Тема 1 Вступне заняття. ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА

План

Поняття фінансового права

Місце фінансового права в системі права держави

3.    Система та джерела фінансового права

4.    Наука фінансового права і фінансове право

Мета заняття: визначити предмет, метод і систему фінансового права України

1. Поняття фінансового права

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності — відносини з приводу формування і витрачання централі­зованих і децентралізованих фондів коштів, необхідних дер­жаві для виконання її функцій. В цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави в розподілі і перерозподілі національного доходу, тому вони мають влад­но-майновий (грошовий) характер. У фінансових відноси­нах інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями. З іншого боку, у фінансових відносинах виступають органи держави, господарські органі­зації різних форм власності, громадські організації, об'єднан­ня громадян, окремі громадяни, на яких покладаються обо­в'язки по внесенню платежів державі або цільовому вико­ристанню асигнувань, що відпускаються з фондів коштів. Як правило, держава уповноважує управляти фінансовою діяльністю утворені для цього органи (фінансові та кредитні)] Не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи дер­жави з владними повноваженнями, є фінансовими.

Фінансове право регулює відносини, що виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів та ви­датків між її ланками, складанні, розгляді, затвердженні й виконанні бюджету та звіту про його виконання; збиранні обов'язкових платежів та податків з підприємств, організацій різних форм власності та населення; фінансуванні та креди­туванні; державному страхуванні, державних позиках та організації ощадної справи; регулюванні грошової системи, розрахунках та валютних операціях. Таким чином, фінансо­вим правом регулюються тільки організаційно-майнові відно­сини, що виникають з владної діяльності держави в особі повноважних органів, щодо утворення і використання нею фондів коштів.

Метод фінансово-правового регулювання — це сукупність засобів впливу на учасників фінансово-правових відносин що характеризуються юридичними фактами, з якими пов'я­зуються виникнення фінансових правовідносин, правовим статусом їх суб'єктів та розподілом прав і обов'язків між ними, видами санкцій за порушення приписів держави і порядком їх застосування. Ці юридичні ознаки властиві ме­тодам регулювання всіх галузей права. Фінансовому праву, як і іншим публічним галузям наприклад адміністративно­му, властивий метод владних приписів, метод субординації. Фінансові правовідносини виникають тільки на основі пра­вових актів, обсяг прав і обов'язків як і в адміністративно­му праві, лочно встановлюється державою. Але на відміну від адміністративних правовідносин учасники фінансово-правових позбавлені права оперативної самостійності.

 Фінансове право — це сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання завдань і функцій дер­жави.

2. Місце фінансового права в системі права держави

Фінансове право є самостійною галуззю єдиної правової системи держави. Самостійність обумовлена його змістом, якісною єдністю суспільних відносин, які регулюються фінансовим правом. Ці відносини скеровані на планову мобілізацію, розподіл і використання централізованих фондів коштів, необхідних для функціонування держави. Але самостійність фінансово­го права не означає, що воно існує відокремлено. Фінансове право тісно пов'язане з усіма галузями правової системи України. В першу чергу фінансове право тісно пов'язане з конституційним, адміністративним та цивільним.

Конституційне право регулює основні питання соціально-економічної системи і політичної організації суспільства, принципи діяльності держави і її органів у всіх галузях, у тому числі і в галузі фінансів, компетенцію органів держав­ної влади і державного управління в сфері фінансів. Форма державного устрою, розподіл в державі влади, участь народ­них мас в управлінні державою, співвідношення державної влади і місцевого самоврядування — все впливає на конк­ретні форми фінансової діяльності. Норми фінансового права конкретизують положення державно-правових норм і забез­печують формування і витрачання державних централізова­них і децентралізованих фондів коштів.

Адміністративне право визначає основні принципи держав­ного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів у галузі фінансово-кредитних відносин, закріплює права й обов'язки посадових осіб фінан­сових і кредитних органів. Виходячи з принципів і положень адміністративного права, норми фінансового права встанов­люють організаційні форми управління фінансово-кредитною системою, структуру фінансових органів, регулюють відно­сини, які виникають безпосередньо при мобілізації, розподілі і використанні фондів коштів державою в особі її органів.

