Тема 9 ДІЯЛЬНІСТЬ КОМЕРЦІЇНИХ БАНКІВ

План

1. Правова природа взаємовідносин комерційного банку і клієнта

2. Банківськи правовідносини

Мета заняття: визначити функції, напрямки діяльністі, місце комерційних банків в фінансової системі України

1. Правова природа взаємовідносин комерційного банку і клієнта

 Основними провідниками кредйтно-фінансових відносин в суспільстві є банки, які виступають могутнім інструмен­том структурної політики і регуляції економіки, що здійснюється шляхом перерозподілу фінансів, капіталу у формі банківського кредитування інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності, створення і розвитку виробни­чих та соціальних об'єктів.

Сучасна банківська система нашої країни представлена двома рівнями банків. Перший рівень — Національний банк України з відповідною мережею своїх установ. Другий рівень представляють комерційні банки. Сьогодні в Україні налічується близько 250 комерційних банків, се­ред яких окреме місце займають Ощадний банк та Укрексім-банк із часткою державного капіталу. Зареєстровано також 21 комерційний банк за участю іноземного капіталу, в тому числі 7 з них із 100% іноземним капіталом.

Відносини з банківського кредитування та розрахунків регламентуються нормами права і набувають правову фор­му. Однак природа таких відносин не є однорідною.

Аналіз юридичних норм, що регламентують суспільні відно­сини в галузі кредиту, свідчить, що ці правовідносини є про­явом цивільно-правових, адміністративно-правових та фінан­сово-правових відносин, а метод правового регулювання є неоднорідним. Він, з одного боку, заснований на методах, притаманних цивільному праву — рівність учасників, а з іншого — на фінансово-правовому та адміністративно-пра­вовому методі регулювання — визнання юридичної нерівності сторін (з моменту надання кредиту і здійснення контролю кредитора над позичальником), а значить методі владних приписів. Але ж адміністративне право не регулює фінансо­вих відносин, специфіка яких диктує необхідність застосу­вання фінансово-правового методу. Більшість приписів в таких випадках видається фінансово-кредитними органами держави, створеними спеціально для здійснення фінансової діяльності, і такі установи пов'язані з іншими органами дер­жави лише функціонально по лінії фінансової діяльності; в цих відносинах відсутнє повне підпорядкування.

Таким чином, можна говорити про те, що відносини, які виникають між комерційними банками та їх клієнтами, хоча і мають грошовий характер, однак не є однорідними та ре­гулюються нормами декількох галузей права.

2. Банківськи правовідносини

Банківські відносини визначаються через сукупність пев­них специфічних ознак:

а) наявність спеціального суб'єкта — банку або кредитної організації;

б) наявність спеціального об'єкта — фінансових інстру­ментів;

в) опосередкованість через банківські правовідносини кре­дитно-грошової політики держави, що означає відсутність свободи волі сторін у визначенні форм правовідносин та правил їх реалізації, а також пряма або непряма участь дер­жави в цих правовідносинах.

Стосовно банківських правовідносин необхідно зазначити принципову особливість виникнення суб'єктивних прав та обов'язків, яка полягає в тому, що в матеріальній поведінці

поєднуються права та обов'язки, що мають різне походжен­ня. Частина таких повноважень виникає в умовах вільного волевиявлення та юридичної рівності, тобто їх зміст визна­чається договором. Інша частина встановлюється законом чи іншими нормативно-правовими актами, тобто має пуб­лічно-правовий характер і, відповідно, регулюється норма­ми фінансового права. Таким чином, кредитно-розрахун­кові відносини, які виникають з діяльності банків, являють собою синтез фактичних і юридичних відносин.

Так, з одного боку, кредитні правовідносини є фінансови­ми відносинами, тому що серед них значну частину склада­ють організаційні правовідносини, які визначають форми і методи діяльності певних кредитних інститутів щодо креди­тування, її спрямованість у ті чи інші періоди розвитку еко­номіки. В цих відносинах можуть приймати участь не лише кредитні установи, але й органи державного управління (уряд, міністерства та відомства, місцеві ради). Ця група відносин регулюється лише нормами фінансового права і є передумо­вою наступної групи правовідносин.

