Економічний зміст цінних паперів та їх види.
Будь-який цінний папір характеризується трьома такими універсальними ознаками:
1) цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певні зобов’язання перед інвестором. Емітент не має права в односторонньому порядку, якщо це не обумовлено в договорі з інвестором, відкликати цінний папір, анулювати його, обміняти, відібрати і здійснювати інші дії, на шкоду правам та інтересам інвестора.
2) інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими документами свої права, що випливають із самого факту володіння цінним папером.
3) для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім’я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія.
Конкретна сукупність майнових прав, привілеї та обмеження визначаються конкретним видом цінних паперів.
Будь-який цінний папір, як специфічний інструмент правового регулювання, носить двоякий характер. У чому це проявляється? Перш за все цінний папір - це інструмент оформлення яких-небудь відносин, в основному зобов’язуючих. Таким чином, завжди можна говорити про права, що підтверджуються цінним папером. Крім того, цінний папір є власністю (об’єктом речових прав, а також різних договорів). Звідси можна говорити про права на цінний папір, розуміючи під цим право власності або інше майнове право.
Будь-який цінний папір характеризується нерозривним зв’язком між правами на цінний папір та правами з паперу. Це, доречі, проявляється у класичному визначенні цінного паперу, що встановлює можливість здійснення права з цінного паперу тільки у випадку пред’явлення оригінального документу - цінного паперу. В наш час, у зв’язку з розвитком безготівкових цінних паперів можна говорити про де-яку модифікацію цього визначення. Однак, той зв’язок, який встановлює можливість здійснення прав з цінного паперу в залежності від володіння правами на цінний папір, повинен існувати при будь-якій формі випуску. Це є однією з характеристик цінних паперів, яка надає можливість відрізнити цей інструмент від майнових прав, що виникають із договорів. З цієї точки зору багато так званих сурогатних цінних паперів типу купчих на акції являються підтвердженням яких-небудь договірних відносин і не приймають самостійного, відірваного від цих відносин значення, тобто будь-який цінний папір підтверджує майнове право, проте не будь-яке майнове право підтверджується цінним папером.
За ознаками їхньої економічної природи цінні папери, як правило, підрозділяють на пайові папери, боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові папери засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції). Боргові папери опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі та ін.). Похідні фінансові інструменти (опціони, ф’ючерси, варанти та ін.) - це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди. Вони не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів.
Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові й комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви. Як правило, фондові папери або є безтерміновими, або діють понад рік, а комерційні є у своїй більшості короткотерміновими. Усі комерційні папери є борговими. Їх випускають недержавні емітенти і без спеціального забезпечення (застави). У певному розумінні комерційні папери є кредитними грошима і лише частково служать для інвестування капіталу. Якщо цінні папери мають цільове призначення, то їх можна класифікувати як папери для інвестування, кредитування і розрахунків за постачання та зобов’язання.
Усі цінні папери можна поділити на ринкові, котрі можна перепродувати, і неринкові, які дозволено продавати тільки один раз: емітент продає цінні папери інвестору, який у цьому разі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.
Цінні папери можна не тільки продавати, а й дарувати або заповідати.
Важливою ознакою цінних паперів є їх задатність до конвертування - вилучення емітентом з обороту та анулювання цінних паперів якогось виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого або іншого емітента (у разі реорганізації першого).
У зв’язку з інтернаціоналізацією фондової діяльності на міжнародному ринку пояснюється наявність міжнародних цінних паперів. До них належать євроноти, що випускаються корпораціями на термін від трьох до шести місяців зі ставкою, яка змінюється. Випускаються такоє єврооблігації, котрі у вигляді позики можуть розміщуватися у будь-якій промислово розвинутій країні.
Цінний папір може мати вигляд як документарної так і бездокументарної форми, тобто власник може встановлюватись на підставі пред’явлення сертифіката або на підставі запису в системі ведення реєстру власників цінних паперів.
