Тема 4 БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 

План

1. Поняття і зміст бюджетного процесу

2. Порядок складання проекту бюджету

3. Звітність про виконання бюджета

4.ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ

Мета заняття: визначити сутність механизму бюджетного процеса в Україні.

        

 1. Поняття і зміст бюджетного процесу

 Сукупність дій уповноважених органів держави, врегульованих правови­ми нормами, по складанню, розгляду, затвердженню і вико­нанню бюджету, а також складанню, розгляду і затвердженню звіту про його виконання і є бюджетним процесом.

Процесуальні бюджетно-правові норми забезпечують організацію роботи відповідних органів, вводять її в найбільш раціональні форми, які дають їй максимальну продуктивність, забезпечують досягнення найбільших результатів за наймен­шими затратами часу, сил та коштів; забезпечують права та інтереси учасників процесу, створюють правові гарантії їх дотримання.

  Згідно із Законом України “Про бюджетну систему Украї­ни” бюджетний процес — це регламентована нормами бюд­жетного права діяльність органів держави і місцевого само­врядування по складанню, розгляду, затвердженню бюдже­ту, а також складанню, розгляду і затвердженню звіту про виконання бюджету.

Весь бюджетний цикл поділяється на стадії бюджетного процесу: складання, розгляду, затвердження бюджету, вико­нання бюджету та складання, розгляду та затвердження звіту про виконання бюджету. Ці стадії періодично змінюють одна одну. Кожна стадія бюджетного процесу — це етап діяльності держави, внаслідок якого бюджет набуває нових якостей.

Бюджетний процес провадиться за принципами єдності, універсальності, періодичності, ре­альності, повноти, публічності, гласності, достовірності, зба­лансованості, спеціалізації бюджетних показників.,

Ще одна специфічна якість (принцип) бюджету — спеціа­лізація показників бюджету. Принцип спеціалізації бюджет­них показників застосовується на всіх стадіях бюджетного процесу за допомогою бюджетної класифікації — спеціаль­ного юридичного документа, що лежить в основі всієї бюд­жетної діяльності фінансових органів. За Законом України “Про бюджетну систему України” бюджетна класифікація — єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що за­безпечує загальнодержавне і міжнародне порівняння бюд­жетних даних-ІВидатки і доходи включаються в Державний бюджет в певному порядку, що забезпечує чітке уявлення про склад видаткової і дохідної частини бюджету, однакове групування доходів і видатків, їх деталізацію і можливість порівняння та аналізу. Доходи конкретизуються за їх джере­лами, а видатки — за цільовим призначенням.

Бюджетна класифікація забезпечує можливість на всіх ста­діях бюджетного процесу здійснювати аналіз і контроль, вста­новлювати джерела надходження коштів, об'єкти бюджет­ного фінансування, органи, відповідальні за повне і своє­часне надходження коштів у дохідну частину бюджету та ефективне використання бюджетних коштів.

Згідно з Постановою Верховної Ради України “Про струк­туру бюджетної класифікації України” від 12 липня 1996 року та наказом МФ №265 від 3 грудня 1997 року “Про запровад­ження нової бюджетної класифікації” чинна бюджетна кла­сифікація України введена в дію з 1 січня 1998 року. Вона передбачає 4 головні розділи, які в свою чергу поділяються на глави, параграфи та статті. Всі видатки бюджету розпо­діляються згідно з бюджетною класифікацією за трьома го­ловними структурами: функціональною, відомчою та еко­номічною.

Бюджетна класифікація має важливе організаційне та пра­вове значення. Організаційне полягає в тому, що застосу­вання бюджетної класифікації сприяє більш чіткій органі­зації роботи по складанню і виконанню бюджету, здійснен­ню контролю за виконанням дохідної частини бюджету за кожним джерелом і за витрачанням державних коштів за призначенням. Правове ж значення полягає в тому, що дер­жавний бюджет для всіх органів державної влади є фінансо­вим планом, що затверджується в законодавчому порядку, в межах бюджетної класифікації здійснюється компетенція законодавчих та виконавчих органів усіх рівнів в галузі бюд­жетного планування та виконання бюджету. [Бюджетна політика держави здійснюється через діяльність органів законодавчої та виконавчої влади, фінансових органів, органів державного фінансового контролю.

Учасниками бюджетного процесу є органи, які наділені бюджетними повноваженнями, а також бюджетні установи, інші отримувачі бюджетних коштів та кредитні організації, які здійснюють окремі операції з коштами бюджетів.

В систему органів, які є учасниками бюджетного процесу, входять:

1) органи законодавчої (представницької) влади;

2) органи виконавчої влади, в тому числі і фінансові органи;

3) органи, які здійснюють збір доходів бюджету;

4) банківські установи;

5) органи державного фінансового контролю;

6) розпорядники бюджетних коштів — керівники бюджет­них організацій;

7) інші органи, на які законодавством покладені повнова­ження у галузі бюджетної діяльності.

 2. Порядок складання проекту бюджету

 Згідно з чинним законодавством України стадію складан­ня проекту бюджету можна поділити на такі етапи:

1. Розробка бюджетної резолюції Верховною Радою Ук­раїни.

2. Розробка попереднього зведеного проекту бюджету.

3. Робота міністерств і відомств над зведеним проектом з метою внесення в нього поправок.

4. Підготовка проектів Зведеного бюджету та Державного бюджету.

Всі вони мають самостійне значення, відокремлені один від одного. Кожний наступний етап має інший склад учас­ників, коло і характер питань, що підлягають вирішенню, порядок їх розгляду, значення рішень, що приймаються.

Відповідно до Закону України “Про бюджетну систему Україниї проект бюджету починає формуватись з Бюджетної резолюції, яка в найзагальніших рисах окреслює пріоритети бюджетної політики на наступний період і розробляється та затверджується Верховною Радою України, після чого не пізніше 15 червня року, що передує року, на який прий­мається бюджет, вона надсилається Президентові України. Бюджетна резолюція є орієнтиром для уряду при розробці проекту бюджету.

Бюджетна резолюція відображає офіційну позицію Вер­ховної Ради України щодо пріоритетів бюджетної політики держави на наступний бюджетний рік. Бюджетна резолюція повинна містити пропозиції Верховної Ради України щодо граничного розвитку дефіциту державного бюджету, загаль­ного обсягу дохідних надходжень, положень, які кладуться в основу формування видаткової частини бюджету, пріори­тетів у фінансуванні окремих загальнодержавних програм, порядку управління бюджетними видатками, взаємостосунків між державним бюджетом та бюджетами органів місцевого самоврядування, інших пропозицій стосовно бюджетної полі­тики держави на наступний рік. Керуючись вказівками уряду та виходячи з фінансових можливостей держави, Міністерство фінансів готує попе­редній проект зведеного бюджету України, який протягом наступних двох тижнів доопрацьовується у міністерствах, відомствах та інших органах виконавчої влади. Останні вно­сять свої пропозиції з відповідними обгрунтуваннями та розрахунками. .Беручи за основу проекти зведених балансів доходів і видатків та кошториси видатків підприємств і уста­нов, що перебувають на Державному бюджеті і не входять до складу міністерств і відомств, Міністерство фінансів за участю представників відповідних міністерств і відомств, інших органів виконавчої влади готує проект Державного бюджету і проект Зведеного бюджету України.