Ще одну групу складають владно-майнові правовідноси­ни, безпосередньо пов'язані із процесом надання кредитів. Для функціонування правовідносин даної групи є характер­ним те, що крім фінансово-правових, в них використову­ються категорії, що притаманні цивільно-правовим майно­вим правовідносинам: застава, гарантії, відсотки тощо, які мають істотні особливості. Треба зазначити, що якщо роз­рахункові відносини є переважно фінансовими, то кредитні відносини в основному є договірними і регулюються знач­ною мірою нормами цивільного права. В той же час відне­сення кредитних відносин (за участю банків) лише до ци­вільних не відповідає дійсності. Насамперед, цивільно-пра­вовий метод регулювання суспільних відносин характери­зується рівністю суб'єктів, 'їх диспозитивністю та ініціати­вою у формуванні і реалізації відносин. У кредитних пра­вовідносинах чітко визначається ініціативність — бажання суб'єкта підприємницької діяльності або фізичної особи одер­жати позику на умовах, які виставляє кредитор, але немає диспозитивності — юридичної свободи (можливості) пози­чальника здійснити правосуб'єктність за своїм розсудом.

Якщо виходити з положень Цивільного кодексу України, то за договором позики одна сторона (позикодавець) пере­дає іншій стороні (позичальнику) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Щодо банківського кредитування, то в цьому випадку пози­ка надається на підставі угоди, в якій фіксується воля сторін. І хоча одержувач позики не підпорядкований кредитору, але права їх не є однаковими. Якщо у кредитора фактично є усі права, то позичальник несе на собі обов'язки точного до­тримання приписів кредитора. При цьому виконання умов кредитора є гарантованим наявністю забезпечення, під яке, як правило, видається позика. Що до захисту інтересів учас­ників кредитних відносин, то і у цьому випадку існує різни­ця між їх становищем. Кредитор може примусово поверну­ти борг із стягненням підвищеної плати, а позичальник може лише відмовитися від укладання угоди. Рівності сторін у кредитних правовідносинах немає, тому що кредитна угода банку і позичальника є специфічною формою взаємовідно­син комерційного банку та клієнта.

Кредитні правовідносини хоча і виникають на підставі кредитної угоди, однак мають владно-організаційну основу. Так, правила НБУ при регламентації проведення операцій по рахунках в кредитних установах вказують, що вони відкри­ваються: а) для зберігання коштів; б) для проведення опе­рацій за розрахунково-грошовими документами визначеної форми; в) для здійснення контролю за дотриманням чинно­го законодавства при утворенні, реорганізації та ліквідації підприємств будь-якої форми власності і видів діяльності, при відкритті і закритті рахунків і для повсякденного конт­ролю за фінансово-господарською діяльністю клієнтів — власників рахунків. Контроль здійснюють комерційні бан­ки, державні податкові адміністрації, контрольно-ревізійні служби та органи МВС, а за діяльністю комерційних банків — Національний банк України.

Відносини щодо відкриття рахунку в банку виникають тому, що в силу закону суб'єкт підприємницької діяльності не має права тримати кошти понад суми (ліміту), встановленої комерційним банком, в своїй касі. І хоча такі відносини вини­кають на підставі поданої клієнтом заяви для відкриття ра­хунку і передбачають укладення договору, кредитна устано­ва перевіряє правовий статус заявника, наявність документів, необхідних для відкриття рахунку і лише після цього дає згоду на його відкриття. Права і обов'язки власника рахунку визначаються нормативними актами Національного банку України, норми яких носять суто імперативний характер і не дозволяють сторонам діяти за своїм волевиявленням, тобто є фінансово-правовими нормами.

Відкриття рахунку тягне за собою розрахунково-касове обслуговування банківською установою суб'єкта підприєм­ницької діяльності, що дозволяє останньому вступати в ци­вільно-правові відносини, пов'язані з розрахунками по його основній діяльності, а також дає можливість бути учасни­ком кредитних відносин з банком. І якщо відносини щодо господарської діяльності є цивільно-правовими, то ті ж відно­сини стосовно розрахунків між ними мають складну право­ву природу, мають інший суб'єктний склад (постачальник, покупець і банківські установи, що їх обслуговують) і є ком­плексним правовим інститутом.

Таким чином, при розрахунках через банки виникає склад­не коло цивільних (договірних), адміністративних та фінан­сових правовідносин. Договірні відносини регулюються нор­мами цивільного права і визначають місце суб'єктів в кре­дитних правовідносинах, загальні правила укладення угод. Фінансово-правові відносини регламентують діяльність кре­дитно-фінансових структур в галузі кредиту й розрахунків і вивчаються в курсі фінансового права.

Фінансово-правові норми визначають порядок утворення і компетенцію комерційних банків.

Питання для осмислення:

1. Правова природа взаємовідносин комерційного банку і клієнта

2. Банківськи правовідносини

3. Кредитні правовідносини

4. Відкриття рахунку