Наявність електронної техніки надає можливість робити емісію цінних паперів без оформлення їх «паперового» (документарного виду). Замість цього стали практикуватися інші документи, передовсім виписки депозитаріїв, котрі використовуються для доказу прав власників цінних паперів. Така форма цінного паперу широко використовується в різних країнах.
У нашій країні використання бездокументарного цінного паперу контролюється Національним депозитарієм, що діє на основі Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, у якій сказано: «Система Національного депозитарію створюється з метою:
запровадженя та обслуговування електронного обігу цінних паперів;
нематеріалізації або знерухомлення матеріалізованих цінних паперів та подальшого обслуговування обігу цінних паперів у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів»[3].
Взагалі існує багато видів цінних паперів, випуск та обіг яких фіксується у відповідних закодавчих актах в різних країн по-різному. Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» дано право на випуск та обіг таких видів цінних паперів:
акції;
облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;
облігації підприємств;
казначейські зобов’язання республіки;
ощадні сертифікати;
векселі;
приватизаційні папери[4].
Усі цінні папери, які обертаються на ринку, можна розділити на три групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності приливу доходу, найбільш якісними вважаються державні облігації, особливо короткотермінові ощадні векселі. Потім йдуть приватні облігації та акції великих компаній, що регулярно платять дивіденди. Саме ці види цінних паперів ми розглянемо докладніше.
Акція - вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому, право на участь в управлінні ним, а також на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.
Випуск акцій та їх придбання становлять економічний інтерес як для емітента, так і для інвестора. Для емітента випуск акцій є джерелом капіталу для створення акціонерного товариства або для його розвитку. Для інвестора головним інтересом є одержання доходу, який у цьому разі набирає форми дивідендів як частини прибутку акціонерного товариства.
Акція має вартість, тобто ціну. Розрізняють передовсім номінальну вартість і ринкову вартість. Номінальна вартість вказується на лицьовому боці акції. Проте продаж і купівля акцій відбувається здебільшого не за номінальною, а за ринковою ціною.
Ринкова ціна - це ціна (вартість) акції на кожний даний момент на ринку цінних паперів. Її рівень визначається попитом і пропозицією, тобто угодою між продавцем і покупцем. Саме тому ринкову ціну інколи називають ціною виконання операції. Ринкова ціна залежить від багатьох факторів, передовсім від попиту і пропозиції акцій даного акціонерного товариства. У цьому розумінні акція нічим не відрізняється від інших товарів: що більший попит і менша пропозиція, то вища ціна, і навпаки. В залежності від ознаки класифікації існує багато різновидів акцій. Вони представлені у даній схемі.
Ознаки
Види акцій
класифікації
Біржові
По
емітенту
Банківські
Корпоративні
Інвестиційних
компаній і фондів
По
моменту емісії
Старі
|
Нові емісії
Звичайні
(прості, загальні)
Конвертовані
По
об’єму реалізації
прав акціонера Привілейовані
Безкоштовні
Безголосові
По
кількості голосів
Одноголосні
Плюральні
По способу Іменні
відображення
руху На пред’явника
До акції застосовують також такі поняття як «курсова вартість» і «курс». «Курсова вартість» адекватна поняттю «ринкова вартість». Поняттям «курс» користуються для вираження відношення ринкової ціни до номіналу, тобто як відносною величиною, коефіцієнтом.
Із наведеної вище схеми ми вже зробили висновок про існування багатьох різновидів акцій. Ми лише розглянемо найбільш поширені види.
Прості або звичайні (common shares) акції. Власник такої акції, як правило, має один голос на зборах акціонерів. Доход у вигляді дивіденду по простій акції виплачується в останню чергу, тобто після виплати дивідендів по привілейованим акціям. Дивіденди, як правило, виплачуються у випадку отримання емітентом достатньої кількості чистого прибутку. При ліквідації підприємства власник простої акції отримує пропорційну частину його власності в останню чергу, тобто після розрахунків підприємства з державою, кредиторами, трудовим колективом та власниками привілейованих акцій.