Фінансове право межує з трудовим і пенсійним у тій час­тині, що стосується регулювання відносин з приводу утво­рення і витрачання Пенсійного фонду та Фонду державного соціального страхування. За порушення фінансового зако­нодавства застосовуються санкції кримінально-правових норм і т.д.

3. Система та джерела фінансового права

  Фінансове право складається з великої кількості норм, які послідовно розташовані і взаємопов'язані, об'єднані єдністю завдань і функцій держави. Групування цих норм не відбувається за бажанням особи, яка цим займається, воно зале­жить від особливостей відносин, що ними регулюються, тобто має об'єктивні підстави. Групування є зовнішнім, тобто фінансове право входить в єдину систему права України, і внутрішнім. Внутрішнє групування, або систематизація, фінансово-правових норм пов'язане з методологічним підхо­дом до визначення критеріїв, за якими ці норми класифіку­ються.

  Під системою фінансового права розуміють поділ його норм за окремими фінансово-правовими інститутами відповідно до особливостей фінансових відносин, які регулюються цими нормами. Як і всі галузі права України, фінансове право поділяється на загальну й особливу частини.

У загальну частину фінансового права як галузі права вклю­чаються норми, які закріплюють загальні принципи, правові форми і методи фінансової діяльності, правовий статус органів, що керують фінансовою діяльністю, а також норми, які регу­люють відносини у галузі фінансового контролю.

В особливу частину включаються певні групи правових норм, які регулюють однорідні фінансові відносини, пов'я­зані між собою як самостійні відокремлені підгрупи, тобто фінансово-правові інститути. До них належать, наприклад, правові норми, що регулюють надходження в бюджет обо­в'язкових платежів, податкове право. Загальна й особлива частини фінансового права являють собою єдине ціле. По­ложення загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої частини,,];

Систему курсу фінансового права як учбової дисципліни побудовано відповідно до системи фінансового права. Найбільш доцільним є групування матеріалу за ознакою за­гальної і особливої частин.

У загальну частину курсу фінансового права включаються питання, які стосуються всіх правових інститутів, що об'єд­нуються в особливу частину: поняття, зміст і методи фінан­сової діяльності, зміст фінансової системи, коло і повнова­ження органів держави, що керують фінансовою діяльністю, види і методи фінансового контролю. В загальній частині визначається предмет і метод фінансового права, зміст, особ­ливості і види фінансово-правових норм і фінансово-правових відносин; співвідношення фінансового права і фінансо­во-правової науки.

В особливій частині курсу фінансового права норми об'єд­нуються у розділи, які включають відповідні фінансово-пра­вові інститути. Фінансово-правовий інститут — це система фінансово-правових норм, якими регулюються однорідні групи фінансових відносин.

Розділи об'єднують по кілька правових інститутів, виходя­чи з однорідності відносин, які регулюються цими право­вими нормами. В Особливу частину входять розділи, які об'єднують норми, що регулюють відносини в галузі: 1) бюд­жету; 2) державних доходів і податків; 3) державного кредиту;

4) державного страхування; 5) державних видатків; 6) бан­ківського кредитування і безготівкових розрахунків; 7) гро­шового обігу і валютного регулювання.

В системі курсу фінансового права віддзеркалюється фінан­сова система України, окремі ланки фінансової системи ви­вчаються в окремих розділах.

В розділи включаються фінансово-правові інститути, на­приклад, розділ “Бюджетне право” складається з двох фінан­сово-правових інститутів: 1) бюджетний устрій; 2) бюджет­ний процес; а розділ “Правове регулювання видатків” також з двох інститутів: 1) правовий режим фінансування народ­ного господарства і 2) правовий режим кошторисно-бюд­жетного фінансування.

Така побудова курсу фінансового права сприяє кращому вивченню норм, які регулюють складне коло фінансових відносин, і скеровує зусилля вчених і студентів як на роз­робку загальних проблем фінансового права, так і на глибо­ке вивчення і вдосконалення окремих фінансово-правових інститутів, зміст яких в умовах ринкової економіки значно змінюється.

Від системи фінансового права як галузі права і як пред­мета викладання слід відрізняти систему фінансового зако­нодавства, тобто систему всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, які регулюють фінансові відно­сини в державі. Фінансове законодавство — це зовнішня форма фінансового права, що відображає його внутрішню сутність (структуру).

