Тема 10 ОСНОВИ ВАЛЮТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

План

1.Поняття валюти та валютних цінностей

2.Правовий режим валютних операцій

3.Валютний контроль

4.Відповідальність за порушення валютного законодавства

Мета заняття: визначити правову сутністьвалютних відношень в фінансовой системі України.

1. Поняття валюти та валютних цінностей

Поняття валюти взагалі поєднується з грошовими одини­цями держав. Але при цьому термін “валюта” може вжива­тися у двох значеннях: як грошова одиниця певної держави; як грошова одиниця іноземних (відносно неї) держав, кре­дитні та платіжні документи, що визначені в іноземних гро­шових одиницях та застосовуються в міжнародних розра­хунках. Саме друге значення і охоплюється поняттям іно­земна валюта.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валют­ного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 19 лютого 1993 року визначає валюту України як грошові зна­ки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України. До валюти також відносяться грошові знаки, вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які пере­бувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території Ук­раїни (ст. 1). Це і є, власне, валюта.

Другою складовою частиною категорії “валюта України” (поряд з, власне, валютою України) є платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, век­селі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінан­сові та банківські документи), виражені у валюті України.

Таким чином, валюта України складається з визначених законодавством України:

а) грошових знаків, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом;

б) платіжних документів, що виражені у валюті України;

в) інших цінних паперів, виражених у валюті України. Категорія “іноземна валюта” також має декілька складо­вих. Це:

1) грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів чи монет, що знаходяться в обігу та є законним платіжним засобом у відповідній іноземній державі чи групі держав;

2) кошти на рахунках в грошових одиницях іноземних дер­жав та міжнародних грошових чи розрахункових одиницях.

Так, відповідно до законодавства України під іноземною валютою розуміється як, власне, іноземна валюта, так і мо­нетарні метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах. При цьому, власне, іноземною валютою є іноземні грошові зна­ки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що пе­ребувають в обігу та є законним платіжним засобом на те­риторії відповідної іноземної держави. Також до неї відно­сяться грошові знаки, вилучені з обігу або такі, що вилуча­ються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Національна та іноземна валюта знаходяться в певному співвідношенні. При цьому застосовується поняття “конвер-тованість”. Це досить складне поняття. Саме конвертованість (чи конвертованість валюти у вузькому значенні) розумієть­ся як гарантована державою можливість обміну національ­ної валюти на іноземну. Залежно від того, наскільки обме­жена така можливість, валюта виступає як вільно чи частко­во конвертована.

Більш широке значення конвертованості валюти включає в себе значне коло відносин, що регулюють:

— можливість держави забезпечити попит власників ва­люти на товари та послуги (необхідної якості та в необхідній кількості).

 

2. Правовий режим валютних операцій

Використання іноземної валюти обмежене. Вона може за­стосовуватися лише в порядку і межах, встановлених чин­ним законодавством України. Валюта України є єдиним за­конним засобом платежу на території України, який прий­мається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобо­в'язань. Порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і переси­лання за кордон резидентами і нерезидентами валюти Ук­раїни визначається Національним банком України.

Декрет Кабінету Міністрів України № 15-93, визначаючи право власності на валютні цінності, підкреслює, що рези­денти і нерезиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами Украї­ни. Вони також мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених діючим валютним за­конодавством України.

Валютні операції можна поділити на два типи:

1. Поточні — операції, в ході яких здійснюється обслуго­вування експортно-імпортних операцій та забезпечення пе­реміщення валютних коштів фізичних осіб, що працюють або мешкають за кордоном.

2. Валютні операції, що пов'язані з рухом капіталу, які здійснюються при переміщенні капіталу (національного — за кордон, іноземного — в державу).

Важливе значення при класифікації цих двох типів валют­них операцій має визначення резидентства та нерезидентства для суб'єктів валютних операцій. Насамперед, вони мають різне коло повноважень як по першому типу операцій, так і по другому. По-друге, для резидентів характерний різний рівень обмежень: поточні валютні операції здійснюються ними без обмежень, операції другого типу є операціями, що чітко контролюються з боку держави через відповідні органи.

Валютне законодавство України до валютних операцій відносить:

— операції, пов'язані з переходом права власності на ва­лютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

— операції, пов'язані з використанням валютних ціннос­тей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаван­ням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

— операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пере­силанням на територію України та вивезенням, переказу­ванням і пересиланням за її межі валютних цінностей (Ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93).

Порядок організації торгівлі іноземною валютою визна­чається ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Зако­нами України “Про банки і банківську діяльність” та “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Торгівля іноземною валютою на території України рези­дентами і нерезидентами — юридичними особами — здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іно­земною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура мЬкбанківського валютного ринку, а також порядок та умо­ви торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валют­ному ринку визначаються Національним банком України.

Уповноважені банки від свого імені та за свій рахунок ук­ладають угоди з купівлі-продажу іноземної валюти. Регу­люється це Тимчасовим порядком ведення уповноважени­ми банками України відкритої валютної позиції з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти на валютному рин­ку України, затвердженим постановою Правління Національ­ного банку України (із змінами та доповненнями, затверд­женими постановою Правління Національного банку Ук­раїни від 28.05.1996р. № 127). Відповідно до цього порядку розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку визначається як різниця між сумою купленої іноземної ва­люти за свій рахунок та сумою проданої за свій рахунок. Валютна позиція може бути виключно довгою або нульовою і вона з'являється тільки в разі купівлі іноземної валюти бан­ком за власні кошти в межах встановленого ліміту відкритої валютної позиції. Надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду у вигляді внесків або продаж цих внесків та доходів банку в іноземній валюті не впливає на розмір відкритої валютної позиції.

Уповноважені банки, які мають власні кошти до 700 тисяч ЕКЮ, згідно з вимогами “Положення про економічні нор­мативи регулювання діяльності комерційних банків”, зат­вердженого Правлінням Національного банку України від 30.06.95р. № 167, зобов'язані щоденно дотримуватись за­критої валютної позиції та щомісяця (не пізніше 8-го числа місяця, наступного за звітним) подавати звіт за кожний ро­бочий день місяця безпосередньо установі Національного банку України за місцем територіального знаходження го­ловного банку.

