Тема 8 ФУНКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ. УКРАЇНА В ГАЛУЗІ ГРОШОВОГО ОБІГУ

План

1. Банківська система України та роль у ній Національного банку України

2.Національний банк України.

Мета заняття: визначити функції і задачі національного банку України.

 

1. Банківська система України та роль у ній Національного банку України

Найпоширенішими видами послуг є ведення поточних рахунків клієнтів, кредитування, розрахунки. Велика кількість послуг пов'язана із зовнішньоекономічною діяльністю: про­даж частини валютного виторгу на УМВБ, купівля валюти, обмінні операції готівкової валюти, інкасація, обслуговування дорожніх чеків та різних видів акредитивів. Банки обслуго­вують облігації державної внутрішньої позики.

Стаття 1 Закону України “Про банки і банківську діяльність” установила дворівневу банківську систему в Ук­раїні, а стаття 2 формулює поняття банку: “Банки — це ус­танови, функцією яких є кредитування суб'єктів господар­ської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кре­дитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування на­родного господарства, виконання валютних та інших банків­ських операцій”.

Перший рівень банківської системи України — Національ­ний банк України. Національний банк України є юридич­ною особою, основну функцію якої — забезпечення ста­більності грошової одиниці — визначила Конституція Ук­раїни. Повноваження і принципи організації Національно­го банку України визначаються законодавством.

Статутний капітал Національного банку України у розмірі 10 мільйонів гривень є загальнодержавною власністю. Банк функціонує як економічно самостійна державна установа, здійснює видатки, як правило, за рахунок своїх доходів. При перевищенні доходів над видатками банк суми перевищен­ня відраховує в державний бюджет.

2. Національний банк України

Відповідно до законодавства Національний банк України:

1) визначає та проводить грошово-кредитну політику на підставі загальнодержавної програми економічного розвит­ку, затвердженої Верховною Радою України;

2) монопольне здійснює емісію національної валюти Ук­раїни та організовує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ, організовує систему рефінансування;

4) встановлює для банків та інших кредитних установ пра­вила проведення банківських операцій, бухгалтерського об­ліку і звітності, захисту інформації та коштів;

5) організовує створення та методологічно забезпечує сис­тему грошово-кредитної і банківської статистичної інфор­мації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками та іншими кредитними установами;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних бан­ківських технологій, координує та контролює створення елек­тронних платіжних засобів, систем розрахунків, автомати­зації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде реєстр банків, їх філій та представництв, валют­них бірж і кредитних установ, здійснює ліцензування бан­ківських та інших операцій у передбачених законом ви­падках;

10) складає платіжний баланс і баланс міжнародних інвес­тицій України, здійснює їх аналіз та прогнозування;

11) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних ус­тановах, де співробітництво здійснюється на рівні централь­них банків;

12) здійснює відповідно до визначених законом повнова­жень валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, організовує і здійснює ва­лютний контроль;

13) забезпечує накопичення, зберігання та здійснення опе­рацій з золотовалютним резервом;

14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, ціно­вих та валютних відносин;

15) організовує інкасацію та перевезення банкнот, монет та інших цінностей;

16) реалізовує державну політику з питань захисту держав­них таємниць у системі Національного банку України.

Керівними органами Національного банку України є Рада банку та Рада директорів.

Рада банку — конституційний орган. Згідно зі статтею 100 Конституції Рада Національного банку України роз­робляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається зако­ном.

Рада директорів банку забезпечує реалізацію грошово-кре­дитної політики, організовує діяльність і здійснює управлін­ня нею.

 Конституцією Голова Національного банку України призначається Верховною Радою за поданням Президента України більшістю від конституцїйного складу Верховної Ради України терміном на 4 роки.

На відміну від комерційних банків для Національного банку одержання прибутку не є основною метою діяльності.

Національний банк України має особливий правовий ста­тус. Він наділений владними повноваженнями. Нормативні акти, які видає Національний банк, обов'язкові для всіх без винятку органів держави і органів місцевого самоврядуван­ня. Значне розгалуження банківської системи дає можливість комерційним банкам самостійно здійснювати свої повнова­ження. Комерційні банки не видають нормативних актів, приписи яких розповсюджувалися б на всіх, але самі буду­ють свою діяльність на основі законодавства і нормативних актів Національного банку України. Державне регулювання відносин, що виникають з діяльності банків, набуває форми обов'язкових приписів, що містяться у нормах різних галу­зей права.

Відносини, що виникають з діяльності банків, являють собою синтез фактичних і юридичних відносин. Юридич­ним змістом цих відносин є суб'єктивні юридичні права і обов'язки їх учасників — банків та клієнтури. З одного боку, ці відносини — належна кредитній установі міра дозволеної поведінки: надання кредитів різних видів і стягнення плати (%) за них у відповідності з кредитною угодою в межах, доз­волених Національним банком України, а з іншого боку — приписана другій стороні — одержувачу позики і забезпече­на можливістю державного примусу (примусового стягнен­ня, збільшення плати за позику, реалізацією належного по­зичальнику майна і зарахування коштів на погашення бор­гу) міра необхідної поведінки (одержання позички і своє­часне повернення її), якої повинний додержуватися пози­чальник в інтересах кредитора. Кредитні відносини в ос­новному є договірними і регулюються, природно, нормами цивільного права. Однак навряд чи можливо відносини в галузі кредитування з участю банку відносити тільки до ци­вільно-правових. Цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин характеризується рівністю суб'єктів, їх диспозитивністю та ініціативою у формуванні і реалізації відносин. У кредитних правовідносинах чітко визначається ініціативність — бажання суб'єкта підприємництва одержа­ти позику в банку на умовах, які виставляє кредитор, але немає диспозитивності — юридичної свободи (можливості) позичальника здійснити правосуб'єктність за своїм розсу­дом.