Організація підготовки бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних, районних та місцевих бюджетів належить до відання відповідно уряду Автономної Респуб­ліки Крим, органів місцевого самоврядування та державних адміністрацій. Кабінет Міністрів України доводить до уряду Автономної Республіки Крим, обласних, районних та місце­вих Рад та їх виконавчих органів інструктивні листи про

особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний рік. Центральні органи виконавчої влади дово­дять цю інформацію до відома виконавчих органів місцево­го самоврядування.

Відповідно до статті 25 Закону України “Про бюджетну сис­тему України” виконавчі органи Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та інші місцеві органи вико­навчої влади на підставі основних макропоказників економіч­ного та соціального розвитку України розробляють прогнозні показники економічного та соціального розвитку відповід­них адміністративно-територіальних одиниць, які є базою для складання проектів бюджетів, та доводять ці показники до відома органів виконавчої влади нижчого рівня у строки, які б забезпечували затвердження бюджетів до початку бюджет­ного року. Ці строки визначаються виконавчими органами обласних, районних та місцевих Рад самостійно.

Відповідно до Закону України “Про бюджетну систему Ук­раїни” та Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” підготовка бюджету Автономної Республіки Крим віднесена до компетенції Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим; обласних, районних та місцевих бюджетів — до відповідних фінансових органів державних адміністрацій.

 Порядок розгляду проекту бюджету

Друга стадія бюджетного процесу, як це передбачено чин­ним законодавством, — розгляд проекту Закону про Держав­ний бюджет. Вона починається з моменту, коли бюджетні матеріали передаються до Верховної Ради Кабінетом Міністрів України, _який відповідно до статті 116 Конституції України розробляє проект Закону про Державний бюджет. І^Можна виділити два основних моменти, з яких складаєть­ся розгляд проекту бюджету.

1. Розгляд проекту бюджету центральними та місцевими органами виконавчої влади.

2. Розгляд проекту бюджету органом законодавчої влади та Радами на місцях./

Кабінет Міністрів на своєму засіданні розглядає проект Державного бюджету, Уряд Автономної Республіки Крим —проект бюджету Автономної Республіки Крим та виконавчі органи місцевого самоврядування — проекти відповідних обласних, районних та місцевих бюджетів.

Складений і розглянутий органами виконавчої влади про­ект Державного бюджету подається урядом на розгляд ви­щого законодавчого органу.

Проект бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів попередньо розглядаються постійними комітета­ми відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Рад органів місцевого самоврядування. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні та місцеві Ради розглядають проекти бюджетів за доповіддю відповід­них виконавчих органів з врахуванням висновків і співдопо­відей їх постійних комітетів.

Разом з проектом бюджету подаються: основні макропо-казники економічного і соціального розвитку України на плановий рік, зведений баланс фінансових ресурсів Украї­ни, основні напрями бюджетної і податкової політики, про­позиції щодо взаємовідносин Державного бюджету України з бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, ра­йонів, міст Києва і Севастополя, обсяги централізованих дер­жавних капітальних вкладень з розрахунками й обгрунту­ваннями по окремих позиціях і загальні показники зведено­го бюджету України. До проекту Закону про Державний бюд­жет додаються: прогноз доходів і видатків на три наступних роки, розроблений, виходячи з основних прогнозованих макроекономічних показників на цей період.

Важливе значення при розгляді проекту бюджету в парла­менті має бюджетна ініціатива, тобто право членів законо­давчого органу вносити зміни у представлений урядом про­ект бюджету.

За Конституцією України право бюджетної ініціативи по бюджету в цілому належить виключно Кабінету Міністрів України. Щодо зміни проекту бюджету, внесення в нього поправок та доповнень — ці повноваження належать всім суб'єктам, які користуються правом законодавчої ініціативи.

Згідно з Конституцією Кабінет Міністрів України подає на розгляд проект Державного бюджету до Верховної Ради Ук­раїни, з ним знайомляться депутати, проводиться засідання Верховної Ради України, на якому виступає міністр фінансів з детальною доповіддю, обговорення якої проводиться у відпо­відності з Регламентом Верховної Ради України. Наступний крок — розгляд проекту бюджету постійними комітетами, кожен з яких вносить свої поправки і передає їх до постійного комітету з питань бюджету. Останній розгля­дає всі поправки у двотижневий строк.

За 5 днів до засідання Верховної Ради, на якому заслухо­вуватиметься доповідь постійного комітету з питань бюдже­ту (перше читання), серед депутатів розповсюджуються всі матеріали стосовно виконаної роботи, тобто сама доповідь та таблиця про підтримання поправок та перелік відхиле­них. По доповіді проводиться обговорення.

Кабінет Міністрів України має два тижні для доопрацю­вання проекту бюджету відповідно до схваленої доповіді постійного комітету з питань бюджету і подання його на друге читання, яке також починається з доповіді міністра фінансів. Спочатку затверджується розмір державного бюд­жету, після чого Верховна Рада приймає проект Закону про Державний бюджет постатейно. Якщо під час голосування не вноситься істотних змін до проекту, приймається Закон про Державний бюджет.

У разі прийняття поправок, що призвели до перевищення граничного розміру дефіциту бюджету, уряд може відразу запропонувати свої поправки щодо його скорочення або взя­ти перерву для доопрацювання Верховна Рада України роз­глядає питання про пропорційне скорочення всіх статей ви­датків, крім захищених.

У випадках неприйняття рішення про пропорційне скоро­чення статей видатків, проект бюджету передається на дооп­рацювання в постійний комітет з питань бюджету, який прий­має пропозиції від постійних комітетів щодо скорочення де­фіциту, розглядає їх, а потім розповсюджує серед депутатів. Відбувається третє читання проекту бюджету, де обгово­рюються і голосуються поправки щодо скорочення дефіци­ту бюджету. Якщо внаслідок цього досягнуто затвердженого дефіциту бюджету, Верховна Рада України голосує проект в цілому, в іншому випадку — пропорційно скорочує статті видатків.

Порядок затвердження бюджету. Зміст правових актів про бюджет

Третя стадія бюджетного процесу присвячується затверд­женню бюджету, тобто під час проходження цієї стадії вияв­ляється воля представницького органу по затвердженню по­казників бюджету. Актом про затвердження бюджету являється закон або рішення про бюджет.; В зв'язку з цим необхідно розмежовувати поняття бюджету та закону про нього. Затвердження державного бюджету здійснюється вищим органом законодавчої влади в Україні — Верховною Радою України."Затвердження бюджету Автономної Республіки Крим — Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів — відповідними обласними та районними Радами, сільських, селищних та міських — територіальними громадами села, селища або міста, або че­рез утворені ними органи місцевого самоврядування. Зат­вердження державного бюджету України у результаті його обговорення у другому чи третьому читанні на засіданні Вер­ховної Ради України оформляється законом про Державний бюджет.

 Після затвердження бюджету вищим законодавчим орга­ном він стає обов'язковим для виконання. Закон про Дер­жавний бюджет вводиться в дію постановою Верховної Ради України, проект якої розробляє уряд і розповсюджує серед депутатів ще до другого читання закону. Згідно з чинним законодавством Закон про Державний бюджет повинен прий­матися Верховною Радою України до 2 грудня року, що пе­редує тому, на який складається бюджет. У випадку неприй­няття закону до 2 грудня Верховна Рада приймає постанову про порядок фінансування невідкладних витрат до затверд­ження цього закону.