У випадках, коли уповноважений банк здійснює операції з купівлі-продажу іноземної валюти за гривні. Національ­ним банком встановлюється для нього ліміт валютної по­зиції. Для контролю ліміту відкритої валютної позиції упов­новажені банки зобов'язані щоквартально до 20 числа міся­ця, наступного за звітним, подавати установі Національного банку України за місцем територіального знаходження го­ловного банку розрахунок власних коштів (капіталу). Нада­ний розрахунок підлягає перевірці відділом банківського нагляду відповідного управління Національного банку Ук­раїни, за результатами якої відділ валютних операцій і кон­тролю цієї установи не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним, перевіряє розрахунок на відповідність нормам і затверджує ліміт відкритої валютної позиції.

Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті Украї­ни, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погод­женням з Кабінетом Міністрів України.

Залежно від застосування валютних курсів валютні ринки розподіляють на:

1. Валютні ринки з одним режимом — ринок з вільно плава­ючими валютними курсами, що встановлюються на біржо­вих торгах.

2. Валютний ринок з подвійним режимом — ринок з одно­часним використанням фіксованого та плаваючого курсу валюти, що застосовується державою для регулювання руху капіталів.

Для валютного ринку другого типу широко застосову­ються валютні обмеження. Вони складають певну систему засобів щодо заборони, лімітування та регламентації опе­рацій з валютними цінностями. Валютні обмеження на­правлені на перерозподіл валютних цінностей на користь держави. Одночасно з цим вони проявляються в чіткому встановленні порядку визначення операцій з валютними цінностями.

Регулювання державою валютних відносин здійснюється шляхом застосування централізованих і імперативних при­писів, якими законодавець регулює певну поведінку учас­ників діяльності щодо використання валютних цінностей. Сутність правового режиму валютних відносин визначаєть­ся як система валютних обмежень. Ця система виступає як сукупність заборон, лімітування або регламентації (законо­давчої чи адміністративної) операцій з валютою або валют­ними цінностями.

Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютно­му ринку України уповноважених банків та інших кредит­но-фінансових установ, що одержали ліцензію Національ­ного банку України, за винятком операцій, пов'язаних із строковими (ф'ючерсними) угодами.

Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові устано­ви, що одержали ліцензію Національного банку України:

а) від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;

б) мають право від свого імені і за свої кошти купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам — рези­дентам.

Резиденти і нерезиденти — фізичні особи — мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим фінансово-кредитним установам, які одержали ліцензію Національного банку України, або, за їх посередництвом, іншим фізичним особам — резидентам. Фізичні особи-рези­денти мають право купувати іноземну валюту в уповноваже­них банках та інших кредитно-фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку України, або, за їх посередництвом, у інших фізичних осіб — резидентів і нере­зидентів.

Уповноважені банки мають право продавати іноземну ва­люту на валютній біржі через членів біржі за заявами рези­дентів і нерезидентів України. Нерезиденти можуть прода­вати валютні кошти після їх зарахування на валютний раху­нок в уповноваженому банку з метою інвестування їх в економіку України. Також уповноважені банки мають право купувати іноземну валюту на валютній біржі через членів біржі за заявами резидентів і нерезидентів — суб'єктів зовніш­ньоекономічної діяльності для забезпечення можливості оплати зобов'язань по імпорту товарів, послуг та для обслу­говування зовнішнього боргу, якщо строк їх оплати за кон­трактом настає не пізніше як за 60 календарних днів, а та­кож за заявами нерезидентів, якщо вони забезпечують по­вернення прибутків на Україну від інвестування капіталу в Україні.

Всі операції купівлі та продажу іноземної валюти прова­дяться тільки через уповноважені банки на валютній біржі. Клієнти банку для придбання іноземної валюти, з метою здійснення розрахунків з іноземними партнерами, подають у банк замовлення на купівлю іноземної валюти із вказів­кою строку дії цього замовлення, суми, необхідної для прид­бання, максимального курсу іноземної валюти, за яким може бути укладено договір.

Стаття 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” встановлює порядок організації розрахунків в іноземній валюті. В розра­хунках між резидентами і нерезидентами в межах торговель­ного обороту може використовуватись як засіб платежу іно­земна валюта. Такі розрахунки можуть здійснюватись лише через уповноважені банки. Наймодавці-нерезиденти здійсню­ють оплату праці резидентів виключно в валюті України — в готівковій чи безготівковій формі. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту в валюті України допускається при умові отримання індиві­дуальної ліцензії Національного банку України.

23 вересня 1994р. Верховна Рада України прийняла Закон України № 185/94-ВР “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”. У відповідності з ним виручка рези­дентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках в строки виплати заборго­ваностей, вказані в контрактах, але не пізніше 90 календар­них днів з дати митного оформлення (виписки вивізної ван­тажної декларації) продукції, яка експортується. У випадку експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта чи іншого документа, що засвід­чує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелек­туальної власності. Перевищення цього терміну вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки (в разі, коли таке відстрочення пере­вищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансово­го платежу або виставлення векселя на користь постачаль­ника продукції (робіт, послуг), що імпортується), потребу­ють індивідуальної ліцензії Національного банку України. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій ре­зидентів у формі документованого акредитиву термін діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на ко­ристь нерезидента.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповнова­жені банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами, зобов'язані здійснювати перерахування їх протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.

Деяка специфіка характерна для розрахунків за експорт­но-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів чи поставок. Відповідно до Декретів Кабінету Міністрів Ук­раїни від 19 лютого 1993р. № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, № 17-93 “Про поря­док здійснення розрахунків у іноземній валюті” та Закону України від 25 листопада 1993 року “Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України про валютне регулю­вання” Національний банк України встановив порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті за експортно-імпортними операціями, який закріплений Інструкцією Національного банку України № 139 від 16.06.94 “Про по­рядок здійснення розрахунків у іноземній валюті за експорт­но-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів чи поставок”.