Банківська позика надається на підставі угоди, в якій точ­но фіксується воля сторін. Одержувач позики — клієнт бан­ку, не підпорядкований кредитору, але їх права неоднакові. У банку-кредитора фактично знаходяться всі права, а на клієнті лежать обов'язки точного дотримання приписів кре­дитора. Виконання умов кредитора гарантоване, бо позика видається під забезпечення. У цивільному праві угода вико­нує і захисну функцію, оскільки сторони повинні точно до­тримуватися умов угоди. Кредитна угода захищає права кре­дитора: у випадку неповернення простроченої заборгованості банк може примусово повернути борг і стягнути підвищену плату. А позичальник може тільки відмовитися від укладен­ня угоди. Рівності сторін у кредитних правовідносинах немає, тому кредитна угода банку і позичальника є специфічною формою взаємовідносин комерційного банку і суб'єкта підприємництва.

Відносини, які виникають з діяльності кредитних установ, є однією з форм соціальних відносин і визначаються волею та свідомістю учасників. Хоча вони виникають за волевияв­ленням позичальників і оформляються кредитною угодою, але мають владно-організаційну основу. Правила Національ­ного банку України, які регламентують проведення операцій по рахунках в кредитних установах, вказують, що вони відкриваються: а) для зберігання коштів; б) для проведення операцій за розрахунково-грошовими документами визна­ченої форми; в) для здійснення контролю за дотриманням чинного законодавства при утворенні, реорганізації, ліквідації підприємств будь-якої форми власності і видів діяльності, при відкритті і закритті рахунків, повсякденно­го контролю за фінансово-господарською діяльністю клієнтів — власників рахунків. Причому контроль здійснює комерційний банк. Державна податкова адміністрація, контрольно-ревізійна служба, органи МВС, а за діяльністю комерційного банку спостерігає ще й Національний банк України.

Згідно з інструкцією Національного банку України “Про відкриття рахунків у національній та іноземній валюті” рахунки в банках відкриваються на умовах цієї інструкції і угоди на відкриття і обслуговування банківського ра­хунку. Відносини, які виникають між установами банків і власниками рахунків, характеризуються так: 1) сторони (банк і суб'єкт підприємництва) зобов'язані при дотри­манні законних і договірних умов і вимог вступити в ці відносини; 2) установа перед відкриттям рахунку суб'єк­тові підприємництва або установі здійснює функції конт­ролю, перевіряючи правосуб'єктність заявника; 3) зміст відносин чітко регламентовано чинними нормативними актами.

Виникнення відносин з приводу відкриття рахунків пов'я­зане з поданням заяви в банк організацією будь-якої форми власності, але не тому що вона цього дуже бажає і робить пропозицію банку вступити у договірні відносини, а тому що в силу закону вона не має права тримати кошти понад суми, встановленої комерційним банком (ліміт), в своїй касі. Після подання заяви для відкриття рахунку організацією кредитна установа перевіряє юридичну особу організації, наявність документів, необхідних для відкриття рахунку, і після цього дає згоду на його відкриття. Права і обов'язки власника рахунку і кредитної установи визначаються нор­мативними актами Національного банку України, а відпо­відальність за порушення цих актів — Указом Президента України.

Норми цих актів мають суто імперативний характер, який не дозволяє сторонам діяти за своїм волевиявленням, і є фінансово-правовими. Після відкриття рахунку ні банк, ні його клієнт — власник рахунку не має права змінювати при­писів, які містяться в нормативних актах.

Відкриття рахунку в банку юридичною особою, суб'єктом підприємницької діяльності є передумовою для виникнен­ня цивільно-правових відносин, пов'язаних з розрахунка­ми по його основній діяльності, а також дає можливість бути учасником кредитних відносин з банком. Відносини, пов'язані з розрахунками між юридичними особами і гро­мадянами, регулюються інакше, ніж відносини, що вини­кають з приводу відкриття рахунку в кредитній установі. Ці відносини відрізняються і методами правового регулю­вання (договірні, при рівності сторін) і суб'єктним скла­дом. В цих відносинах можуть брати участь не два, а три та, як правило, при іногородніх розрахунках, — чотири суб'єкти. Між постачальником і покупцем існують цивіль­но-правові відносини. Для виконання договірних умов вони повинні здійснювати взаємні розрахунки за встановлени­ми правовими формами. Таким чином, при розрахунках через банки виникає складне коло цивільно-правових (до­говірних) і фінансово-правових відносин. Договірні відно­сини регулюються цивільно-правовими нормами і вивча­ються в курсі цивільного права, фінансово-правові — в курсі фінансового права.

Фінансово-правові норми визначають порядок утворення і компетенцію комерційних банків.

В правовій та економічній літературі сформулювалися ви­значення так званого “банку банків”, який можна називати центральним (або національним) банком країни. Вважаєть­ся, що центральний банк повинен бути:

1. Єдиним емісійним центром, який має монопольне пра­во грошової емісії на території країни, зберігає і рахує на­ціональні золотовалютні резерви.

2. Банком уряду, зобов'язаним підтримувати державні еко­номічні програми, здійснювати кредитування дефіциту дер­жавного бюджету, розміщувати державні цінні папери.

    3. Органом стабільності національної грошової системи.

   4. Кредитором комерційних банків, коли в них не виста­чає коштів.

   5. Органом банківського нагляду, який підтримує необхід­ний рівень стандартизації і професіоналізму в національній кредитній системі.

Питання для осмислення:

1. Банківська система України та роль у ній Національного банку України

2.Національний банк України.

3.Функції НБУ.

4.НБУ – банк – банків, чому?