Жодні правовідносини в галузі державного кредиту не мо-

жуть виникати і розвиватися без відповідного правового їх офор-

млення, без створення адекватної нормативної бази. Насампе-

ред участь законодавчих і виконавчих органів державної влади,

а також фінансових і кредитних органів у правовідносинах з

державного кредиту та їх ролі в цьому закріплені Конституцією

України та чинним законодавством України. Зокрема, в Кон-

ституції України в найзагальніших рисах викладені компетен-

ція та повноваження, принципи діяльності в галузі державного

кредиту Верховної Ради України, Президента України, Кабіне-

ту Міністрів України, Міністерства фінансів України і Націо-

нального банку України.

Більш предметне і детально компетенція і повноваження

суб'єктів правовідносин в галузі державного кредиту викладені

в спеціально призначених для регулювання цих відносин Зако-

нах України, в інших актах органів влади і управління. Одним

з перших таких актів суверенної української держави став За-

кон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня

1991 р. В ньому були визначені умови і порядок випуску цінних

паперів, в тому числі і державних, а також правила їх обігу.

В Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» дано

тлумачення самої категорії «цінні папери», розкриті види цінних

паперів і поняття емітенту цінних паперів, наведені основні

характеристики акцій, облігацій внутрішніх державних і місце-

вих позик, казначейських зобов'язань держави, ощадних сер-

тифікатів і векселів. В статті 1 даного закону визначено поря-

док обігу всіх цінних паперів, як випущених в Україні, так і

випущених ше урядом СРСР та урядами інших радянських рес-

публік, але розміщених в Україні.

304 Особлива частина

В статті 11 Закону України «Про цінні папери і фондову

біржу» відзначається, що рішення про випуск облігацій

внутрішніх державних і місцевих позик приймаються відповід-

но Кабінетом Міністрів України та місцевими органами само-

врядування. В рішенні обов'язково повинні бути визначені емі-

тент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. У відпов-

ідності зі статтею 14 даного закону кошти, одержані від реалізації

облігацій внутрішніх державних і місцевих позик, направля-

ються відповідно в державний і місцевий бюджети, у позабюд-

жетні фонди органів місцевого самоврядування.

В статтях 15, 16 і 17 даного закону детально регламентовані

казначейські зобов'язання держави. Законодавець насамперед

підкреслює, що казначейські зобов'язання — це вид цінних

паперів на пред'явника і що розміщуються вони виключно на

добровільних началах серед населення, свідчать про внесення

їх власниками грошових коштів у бюджет та дають право для

одержання доходу. Казначейські зобов'язання бувають довго-

строковими — зі строком погашення від 5 до 10 років, серед-

ньостроковими — зі строком погашення від 1 до 5 років і ко-

роткостроковими — зі строком погашення до 1 року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових

казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів Украї-

ни. Рішення про випуск короткострокових казначейських зо-

бов'язань приймає Міністерство фінансів України. В рішенні

про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх

випуску'. Порядок визначення реалізаційної ціни казначейсь-

ких зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів Ук-

раїни, враховуючи насамперед час їх придбання. Кошти від

реалізації казначейських зобов'язань направляються на покриття

біжучих видатків державного бюджету. Виплата доходів за каз-

начейськими зобов'язаннями і їх погашення здійснюються у від-

повідності з умовами їх випуску.

Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій,

інформації про їх випуск, у відповідності зі статтею 22 даного

закону, також визначаються Кабінетом Міністрів України чи

за його дорученнями Міністерством фінансів України. При

цьому орган, який реєструє випуск цінних паперів та інформа-

цію про випуск цінних паперів — Державна комісія України з

цінних паперів та фондового ринку — зобов'язаний перевірити

відповідність поданих емітетном документів вимогам законе--

Глава 16. Правові основи державного кредиту 305

давства України. У випадку виявлення недостовірних даних в

опублікованій інформації про випуск акцій і облігацій підпри-

ємств Державна комісія України з цінних паперів і фондового

ринку наділена законодавцем правом призупиняти їх розміщен-

ня до тих пір, поки емітент цінних паперів не внесе в них

відповідні зміни.