Усі міжнародні розрахунки, пов'язані з експортом та імпор­том товарів, наданням послуг та іншими комерційними уго­дами, здійснюються резидентами України (юридичними та фізичними особами, зареєстрованими як підприємці) лише через уповноважені банки. Міжнародні розрахунки за комерційними угодами здійснюються уповноваженими банка­ми України, як правило, у вільно конвертованій валюті, а також у валюті з обмеженою конвертованістю та розрахун­ковій валюті клірингових рахунків згідно з умовами міждер­жавних та міжбанківських угод. Вибір конкретної іноземної валюти та форми розрахунків за зовнішньоторговельним контрактом визначається за угодою сторін та фіксується в умовах контракту. В залежності від стану платіжного балан­су України Національним банком України можуть коригу­ватися форми розрахунків з окремими країнами.

Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуван­ню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені у контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (по­слуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підпи­сання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної влас­ності. Моментом одержання виручки в іноземній валюті за експортовану продукцію вважається дата надходження коштів на валютний рахунок резидента в уповноваженому банку України. Перевищення зазначеного терміну можливе лише за індивідуальним дозволом обласного управління Націо­нального банку України за місцем реєстрації резидента.

Валютна виручка від здійснення експортних операцій підля­гає зарахуванню у повному обсязі на валютні рахунки рези­дентів, відкриті в уповноважених банках України (тільки на ті, які зазначені в контрактах з іноземними партнерами) і підлягає використанню в порядку, встановленому законо­давством.

Підставою на продовження законодавче встановлених термінів надходження продукції (робіт, послуг) в Україну згідно з п. 6 Закону України “Про порядок здійснення роз­рахунків в іноземній валюті” є наявність висновків відповід­них міністерств і відомств, які підтверджують належність контракту резидента з іноземною фірмою до порядку, що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України № 882 від 28.12.94 “Про порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексно­го будівництва, поставки складних технічних виробів і то­варів спеціального призначення”. В інших випадках клопо­тання на продовження зазначених термінів розрахунків На­ціональний банк України не розглядає.

Національний банк України відповідно до чинного зако­нодавства встановив Правила використання готівкової іно­земної валюти на території України (Постанова Правління Національного банку України № 119 від 26.03.98р.). Вико­ристання готівкової іноземної валюти з власних поточних рахунків юридичними особами-резидентами та розташова­ними на території України представництвами юридичних осіб-нерезидентів дозволяється для забезпечення витрат пра­цівників юридичних осіб — резидентів чи представництв юридичних осіб-нерезидентів, які повністю або частково здійснюють підприємницьку діяльність нерезидента на те­риторії України. Оплата добових, витрат, пов'язаних з най­манням житлового приміщення (оплатою готелю) та бро­нюванням місць у готелях, транспортних та інших витрат за кордоном здійснюється згідно з чинним законодавством України про відшкодування витрат на відрядження за кор­дон.

Видача готівкової іноземної валюти з поточного рахунку та (або) продаж дорожніх чеків у вільно конвертованій ва­люті на відрядження за кордон здійснюється уповноваже­ним банком за наявності заявки юридичної особи-резиден­та або постійного представництва юридичної особи-нерези­дента, що містить такі дані:

— номер і дата наказу (розпорядження);

— прізвище, ім'я та по батькові осіб, що виїжджають за кордон;

— строк перебування за кордоном;

— розрахунок витрат.

Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності у фізичних осіб - нерезидентів чи резидентів — коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснен­ня валютно-обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти.

Республіканський банк Криму, обласні управління, ОПЕ­РУ та Центр міждержавних розрахунків Національного бан­ку України здійснюють операції з іноземною валютою у готівці відповідно до затвердженого Правлінням Національ­ного банку України Положення про Офіційні валютні ре­зерви, Порядку встановлення та використання курсу україн­ського карбованця. Положення про пункти обміну інозем­ної валюти та інших нормативних документів (Лист НБУ №128 від 03.06.94).

Згідно з діючим порядком при здійсненні операцій купівлі та продажу іноземної валюти в готівці установи Національ­ного банку України використовують власний курс купівлі та продажу, орієнтований на середній курс купівлі та продажу готівкового валютного ринку області. Курс купівлі та прода­жу іноземної валюти встановлюється і затверджується що­денно керівником регіонального управління (для ОПЕРУ — Головою Правління Національного банку України чи його заступником — куратором з питань валютного регулювання) і не змінюється протягом операційного дня. Куплена регіо­нальними управліннями Національного банку України іно­земна валюта в готівці підлягає розподілу на дві частини:

— для зарахування в Офіційні валютні резерви — 60 відсотків від загальної суми купленої за кожний банківсь­кий день іноземної готівки;

— для потреб регіонального управління Національного банку України — 40 відсотків від загальної суми купленої за кожний банківський день іноземної готівки.

Постановою Правління Національного банку України від 25.03.96 № 68 затверджені Правила здійснення конверсій­них операцій з готівкою іноземної валюти уповноваженими банками.

Конверсійні операції з готівкою іноземної валюти — це операції щодо обміну готівкової валюти однієї іноземної дер­жави на готівкову валюту іншої іноземної держави. Вони здійснюються лише уповноваженими банками та їх обмінни­ми пунктами винятково з валютами, що відносяться до гру­пи “вільно конвертована валюта” Класифікатора іноземних валют. У разі здійснення конверсійних операцій з готівко­вою іноземною валютою використовується крос-курс, офіцінно встановлений Національним банком України. При цьо­му крос-курс визначається, як співвідношення між двома валютами, яке визначене через їх курс до третьої валюти.