Закон про Державний бюджет в основній своїй частині розв'язує одиничний випадок — встановлює загальний об­сяг доходів і їх спрямування на певні цілі та на даний конк­ретний рік. Він встановлює правові норми фінансово-гос­подарської діяльності для конкретних державних органів. Тому більша частина його приписів є безпосередньою підста­вою для виникнення конкретних правовідносин.

 Порядок виконання бюджету

Четвертою, але основною стадією бюджетного процесу є виконання бюджету.

Виконати бюджет — це зібрати доходи, мінімальна сума яких встановлена в законі про державний чи місцевий бюд­жет (перевиконати встановлений об'єм — це добре, а недо­виконання — це збільшення дефіциту), та профінансувати видатки (покривати видатки можна, не перевищуючи їх гра­ничний об'єм, бо фінансування понад встановлену межу — це збільшення дефіциту, підвищення розміру видатків на певні заходи — це неодмінно зменшення витрат на будь-які інші видатки, але ж в бюджет внесені першочергові, пріори­тетні витрати).                         

Згідно зі статтею 116 Конституції України забезпечення виконання затвердженого бюджету покладене на Кабінет Міністрів України,, Щодо місцевих бюджетів, то в статті 143 Конституції України говориться, що сільські, селищні та міські Ради затверджують бюджети відповідних адміністра­тивно-територіальних одиниць, як і обласні та районні Ради, й контролюють їх виконання, а, зрозуміло, виконання по­кладене на виконавчі органи.; Обласні і районні бюджети виконують згідно зі статтею 6Ї Закону України “Про місце­ве самоврядування” відповідні державні адміністрації на підставі Закону України “Про бюджетну систему України”.

Виконання бюджетів здійснюється на підставі законодавства та нормативно-правових актів про бюджет на певний бюджет­ний період і у відповідності з розписом доходів і видатків бюд­жету, який затверджується фінансовими органами.

Відповідно до статті 36 Закону України “Про бюджетну систему України”” Кабінет Міністрів України організовує виконання державного бюджету України через Міністерство фінансів України, міністерства, відомства, інші органи дер­жавної виконавчої влади, уряд Автономної Республіки Крим, виконавчі органи місцевого самоврядування. Державний бюджет України виконується за розписом до­ходів і видатків з поквартальним розподілом, що складаєть­ся Міністерством фінансів України відповідно до показників цього бюджету, затвердженого Верховною Радою України.

Державний бюджет України виконується по видатках в тих самих пропорціях щодо загальної суми видатків бюджету, які затверджені Верховною Радою України. Контроль за пропорційним фінансуванням здійснюється щоквартально.

У разі, коли в процесі виконання бюджетів органи вико­навчої влади або органи місцевого самоврядування прийма­ють рішення, на підставі яких необхідне виділення фінансо­вих ресурсів понад затверджені у відповідному бюджеті, вони можуть бути реалізовані тільки після внесення відповідних змін у Закон про Державний бюджет або рішення органу місцевого самоврядування про місцевий бюджет.

Виконання бюджетів здійснюється в межах доходів, що надійшли, і коштів на фінансування дефіциту бюджету. Безпосередньо виконання дохідної частини покладене на податкову адміністрацію, яка здійснює контроль за правиль­ністю і повнотою обчислення обов'язкових платежів і податків своєчасністю їх зарахування у відповідні бюджети.

Особлива роль у виконанні бюджету належить фінансо­вим органам, через які Кабінет Міністрів організовує їх ви-конанняІ'Міністерство фінансів забезпечує в установленому порядку виконання державного бюджету і цільове викорис­тання коштів, які виділяються з бюджету підприємствам і організаціям; складає звіт, про виконання державного! зве­деного (консолідованого) бюджету. Маючи владні повнова­ження, Міністерство фінансів вимагає подання йому матері­алів, пов'язаних із використанням бюджетних коштів, для здійснення контролю за виконанням бюджету^ У разі вияв­лення нецільового витрачання коштів Міністерство фінансів України може обмежувати або й припиняти фінансування таких установ і організацій.

Аналогічні функції здійснюють місцеві фінансові органи щодо виконання місцевих бюджетів. В Україні, як і в багатьох країнах СНД, введена казначейсь­ка система виконання бюджетів', для чого при Міністерстві

Згідно з постановою Кабінету Міністрів і Національного банку України від 9 травня 1997 року з 1 червня 1997 року введено казначейське виконання кошторисних видатків, створено систему органів державної вико­навчої влади, які зайняті організацією виконання держав­ного бюджету, — Державне казначейство. Державне казначейство:

— організовує виконання державного бюджету і здійснює контроль за ним;

— здійснює управління наявними бюджетними коштами як в національній, так і в іноземній валюті, коштами дер­жавних позабюджетних фондів у межах витрат, установле­них на відповідний період;

— фінансує видатки державного бюджету;

— веде облік касового виконання державного бюджету, складає звітність про стан виконання державного і зведено­го бюджету;

— здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом у відповідності до чинного законодавства;

— розподіляє між державним бюджетом, республікансь­ким бюджетом Автономної Республіки Крим і місцевими бюджетами відрахування від загальнодержавних податків і зборів та обов'язкових платежів за нормативами, затвердже­ннями Верховною Радою України. Казначейська система виконання державного бюджету передбачає акумулювання всіх коштів державного бюджету на рахунках, які відкриваються в установах банків на ім'я органів Державного казначейства.

За своїм правовим станом розпорядники коштів поділяють­ся на головних та нижчестоящих розпорядників коштів, які в свою чергу можуть поділятися на розпорядників коштів І та II ступеня. Так, у системі Міністерства освіти головним роз­порядником бюджетних коштів є міністр; ректори вузів (уні­верситетів та інститутів) є нижчестоящими розпорядниками коштів, або розпорядниками II ступеня, які одержують бюд­жетні фінансування в цілому на вуз з усіма структурними підрозділами — і тими, що мають права юридичної особи (наукові, учбові інститути, астрономічні обсерваторії, бо­танічні сади, обчислювальні центри), і підрозділами без права юридичної особи. В таких випадках установи, що входять до складу вузу, одержують бюджетне фінансування від роз­порядника бюджетних коштів І ступеня, а керівники цих установ є розпорядниками бюджетних коштів II ступеня.

До повноважень головних розпорядників бюджетних коштів належать права: одержувати кошти на утримання всієї систе­ми; розподіляти їх поміж нижчестоящими розпорядниками бюджетних коштів, відкривати бюджетне фінансування ниж-честоящим розпорядникам бюджетних коштів, одержувати й витрачати кошти на утримання апарату, що його вони очо­люють; контролювати цільове й доцільне витрачання коштів підвідомчими органами; здійснювати централізовані заходи.

По місцевих бюджетах головними розпорядниками бюд­жетних коштів є керівники галузевих відділів місцевих органів самоврядування (охорони здоров'я, освіти і т.ін.), яким підпо­рядковані місцеві установи та організації.

Розпорядники бюджетних коштів І ступеня одержують бюджетне фінансування як безпосередньо на утримання очолюваних організацій, так і для фінансування підлеглих їм установ, що перебувають на самостійному балансі; вико­ристовують кошти на виробничо-господарську діяльність своєї організації, відкривають бюджетне фінансування підвідомчим установам; контролюють цільове використан­ня їх та організовують приймання звітів стосовно викорис­тання бюджетного фінансування.

