Тема 14 ПРАВОВІ ОСНОВИ КОШТОРИСНО-БЮДЖЕТНОГО ФІНАНСУВАННЯ

План

1. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування, принципи, об'єкти фінансування

2. Кошторис як індивідуально-плановий акт. Порядок складання та затвердження кошторисів.

3. Порядок кошторисно-бюджетного фінансування

4. Порядок фінансування соціально-культурних заходів в умовах переходу до ринку

5. Порядок фінансування охорони здоров'я та фізичної культури

6. Порядок фінансування видатків на національну оборону

7. Правове регулювання видатків на утримання законодавчої, виконавчої влади та правоохоронних органів

Мета заняття: визначити правови основи кошторисно – бюджетного фінансування.

 

 1. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування, принципи, об'єкти фінансування

Кошторисно-бюджетне фінансування — це метод  безпово­ротного, безвідплатного відпуску грошових коштів на утриман­ня установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюдже­ту, на основі фінансових планів — кошторисів витрат.

За цим методом фінансується майже вся невиробнича сфе­ра суспільства, що базується на державній або комунальній формі власності (бюджетна сфера). Обсяг передбачуваних витрат згідно з кошторисами закріплюється в бюджетах, які приймаються на відповідних рівнях — у державному бюд­жеті, бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюд­жетах. Кошторисно-бюджетне фінансування здійснюється на основі загальних принципів бюджетного фінансування.

На кошторисно-бюджетному фінансуванні утримуються державні та комунальні:

— установи соціальної сфери;

— освітні установи — школи, середні спеціальні та вищі учбові заклади;

— установи охорони здоров'я — лікарні та поліклініки, медпункти, державні та дитячі дошкільні установи;

— установи культури — бібліотеки, будинки культури, ди­тячі театри, об'єкти фізичної культури;

а також:

— установи Міністерства оборони, Національної гвардії, Прикордонних військ, Служби безпеки України, Міністер­ства внутрішніх справ України;

органи законодавчої та виконавчої влади, суди та про­куратура.

 

Кошторис як індивідуально-плановий акт. Порядок складання та затвердження кошторисів.

 

Основним документом, що визначає витрати бюджетних установ, є кошторис. Кошторис витрат — основний плано­вий документ, який визначає загальний обсяг, цільове надход­ження та використання, а також щоквартальний розподіл коштів, що відпускаються з бюджету на утримання бюджет­них установ або на здійснення централізованих соціальних, господарських, екологічних, культурних та інших заходів.

Фінансування з бюджету виконується тільки на основі за­тверджених для цього кошторисів видатків. Витрати бюд­жетних коштів без затвердженого в установленому порядку кошторису не допускаються.

Кошторис витрат на утримання бюджетних установ є ак­том, що встановлює права і обов'язки керівників цих уста­нов по використанню зазначеного обсягу грошових коштів, а також права і обов'язки фінансуючих органів по виділен­ню цих грошових коштів і контролю за їх правомірним ви­користанням. Для кожної бюджетної установи вірно скла­дений і своєчасно затверджений кошторис є індивідуальним фінансово-плановим актом, на основі якого ця установа фінансується протягом календарного року.

Забезпечення бюджетних установ грошовими ресурсами називається коштррисно-бюджетним фінансуванням. Кошто­рисно-бюджетне фінансування — це система науково та еко­номічно обгрунтованих заходів щодо визначення критеріїв роз­поділу коштів і напрямів використання фінансових ресурсів, а також визначення їх оптимальних обсягів для кожного об'­єкта, що фінансується.

При кошторисно-бюджетному фінансуванні фінансово-правові відносини виникають тільки з моменту затверджен­ня кошторису. В цьому і полягає правове значення кошто­рису як індивідуального фінансово-планового акта, який хоч і не встановлює правових норм, але направлений на їх ви­конання і конкретизує ту чи іншу правову норму у розрізі конкретного правовідношення.

У практичній діяльності бюджетних установ застосовуються чотири види кошторисів витрат: індивідуальні, загальні, зве­дені та кошториси витрат на централізовані заходи. Усі види кошторисів складаються відповідно до класифікації доходів і видатків державного та місцевих бюджетів України (бюд­жетної класифікації).

Для утримання однотипових невеликих установ (таких, як школи, бібліотеки, клуби, відділи у складі виконкомів або апарату адміністрації тощо), які обслуговуються централізо­ваними бухгалтеріями, складаються загальні кошториси, в яких обов'язково розшифровується обсяг фінансування за статтями на кожну установу окремо.