У разі здійснення обмінним пунктом конверсійних опе­рацій з готівковою іноземною валютою касир уповноваже­ного банку оформляє реєстр конверсії іноземної валюти. Комісійну винагороду за здійснення конверсійних операцій з готівковою іноземною валютою уповноважені банки мо­жуть одержувати як у національній, так і в іноземній валюті. Сума комісійної винагороди у національній валюті за кон­версійними операціями справляється уповноваженими бан­ками тільки за курсом Національного банку України щодо валюти, поданої для конверсії. Сума комісії не повинна пе­ревищувати 2 відсотків від суми іноземної валюти, що на­дається клієнтом для конверсії.

Переміщення валюти через митний кордон України регу­люється Порядком, затвердженим Національним банком України та Митним комітетом України № 19029/381 від 14.03.93р. Дозволяється вивозити з правом використання за кордоном національну валюту готівкою, зареєстровану в митній декларації, громадянам-резидентам в сумі 10 мінімумів, що не оподатковуються, на одну особу незалеж­но від віку, а громадянам-нерезидентам, які тимчасово про­живають в Україні, в сумі 5 мінімумів, що не оподаткову­ються.

Фізичним особам — резидентам і нерезидентам — дозво­ляється вивозити з України в країни ближнього зарубіжжя іноземну валюту:

— якщо ця валюта була ввезена із-за кордону і зареєстро­вана в митній декларації за винятком витраченої;

— якщо фізичними особами-резидентами і нерезидента­ми вивозиться іноземна валюта в сумі до 1000 доларів США (або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті, включа­ючи російські рублі, перерахованої по курсу Національного банку України) на одну особу незалежно від віку;

— якщо іноземна валюта була куплена чи знята з валют­ного рахунку в уповноваженому банку фізичною особою-резидентом, що виїжджає в приватних справах, в сумі до 2000 доларів США (або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті, перерахованої по курсу Національного банку України);

— якщо сума іноземної валюти перевищує встановлені уповноваженим банком норми надання дозволів, вона може бути вивезена за ліцензією Національного банку України, але сума російських рублів не може перевищувати еквіва­лент суми 6000 доларів, перерахованої по курсу Національ­ного банку України;

~ якщо загальна сума іноземної валюти, включаючи транс­портні витрати, яка вивозиться громадянами-резидентами і нерезидентами, виїжджаючими у відрядження, не переви­щує 100 доларів США (або еквівалент цієї суми в іншій вільно конвертованій валюті по курсу Національного банку Украї­ни).

Уповноважений банк при видачі іноземної валюти та (або) дорожніх чеків у вільно конвертованій валюті надає юри­дичній особі-резиденту або постійному представництву юри­дичної особи-нерезидента дозволи на вивезення за кордон їх працівниками іноземної валюти готівкою та (або) дорожніх чеків у вільно конвертованій валюті. Загальна сума інозем­ної валюти готівкою та (або) дорожніх чеків у вільно кон­вертованій валюті, що вивозиться одним працівником — ре­зидентом чи нерезидентом, не може перевищувати суми, встановленої Порядком переміщення валюти через митний кордон України.

Якщо сума витрат на відрядження перевищує встановлені норми вивезення іноземної валюти, то для здійснення роз­рахунків за кордоном використовується корпоративна плас-тикова картка однієї з міжнародних платіжних систем.

Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни деклару­вання встановлюються Національним банком України.

Національним банком України регламентується порядок проведення валютних операцій, що пов'язані з рухом капі­талу. Від видає дозволи уповноваженим українським бан­кам, які мають генеральну ліцензію. Окрему ліцензію На­ціональний банк видає на відкриття українськими резиден­тами у закордонних філіях українських уповноважених банків. 23 серпня 1996 року затверджені Правила переказу іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів фізичних осіб — резидентів і нерезидентів (Постано­ва Правління Національного банку України від 23.09.96 №245 із змінами і доповненнями, внесеними постанова­ми Правління Національного банку України від 10 квітня 1997 року № 97).

Переказ іноземної валюти за межі України за рахунок осо­бистих коштів фізичних осіб — резидентів і нерезидентів (крім підприємців) — дозволяється у випадках:

— допомоги родичам (чоловіку/дружині, батькам, дітям, рідним сестрам та братам), які проживають за межами Ук­раїни;

— сплати добровільно аліментів на утримання дітей і не­працездатних батьків;

— здійснення платежів, пов'язаних із смертю (транспортні витрати та витрати на поховання);

— здійснення платежів з відшкодування витрат судовим, слідчим, арбітражним, нотаріальним та іншим правоохорон­ним органам іноземних держав, а також витрат на державне мито за справами, що розглядаються цими органами;

— отримання успадкованих коштів і коштів від реалізації спадщини та належного нерезиденту майна в Україні;

— сплати іноземної валюти на ім'я юридичної особи-не­резидента за лікування, навчання, участь у конференціях та сплати страхових і членських внесків, придбання науково-методичної літератури та передплатних видань;

— сплати іноземної валюти за оформлення документів на працевлаштування за наявності міжурядових угод;

— оплати фізичною особою-резидентом товару іноземній фірмі за імпортним контрактом (договором, інвойсом) для власного споживання;

— перерахування власником рахунку коштів в іноземній валюті з цього рахунку при виїзді за кордон на постійне місце проживання;

— перерахування нерезидентом прибутків, одержаних вна­слідок здійснення іноземних інвестицій в Україну, коштів, отриманих у вигляді оплати праці, премій, пенсій, гонорарів, нарахованих відсотків на залишок коштів на рахунку, відкритому в банку України, а також іноземної валюти, ввезеної (переказаної) в Україну у встановленому чинним законо­давством порядку.

Переказ іноземної валюти за кордон фізичною особою-нерезидентом здійснюється через уповноважений банк за наявністю документів, які свідчать про джерела її поход­ження (копії підтверджуючих документів залишаються в уповноваженому банку). Переказ отриманих фізичною осо­бою-нерезидентом успадкованих коштів і коштів від реа­лізації спадщини та належного нерезиденту майна в Ук­раїні здійснюється уповноваженим банком за наявності до­кументів, що свідчать про отримання спадщини, а також при здійсненні уповноваженим банком конвертації особис­тих коштів цієї особи в грошовій одиниці України в іно­земну валюту з рахунку останньої. Переказ за кордон при­бутків, одержаних на законних підставах фізичною особою — нерезидентом внаслідок інвестицій в Україну, здійснюєть­ся з валютного рахунку після сплати нерезидентом податків та інших платежів.