До повноважень розпорядників бюджетних коштів II сту­пеня входить одержання бюджетного фінансування в обсязі, визначеному за встановленими економічними норматива­ми; використання одержаного фінансування за цільовим призначенням з додержанням режиму економії; своєчасне подання звітності про фактичне використання коштів.

Розпорядник бюджетних коштів провадить фінансування у загальному обсязі з обов'язковим розмежуванням асигну­вання, призначеного на заробітну плату, на виконання нау­кових досліджень, стипендії (для учбових закладів), на харчування, медикаменти (для медичних та дитячих дошкіль­них установ), придбання твердого інвентаря і капітальний ремонт приміщень та устаткування. По всіх інших статтях кошторису видатків (ст.2. Нарахування на заробітну плату; ст.З. Господарські та канцелярські витрати; ст.4. Відрядження та службові роз'їзди; ст.5. Навчальні витрати; ст.14. Прид­бання м'якого інвентаря; ст. 18. Інші видатки) бюджетні асиг­нування виділяються загальною сумою за ст.19. Розпоряд­никам бюджетних коштів надане право переглядати й пере­розподіляти фінансування по зазначених статтях кошторису витрат.

Для повного обліку бюджетних коштів і контролю за їх цільовим використанням у відповідності до закону про дер­жавний бюджет України на певний бюджетний рік в орга­нах Державного казначейства відкривається реєстраційний рахунок на кожний рік, а після закінчення бюджетного року він поновлюється.

Реєстраційні рахунки відкриваються розпорядниками бюд­жетних коштів для обліку видатків. Для відкриття реєстра­ційного рахунку заводяться особові справи, в які вклада­ються такі документи:

— заява на відкриття рахунку в системі органів Державного казначейства, підписана керівником і головним бухгалтером;

— довідка про внесення в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України з вказівкою ідентифіка­ційного коду;

— копія затвердженого положення або статуту підприєм­ства, установи, завірена вищестоящою установою або нота­ріально;

— доведений до розпорядника коштів поквартальний об'єм асигнувань, передбачених в бюджеті України, з розподілом по розділах, параграфах і статтях бюджетної класифікації;

— затверджений кошторис доходів і видатків з покварталь­ним розподілом;

— картка із зразками підписів осіб, яким у відповідності з законодавством України надане право розпоряджатися рахун­ком і підписувати грошові документи, та відбитком печатки;

— звіт про виконання кошторису витрат установи на дату закриття фінансування на поточні бюджетні рахунки в уста­новах уповноважених банків;

— виписка з особової картки розпорядника коштів, якщо змінюється адреса і орган Державного казначейства.

Після реєстрації розпорядника коштів йому присвоюється номер. Дані номери є складовою частиною коду їх реєстра­ційних рахунків, які відкриваються в розрізі розділів бюд­жетної класифікації.

Про відкриття реєстраційного рахунку в органі Державно­го казначейства повідомляється розпорядник коштів.

Для регулювання відносин, пов'язаних з виконанням дер­жавного бюджету, органи Державного казначейства уклада­ють договори з розпорядниками бюджетних коштів на роз­рахункове обслуговування у відповідності з установленими лімітами, затвердженим кошторисом. Це специфічний вид договорів, оскільки бюджетним правовідносинам, які будуть здійснюватися за цими договорами, властиві ті ж особли­вості, про які йшла мова в загальній частині фінансового права.

Умови цих відносин та їх сутність передбачені норматив­ними актами.

Договір укладається за формою, яка встановлена Міністер­ством фінансів України, і повинен вміщувати: предмет до­говору (він визначений Інструкцією Мінфіну України від 12 травня 1997 р.), права і обов'язки сторін, які також визна­чені Мінфіном (вимагати _від клієнта правильності оформ­лення розрахункових документів на перерахування коштів, перевіряти фінансово-бухгалтерські документи про зараху­вання, перерахування і використання бюджетних коштів, припиняти фінансування у випадках виявлення фактів по

рушень установленого порядку виконання бюджету з по­відомленням клієнта).

Казначейство готує виписки з рахунків клієнтів на наступ­ний день після операції, забезпечує таємницю операцій на рахунках клієнтів. Але всі ці права Державне казначейство має як суб'єкт відносин, наділений владними повноважен­нями. Клієнт має право розпоряджатися коштами, що зна­ходяться на рахунку, але тільки в межах затвердженого кош­торису і затвердженого ліміту видатків, одержувати необхід­ну інформацію, пов'язану з виконанням договору, і контро­лювати своєчасність зарахування коштів на свої рахунки.

Клієнт бере на себе обов'язок подавати всі необхідні доку­менти, в тижневий строк повідомляти про всі зміни в рек­візитах і кошторисах видатків.

Що дуже позитивне в новому порядку виконання держав­ного бюджету, то це можливість оскарження дій Державно­го казначейства у судовому порядку, якщо сторони не мо­жуть ліквідувати розбіжності шляхом переговорів.

Договір може бути припинений за ініціативою однієї з сторін у випадках виявлення фактів порушень установлено­го порядку виконання державного бюджету або у випадках припинення діяльності однієї з сторін.

Реєстраційний рахунок відкривається на один рік і щоро­ку поновлюється, тобто рахунок, як і всі бюджетно-правові відносини, має періодичний характер.

Реєстраційні рахунки відкриваються в уповноважених бан­ках.

У відповідності до постанов Кабінету Міністрів України та Національного банку Україн” “Про касове виконання Дер­жавного бюджету України” від 3.04.96 р. (з доповненнями від 3.12.96 р., 18.03.97 р., 21.03.97 р. та 16.04.97 р.) обслуго­вування бюджетних рахунків доручене банкам “Україна” (Київ), Промінвестбанку (Київ), Ощадбанку (Київ), Укрсоц-банку (Київ), Державному експортно-імпортному банку (Київ), “Аваль” (Київ), Приватбанку (Дніпропетровськ), Брокбізнесбанку (Київ), Українському кредитному банку (Київ), Об'єднаному комерційному банку (Сімферополь), київському банку “Надра”, Акціонерному комерційному інноваційному банку “Укрсиббанк” та деяким іншим.

   Касовими видатками бюджету вважаються всі суми, видані готівкою і по безготівкових розрахунках, при перерахуванні коштів на рахунки юридичних осіб та при розрахунках з іншими бюджетами; повернення доходів, перекази сум по короткострокових позичках тощо.

Фактичними видатками є дійсні витрати установ, оформ­лені відповідними документами, які включають видатки по несплачених рахунках кредиторів, по нарахуванню зарплати і стипендіях. ;

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 р. передбачені заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджет­них коштів для забезпечення соціальних виплат населенню.

Цією постановою заборонялося без дозволу Міністерства фінансів асигнування на придбання легкових автомобілів усім бюджетним установам.

Кошти з бюджетів усіх рівнів на виплату зарплати перера­ховуються відповідними органами бюджетним установам і організаціям на спеціальні рахунки в установах банків. Штат­ний розпис та кошторис витрат бюджетних установ і органі­зацій незалежно від того, з якого бюджету вони фінансу­ються, затверджується для них керівниками вищестоящих органів за підпорядкованістю установи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 1997 р. затверджене Положення про порядок складання єдиного кош­торису доходів і видатків бюджетної установи, організації.