Реєстрація випуску цінних паперів та інформації про цінні

папери, що проводиться у відповідності з вимогами закону орга-

нами держави, не є державною гарантією вартості цих цінних

паперів. Загальний реєстр випуску цінних паперів здійснюєть-

ся Міністерством фінансів України. Інформація про випуск

облігацій підприємств і акцій, що пропонуються для відкритої

реалізації, крім реєстрації, підлягає також обов'язковому опуб-

лікуванню в органах преси Верховної Ради України і Кабінету

Міністрів України, а також в офіційному виданні фондової біржі

не пізніше як за 10 днів до початку підписки на ці цінні па-

пери.

В статтях 38-41 Закону України «Про цінні папери і фондо-

ву біржу» викладені принципи державного контролю за випус-

ком і оборотом цінних паперів. Зокрема, суб'єктами цього кон-

тролю визначені Міністерство фінансів України і місцеві фінан-

сові органи. Міністром фінансів України призначаються

державні представники на фондовій біржі. Вони уповноважені

здійснювати контроль за дотриманням положень Статуту і Пра-

вил фондової біржі та наділені правом брати участь в роботі

керівних органів фондової біржі.

Законодавець передбачив також в даному законі санкції,

які можуть застосовуватись фінансовими органами в даній сфері

діяльності. Зокрема, за ухилення від умов, визначених в дозво-

Лах на здійснення діяльності по випуску і обігу цінних паперів,

а також в Статуті і Правилах фондової біржі, органами фінан-

сового контролю можуть застосовуватись наступні санкції: а) ви-

носитись попередження; б) зупинятись на строк до одного року

передплата і продаж цінних паперів; в) зупинятись на певний

строк укладення угод з окремих видів діяльності по випуску і

обігу цінних паперів; г) анулюватись дозволи, видані на веден-

ня діяльності по випуску і обігу цінних паперів у разі повтор-

ного застосування санкцій, передбачених пунктами «а-в» статті

39 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу».

Міністерство фінансів України може зупиняти діяльність фондо-

вої біржі в разі порушення нею статутної діяльності і вимагати

20.7-4М

306

Особлива частина

приведення її у відповідність зі Статутом і Правилами фондо-

вої біржі.

Правові засади державного регулювання ринку цінних па-

перів та державного контролю за випуском і обігом цінних па-

перів та їх похідних в Україні визначає також Закон України

«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

Зокрема, у статті 1 даного закону зазначено, що державне регу-

лювання ринку цінних паперів — це здійснення державою комп-

лексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за рин-

ком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням

і порушенням у цій сфері.

У відповідності з законом, державне регулювання ринку

цінних паперів здійснюється з метою:

— реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та

обігу цінних паперів та їх похідних;

— створення умов для ефективної мобілізації та розміщен-

ня учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів із

врахуванням інтересів суспільства;

— одержання учасниками ринку цінних паперів інформації

про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінан-

сово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод

з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на фор-

мування тин на ринку цінних паперів;

— забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів,

інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

— гарантування прав власності на цінні папери;

— захисту прав учасників фондового ринку;

— інтеграції у європейський і світовий фондові ринки;

— дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів

законодавства;

— запобігання монополізації та створення умов розвитку

добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;

— контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних

паперів.

Державне регулювання ринку цінних паперів, у відповід-

ності із законом, здійснюється в наступних формах:

— прийняття актів законодавства з питань діяльності учас-

ників ринку цінних паперів;

— регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та

обов'язків учасників ринку цінних паперів;

Глава 16. Правові основи державного кредиту

307

— видачі спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення про-

фесійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення

"контролю за такою діяльністю;

— заборони та зупинення на певний термін (до одного року)

професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсут-

ності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та при-

тягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності

згідно з чинним законодавством;

— реєстрації випуску (емісій) цінних паперів та інформації

про випуск (емісію) цінних паперів;

— контролю за дотриманням емітентами порядку реєстрації

випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних па-

перів, умов продажу (розміїиення) цінних паперів, передбаче-

них такою інформацією;

— створення системи захисту прав інвесторів і контролю за

дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами,

які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

— контролю за достовірністю інформації, що подається

емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність

на ринку цінних паперів, контролюючим органам;