Переказ фізичною особою-резидентом допомоги родичам-резидентам (чоловіку/дружині, батькам, дітям, рідним сест­рам та братам), які тимчасово виїхали з України на навчан­ня та в приватних справах, здійснюється через уповноваже­ний банк з дотриманням умов:

— переказ з валютного рахунку цієї особи;

— у сумі не більш ніж 500 доларів США на місяць чи екві­валент цієї суми в іншій іноземній валюті;

— загальна сума не може перевищувати 4000 доларів США на рік чи еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті.

Переказ фізичною особою-резидентом допомоги родичам-нерезидентам (чоловіку/дружині, батькам, дітям, рідним се­страм та братам), які постійно проживають за кордоном, здійснюється через уповноважений банк з валютного рахунку цієї особи, у сумі не більш ніж 500 доларів США на місяць чи еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті і загальна сума не може перевищувати 2000 доларів США на рік чи еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті.

Копії підтверджуючих документів про родинні стосунки залишаються в уповноваженому банку.

При здійсненні переказу іноземної валюти за межі Украї­ни переказ без відкриття валютного рахунку здійснюється фізичною особою шляхом внесення готівкової іноземної валюти в уповноважений банк та надання йому доручення на переказ цієї валюти. Переказ фізичними особами-рези­дентами іноземної валюти у сумі, що перевищує норми, але не більш ніж 25 тисяч доларів США чи еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті, здійснюється на підставі ліцензії Кримського республіканського або обласних управлінь На­ціонального банку України, а в сумі, що перевищує 25 тисяч доларів США, — на підставі індивідуальної ліцензії Націо­нального банку України.

Специфічну групу валютних операцій складають операції, що забезпечують зовнішньоекономічну діяльність, інвесту­вання капіталу, тощо та виступають, як угоди з купівлі-про­дажу іноземної валюти. З цих позицій валютні операції роз­поділяються на:

1. Касові угоди (угоди з негайною поставкою), Касові угоди “арої” використо­вуються для негайного отримання валюти, страхування ва­лютних ризиків тощо. Сутність валютної операції “крої” міститься в купівлі-продажу валюти на умовах її поставки банками-контрагентами на другий робочий день після скла­дання угоди по курсу, зафіксованому при її укладанні. Строк постачання валюти при цьому визначається як “дата валю­тування”. При валютній угоді “8ро1”на ринку частіше всього застосовується курс телеграфного переказу.

2. Форвардна угода (строкова угода) визначається як по­годження між двома сторонами про майбутню поставку пред­мета угоди, яке укладено поза біржею. Форвардні угоди є однією з перших форм строкових контрактів які реагували на зміну ціни. Першими формами цих угод були операції з купівлі бавовни в XVIII - XIX сторіччі на Ліверпульській біржі, при яких обумовлювались майбутня ціна, кількість товару та дата постачання.

Форвардна угода — це тверда угода, обов'язкова для вико­нання, предметом якої може виступати як валюта, так і інші

активи. Вона укладається з метою певного страхування від зміни цін. Форвардна угода з продажу (купівлі) валюти вклю­чає такі умови:

— курс угоди фіксується при її укладенні;

— передача валюти здійснюється через певний період (до 1 року);

— під час укладення угоди ніякі суми не перераховуються. 3. Угоди на умовах “аууар” виступають як специфічний обмін правами та обов'язками її учасників щодо зустрічних грошових потоків. Ці угоди створюють можливість страху­вання ризиків, отримання додаткових прибутків. Відповід­но до цієї операції предметом обміну виступають грошові потоки, що дозволяє одному учаснику угоди обміняти у інших характеристики своєї валюти. При цьому береться до уваги тип та рівень процентних ставок, строки платежів, валюта платежу, курс перерахування. Валютний “5\уар” виступає комбінацією двох конверсійних угод з валютами на умовах “зрої” та форвард. Одна конверсія здійснюється з негайною поставкою, а інша — з поставкою у майбутньому, але на вже обумовлених підставах.

3. Валютний контроль

Валютний контроль представляє собою діяльність держа­ви з приводу забезпечення валютного законодавства. Дер­жава не тільки встановлює правила поведінки суб'єктів в формі правових норм при користуванні валютними ціннос­тями, а й забезпечує виконання ними цих правових норм. Це є підставою законності діяльності суб'єктів в галузі ва­лютного регулювання.

Валютний контроль є частиною, специфічним видом фінан­сового контролю, саме тому йому характерні всі загальні риси фінансового контролю. При цьому деякі специфічні риси надають йому зміст саме певного виду фінансового контро­лю. По-перше, це мета валютного контролю: дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій.

По-друге, — окрема сфера дії цього виду контролю, що визначено Декретом Кабінету Міністрів України №15-93 від 19 лютого 1993 року. Так, валютному контролю підлягають операції за участю резидентів і нерезидентів. Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо декларуван­ня валютних цінностей та іншого майна. Органи, що здійсню­ють валютний контроль, мають право вимагати і одержува­ти від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських ра­хунків в іноземній валюті у межах повноважень, (ст. 12).