Індивідуальні кошториси витрат бюджетних установ скла­даються за відповідними параграфами бюджетної класифі­кації, виходячи з специфіки роботи конкретного закладу, що фінансується.

Міністерствами, відомствами та відділами виконкомів органів місцевого самоврядування складаються фінансові плани з розрахунками та обгрунтуванням видатків, які на­зиваються кошторисами на централізовані заходи (такі, як проведення нарад, конференцій тощо).

Види кошторисів відрізняються між собою різним рівнем узагальнення інформації про видатки. Індивідуальний кош­торис відбиває вимоги у коштах кожної окремої бюджетної установи з урахуванням специфіки їх функціонування. Загальні кошториси складаються для видатків груп однотипо-вих установ.

Зведені кошториси вміщують всі видатки на утримання ус­танов, що підпорядковані одному міністерству чи відомству. Такі кошториси об'єднують всі індивідуальні, загальні кош­ториси та кошториси на централізовані заходи.

Індивідуальний кошторис витрат будь-якої бюджетної ус­танови складається з 4 частин: 1) загальні відомості; 2) ви­робничі показники, які необхідно знати для обрахування об­сягів витрат; 3) розрахунки по окремих видах витрат; 4) зве­дення витрат.

Кожна з статей кошторису витрат має однорідну групу витрат, передбачених бюджетною класифікацією. Наведемо основні статті кошторису витрат, які встановлені бюджет­ною класифікацією.

Стаття 1. Заробітна плата. В цю статтю зараховуються всі витрати: на оплату заробітної плати відповідно до посад, вста­новлених окладів і ставок як штатним працівникам, так і тим, що працюють за сумісництвом, а також на погодинну оплату праці викладачів, оплату консультантів у лікуваль­них закладах; на виплату за звання дійсним членам і чле­нам-кореспондентам академії; виплату премій і подання ма­теріальної допомоги працівникам органів державної влади і управління, правоохоронних органів, де ці затрати прово­дяться в межах фонду оплати праці; на оплату праці осіб, що не перебувають у штаті даної установи, залучених для виконання робіт на договірних засадах.

Стаття 2. Нарахування на заробітну плату. За цією статтею плануються і враховуються відрахування до Пенсійного фонду України та відрахування на соціальне страхування праців­ників з фонду заробітної плати згідно із статтею 1.

Стаття 3. Канцелярські та господарські витрати. На цю стат­тю відносяться такі видатки: придбання канцелярських то­варів, витрати по публікаціях, абонементна плата за телефо­ни й телетайпи тощо.

Стаття 4. Відрядження та службові поїздки. Витрати цієї статті складаються з оплати проїзду, добових і квартир­них при службових відрядженнях адміністративно-управ­лінського персоналу; витрат на придбання проїзних

квитків на внутрішньоміський транспорт для працівників, діяльність яких пов'язана з роз'їздами по місту. Але на цю статтю не відносяться видатки, пов'язані з оплатою відряджень на наукові конференції, семінари, симпозіу­ми та інші поїздки з науковою метою — вони будуть відне­сені на статтю 18.

Стаття 8. Стипендії. Визначення розміру асигнувань за да­ною статтею робиться окремо на виплату стипендій студен­там денних вузів, студентам-іноземцям, яких беруть на на­вчання за контрактною системою, а також студентам вечірніх та заочних відділень останніх курсів у розмірі місяч­ної стипендії в період перебування у відпустках без збере­ження утримання, на оплату стипендій аспірантам, ордина­торам, слухачам курсів іноземної мови, слухачам підготов­чих відділень.

Стаття 9. Витрати на харчування. За цією статтею роблять­ся витрати на харчування в лікувальних установах, дитячих будинках та школах-інтернатах, дитячих дошкільних уста­новах, в училищах.

Стаття 10. Придбання медикаментів та перев'язочних засобів. Як правило, витрати за цією статтею передбачаються лише в стаціонарах лікарень, поліклініках, медпунктах, жіночих консультаціях, будинках дитини.

Стаття 12. Придбання устаткування й інвентаря. Виділення коштів з бюджету на придбання устаткування й інвентаря провадиться за встановленими економічними нормами, які розраховуються разом із статтею 16 в відсотковому розра­хунку від вартості основних фондів установи за даними ос­таннього річного звіту. Розмір процентів залежить від мож­ливостей бюджету, з якого фінансується установа.

Кошти ст. 12 і ст. 16 становлять фонд розвитку установи.

Стаття 14. Придбання м'якого інвентаря та спецодягу. За даною статтею кошти витрачаються на придбання постільної білизни для стаціонарів лікарень, гуртожитків учбових зак­ладів, спецодягу для персоналу та хворих у лікарнях.