•   — встановлення правил та стандартів здійснення операцій

(на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;

і.  — контролю за дотриманням антимонопольного законодав-

ства на ринку цінних паперів;

^   — контролю за системами ціноутворення на ринку цінних

Йаперів;

;  — контролю за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та

.обіг цінних паперів;

^   — проведення інших заходів щодо державного регулюван-

ня контролю за випуском та обігом цінних паперів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, що

здійснює державне регулювання ринку цінних паперів, є дер-

жавним органом, підпорядкованим Президенту України і

підзвітним Верховній Раді України. До системи цього органу

входять Державна комісія з цінних паперів та фондового рин-

ку, її центральний апарат та територіальні органи.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку ут-

ворюється у складі голови комісії та шести членів комісії. Го-

лова комісії і її члени призначаються і звільняються Президен-

том України за погодженням з Верховною Радою України.

20*7-461

308 Особлива частина

Голова та члени Державної комісії з цінних паперів та фон-

дового ринку мають право без спеціальних дозволів представ-

ляти комісію у суді чи арбітражному суді. Термін повноважень

голови комісії та членів комісії — сім років. Одна і та ж особа

не може бути членом комісії більше двох термінів підряд.

Звільнення голови комісії та членів комісії протягом терміну

повноважень може мати місце лише за власним бажанням, а

також в разі вчинення злочину або у зв'язку з неможливістю

виконання обов'язків за станом здоров'я.

Основною формою роботи комісії є засідання, що прово-

дяться за рішенням голови комісії у разі необхідності, але не

рідше одного разу на місяць. Положення про Державну комі-

сію з цінних паперів та фондового ринку затверджується Пре-

зидентом України. При Державній комісії з цінних паперів та

фондового ринку створюється Консультаційно-експертна рада,

інші органи та установи.

Спеціальним законом, що регулює відносини в галузі дер-

жавного кредиту в Україні, є Закон України «Про державний

внутрішній борг України» від 16 вересня 1992 року. Насампе-

ред віїі дає визначення державного внутрішнього боргу. Дер-

жавним внутрішнім боргом України, згідно зі статтею 1 цього

закону, є строкові боргові зобов 'язання уряду України в грошовій

формі. Державний внутрішній борг гарантується усім майном,

що перебуває у загальнодержавній власності.

Закон визначає склад державного внутрішнього боргу Ук-

раїни. До нього відносяться позики уряду України і позики,

здійснені під гарантію Кабінету Міністрів України для забезпе-

чення фінансування загальнодержавних програм. Державний

внутрішній борг України складається із заборгованості мину-

лих років і заборгованості, яка щойно з'являється за борговими

зобов'язаннями уряду України.

До боргових зобов'язань уряду України закон відносить

випушені урядом цінні папери, інші зобов'язання в грошовій

формі, гарантовані урядом України, а також одержані ним кре-

дити. До складу боргових зобов'язань уряду України також вклю-

чається частина боргових зобов'язань уряду Радянського Со-

юзу, взята на себе урядом України у встановленому законом

порядку.

Глава 16. Правові основи державного кредиту

309

В законі визначаються також види і форми державного внут-

ршінього боргу України. Так, відповідно до цього закону, бор-

гові зобов'язання уряду України виступають у вигляді облігацій

внутрішніх державних позик і казначейських зобов'язань Ук-

раїни. В окремих випадках закон допускає й інші форми уря-

дових боргових зобов'язань. Характер і умови таких зобов'я-

зань в кожному конкретному випадку визначаються урядом

України за згодою з Національним банком України. Умови і

Порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їх

обігу, як уже відзначалося вище, визначаються на підставі За-

кону України «Про цінні папери і фондову біржу».

Закон України «Про державний внутршіній борг України»

визначає основи управління і обслуговування державної внут-

рішньої позики. У відповідності із законом, управління дер-

жавним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством

фінансів України в порядку, погодженому з Національним бан-

ком України. Розміщення боргових зобов'язань уряду України

і надання гарантій від імені уряду України здійснюється за його

дорученням Міністерством фінансів України. Граничні розмі-

ри державного внутрішнього боргу України, його структура,

джерела і строки погашення встановлюються Верховною Ра-

дою України одночасно із затвердженням Державного бюдже-

ту України на наступний ріх.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України —

це здійснення операцій по розміщенню облігацій внутрішніх

державних позик, інших цінних паперів, їх погашенню і вип-

латі доходів по них у вигляді процентів чи в іншій формі. Воно

здійснюється Міністерством фінансів України через банківсь-

ку систему України.