По-третє, — специфічні направлення валютного контро­лю. До них можна віднести:

— відповідність валютних операцій, що здійснюються, дію­чому валютному законодавству;

— наявність відповідних ліцензій та дозволів щодо діяль­ності, яка пов'язана з користуванням валютними цінностя­ми;

— перевірка обов'язків резидентів в галузі валютного ре­гулювання;

— перевірка обов'язків нерезидентів щодо валютного ре­гулювання. Валютний контроль здійснюється двома типами суб'єктів:

1) Органами валютного контролю (Кабінет Міністрів Ук­раїни, Національний банк України, Державна податкова адміністрація та Державний митний комітет України). За­конодавче закріплені їх функції:

а) Національний банк України є головним органом валют­ного контролю, що:

— здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів;

— забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з актами ва­лютного законодавства України;

б) Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що прова­дяться резидентами і нерезидентами на території України;

в) Міністерство зв'язку України здійснює контроль за до­держанням правил поштових переказів та пересилання ва­лютних цінностей через митний кордон України;

г) Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України (ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19 лютого 1993 року).

2) Агентами валютного контролю. Ними виступають упов­новажені банки, які здійснюють контроль за' валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Крім різної компетенції, однією з головних відмінностей органів та агентів валютного контролю є повноваження в галузі видання нормативних актів. Так, лише органам ва­лютного контролю належать повноваження щодо видання нормативних актів, обов'язкових як для резидентів, так і для нерезидентів в Україні.

1. Валютний контроль при наданні ліцензій на право здійснення операцій з валютними цінностями здійснюється Національним банком України та його управліннями. Згідно з Порядком надання ліцензій Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями, за­твердженим Правлінням НБУ № 11 від 25.06.92, основні функції контролю надані обласним управлінням НБУ. Об­ласне управління Національного банку України:

а) перевіряє відсутність серйозних (з точки зору органів банківського нагляду обласного управління) порушень пра­вил банківської діяльності з боку банку, який звертається за ліцензією, а також отримує офіційне підтвердження органів податкового контролю про відсутність протягом двох останніх років порушень правил оподаткування з боку установи, що звертається за ліцензією;

б) здійснює на місці перевірку фактичної наявності техніч­них засобів, що передбачені технічними вимогами для здійснення валютних операцій;

в) перевіряє наявність документів, які підтверджують відповідність працівників установи кваліфікаційним вимо­гам для здійснення валютних операцій, маючи на увазі, що хоч один з цих працівників має працювати в установі, що звертається за ліцензією, не менше як 6 місяців;

г) перевіряє, чи передбачається здійснення валютних опе­рацій Статутом установи, а також чи забезпечує структура установи можливість здійснення валютних операцій;

д) аналізує баланс та звіт установи з метою встановлення рівня ліквідності (платоспроможності) установи;

є) дає рекомендацію для надання ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій.

Відділ валютного контролю управління валютного регу­лювання Національного банку України:

а) перевіряє та аналізує документи, які додаються до заяви установи, що звертається за ліцензією Національного банку України на здійснення валютних операцій;

б) готує необхідні матеріали на розгляд заступника Голови Правління та затвердження на засіданні Правління Націо­нального банку України;

в) разом з Головним управлінням банківського нагляду та обласними управліннями Національного банку України здійснює контроль за додержанням уповноваженими банка­ми (установами) правил та умов здійснення валютних опе­рацій, які передбачені чинним законодавством та ліцензія­ми Національного банку України.

2. Валютний контроль при наданні тимчасового дозволу Національним банком України на здійснення валютних опе­рацій організовується за аналогічним порядком. Обласне уп­равління Національного банку України:

а) перевіряє відсутність серйозних (з точки зору органів банківського нагляду обласного управління) порушень пра­вил банківської діяльності з боку банку, який звертається за ліцензією, а також отримує офіційне підтвердження органів податкового контролю про відсутність протягом останнього року порушень правил оподаткування з боку установи, що звертається за тимчасовим дозволом;

б) перевіряє, чи передбачається здійснення валютних опе­рацій Статутом установи;

в) аналізує баланс та звіт установи з метою встановлення рівня ліквідності (платоспроможності) установи;

г) аналізує можливість та надійність здійснення банків­ського аудиту за валютними операціями з боку уповноваже­ного банку, який дав на це свою письмову згоду;

д) дає рекомендацію для надання тимчасового дозволу Національного банку України на здійснення валютних опе­рацій через кореспондентський рахунок уповноваженого банку.

Відділ валютного контролю Управління валютного регу­лювання Національного банку України:

а) перевіряє та аналізує документи, які додаються до заяви установи, що звертається за тимчасовим дозволом Націо­нального банку України на право здійснення валютних опе­рацій;

б) готує необхідні матеріали на розгляд заступника Голови Правління;

в) разом з Головним управлінням банківського нагляду та обласними управліннями Національного банку України здійснює контроль за додержанням банками правил та умов здійснення валютних операцій, які передбачені чинним за­конодавством, тимчасовим дозволом та правилами банків­ського нагляду за валютними операціями.

3. Валютний контроль за дотриманням резидентами зако­нодавче встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями здійснюється згідно з інструкцією НБУ № 139 від 16.06.94р. (в редакції Постанови Правління НБУ №225 від 08.07.97р.). Державні митні органи щотижня надсилають до уповноважених банків України, зазначених у вантажних митних деклараціях, реєстри вантажних митних декларацій окремо на експортні та імпортні вантажі, на підставі яких товари та інші предмети перетнули митний кордон України. Уповноважені банки України на підставі аналізу одержаних реєстрів встановлюють контроль за своє­часним надходженням резидентам виручки в іноземній ва­люті за продукцію, роботи (послуги), що були експортовані, або продукції при її імпорті із-за кордону з моменту здійснен­ня авансового платежу або відкриття акредитива на користь імпортера. Експортні операції резидентів фіксуються упов­новаженими банками після одержання реєстрів вантажних митних декларацій.

При ненадходженні валютної виручки або продукції за імпортом в Україну у встановлені строки уповноважені бан­ки у тижневий термін подають інформацію про це комісіям

при регіональних управліннях Національного банку Украї­ни за місцем реєстрації резидентів. Податковим органам надане право за наслідками проведених ними документаль­них перевірок безпосередньо застосовувати до резидентів, які порушують терміни, передбачені статтями 1 і 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 “Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті”, штрафні санкції. Податкові органи зобов'язані повідомляти обласне Управління Національного банку України про ухи­лення уповноваженими банками від здійснення функції орга­ну контролю за експортно-імпортними операціями своїх клієнтів для притягнення їх до відповідальності.