Стаття 15. Державні капітальні вкладення. Кошти даної статті призначаються на оплату робіт по будівництву нових об'єктів, придбання й монтаж устаткування, реконструкції будинків, споруд і устаткування.

Стаття 16. Капітальний ремонт будинків і споруд. Капіталь­ний ремонт об'єктів у межах відпущених асигнувань (див. ст. 12) проводиться за наявності технічної документації — дефектних актів, що визначають обсяг та вартість ремонтів і актів виконаних робіт (форма № 2), які підтверджують фак­тичне виконання. Кошти даної статті можуть бути викорис­тані на поліпшення благоустрою та реконструкцію об'єктів.

Стаття 18. Інші витрати. Асигнування за цією статтею можна згрупувати в 4 основні групи:

1. Витрати на організацію і проведення заходів культурно-освітнього характеру.

2. Видатки учбові і на виробничу практику учнів.

3. Витрати на науково-дослідну роботу.

4. Витрати на придбання книг для бібліотек, вузів, техні­кумів, шкіл.

Процес складання кошторису має назву кошторисного про­цесу та включає декілька етапів: складання, затвердження, виконання. Ці етапи є юридичними діями. Кожен етап вре­гульовується Законом України “Про бюджетну систему Ук­раїни” та іншими нормативними актами. За аналогією з ви­значенням стадії бюджетного процесу, стадії кошторисного процесу можна визначити як відокремлено-самостійні закін­чені етапи діяльності державних органів (посадових осіб), в результаті проходження яких індивідуальний фінансовий план переходить з одного якісного стану в інший.

Кошториси витрат бюджетних установ складаються за фор­мами, які розробляє Міністерство фінансів України для ок­ремих типів установ (бюджетних закладів, підприємств, організацій). Кошторис вміщує лише видатки на поточне утримання, придбання обладнання та інвентаря, проведен­ня капітального ремонту. Капітальні вкладення, передбачені планами економічного та соціального розвитку, фінансуються на основі окремих самостійних кошторисів.

Розміри видатків за кожною статтею кошторису встанов­люються шляхом використання норм та нормативів: сітьо­вих показників, економічних нормативів, вартісних та нату­ральних технічних норм.

За своїми юридичними властивостями норми поділяються на обоє 'язкові та розрахункові (факультативні).

Обов'язкові норми встановлюються актами вищих органів державної влади та управління й не підлягають зміні (наприклад, ставки зар­плат). Нормативи, на відміну від розрахункових норм, не мають безпосереднього зв'язку з одиницею нормування, а встановлюються правовими актами. До них належать: став­ки заробітної плати, нарахування на заробітну плату (відра­хування до Пенсійного фонду України та на соціальне стра­хування, розміри стипендій тощо) та інші.

Розрахунковими нормами є середні витрати на розрахун­кову одиницю.

За змістом норми поділяються на натуральні (матеріальні) та грошові (фінансові). Натуральна норма — це кількісний набір продуктів або інших матеріальних цінностей на одну розрахункову одиницю.

Поквартальний розподіл бюджетних асигнувань за кошто­рисами повинен відповідати поквартальному розподілу ви­датків відповідного бюджету. При виконанні кошторису про­тягом року в нього можуть бути внесені зміни вищестоя­щою організацією, яка затверджувала кошторис. Порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи та організації регулюється Положенням, яке за­тверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. № 164. У відповідності до цього Положення, єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним документом, який визначає загаль­ний обсяг, цільове надходження і поквартальний розподіл коштів установи і складається за встановленою Міністер­ством фінансів України формою.

Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма ус­тановами на календарний рік і затверджується, як правило, керівниками вищестоящих організацій не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого провадиться фінансування установи. Одночасно з коштори­сом на затвердження вищестоящою організацією подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підроз­діли, які утримуються за рахунок спеціальних або інших по­забюджетних коштів.

Кошториси і штатні розписи установ, які не мають вище­стоящої галузевої організації (центральні, районні, центральні, міські лікарні тощо), затверджуються районними державни­ми адміністраціями або виконавчими органами відповідних місцевих Рад.