Єдиний кошторис доходів і видатків складається бюджет­ними установами на календарний рік і затверджується ке­рівниками вищестоящих організацій, за винятком централь­них органів виконавчої влади, Верховної Ради та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київсь­кої та Севастопольської міських Рад і державних адмініст­рацій, які затверджуються Кабінетом Міністрів, після екс­пертизи в Міністерстві фінансів України. /Підписує кошториси цих установ віце-прем 'єр-міністр Украї­ни з питань економіки, а по всіх інших установах управлінських органів — керівники вищестоящих органів або їх заступники./

Витрати бюджетної установи повинні чітко вписуватися в рамки фінансування. Єдиний кошторис установи складається з двох розділів — доходів і видатків. Дохідна частина кошто­рису складається з бюджетних асигнувань і позабюджетних коштів. Видаткова частина кошторису поділяється на ви­датки, які провадяться за рахунок бюджетних асигнувань, і на видатки, які покриваються за рахунок інших (позабюд­жетних) надходжень, з виділенням видатків, які провадять­ся установою за рахунок прибутку, що залишається в її роз­порядженні.

У відповідності з Указом Президента України “Про заходи щодо забезпечення наповнення Державного бюджету та по­силення фінансово-бюджетної дисципліни” від 28 лютого 1997 року) бюджетним установам і організаціям незалежно від того, з якого бюджету здійснюється фінансування, забо­ронено витрачати кошти на цілі, не передбачені затвердже­ними кошторисами доходів і видатків без затверджених в установленому порядку кошторисів доходів і видатків фінан­сування не здійснюється.

Кошториси доходів і видатків та штатні розписи затверд­жуються не пізніше ніж в місячний строк після затверджен­ня відповідних бюджетів. Кошториси затверджують вико­навчі органи по підпорядкованості після попередньої екс­пертизи відповідних фінансових органів.

Указом Президента бюджетним організаціям заборонено:

— витрачати кошти на цілі, не передбачені затверджени­ми кошторисами доходів і видатків, та на понадлімітне ви­користання бюджетних асигнувань. Персональна відпові­дальність у вигляді звільнення з посад і притягнення до відповідальності, передбаченої законодавством, покладаєть­ся на керівників і головних бухгалтерів цих бюджетних ус­танов;

— розміщувати за рахунок відповідного бюджету замов­лення на продукцію, роботи і послуги, фінансування яких не передбачалося відповідними бюджетами чи затверджени­ми у встановленому порядку кошторисами доходів і видатків.

Кабінет Міністрів України одержав право визначати поря­док затвердження титульних списків на будівництво об'єктів за бюджетні кошти або за кошти державних підприємств.

Кабінет Міністрів запроваджує щоденне збирання інфор­мації про надходження доходів до зведеного бюджету та щомісячну звітність бюджетних організацій і підприємств недержавної форми власності, яким надаються бюджетні кошти, про витрачання цих коштів.

В процесі виконання бюджетів Уряд України, органи місце­вого самоврядування мають право вносити зміни по видат­ках відповідного бюджету в межах затверджених асигнувань за розділами і підрозділами функціональної бюджетної кла­сифікації.

Виконання бюджетів здійснюється в межах доходів, які надходять, і коштів на фінансування дефіциту бюджету, за­тверджених у бюджеті на черговий рік.

Доходи, додатково одержані, спрямовують на фінансуван­ня народногосподарських і соціально-культурних заходів, включаючи капітальні вкладення. Додатково одержаними не вважаються суми, одержані в результаті розширення джерел на підставі рішень директивних органів після затвердження бюджету, а також переплати і суми, достроково внесені в бюджет.

З бюджету фінансуються тільки видатки, передбачені в бюджеті. Фінансування установ, підприємств і організацій з декількох бюджетів не допускається.

Фінансування з бюджету здійснюється в межах асигнувань, передбачених у поквартальному розподілі річного розпису до­ходів і видатків та місячному ліміті витрат.

Президент України 21.01.1998 р. видав Указ “Про запро­вадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення над­ходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі”. На його виконання Кабінет Міністрів України видав поста­нову “Про заходи щодо упорядкування бюджетних видатків”, а Мінфін України розробив механізм обмеження витрачання коштів державного бюджету. Тепер Міністр фінансів Ук­раїни затверджує річний розпис державного бюджету з по­місячним його розподілом на підставі показників, затверд­жених у законі про державний бюджет, які є граничними для розпорядників.

Річний розпис складається Головним бюджетним управ­лінням з помісячним розподілом. Розпис уточнюється.

Ліміти видатків головних розпорядників визначаються шляхом обмеження витрачання ними коштів, передбачених окремими статтями бюджетної класифікації. Захищені статті, видатки з оплати комунальних послуг та енергоносіїв і ут­римання бюджетних установ обмежуються в останню чергу.

Видатки цільових фондів фінансуються в межах надход­жень. На основі лімітів розпорядники бюджетних коштів доводять протягом 3 днів ліміти до своїх підвідомчих уста­нов, які в свою чергу лімітують показники кошторисів до­ходів і видатків бюджетної установи і реєструють їх у відпо­відному органі Державного казначейства.

Розпорядники бюджетних коштів не мають права без відпо­відного дозволу брати разові зобов'язання по оплаті на суму понад 100 тис. гривень.

В процесі виконання бюджетів Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів можуть виникати тимчасові ка­сові розриви. Для їх покриття можна одержати позички, які за клопотанням Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та відповідних виконавчих органів місцевого самоврядуван­ня надаються з бюджетів вищого рівня на підставі рішень керівників фінансових органів. Бюджетні позички повинні бути погашені у встановлені строки в межах поточного бюд­жетного року.

У видаткові частини державного і місцевих бюджетів вклю­чаються резервні фонди. Порядок використання резервного фонду Кабінету Міністрів України встановлено Постановою Верховної Ради України 22 лютого 1996 року. Резервний фонд передбачено у розмірі не більше 2 відсотків від обсягу ви­датків державного бюджету. Загальна сума резервного фон­ду визначається щороку. Обмеженість коштів, які знаходяться у розпорядженні держави, примушує суворо контролювати цільове використання коштів резервного фонду.

Фінансування видатків з резервного фонду здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України. Для одержання коштів з резервного фонду до Кабінету Міністрів України подаються обгрунтовані прохання міністерств, відомств, інших органів державної виконавчої влади та висновки Міністерства фінансів і Міністерства економіки України щодо економічної доцільності та ефективності фінансування ви­датків за рахунок резервного фонду.

Положення про резервний фонд забороняє використову­вати кошти з нього на:

— погашення боргів, у тому числі пов'язаних з гарантіями чи іншими видами забезпечення, наданими Урядом України;

— збільшення сум по статтях видатків, передбачених у дер­жавному бюджеті.

При вирішенні питання про надання коштів з резервного фонду Кабінет Міністрів на своє засідання письмово запро­шує представників комітету з питань бюджету, які можуть виступати на засіданні.

Кошти з резервного фонду надаються на фінансування:

1) витрат, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями;

2) робіт по ліквідації наслідків стихійних явищ та аварій;

3) непередбачених витрат, пов'язаних із введенням законів;

4) інших заходів, не передбачених і які не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету Ук­раїни, з визначенням при цьому розміру коштів, який не може перевищувати 20 відсотків загального обсягу резерв­ного фонду.