Ухилення уповноваженими банками від здійснення функції органу контролю за експортно-імпортними операціями своїх клієнтів, а також неподання інформації комісіям при регіо­нальних управліннях Національного банку України тягне за собою застосування штрафів, визначених пунктами 5 та 7 Інструкції Національного банку України “Про порядок засто­сування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України вщ 19.02.93р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

4. Контроль за якістю дорогоцінних металів та виробів з них регулюється згідно з Законом України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання доро­гоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” № 637/97-ВР від 18 листопада 1997 р. Державний пробірний контроль за якістю дорогоцінних ме­талів, дорогоцінного каміння, виробів з них та матеріалів, що містять дорогоцінні метали, за виконанням операцій із зазначеними цінностями здійснюється Міністерством фінансів України та підпорядкованими йому органами дер­жавного пробірного контролю: Державною пробірною па­латою України та регіональними державними інспекціями пробірного контролю.

Міністерство фінансів України у межах своєї компетенції:

— розробляє разом з іншими органами виконавчої влади державну політику в сфері видобутку, виробництва, пере­робки та реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння;

— здійснює міжгалузеву координацію діяльності суб'єктів видобутку, виробництва, переробки та реалізації дорогоцін­них металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного камін­ня органогенного утворення та напівдорогоцінного камін­ня;

— формує та поповнює Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України;

— здійснює державний контроль за обігом та обліком до­рогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння;

— розробляє і приймає нормативно-правові акти, що ре­гулюють відносини у сфері виробництва і використання до­рогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння;

— здійснює інші функції у межах повноважень, визначе­них законодавством України.

Органи державного пробірного контролю в порядку, вста­новленому нормативно-правовими актами, здійснюють:

— обов'язкове клеймування ювелірних та побутових ви­робів, виготовлених з дорогоцінних металів суб'єктами підприємницької діяльності в Україні, якщо зазначені суб'єк­ти не мають акредитованої в установленому порядку Держ­стандартом України лабораторії;

— обов'язкове клеймування всіх ввезених на територію України юридичними та фізичними особами ювелірних та побутових виробів, виготовлених з дорогоцінних металів з метою їх реалізації (крім ввезених для власних потреб);

— клеймування ювелірних та побутових виробів, виготов­лених з дорогоцінних металів, за заявками юридичних та фізичних осіб;

— випробування, контрольні та арбітражні аналізи матері­алів, що містять дорогоцінні метали, ювелірних та побуто­вих виробів, що містять дорогоцінні метали, за заявками суб'єктів підприємницької діяльності, фізичних осіб та звер­неннями правоохоронних органів.

Контроль за операціями з дорогоцінними металами та до­рогоцінним камінням в Україні здійснює Рахункова палата,

Національний банк України, Міністерство фінансів Украї­ни та інші органи виконавчої влади у межах повноважень, визначених законодавством України.

Державний контроль за операціями з дорогоцінними ме­талами та дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням здійснюється з метою забезпечення:

— дотримання законодавства, що регулює питання видо­бутку, виробництва, використання і реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння та здійснення операцій з ними;

— раціонального використання природних ресурсів доро­гоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення і напівдорогоцінного ка­міння та стабільного забезпечення ними потреб національ­ної економіки;

— використання екологічно раціональних і матеріально обгрунтованих організаційно-технологічних схем видобутку та виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного камі­ння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння;

— зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного камін­ня у встановленому законодавством порядку.

В Україні контроль за операціями з дорогоцінними мета­лами та дорогоцінним камінням 'здійснюється у встановле­ному законодавством порядку:

— контроль за діяльністю суб'єктів підприємницької діяль­ності незалежно від форм власності, які видубувають, пере­робляють і використовують дорогоцінні метали і дорогоцін­не каміння, а також скуповують, приймають у заставу ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів і доро­гоцінного каміння, торгують ними або надають посеред­ницькі послуги в торгівлі, зберігають і експонують різно­манітні предмети, що містять зазначені цінності, збирають і переробляють відходи та брухт дорогоцінних металів і доро­гоцінного каміння. Контроль здійснюється також у військо­вих частинах, підрозділах, організаціях та установах Міністер­ства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, а також в організаціях і установах інших центральних органів виконавчої влади;

— державний пробірний контроль за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів.

5. Контроль за переміщенням валютних цінностей через митний кордону. Цей вид валютного контролю здійснюєть­ся як органами валютного контролю (Державним митним комітетом), так і агентами валютного контролю (митниці). Також в цьому контролі беруть участь органи виконавчої влади. Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки Ук­раїни.

4. Відповідальність за порушення валютного законодавства

Незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), тяг­нуть за собою адміністративну або кримінальну відпові­дальність згідно з чинним законодавством України.

Кримінальна відповідальність регулюється ст. 80 Кримі­нального кодексу України “Порушення правил про валютні операції”. Об'єктом злочину є кредитно-фінансова система України у сфері законних операцій з валютними цінностя­ми.

Об'єктивна сторона злочину може проявитися у п'ятьох незаконних (без відповідного дозволу) формах: 1) скупову­вання; 2) продаж; 3) обмін; 4) використання валютних цін­ностей як засобу платежу; 5) застава. В цьому випадку треба враховувати, що купівля-продаж іноземної валюти може здійснюватися лише при посередництві уповноважених банків та інших кредитно-фінансових установ, які мають ліцензію на торгівлю іноземною валютою.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Особа усвідомлює, що вона порушує правила про валютні операції, і бажає укласти незаконну угоду, предметом якої є валютні цінності.

Суб'єктом злочину можуть бути громадяни України (при­ватні і посадові особи), іноземні громадяни, особи без гро­мадянства, які на момент вчинення злочину досягли шістнадцяти років. При цьому до відповідальності притягуються обидва учасники незаконної валютної операції.