Для фінансування видатків по розміщенню, рефшансуван-

ню, виплаті доходу і погашенню боргових зобов'язань уряду

України у складі Державного бюджету України створюється

фонд обслуговування державного внутршінього боргу України.

В цей фонд зараховуються кошти в розмірі п'ятдесят процентів,

одержані від приватизації майна державних підприємств, а та-

кож від інших доходів держави.

Міністерство фінансів України зобов'язане щорічно публі-

кувати в загальнодоступному виданні відомості про стан дер-

жавного внутрішнього боргу України.

310 Особлива частина

Важливим нормативним джерелом, що регулює відносини

в галузі державного кредиту, є щорічні закони про Державний

бюджет України на відповідний рік. В цих законах насамперед

визначаються допустимі розміри державного внутрішнього і

зовнішнього боргу та їх структура, джерела і умови їх погашен-

ня, закладаються такі принципи фінансової політики держави,

які б в сукупності мінімізували видатки державного бюджету

і, відповідно, необхідність в державних позиках.

Окремі відносини в галузі державного кредиту регламенту-

ються правовими нормами, викладеними в Законах України

«Про Національний банк України», «Про банки і банківську

діяльність», «Про бюджетну систему України», «Про Державну

податкову службу в Україні» та в ряді інших законів.

Великий масив відносин в галузі державного кредиту рег-

ламентується правовими нормами, що містяться в указах Пре-

зидента України. Зокрема, Указом Президента України від

28 лютого 1992 р. насамперед були визначені доля і правовий

статус тієї частини внутрішньої державної позики уряду СРСР

1982 р., яка виявилась розміщеною в Україні. Цим Указом Ка-

бінет Міністрів України зобов'язувавсь виступити правонаступ-

ником зобов'язань бувшої радянської держави в частині, що

має пряме відношення до громадян України за облігаціями цієї

позики. Указом подальша покупка і продажа облігацій цієї по-

зики припинені. Водночас було продовжено виплату виграшів

за облігаціями, що вийшли в тираж, які проводились до кінця

1991 року.

Указом Президента України «Про електронний обіг цінних

паперів і Національний депозитарій» від 25 травня 1994 р. було

відкрито шлях сучасним світовим технологіям в цій сфері діяль-

ності. Зокрема, з метою прискорення та спрощення обігу цінних

паперів було встановлено, що цінні папери в Україні поряд з

традиційною формою можуть випускатися також у формі за-

писів на рахунках та у зв'язку з цим було запроваджено систе-

му електронного обігу цінних паперів. На підставі цього указу

було створено Національний депозитарій для обслуговування

електронного обігу цінних паперів. Він був створений на ос-

нові Центрального депозитарію цінних паперів при Українській

фондовій біржі. На виконання даного указу також були роз-

роблені Положення про електронний обіг цінних паперів та

Положення про Національний депозитарій.

Глава 16. Правові основи державного кредиту 311

Помітну роль в регулюванні відносин в галузі державного

кредиту зіграли Укази Президента України «Про першочергові

заходи по компенсації громадянам України втрат від обезці-

нення цінних паперів і грошових збережень» від 15 червня

1994 р. і «Про компенсацію громадянам України втрат від обез-

цінення грошових збережень в установах Ощадного банку Ук-

раїни і Укрдержстраху» від 24 листопада 1994 р. Згідно першо-

му з цих указів були припинені на території України обіг об-

лігацій державної цільової безпроцентної позики уряду СРСР

1990 р., казначейських зобов'язань союзної держави і сертифі-

катів Ощадбанку СРСР. Правонаступником цих зобов'язань було

оголошено уряд України. Кабінету Міністрів України було до-

ручено передбачити відповідні кошти для викупу цих цінних

паперів, проіндексувати їх у відповідності з темпами зростання

споживчих цін у 1992-1994 роках. Згідно другому указу індек-

сації підлягали грошові збереження громадян України по всіх

видах вкладів, договорів довгострокового страхування, виходя-

чи з їх залишку, а також сплачених сум страхових внесків ста-

ном на 2 січня 1992 р.