Привілейовані акції (preferred shares). Власник таких акцій має певні привілеї у порівнянні з власником звичайних акцій того самого емітента. Сутність привілеї, як правило, підтверджується статутними документами емітента. Найчастіше вона заключається в тому, що власник привілейованої акції має гарантований, встановлений процент дивіденду, яикй не залежить від розміру прибутка товариства. Привілейовані акції дають власникові право на першочергове отримання частини власності при ліквідації товариства та повернення йому номінальної вартості по його вимозі.
Іменна акція (registered share). Вона представляє собою цінний папір, на бланку якого вказується ім’я його власника. Для іменної акції характерні дві такі особливості: по-перше, ім’я власника обов’язково заноситься до книги реєстрації, яку веде сам емітент або за його дорученням особа (установа), що спеціалізується на цьому; по-друге, іменні акції, як правило, існують у документарній формі.
Акція на пред’явника (bearer share) на відміну від іменної може випускатися як в документарній так і в електронній формі. Коли вона випускається на паперовому носієві, то на її бланку не проставляється ім’я власника. Якщо ж вона випускається у вигляді комп’ютерного запису, то у файлі електронного депозитарію навпроти прізвища власника просто вказується кількість акцій. Дивіденди по акціям на пред’явника можуть виплачуватись особі, що пред’явила акції або відповідний документ депозитарія про те, що їй належить певна кількість акцій, що знаходяться на зберіганні в депозитарії.
Досить поширений такий вид цінного паперу як облігація. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення іі власником певної суми коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в умовлений термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігація являється стандартизованим борговим свідоцтвом: в межах облігаційної позики, реалізованої конкретним емітентом, усі випущені облігації не відрізняються по умовах, на яких вони були продані. Однообразність робить облігацію потенційним предметом фондової торгівлі. Звідси розрізняють номінальну, викупну й курсову вартість облігацій. Остання складається під впливом попиту і пропозиції на фондовому ринку.
На відміну від акцій облігації привертають увагу інвесторів тим, що забезпечують велику долю збереження заощаджень та стабільний дохід. При цьому в жертву приноситься така важлива інвестиційна якість, як можливість швидкого накопичення капіталу, що властиве акціям. Проте слід пам’ятати, що один цінний папір не може забезпечувати одночасно максимальну надійність, дохід та збільшення капіталу.
Різноманітність цінних паперів із загальною назвою «облігація» дає змогу вибрати саме той різновид, який найліпше відповідає інтересам і можливостям суб’єктів фондового ринку - держави, інвестора, емітента й посередника. Від якості та надійності облігацій залежатиме не тільки їх успішне використання, а й розвиток вторинного ринку цінних паперів, на якому домінують похідні фінансові інструменти.
Класифікацію облігацій ми можемо розглянути на даній схемі.
Ознаки
класифікації Види
облігацій
Центральний банк Державні
Місцеві
органи влади Муніципальні
Емітент
Підприємства Корпоративні
Іноземні позичальники Іноземні
Фінансування нових інвестиційних проектів
Мета
випуску Рефінансування заборгованості емітента
Фінансування невиробничої діяльності
до 1 року Короткострокові
Срок
випуску займу 1 - 5 Середньострокові
5 - 30 Довгострокові
Безтермінові
З правом дострокового погашення
Вільно обертаються
Наявність
обмежень на обіг З
обмеженим обігом
Поза обігом
Надійність
(наявність забезпечення)
Забезпечені
Незабезпечені
Спосіб
реєстрації руху З вказанням власника
Іменні
Без
вказання власника На пред’явника
Незмінна
ставка З фіксованим %
Форма
виплати доходу Змінна ставка З
плаваючим %
Нульова ставка З дисконтом
Виграшні
займи
Багатовіковий досвід соціально-економічного життя людства досить переконано довів неможливість нормального функціонування ринкової економіки без використання векселів. В Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» ст.21 дається таке визначення «векселя» - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедаржателю).