Цільове призначення коштів з резервного фонду визна­чає Кабінет Міністрів України в своїй постанові, а конт­роль за їх використанням здійснюють Рахункова палата та Міністерство фінансів України разом з органами держав­ної виконавчої влади та виконавчими органами, місцевого самоврядуван ня.

Верховна Рада України здійснює жорсткий контроль за витрачанням коштів з резервного фонду. Кабінет Міністрів України щомісяця подає Верховній Раді України детальні письмові звіти про витрати з резервного фонду з обгрунту­ванням їх необхідності, економічності й ефективності та підтвердження цього при витрачанні вказаних коштів.

Згідно зі статтею 33 Закону України “Про бюджетну сис­тему України” у разі, коли в ході виконання бюджету рівень дефіциту бюджету перевищує встановлений або виникає значне зниження надходжень від доходних джерел, Верхов­на Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів за пропозицією Ка­бінету Міністрів України, виконавчих органів відповідних Рад приймають рішення про запровадження пропорційного ско­рочення затверджених бюджетних видатків щомісячно по всіх статтях бюджету (крім захищених статей, перелік яких визначається відповідною Радою) до кінця бюджетного року. Пропорційне скорочення може бути запроваджене також, якщо в ході виконання бюджету його дефіцит не зменшуєть­ся, внаслідок чого виникає неспроможність фінансування передбачених бюджетом заходів.

Якщо Верховна Рада не реагує оперативно на збільшення дефіциту бюджету, не приймає рішення щодо пропорційно­го скорочення видатків, Президент України відповідно до бюджетного законодавства має право зупинити або скоро­тити фінансування окремих видатків, попередивши про це Верховну Раду України за два тижні.

Контроль за виконанням бюджетів здійснюється органа­ми державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх компетенції.

Від імені Верховної Ради на підставі статті 98 Конституції контроль за використанням коштів державного бюджету України здійснює Рахункова палата.

 Рахункова палата Верховної Ради України д}є на підставі Закону про неї від 11 липня 1996 року. Згідно з цим Законом Рахункова палата здійснює контроль за всією фінансовою діяль­ністю усіх організацій на території України, тому її повнова­ження такі ж, як і усіх контролюючих органів разом узятих. Першим запитом Президента України до Конституційного Суду України було питання про конституційність повноважень Ра­хункової палати.

Виконуючи державний бюджет України, щоденний конт­роль за витрачанням коштів бюджетів здійснює система органів Державного казначейства. Крім цього, створено спе­ціальний орган фінансового контролю — Державну конт­рольно-ревізійну службу в Україні при Міністерстві фінансів України (КРУ). Такі ж контролюючі органи працюють на місцях. Міністерства мають свої відділи контролю.

В кінці бюджетного року, 31 грудня кожного року, припи­няється право бюджетних організацій на витрачання бюд­жетних коштів навіть у випадках, коли на бюджетних ра­хунках залишаються кошти. Винятком є ті організації, яким надаються пільгові строки, вони припиняють користуватися бюджетними асигнуваннями після закінчення рахункового періоду. 31 грудня залишки невикористаних бюджетних асиг­нувань закриваються органами Державного казначейства або уповноваженими банками. Вони можуть використовуватися для фінансування видатків відповідних бюджетів у наступ­ному бюджетному році.

 3. Звітність про виконання бюджетів

Бюджетний цикл за певним бюджетом закінчується опри­людненням звіту про виконання бюджету,' Конституція Ук­раїни встановила, що Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає Верховній Раді України звіт про виконання державного бюджету України (ст. 97). Стаття 40 Закону України “Про бюджетну систему Украї­ни” встановила строк подання звіту про виконання держав­ного бюджету за попередній рік — 1 травня, але не встанов­лено строк затвердження такого звіту. Наприклад, звіти про виконання Державного бюджету у 1994 та 1995 роках досі не затверджені, вони поверталися Кабінету Міністрів, але до цього часу звіти не оприлюднені, як цього вимагає Конституція.

Звіт про виконання Державного бюджету України представ­ляє на засіданні Верховної Ради України Кабінет Міністрів

 Закон “Про державну контрольно-ревізійну службу в Ук­раїні” було прийнято 26 січня 1993 року.

України. З доповіддю про виконання Державного бюджету України виступає міністр фінансів України або особа, що виконує його обов'язки.

До звіту про виконання Державного бюджету України до­даються пояснення щодо всіх відхилень від затвердженого Закону про Державний бюджет України як по доходах, так і по видатках.

Звіти про виконання республіканського бюджету Автоном­ної Республіки Крим, обласного, міського (крім міст район­ного підпорядкування), районного, районного в місті бюд­жету складають відповідно Міністерство фінансів Автоном­ної Республіки Крим, фінансове управління (відділ) вико­навчих органів міської, районної в місті Рад місцевого само­врядування про виконання міського бюджету (міст район­ного підпорядкування), селищного та сільського бюджету — виконавчі органи відповідних Рад.

Виходячи із змісту статті 61 (ч. 3) Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, звіт про виконання обласних і рай­онних бюджетів складають відповідні державні адміністрації.

Протягом двох тижнів після подання матеріалів про вико­нання бюджету Верховній Раді комітети розглядають звіт і готують висновки. Звіт про виконання Державного бюджету повинен бути розглянутий не пізніше 1 травня. На засіданні Верховної Ради заслуховуються висновки Комітету з питань бюджету та інших комітетів.

Після обговорення приймається постанова щодо звіту про виконання Державного бюджету.

Верховна Рада може і не затвердити звіт про виконання бюджету і розглянути питання про відповідальність держав­них органів і посадових осіб виконавчої влади за порушення бюджетного законодавства^ Затвердженням звіту про вико­нання бюджету Верховна Рада України здійснює контроль за його виконанням, оцінює правомірність дій органів ви­конавчої влади, доцільність змін, що вносилися в бюджет під час його виконання. Затвердження звіту про виконання бюджету є схваленням дій органів виконавчої влади, які ви­конували приписи Ради, що містилися в актах про бюджет.

Постанови щодо затвердження звіту про виконання бюд­жету, як і самі акти про бюджет (закон і рішення місцевих Рад), публікуються і доводяться до загального відома.

4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ

Місцеві фінанси є важливою самостійною складовою фінан­сової системи України. Місцеві фінанси виникли в резуль-таті відокремлення особливих місцевих інтересів територі­альних громад та інших територіальних колективів, розме­жування функцій, компетенції та завдань, що забезпечують­ся органами державної влади і органами місцевого самовря­дування. Місцеві фінанси — це система формування, розпо­ділу та використання доходів територіальними громадами та місцевими органами влади з метою виконання покладених на них функцій і завдань.

Місцеві фінанси в Україні включають такі інститути, як самостійні місцеві бюджети, позабюджетні, валютні, цільові фонди, місцеві податки і збори, комунальний кредит, фінанси комунальних підприємств та інші.

Місцеві фінанси в Україні є важливим елементом місцево­го самоврядування, вони формують його фінансову основу.

Інститут місцевого самоврядування, його фінансова осно­ва визначені Конституцією України, зокрема статтями 7, 140-146, Законом України “Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 року та іншими законами і нормативно-право­вими актами.