Фінансування установ без затвердженого у встановленому порядку кошторису забороняється. Кошториси доходів і видатків, штатні розписи окремих установ затверджуються:

а) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київ­ської та Севастопольської міських Рад, обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій — Мінфіном України;

б) міністерств і відомств Автономної Республіки Крим, управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, ра­йонних Рад, районних державних адміністрацій, міських (міст обласного підпорядкування) Рад та їх виконавчих органів — Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними ад­міністраціями після попередньої експертизи у Мінфіні Ав­тономної Республіки Крим, обласних, Київському та Сева­стопольському міських фінансових управліннях;

в) управлінь, відділів, інших підрозділів районних держав­них адміністрацій — районними державними адміністрація­ми після попередньої експертизи у районних фінансових відділах;

г) регіональних відділень (служб) державних цільових фондів — вищестоящими організаціями;

д) національних закладів освіти, що безпосередньо фінан­суються з державного бюджету, — керівниками цих закладів у межах доведених Мінфіном обсягів бюджетних асигнувань та середньорічної чисельності ставок працівників.

 3. Порядок кошторисно-бюджетного фінансування

Асигнування, що передбачені кошторисами, надаються розпорядникам бюджетних коштів. Розпорядниками бюджет­них коштів, згідно з Законом України “Про бюджетну сис­тему України”, виступають керівники закладів, підприємств та організацій, яким надається право розпоряджатися за­твердженими для них бюджетними асигнуваннями. Найбіль­ша відповідальність за ефективне та цільове використання коштів покладається на головних розпорядників бюджетних коштів, які розподіляють і надають кошти розпорядникам нижчих ступенів.

Після отримання коштів із бюджету на рахунки підприємств головні розпорядники у встановленому порядку перерахо­вують кошти на поточні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів (тобто на рахунки розпорядників нижчого ступеня).

Фінансування з бюджетів міст районного підпорядкуван­ня, сільських та селищних бюджетів здійснюється відповід­ними виконавчими комітетами органів місцевого самовря­дування. Таким чином, у фінансуванні витрат з бюджету беруть участь всі ланки бюджетної системи України.

Кожне окреме бюджетне підприємство, організація або уста­нова отримує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюєть­ся в залежності від їх значущості та підпорядкування.

Всі видатки бюджетних установ, що фінансуються у кош­торисно-бюджетному порядку, поділяються на дві частини: капіталовкладення (видатки розвитку) та поточні видатки. Поточні видатки, в свою чергу, поділяються На адміністра­тивно-господарські та операційні.            \

Адміністративно-господарські видатки — видатки на утри­мання апарату управління, господарського (та обслуговую­чого персоналу, на відрядження, придбання інвентаря тощо. Операційні видатки — видатки, що пов'язані з характером діяльності установи: учбові видатки, фонд заробітної плати викладачів, на харчування тощо.

 4. Порядок фінансування соціально-культурних заходів в умовах переходу до ринку

Найбільшим підрозділом кошторисно-бюджетного фінан­сування є соціально-культурні заходи. До соціально-куль­турних видатків держави належать видатки на соціальний захист населення, освіту, науку, культуру і засоби масової інформації, охорону здоров'я, фізичну культуру та спорт, заходи в сфері молодіжної політики. Фінансування зазначе­них видатків відіграє велику соціальну та політичну роль, формуючи в суспільстві відчуття “благополуччя й задово­лення” або “розчарування” тими процесами, що відбуваються у країні. В той же час, в умовах існування бюджетного дефі­циту, соціально-культурна сфера є найбільш вразливою, тому що велика кількість цих видатків фінансується за “залишко­вим принципом”, тобто в останню чергу або ж за дуже ско­роченими нормативами та нормами.

В умовах існування бюджетного дефіциту забезпечення фінансування соціальних виплат населенню повинно бути пріоритетним завданням уряду держави. Кабінет Міністрів України своєю Постановою від 31 серпня 1996 року № 1033 прийняв рішення про вжиття заходів щодо залучення додат­кових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансу­вання соціальних виплат населенню. Для використання позабюджетних коштів бюджетних установ останні зобов'язу­ються забезпечити ефективне використання приміщень, що перебувають на їх балансі, передбачивши здачу в оренду вільних приміщень. Доходи від оренди приміщень, які за­лишаються в розпорядженні бюджетних установ, повинні спрямовуватися на погашення заборгованості по заробітній платі працівників цих установ і закладів, а при відсутності заборгованості по заробітній платі — на оплату за житлово-комунальні послуги.

 5. Порядок фінансування охорони здоров'я та фізичної культури

Обсяг фінансування за державним та місцевими бюджета­ми на утримання лікарень визначається за економічними нормами та нормативами, виходячи з чисельності розгорну­тих ліжок за профілем захворювань (терапевтичних, хірур­гічних, онкології, гінекології тощо). За цими нормативами визначається необхідна кількість лікарів, середнього та мо­лодшого обслуговуючого персоналу, фонди заробітної пла­ти, витрати на медикаменти і на харчування. У поліклініках кількість медичного персоналу встановлюється на основі даних про чисельність населення на території, яка обслуго­вується, у сільській місцевості — на кожен населений пункт.