Види векселів:
простий - має зміст простої і нічим не обумовленої обіцянки боржника оплатити вказану суму з вказанням сроку та місця оплати, найменування того, кому або по розпорядженню кого оплата повинна бути здійснена, а також дати підписання векселя;
перевідний (тратта) - виписується і підписується кредитором (трассантом) і представляє собою наказ боржнику про сплату у вказаний період зазначеної суми третій особі (ремітенту);
банківський (його виставляє банк країни іноземним банкам);
комерційний - видається під заставу товарів при здійсненні торгової операції як платіжний документ або боргове зобов’язання;
цінностний (бронзовий) - випускає держава для покриття своїх затрат;
депонований - видається для забезпечення кредиту;
товариський - вексель з гарантованим підписом третьої особи.
Векселі класифікуються по емітенту, по обслуговуючим операціям, по суб’єктові, що проводить оплату.
Ознаки
класифікації
Види векселів
Держава Казначейські
 |
Емітент
Юридичні і
дієздатні Приватні
фізичні
особи
Комерційні
Фінансові Фінансові Банківські
операції Товариські
Обслуговуючі Цінностні
операції
Товарні
Товарні
операції
|
Суб’єкт,
що Векселедержатель
Прості
проводить
оплату Третя особа Переведні
В Україні, згідно законодавства, випускається два види векселів: простий і перевідний.
Вексель повинен мати обов’язкові реквізити: вексельну помітку (найменування «вексель» в тексті документа), зобов’язання сплатити вказану суму, найменування платника і першого держателя векселя; срок і місце оплати; найменування пред’явника; дату і місце складання документа; підпис векселедержателя.
На сьогоднішній день векселі широко застосовуються у зовнішньоекономічній діяльності при одержанні кредиту, повернення якого забезпечується векселем, як певною формою грошового зобов’язання. Такий кредит достатньо простий в оформленні і досить надійний для продавця. Для цих цілей і використовуються перевідні і прості векселі. Проте в світовій практиці при наданні кредиту по операції купівлі-продажу найбільш часто використовують перевідні векселі.
2. Організація фондової біржі і біржові операції.
Тогрівля цінними паперами на біржовому ринку здійснюється через фондову біржу. Фондова біржа - це постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона представляє собою основний елемент вторинного ринку цінних паперів. Взагалі біржі як такі - це місця, де компанії, продаючи свої «долі в підприємствах», забезпечують собі фінансову можливість розширяти виробництво і послуги, робити споживацький продукт більш якісним.
Виникнення біржі явилось об’єктивним наслідком розвитку ринкових відносин. Потреба в появі даного інституту була обумовлена розширенням торгівлі рядом товарів, такими, як сировинні товари, а в подальшому і цінними паперами. Відмічені товари характеризуються певними особливостями, які перетворюють їх в біржові товари:
масовістю споживання;
взаємозамінністю в рамках своїх товарних груп;
непередбачуваністю коливання цін.
Покупці і продавці бажають отримати з операції максимальний прибуток і тому хочуть бути впевненими в тому, що ціна операції відображає поточні співставлення попиту і пропозиції. У зв’язку з цим ринок подібних повинен зводити воєдино, обопільнювати великий об’єм інформації, причому протягом короткого періоду. Для виконання цієї функції він повинен характеризуватися високим степенем централізації. Дана мета досягається в організації біржі, де збігаються попит і пропозиція товарів.
Відмінними ознаками біржі являються:
постійний і організований по певним правилам характер функціонування;
торгівля ведеться без пред’явлення товарів;
операції заключаються по масовим, замінним товарам.
Біржа виконує слідуючі основні функції:
Зводить один з одним покупців і продавців цінних паперів, служить місцем, де безпосередньо здійснюються операції купівлі і продажу цінних паперів.