У сфері місцевих фінансів органи місцевого самовряду­вання наділені повноваженнями та правами визначеними Конституцією України та законодавством України. В першу чергу, це повноваження в сфері місцевого бюджету.

Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах у разі їх створення мають право самостійно розробляти, затверджувати і повинні виконувати відповідні місцеві бюджети.

Що стосується обласних і районних бюджетів, міських бюджетів міст Києва і Севастополя, районних бюджетів ра­йонів у містах Києві і Севастополі, то їх розробляють і вико­нують відповідні місцеві державні адміністрації. Обласні та районні, Київська і Севастопольська міські, районні в містах Києві і Севастополі Ради затверджують відповідні місцеві

бюджети та заслуховують звіти відповідних місцевих дер­жавних адміністрацій про їх виконання.

Згідно законодавства органи місцевого самоврядування мають право на самостійність місцевих бюджетів. Це гаран­тується власними та загальнодержавними доходами, закріп­леними за ними на стабільній основі законом.

Це гарантується також правом самостійно визначати на­прями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Законодавство забороняє втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місце­вих бюджетів, за винятком випадків, передбачених законом.

Органи місцевого самоврядування мають право на державну фінансову підтримку. Згідно статті 62 Закону України “Про місцеве самоврядування” держава фінансове підтримує місце­ве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місце­вих бюджетів. Разом з тим, держава здійснює контроль за законним, доцільним, економним та ефективним викорис­танням коштів та належним їх обліком.

Органи місцевого самоврядування мають право на гаранто­вану державою доходну базу, достатню для забезпечення на­селення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Згідно Закону України “Про місцеве самоврядування” орга­нам місцевого самоврядування надане право у доходній ча­стині місцевого бюджету окремо виділяти доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів вико­навчої влади. Передбачене право органів місцевого само­врядування на фінансування державою у повному обсязі виконання повноважень органів виконавчої влади. Джере­лом необхідних для цього коштів визначено державний бюд­жет України або кошти отримані шляхом віднесення до місце­вого бюджету окремих загальнодержавних податків та пере­дачі органам місцевого самоврядування відповідних об'єктів державної власності. Крім того органи місцевого самовря­дування мають право на компенсацію державою додаткових витрат, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не були забезпечені відповідними фінансови­ми ресурсами, шляхом передачі Їх органам місцевого само­врядування в необхідних об'ємах. Органи місцевого самоврядування мають право на виконання таких рішень лише в межах переданих їм фінансових ресурсів.

Органам місцевого самоврядування надане право поділу видатків місцевих бюджетів на дві частини: видатки, що пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого са­моврядування, і видатки, пов'язані з виконанням делегова­них законом повноважень органів виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування мають право на поділ місцевого бюджету на поточний бюджет і бюджет розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюд­жетів. У видатковій частині місцевих бюджетів також окремо передбачаються видатки поточного бюджету і видатки бюд­жету розвитку. Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а кошти бюджету розвитку спрямо­вуються на реалізацію місцевих соціально-економічних про­грам, інвестиційну діяльність, на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних із розширеним відтворенням.

Органи місцевого самоврядування мають право на збалан­сування державою місцевих бюджетів з метою забезпечення достатнього рівня цих бюджетів для фінансування виконання наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб.

З метою збалансування місцевих бюджетів органи місце­вого самоврядування мають право на отримання дотацій, субсидій відповідно до закону.

Органи місцевого самоврядування мають право на вико­ристання на свій розсуд вільних бюджетних коштів. Дохо­ди, додатково одержані в процесі виконання місцевих бюд­жетів, суми перевищення доходів над видатками, що утво­рились в результаті збільшення надходжень до бюджету чи економії у видатках, вилученню не підлягають. Крім того, при забезпеченні державою збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів вільні залишки бюджетних коштів не враховуються.

Відповідно до статті 142 Конституції України територіальні громади сіл, селищ і міст мають право об'єднувати на договірних засадах кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утри­мання) комунальних підприємств, організацій і установ.

Згідно зі статтею 143 особливі додаткові бюджетні повно­важення надані обласним і районним Радам. Обласні і ра­йонні Ради отримали право на затвердження відповідно об­ласних і районних бюджетів, які формуються з коштів дер­жавного бюджету (для їх розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів) та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів (для реалізації спільних соціально-економічних і культурних про­грам), і контролювати їх виконання.

Законодавство передбачає й деякі інші права органів місце­вого самоврядування в галузі бюджету. Проте багато з них залишаються лише декларацією. Це, зокрема, стосується са­мостійності місцевих бюджетів, достатності їх власної до-ходної бази та іншого. Вказані права можуть бути реалізо­вані лише за умови радикальної реформи фінансово-бюд­жетної системи та адміністративної реформи в Україні.

Ще одна сфера, де органи місцевого самоврядування ма­ють певне коло прав і повноважень — це позабюджетні, ва­лютні та інші цільові фонди.

Згідно зі статтею 68 Закону України “Про місцеве само­врядування” органи місцевого самоврядування отримали право мати позабюджетні цільові, у тому числі валютні, кош­ти. Ці кошти перебувають на спеціальних рахунках в уста­новах банків.

Органи місцевого самоврядування мають право самостійно затверджувати положення, якими визначається порядок фор­мування та використання позабюджетних коштів. Такі поло­ження затверджуються відповідними місцевими Радами.

Утворення окремих позабюджетних цільових фондів на місцевому рівні передбачене законодавством про зайнятість, про приватизацію, про фінансування шляхових робіт.

Так, ст. 22 Закону України “Про зайнятість населення”, ухваленого у березні 1991 р., із внесеними до нього змінами передбачає формування як на центральному, так і на місце­вому рівнях Державного фонду сприяння зайнятості насе­лення. У складі джерел його формування визначені також і

асигнування державного та місцевих бюджетів, розмір яких встановлюється Верховною Радою України.

Ст. 23 Закону України “Про приватизацію майна держав­них підприємств” від 4 березня 1992 р. передбачає утворення позабюджетного Державного фонду приватизації та позабюд­жетних фондів приватизації Автономної Республіки Крим та інших адміністративно-територіальних одиниць України. Кошти зазначених фондів спрямовуються на погашення внут­рішнього державного боргу України, а також на відшкоду­вання витрат, пов'язаних з приватизацією, на кредитування технічного переозброєння приватизованих підприємств, роз­виток підприємництва та створення нових робочих місць у межах, що визначаються Державною програмою приватизації. Щорічними законами “Про Державний бюджет України” визначається порядок використання коштів, одержаних від приватизації майна державних підприємств.

Створення окремих позабюджетних рахунків місцевих Рад передбачене і в процесі приватизації державного житлового фонду. Ст. 9 Закону України “Про приватизацію державно­го житлового фонду” від 23 червня 1992 р. встановлює, що кошти, одержані від приватизації державного житлового фонду, зараховуються у спеціально створені позабюджетні приватизаційні житлові фонди місцевих Рад або відповідні фонди підприємств, на балансі яких є відомче житло. Ці кошти використовуються на житлове будівництво та на ре­монт житла з метою забезпечення житлом громадян, які перебувають на обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов. Згідно цього ж Закону 20% коштів вказаних фондів перераховується до Державного приватизаційного житлового фонду, який створюється для фінансування жит­лового будівництва в регіонах з низьким рівнем забезпече­ності громадян житлом та утворення резерву коштів для за­безпечення гарантії прав новонароджених громадян Украї­ни на безкоштовне державне житло.