Поряд з органами охорони здоров'я, що утримуються за рахунок бюджетного фінансування, дедалі більше розвивається мережа організацій на госпрозрахунковій, платній основі, які базуються як на державній, так і на недержавній формі власності. Бюджетні заклади охорони здоров'я теж отримали дозвіл надавати платні послуги населенню, яке не підпадає під їх юрисдикцію. Широкого застосування також набуває медичне страхування з проведенням профілактичних заходів за рахунок коштів підприємств, організацій, об'єднань.

Із зміцненням здоров'я громадян країни тісно пов'язане фізичне виховання дітей, підлітків, дорослого населення. Цей вид бюджетних витрат за функціональною структурою по­діляється на фінансування здійснення заходів з фізичної куль­тури та спорту і державну підтримку громадських органі­зацій фізкультурно-спортивної спрямованості.

6. Порядок фінансування видатків на національну оборону

Відповідно до Постанови Президії Верховної Ради Украї­ни від 22 листопада 1991 р. “Про заяву Президії Верховної Ради України про Збройні сили України” для забезпечення свого суверенітету, конституційного ладу і захисту громадян України, Україна формує власні збройні сили. Функціональна структура видатків на національну оборону включає: утри­мання Збройних сил України; закупівлю озброєння та військової техніки; капітальне будівництво; фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт та інших видатків галузі.

З державного бюджету за розділом бюджетної класифікації фінансуються видатки на:

— Збройні сили України;

— прикордонні війська;

— Національну гвардію;

— навчальні організації Товариства сприяння обороні Ук­раїни;

— штаби і війська цивільної оборони та ін. Для керівництва військовими формуваннями, дислокова­ними на території України, Законом про оборону утворено Міністерство оборони, яке входить до складу виконавчої влади України. Україна має також прикордонні війська Ук­раїни, що несуть службу на кордонах України.

На базі внутрішніх військ, покликаних захищати сувере­нітет України, її територіальну цілісність, життя і гідність громадян та їх конституційні права, створено Національну гвардію України.

Крім бюджетних коштів у військових частинах Національ­ної гвардії за рахунок господарської діяльності утворюються спеціальні (позабюджетні) кошти, які витрачаються на по­треби, зумовлені наказами командуючого Національною гвардією та кошторисами доходів/і витрат.

Фінансування Міністерства оборони і Прикордонних військ здійснюється також на підставі кошторисів витрат, які за­тверджує Кабінет Міністрів України, виходячи з видатків, запланованих у державному бюджеті.

7. Правове регулювання видатків на утримання законодавчої, виконавчої влади та правоохоронних органів

З державного бюджету України проводиться і фінансу­вання витрат по утриманню апарату Верховної Ради України, Президента України (його адміністрації), Кабінету Міністрів України та місце­вих державних адміністрацій. Асигнування виділяються згідно з складеними та затвердженими штатними розкла­дами та кошторисами витрат на утримання апарату Прези­дента, Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій.

Витрати на утримання судової влади також проводяться за рахунок державного бюджету у відповідності з правилами кошторисно-бюджетного фінансування. Обсяг видатків по утриманню прокуратури України, органів безпеки та органів внутрішніх справ також визначається штатними розкладами й кошторисами витрат цих органів. Діяльність органів місце­вого самоврядування та їх виконавчих комітетів фінансуєть­ся за рахунок місцевих бюджетів, окрім виконання тих функцій, які делегуються їм з загальнодержавного рівня, — у відповідності до статті 143 Конституції України, органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом ок­ремі повноваження органів виконавчої влади. У таких ви­падках держава фінансує здійснення цих повноважень у пов­ному обсязі за рахунок коштів державного бюджету абе^для-хом віднесення до місцевого бюджету у встановленому за-~ коном порядку окремих загальнодержавних податків, пере­дає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності. Витрати органів місцевого самовряду­вання, що виникли внаслідок рішень органів державної вла­ди, також компенсуються з державного бюджету.

Органи місцевого самоврядування у межах своїх повнова­жень затверджують плани й програми економічного та соці­ального розвитку відповідної території, місцевих екологіч­них програм, планів приватизації об'єктів комунальної влас­ності. Витрати на утримання апарату органів місцевого са­моврядування та їх виконавчих органів визначаються відпо­відними кошторисами витрат.

Діюче законодавство прагне забезпечити чітке керівницт­во та суворий контроль за видатками на утримання апарату законодавчої та виконавчої влади.