Санкції, що закріплені ст. 80 КК України, можуть досягати п'яти років з конфіскацією валютних цінностей (перша час­тина статті) та десяти років з конфіскацією майна та валют­них цінностей (друга частина). В другому випадку мова йде про злочин, що вчинений організованою групою чи особою, яка раніше була засуджена за цей злочин, або злочин, вчине­ний у великому розмірі (вартість незаконної операції повин­на перевищувати сто мінімальних розмірів заробітної плати).

До резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосову­ються також фінансові санкції:

— за здійснення операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії Національного банку Украї­ни — штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за об­мінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Респуб­ліканської книги реєстрації банків або без такого виклю­чення;

— за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії Національного банку Украї­ни, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України — штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначе­них валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій;

— за торгівлю іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими установами без одержання ліцензії Національного банку України та (або) з порушенням по­рядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанків-ському валютному ринку України, встановлених Національ­ним банком України, — штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення;

— за невиконання банками обов'язків, передбачених пунк­том 4 статті 4 та пунктом 2 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів № 15-93, — позбавлення генеральної ліцензії На­ціонального банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі, що встановлюється Націо­нальним банком України;

— за порушення резидентами порядку розрахунків — штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валю­ту України за обмінним курсом Національного банку Украї­ни на день здійснення таких розрахунків;

— за несвоєчасне подання, приховування або перекручен­ня звітності про валютні операції — штраф у сумі, що вста­новлюється Національним банком України;

— за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна — штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України. (Ст. 16 Дек­рету Кабінету Міністрів України № 15-93).

Порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 та 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” № 185-94/ВР від 23 вересня 1994 року, передбачає стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, пе­рерахованої у грошову одиницю України за валютним кур­сом Національного банку України на день виникнення за­боргованості. У разі порушення резидентами термінів, пе­редбачених статтею 3 цього Закону, придбана валюта про­дається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до державного бюд­жету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Порушення резидентами законодавче встановлених термінів розрахунків за експортними операціями чи поста­вок продукції по імпорту в Україну відповідно до положень, встановлених Інструкцією Національного банку України № 139 від 16.06.94р. (в редакції Постанови Правління НБУ

№225 від 08.07.97р.), тягне за собою відповідальність. При неоформленні резидентом своєчасно індивідуального доз­волу на продовження термінів розрахунків комісія при відпо­відному регіональному управлінні Національного банку Ук­раїни через управління зовнішніх економічних зв'язків об­ласної державної адміністрації порушує клопотання перед Міністерством зовнішніх економічних зв'язків України про відмову надалі у видачі цьому резидентові ліцензій на екс­порт товарів (якщо вони входять до переліку товарів, екс­порт яких підлягає ліцензуванню) до моменту завершення розрахунків за контрактом, за яким порушено зазначені стро­ки, та тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяль­ності.

Міністерство зовнішніх економічних зв'язків України на підставі отриманих клопотань може, у випадку систематич­ного невиконання деякими іноземними партнерами своїх зобов'язань щодо оплати експортованої продукції або поста­вок продукції за імпортом в Україну у визначені контрактом строки, порушувати питання про визнання цих нерезидентів небажаними торговими партнерами для України.

У разі неможливості одержання резидентом валютної ви­ручки чи продукції від іноземного партнера у зв'язку з його неспроможністю виконати свої зобов'язання за укладеними контрактами моментом припинення застосування штраф­них санкцій до резидента вважається дата списання дебі­торської заборгованості, за якою минув термін позовної дав­ності, на збитки підприємства. Якщо до закінчення строку позовної давності погашення дебіторської заборгованості ре­зидентом поданий до відповідного суду позов на іноземного партнера з приводу неперерахування валютних коштів або нездійснення поставок по імпорту в установлені терміни, то з моменту повідомлення судом резидента про прийняття по­зову до виконання призупиняється нарахування пені. Оста­точне рішення з цього питання приймається з урахуванням постанови суду.

Відповідно до ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93р. “Про систему валютного регулювання і валют­ного контролю”, ст. 48 Закону України “Про банки і банків­ську діяльність” та Положення про застосування Національним банком України санкцій за порушення банківського законодавства до уповноваженого банку можуть застосову­ватися такі санкції:

— за порушення уповноваженими банками порядку і умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валют­ному ринку України, встановлених Національним банком України, — штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) за­значених валютних цінностей, перерахованій у валюту Ук­раїни за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій;

— у разі несвоєчасного подання, приховування або пере­кручення звітності уповноважений банк сплачує штраф у сумі, еквівалентній 1,5 тис. доларів США, перерахованій у національну валюту за офіційним курсом Національного банку України на день виявлення порушень.

Законом України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорого­цінного каміння та контроль за операціями з ними” № 637/ 97-ВР від 18 листопада 1997 року закріплена відповідальність за порушення видобутку, використання та реалізації доро­гоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних ви­робів з них. Особи, винні в порушенні порядку видобутку, виробництва, використання і реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органоген­ного утворення та напівдорогоцінного каміння, несуть ци­вільно-правову, адміністративну і кримінальну відпові­дальність відповідно до законодавчих актів України.

Суб'єкти підприємницької діяльності, що виготовляють ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів та ма­ють право в установленому порядку на їх клеймування про­бірним клеймом, несуть матеріальну відповідальність у пов­ному обсязі за невідповідність зазначених виробів держав­ним стандартам. Суб'єкти підприємницької діяльності, що виготовляють ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів, клеймування яких здійснюють в установленому по­рядку органи державного пробірного контролю, несуть со­лідарну відповідальність з органами державного пробірного контролю за шкоду, заподіяну особам невідповідністю за­значених виробів державним стандартам.

Питання для осмислення:

Поняття валюти та валютних цінностей

Правовий режим валютних операцій

Типи валютних операції.

Валютні ринкі.

Уповноважені банки.

Групи валютних операцій.

Валютний контроль

8.     Відповідальність за порушення валютного законодавства