21 листопада 1996 р. було прийнято Закон України «Про

державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».

На підставі цього закону встановлюються зобов'язання держа-

ви перед громадянами України, які внаслідок знецінення втра-

тили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992

року в установи Ощадного банку СРСР та державного страху-

вання СРСР, що діяли на території України, а також у дер-

жавні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцент-

ної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграш-

ної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР,

сертифікати Ощадного банку СРСР.

Згідно цього ж закону, компенсації підлягають також гро-

шові заощадження громадян України, помішені в установи

Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху про-

тягом 1992-1994 років і які знаходились на рахунках Ощадного

банку України не менше одного повного календарного року

в період 1992-1995 років.

Чинність цього закону поширюється і на іноземних грома-

дян та осіб без громадянства, які станом на 2 січня 1992 р. мали

заощадження в установах Ощадного банку СРСР та державно-

го страхування СРСР, що діяли на території України.

312 Особлива частина

Держава зобов'язалась забезпечити збереження та віднов-

лення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх ком-

пенсацію у встановленому порядку.

Компенсація громадянам України втрат від знецінення гро-

шових заощаджень проводиться виключно у грошовій формі за

рахунок Державного бюджету України, починаючи з 1997 року.

Відновлення заощаджень громадян України здійснюється шля-

хом переведення їх у цільові боргові зобов'язання держави в

порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України і На-

ціональним банком України. Кошти для компенсації заощад-

жень громадян визначаються в Державному бюджеті України

окремою статтею. Порядок перерахування коштів з Державно-

го бюджету України установам Ощадного банку України та

колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів

України.

Кабінет Міністрів України може залучати для проведення

компенсаційних виплат позабюджетні кошти, в тому числі кош-

ти, залучені до Державного бюджету України через спеціальні

податки, встановлені законами України.

Погашення відновлених заощаджень громадян, помішених

у цінні папери, здійснюється на загальних підставах відповідно

до сум, визначених у Державному бюджеті Україні.

Велика кількість нормативних актів по регулюванню відно-

син в галузі державного кредиту видається головним суб'єктом

цих відносин з боку держави — урядом України. Типовим при-

кладом цього може бути постанова Кабінету Міністрів України

«Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року»

від 23 серпня 1994 р., у відповідності з якою були випущені

облігації на строк з 1 січня по 31 грудня 1995 р. Цією ж поста-

новою були затверджені «Основні умови випуску і порядок роз-

міщення облігацій внутрішньої державної позики 1995 року».

Облігації випускалися на пред'явника загальним обсягом емісії

один трильйон карбованців. Строк погашення визначений в

один рік з умовою щоквартальної виплати доходу з розрахунку

140 процентів річних. Номінальна вартість облігації була вста-

новлена в 100 млн карбованців, причому погашення і виплата

доходу здійснювались в безготівковій формі.

Розміщення облігацій цієї позики здійснювалось на добро-

вільних засадах серед юридичних осіб, кожна з яких мала пра-

во придбати необмежену кількість облігацій. Кошти, одержані

Глава 16. Правові основи державного кредиту 313

від розміщення облігацій, зараховувались в Державний бюджет

України. Операції з розміщення і погашення облігацій здійсню-

звались Національним банком України, на який були покладені

обов'язки генерального агента по обслуговуванню випусків і

погашенню облігацій. Гарантом своєчасності і повноти пога-

шення облігацій виступило Міністерство фінансів України.