Реєструє курси цінних паперів, обопільнює і опосередковує відносини інвесторів до кожного представленому на ній виду акцій і облігацій.
Служить механізмом переливу капіталу з однієї галузі (підприємства) в іншу (інше).
Служить економічним барометром ділової активності як в країні в цілому, так і в окремих галузях, дає можливість судити про направлення структурної перебудови економіки.
Біржа здійснює свою діяльність на таких принципах:
особиста довіра між брокером і клієнтом (наприклад, операції на біржі заключаються усно і оформляються юридично заднім числом);
гласність (публікуються дані по всіх операціях і дані, що надані емітентом по домовленості з біржею про внесення акцій у біржовий список, незалежно від активності емітента);
жорстке регулювання адміністрацією біржі і аудиторами діяльності дилерських фірм шляхом встановлення правил торгівлі і обліку.
В результаті перерахованих принципів формується середовище, яке спонукає продавати і купувати цінні папери на біржі. Це такі переваги, як, по-перше, можливість кращого доступу до кредиту для купівлі цінних паперів (банк охоче його дасть, якщо досягнута домовленість про реалізацію цінних паперів через біржу), по-друге, дуже добрий огляд стану ринку цінних паперів, більш точна оцінка можливостей тих чи інших акцій і т. д.
Біржа може бути організована як акціонерне товариство, тобто на умовах приватного підприємництва, або як установа створена державою, громадський інститут. В першому випадку вона знаходиться у власності акціонерів, у другому - держави. Її діяльність базується на статуті, який визначає порядок створення органів біржі, склад її членів, умови їх прийому і т.д. Вищим органом біржі являється біржовий комітет (рада керуючих).
У статуті фондової біржі визначаються:
а) її найменування і місцезнаходження;
б) найменування і місцезнаходження її власників;
в) розмір статутного фонду;
г) умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів фондової біржі;
д) права і обов’язки членів;
е) організаційна структура;
є) компетенція і порядок створення керівних органів;
ж) порядок і умови відвідування фондовоі біржі;
з) порядок і умови застосування санкцій, встановлених фондовою біржею;
и) порядок припинення діяльності фондової біржі.
Правила фондової біржі регламентують:
а) види угод, що укладаються;
б) порядок торгівлі;
в) умови допуску цінних паперів;
г) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;
д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;
е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;
є) обов’язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісії фондової біржі, порядок їхньої діяльності;
ж) систему інформаційного забезпечення;
з) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них;
и) правила ведення розрахунків;
і) інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі.
Членами фондової біржі можуть бути тільки ліцензовані торговці цінними паперами, котрі відповідають вимогам фондової біржі, дотримуються її статутних правил.
У будь-якої біржі є дві основні функції у вигляді двох взаємозамінних і збалансованих сторін її діяльності. По-перше, фондова біржа мобілізує й концентрує вільні кошти через продаж цінних паперів (точніше, організовує їхній продаж), а по-друге, здійснює кредитування держави й різних організацій через купівлю цінних паперів. Зрозуміло, що такою самою є роль будь-якого посередника фондового ринку, у тім числі в його позабіржовому секторі, але тільки фондова біржа спроможна забезпечити високий рівень ліквідності вкладень в цінні папери і задовільну їхню надійність.
Нині у світі налічується близько 200 фондових бірж: у Великобританії - 22, США - 13, Японії - 9, Франції і Німеччині - по 8, Канаді - 5. Найбільш відомі Нью-Йоркська фондова біржа, Токійська, Лондонська, Паризька, Франкфуртська, Копенгагенська, Амстердамська та інші.
Як правило, в економічно розвинутій країні налічується кілька фондових бірж, котрі утворюють певну біржову систему. В Україні (1992р.) першою виникла Українська фондова біржа (УФБ), яка представляє собою акціонерне товариство, в якому збігаються попит і пропозиція цінних паперів, що сприяє формуванню їх біржового курсу, і, яке здійснює свою діяльність у відповідності до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» та іншими законодавчими актами країни. Конкурентами стали (з 1995 року): Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ), Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ), Донецька фондова біржа (ДФБ) і Позабіржова фондова торгова система (ПФТС).