 

4. Наука фінансового права і фінансове право

Зарубіжна наука не розділяє науку фінансового права і фінансову науку. Вчені вважають, що фінансові відносини не існують поза фінансовими правовідносинами, тому роз­глядати фінансово-правову науку окремо від фінансової (еко­номічної) вони вважають за неможливе.

Питання про межі науки фінансового права і зв'язок її з фінансовою наукою є важливим, оскільки воно повинне сприяти встановленню співвідношення між економічними і правовими дослідженнями в галузі державних фінансів. Дер­жава, пізнаючи об'єктивні економічні закони, встановлює зміст економічних суспільних відносин в залежності від особ­ливостей груп однорідних суспільних відносин і правові норми, які регулюють ці відносини. Право не зливається з базисними категоріями, але не можна ігнорувати економічні фактори, досліджуючи певні фінансово-правові проблеми.

Суспільні (економічні) відносини, отримуючи відповідну юридичну мотивацію, стають правовідносинами. Тому еко­номічні дослідження повинні спиратися на фінансово-пра­вову науку, а юристи-фінансисти — на обгрунтовані дослід­ження фінансової науки. У сучасних умовах, коли Україна ставить за мету побудувати правову державу, питання про розвиток правової науки, в тому числі і фінансово-правової, набуває особливого значення.

Наука фінансового права є самостійною галуззю публіч­ного права, яке досліджує усі сторони життя держави, ос­кільки її функціонування неможливе без фінансового забез­печення.

Наука фінансового права досліджує, якими юридичними засобами держава в особі своїх органів та органів місцевого самоврядування мобілізує кошти для утворення централізо­ваних і децентралізованих фондів коштів та витрачає їх для свого функціонування. В коло досліджень науки фінансово­го права входять суспільні (економічні) відносини, що ви­никають під час мобілізації коштів юридичних осіб, грома­дян, з інших джерел на потреби, які пов'язані із здійснен­ням владних державних повноважень.

Наука фінансового права як одна з галузей юридичної на­уки вивчає історію фінансового законодавства, розробляє наукові рекомендації щодо його вдосконалення. В завдання науки фінансового права входить також вивчення фінансо­вого законодавства інших держав, його порівняльний аналіз і використання позитивного досвіду для вдосконалення прак­тики й оновлення фінансово-правових актів.

В Україні фінансова наука і наука фінансового права ви­ходять з того, що зв'язок між ними повинен допомагати вста­новленню співвідношення між економічними і правовими дослідженнями в галузі фінансів. Обидві науки виходять з того, що фінанси існують і будуть існувати доки існують товарно-грошові відносини і об'єктивний закон вартості. Державі властива функція управління фінансами, тому вона встановлює зміст економічних відносин і приймає правові норми, що їх регулюють. Незважаючи на те, що держава і право — це не економічні категорії, ігнорувати економічні фактори при встановленні, застосуванні, дослідженні фінан­сово-правових норм неможливо. Економічні закони існу­ють об'єктивно, але держава за допомогою владних приписів надає економічним відносинам правового характеру, пере­творюючи їх у правовідносини. Тому з різних вихідних мо­ментів досліджуються фінансові явища економістами і юрис­тами. Економісти для своїх досліджень залучають правовий матеріал, а юристи спираються на теоретичні обгрунтуван­ня фінансової науки.

Фактичним матеріалом для фінансового права є законо­давство, державна фінансово-правова практика, дані інших правових наук та економічної науки, наслідки конкретних соціальних досліджень. Але фіксація та опис фактів — це ще не наука. Наука фінансового права включає в себе цілеспря­мований збір, наукову обробку, наукову класифікацію фактів фінансової діяльності, включення їх в систему понять фінан­сово-правових інститутів, виявлення закономірностей роз­витку фінансових явищ і відбиття їх у наукових визначен­нях. Тому, на наш погляд, істотним елементом науки фінан­сового права є наукові поняття, категорії, які є наслідком узагальнення фактичного матеріалу і які відображають сутність і основні закономірності розвитку фінансів та фінан­сового права.

Питання для осмислення:

Поняття фінансового права

2.    Метод фінансово-правового регулювання

Місце фінансового права в системі права держави

4.    Система та джерела фінансового права

5.    Наука фінансового права і фінансове право