З метою стимулювання притоку іноземних кредитів в Ук-

раїну і зменшення видатків Державного бюджету України Ка-

бінет Міністрів України 17 серпня 1995 р. прийняв постанову

«Про додаткове забезпечення гарантій чи інших зобов'язань

уряду України, що надаються іноземним кредиторам по пога-

шенню кредитів в іноземній валюті, які одержують українські

юридичні особи». Нею встановлено, що Валютно-кредитна рада

Кабінету Міністрів України розглядає питання про надання

гарантій та інших зобов'язань уряду України шоземним креди-

торам для забезпечення погашення заборгованості юридичних

осіб України за кредитами в іноземній валюті, що одержуються

ними на принципах валютної самоокупності, лише за умови

укладення вказаними юридичними особами і Державним екс-

портно-імпортним банком України (або іншим уповноваженим

урядом України фінансовим агентом) кредитних і інших угод і

угод позики. Лише за наявності нотаріально засвідчених угод

позики Валютно-кредитна рада подає на розгляд Кабінету

Міністрів України матеріали про надання іноземним кредито-

рам гарантій або інших зобов'язань уряду України.

У відповідності з даною постановою всі витрати, пов'язані

з оцінкою вартості предмету застави та укладенням угоди зас-

тави несе юридична особа, що має намір одержати гарантії чи

інші зобов'язання уряду України по забезпеченню погашення

кредитів в іноземній валюті. При цьому встановлено, шо держ-

мито за нотаріальне посвідчення угоди застави оплачується в

розмірі 0,1 процента вартості предмета застави, але не більше

35 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ведення обліку гарантій і інших зобов'язань уряду України,

шо надаються у відповідності з чинним законодавством нашої

держави для забезпечення погашення українськими юридич-

ними особами кредитів в іноземній валюті, покладено на

Міністерство фінансів України.

У грудні 1995 року Кабінет Міністрів України прийняв по-

станову «Про забезпечення сільськогосподарських товаровироб-

314 Особлива частина

ників паливно-мастильними матеріалами і іншими матеріаль-

но-технічними ресурсами за рахунок товарного кредиту». Нею

передбачено ввести товарний кредит як одну з нових форм за-

безпечення сільськогосподарських товаровиробників основни-

ми матеріально -технічними ресурсами (паливно-мастильними

матеріалами, мінеральними добривами, сільськогосподарською

технікою і т.д.).

Уряд України встановив, що матеріально-технічні ресурси,

надані у вигляді товарного кредиту суб'єктами підприємниць-

кої діяльності всіх форм власності на підставі угод, укладених

ними з Міністерством фінансів України, урядом Автономної

Республіки Крим і місцевими державними адміністраціями,

використовуються для забезпечення сільськогосподарських то-

варовиробників в рахунок виконання ними державного кон-

тракту на сільськогосподарську продукцію і закладання в дер-

жавний резерв цієї продукції та продуктів її переробки.

Кабінет Міністрів України затвердив порядок оформлення

цього товарного кредиту. Згідно цього порядку, Мінфін укла-

дає з урядом Автономної Республіки Крим і обласними дер-

жавними адміністраціями угоди про порядок і обсяги надання

товарних кредитів під гарантії їх погашення на випадок неви-

конання державного контракту чи незакладення ресурсів в дер-

жавний резерв за рахунок відповідних бюджетів із врахуванням

рівня біржових цін на час здійснення розрахунків.

На підставі вказаних угод заготівельниками укладаються

угоди із товаровиробниками сільгосппродукції, що передбача-

ють порядок, строки і обсяги поставок товаровиробниками зер-

на, насіння та іншої сільськогосподарської продукції в державні

і регіональні ресурси чи в державний резерв. В цих угодах виз-

начаються коефіцієнти обміну товарних ресурсів та продукцію,

що поставляються в державні і місцеві ресурси на державний

резерв. Невиконання договорів тягне за собою застосування

фінансових санкцій, передбачених чинним законодавством

України.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Визначте поняття державного кредиту.

2. Назвіть особливості правовідносин з державного кредиту.

3. Назвіть принципи державного кредиту та розкрийте

сутність кожного з них.

Глава 17. Примі основи страхування

4. Що таке державний борг? -і

5. В чому полягає фіскальна функція державного кредиту?

•-' 6. Що таке рефінансування державного боргу?

7. В чому суть регулюючої функції державного кредиту?

8. Назвіть суб'єктів правовідносин з державного кредиту.

9. Якими нормативними актами регулюються відносини в га-

лузі державного кредиту?

10. Чим відрізняється державний кредит від банківського

кредиту?