Гігантський об’єм та різноманітність видів цінних паперів перетворюють їх купівлю-продаж в нелегку справу. Сам процес купівлі-продажу регулюється великою кількістю правил і обмежень. До того ж різні види цінних паперів реалізується на різних ринках. Ті, хто бере на себе функцію проведення операцій з цінними паперами, стають посередниками, або, кажучи по-іншому, професіональними учасниками ринку цінних паперів. Діяти вони можуть як на біржі, так і поза нею, оскільки далеко не всі папери котируються на фондових біржах. Просторово посередники розрізнені, проте вони зв’язані між собою і утворюють єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним. Саме це єдине ціле називається ринком цінних паперів. В окремо взятій фондовій операції (на фондовій біржі або поза нею) задіяно три сторони: продавець, покупець і посередник. Посередник може діяти двояко. По-перше, купуючи за свій рахунок цінні папери, він стає на де-який час їх власником і отримує доход у вигляді різниці між курсами купівлі і продажу. Таких посередників називають дилерами. По-друге, він може працювати як повірений або за певний процент від суми операції, тобто за комісійну винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на купівлю-продаж цінних паперів. В цьому випадку він іменується брокером або керуючим. Крім того, він від свого імені здійснює операції з переданими йому в довірче керування на певний срок чужими цінними паперами. В Україні розвиваються всі види професійної діяльності на ринку цінних паперів. Окрім дилерської і брокерської діяльності це: кліринг (діяльність по визначенню взаємних зобов’язань на ринку цінних паперів), депозитарна діяльність (зберігання сертифікатів цінних паперів), діяльність по веденню реєстра власників цінних паперів та інші посередницькі послуги.
Біржа строго слідкує за тим, щоб ніхто з продавців або покупів не міг диктувати ціни. Накінець, всі операції заключаються методом відкритого торгу і по кожній з них надається повна інформація. Спочатку вона поступає на електронне табло біржі, а потім публікується в пресі. Фондові цінності - це цінні папери, з якими дозволені операції на біржі. Торгівля ведеться або партіями, на певну суму, або по видам, при цьому операції заключаються без наявності на біржі самих цінних паперів.
Всі біржові операції на фондовому ринку здійснюються у трьох основних напрямах і діляться на такі сегменти: безперервні аукціонні ринки, дилерські ринки, онкольні ринки.
В основі цих трьох напрямів лежить курсова вартість цінних паперів, яка сформульована під впливом попиту і пропозиції, а також певного проміжку часу, встановленого для здійснення операцій.
Безперервний аукціонний ринок - це основний спосіб торгівлі фондовими цінностями. Сутність його заключається в тому, що на відміну від звичайного традиційного акуціону, де з однієї сторони виступає продавеціь, а з іншої - де-кілька попупців, що конкурують між собою, і операція заключається з тим, хто запропонує вищу ціну за товар, на фондовій біржі аукціонна торгівля носить характер відкритої переклички заявок на купівлю та продаж цінних паперів.
Дилерський ринок знаходиться головним чином у позабіржовому обороті. Його учасниками являються, як правило, інституціональні інвестори з однієї сторони і дилерські фірми - з іншої, об’єктом операцій служать цінні папери компаній, що не включені в біржовий список. Дилерський ринок формується під впливом ціни, що встановлюється дилерською компанією.
Онкольний ринок - це ринок, що заснований на купівлі-продажу фондових цінностей по єдиній ціні, що врівноважує попит та пропозицію за певний проміжок часу. Онкольний ринок ефективний тільки при оптимальному співвідношенні попиту та пропозиції. Крім того, ефективність на цьому ринку залежить від кількості заявок і обороту фінансових активів.
При класифікації операцій з цінними паперами можна відштовхуватись від де-кількох критеріїв.