До 1997 р. Законодавство України передбачало формування позабюджетних фондів місцевих Рад для фінансування шля­хових робіт. Так, ст. 4 Закону “Про джерела фінансування шляхового господарства України” від 18 вересня 1991 р. вста­новлює, що промислові, транспортні, будівельні та інші підприємства, колгоспи, радгоспи, кооперативи і господарські організації незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності відраховують кошти на шляхові роботи у розмірі від 0,4 до 0,8 % обсягу виробництва продукції та виконуваних робіт (послуг), а заготівельні, торговельні (у тому числі оп­тові) та постачальницько-збутові організації — у розмірі від 0,03 до 0,06 % річного обороту (без обороту по громадському харчуванню). Згідно із законом конкретний розмір відраху­вань, що надходять до цієї статті, на розвиток шляхів загаль­ного користування в Автономній Республіці Крим і областях, а також напрямки їх використання визначаються Верховною Радою Кримської автономії та обласними Радами.

Відповідно до змін, передбачених Законом України від 19 квітня 1997 р. “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування” та Закони України “Про Держав­ний бюджет України на 1997 рік” вказані кошти концентру­ються у держбюджеті України. 85 відсотків цих коштів пере­даються до місцевих бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Відповідно до законодавства України місцеві Ради утво­рюють також цільові позабюджетні фонди охорони навко­лишнього середовища. Ст. 46 Закону України “Про охоро­ну навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. із наступними змінами встановила надходження пла­тежів за забруднення навколишнього природного середови­ща до позабюджетних фондів його охорони місцевих Рад базового рівня, Автономної Республіки Крим та обласних Рад. У розмірі 70% ці платежі надходять до Рад базового рівня, 20% — Автономної Республіки Крим і обласних Рад, 10% — до Державного позабюджетного фонду охорони на­вколишнього природного середовища.

Законом України “Про бюджетну систему України” від 1995 р. встановлено порядок, згідно якого усі позабюджетні фонди можуть утворюватися лише за рахунок надходжень від нео­бов'язкових платежів.

Це свідчить про те, що правова база, яка регламентує діяльність численних позабюджетних цільових фондів, по­требує систематизації та уточнення. Слід також чітко визна­чити й розмежувати компетенцію місцевих Рад різних рівнів і держави в сфері управління територіальними відділеннями державних позабюджетних фондів та місцевими позабюд­жетними фондами.

Порядок утворення валютних фондів органів місцевого самоврядування регламентується Декретом Кабінету Міністрів України № 15—93 “Про систему валютного регу­лювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р.

Ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів запроваджено порядок, відповідно до якого Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих Рад формують відповідно республіканський (Автономної Республіки Крим) і місцеві валютні фонди шляхом купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів в межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими Радами. Згідно з Декретом збережені й інші джерела формування валютних фондів місцевих Рад, передбачені законодавством України.

Важливою сферою, в якій органи місцевого самоврядування мають ряд повноважень, є оподаткування. Ці повноваження стосуються встановлення місцевих податків і зборів.

Це право передбачено статтею 143 Конституції України. Згідно зі статтею 69 Закону України “Про місцеве самовря­дування” органи місцевого самоврядування можуть встанов­лювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відпо­відних місцевих бюджетів. За рішенням зборів громадян за місцем їх проживання можуть запроваджуватись місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування.

Спеціальним законодавством, що регламентує види, став­ки місцевих податків і зборів, об'єктів і суб'єктів оподатку­вання, є Декрет Кабінету Міністрів “Про місцеві податки і збори” від 20 травня 1993 р., Закон України “Про доповнен­ня Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві подат­ки і збори” від 17 червня 1993 р., Закон “Про систему опо­даткування” від 18 лютого 1997 р. із наступними змінами.

Відповідно до законодавства в Україні справляється 2 місце­вих податки: податок з реклами та комунальний податок, а також 14 зборів. Це готельний збір; збір за паркування авто­транспорту; ринковий збір; за видачу ордера на квартиру;

курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і теле-зйомок; збір за проведення місцевого аукціону, конкурсно­го розпродажу лотерей; збір за проїзд по території прикор­донних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збір з власників собак.

Місцеві податки і збори встановлюються міськими, сільськи­ми та селищними Радами, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кор­дон, що встановлюється відповідними обласними Радами.

Окремі з місцевих податків і зборів визначені як обов'яз­кові. Так, відповідно до статті 15 Закону України “Про сис­тему оподаткування” обов'язковими для встановлення міськими, селищними та сільськими Радами за наявності об'єктів оподаткування, або умов з якими пов'язане запро­вадження цих податків, є збір за паркування автотранспор­ту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак.

Органи місцевого самоврядування мають певні повнова­ження в галузі комунального кредиту. Відповідно до статті 70 Закону України “Про місцеве самоврядування” місцева Рада, або за її рішенням інші органи місцевого самоврядування, можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позики з інших бюджетів на покриття тимчасо­вих касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах.

Органи місцевого самоврядування, крім того, можуть у ме­жах законодавства створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи. Вони мають право виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіаль­них громад. Ці органи мають право розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів згідно з законом із зарахуванням їх до доходної частини відповідно місцевого бюджету.

Повноваження органів місцевого самоврядування в сфері комунального кредиту регламентуються також спеціальним законодавством. Так, згідно із Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” від 1991 року (стаття 11) місцеві Ради отримали право на випуск внутрішніх місцевих позик. Статтею 14 Закону було встановлено, що кошти одержані від реалізації місцевих позик направляються до місцевих бюд­жетів та позабюджетних фондів місцевих Рад. Визначено, що ці кошти спрямовуються на цілі, визначені при випуску об­лігацій. Згідно із законом порядок реєстрації випуску місце­вих позик встановлюється Кабінетом Міністрів України або за його дорученням Міністерством фінансів України.

Відповідно до Закону України “Про державне регулюван­ня ринку цінних паперів” від ЗО грудня 1996 року функції регулювання реєстрації цінних паперів, включаючи місцеві цінні папери, покладені на Державну комісію з цінних па­перів та фондового ринку. Порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик врегульований відповідним положенням за­твердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 48 від 13 жовтня 1997 року, а також Указом Президента України “Про впорядкування внутрішніх та зовнішніх запозичень, що проводяться органами місце­вого самоврядування” від 18 червня 1998 року.

Згідно з Указом розмір місцевих позик, а також розміри кредитів, що отримують органи місцевого самоврядування в банках мають погоджуватися з Міністерством фінансів Ук­раїни.

Органи місцевого самоврядування України мають і ряд інших прав в галузі місцевих фінансів. Проте вказана сфера діяльності місцевого самоврядування все ще залишається не­достатньо врегульованою законодавством. Існує нагальна по­треба прийняття таких законів, як закон України про фінанси місцевого самоврядування, про місцеві податки і збори, про комунальний кредит, про фінансове вирівнювання та інших.

Питання для осмислення:

1. Поняття і зміст бюджетного процесу

2. Порядок складання проекту бюджету

3. Порядок розгляду проекту бюджету

4. Порядок затвердження бюджету. Зміст правових актів про бюджет

5.Порядок виконання бюджету

6. Звітність про виконання бюджета

7. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